Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
slov_yani залік.docx
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
120 Кб
Скачать
☆

16. Загальні закономірності, регіональні та субрегіональні особливості розвитку слов’янських народів у добу раннього середньовіччя

  1. Чесько-польський субрегіон – патримоніальні монархії, вплив західно-європейських держав, трансформація чіфдому;

  2. Словацький субрегіон – ліквідація ознак автономії, дуже великий проміжок часу «Словаччина» була лише етнографічним поняттям.

  3. Полабсько-прибалтійський субрегіон – консервативні тенденції розвитку, культовий патріотизм та племінний сепаратизм.

17.Еволюція соціально-політичних структур та формування державності у слов’ян

Слов’яни спочатку об’єднувались у родові, а згодом у територіальні союзи, які базувалися на кровній спорідненості. Наступним виникали політичні союзи на основі родоплемінних утворень.

Вищим органом влади родоплемінного союзу виступали загальні збори, які розв’язували всі нагальні проблеми господарського, політичного життя, питання війни та миру. Родовий лідер – староста (старшина, жупан).

Для протидії зовнішнім ворогам родові союзи об’єднувались в територіальний, якщо добросусідські стосунки – спільні військові, адміністративні, господарські, правничі органи. 6 – 7 ст. – захоплювали землі→ «військова демократія».

Через соціальне розшарування слов. сусп. стара родова верхівка перетво - рилась на велику землевласницьку та владну аристократію.

Отже: рід, як союз сімей (кровна спорідненість, охоплював кілька поселень, які разом утворювали жупу; очолював вождь-старійшина, наділений військовими, адміністративними та судочинними функціями) → родоплемінний союз (утворював жупу, очолювану жупаном; центр – військове укріплення або місто, де проходили віча, здійснювалось судочинство й містились культові споруди) → племінне об’єднання або племінна держава (кілька союзно-родових жуп, що становили князівство; племінною державою керував князь разом із радою власників-аристократів) → багатоплемінна держава (оголювання великим жупаном або великим князем). Слов’яни прийшли до феодалізму через родову, а згодом через територіально-племінну общину.

18. Типологія ранньосередньовічних слов’янських держав

Виділяють два типи ранньосередньовічних держав – це чесько-польський тип та поморський тип.

До першого типу держав відносяться держави з наявністю організації як правової ознаки, службова організація, організація господарського життя, наявність системи князівського права, існування системи державного підданства, генезис моделі, узурпація князівською владою, насильницький характер процесу підкорення додержавної влади, знищення родоплемінної знаті, повне підпорядкування князівських структур, що існували, мережа адміністративних округів.

До другого, поморського типу відносяться державні утворення з незначним рівнем централізації влади, відсутністю службової організації, родова знать з родовою земельною власністю, генезис моделі держави шляхом компромісу князівської дружини з племінною знаттю, зміна характеру територіальних структур, а не докорінна перебудова, менш сильні держави, держави сеньйоріального типу, високий авторитет жрецтва.

19. Зародження суспільної думки та політичної ідеології у західних та південних слов’ян- коли виникають перші політичні об’єднання. Витоки суспільної думки - в легендах про походження тих чи інших племен або племінних союзів. Деякі відомості - у більш пізніх джерелах ХІ-ХІІ ст., наприклад, в “Апокрифічному болгарському літописі”, “Чеській хроніці” Козьми Празького.

інститут спадкоємної князівської влади – необхідність її ідеологічного обґрунтування - легенди, які затверджували походження князівського роду від предків, котрі отримали владу за допомогою богів. Наприклад - переказ про Пржемисла і Лібуше. За легендою, Пржемисл та “пророчиця” Лібуше були спершу богами, шлюб яких забезпечував плодючість землі, тобто головні умови існування племені. з їх шлюбом стали пов’язувати появу влади і суспільного порядку.

контакти з розвинутими християнськими державами - постало питання про прийняття християнства. Прийняття християнства - акт, що був здійснений самостійно західнослов’янськими правителями і без будь-якого зовнішнього впливу з боку імперії та контактів з нею. Приймаючи християнство, “варварські” держави слов’ян розраховували зайняти самостійне місце в політичній структурі Європи. Тому невипадковими є постійні намагання правителів забезпечити церковну самостійність своїх володінь шляхом створення особливої церковної єпархії. Прикладом слугують зусилля болгарського князя Бориса у ІХ ст., заснування Гнезненського архиєпископства польських П’ястів у 1000 р., неодноразові спроби чеських Пржемисловичів створити архиєпископство у Празі тощо.+ санкції одного з правителів Європи (Папи Римського, візантійського імператора) визнання за правителем королівського титулу. З прийняттям нової релігії втрачала своє значення традиційна ідеологічна аргументація, потрібна для утримання князівської влади та вироблена в попередній період

+ в цей час поширюється культ святих - хрестителя Болгарії Бориса-Михайла, культ Людмили І її внука Вацлава в Чехії, в Польщі – культ празького єпископа Войтеха, у сербів – Івана-Володимира Дуклянського.

Причина виникнення - прагнення знайти особливе місце своєї держави і свого народу в християнському світі. Важливим було психологічне здобуття свого “представника” перед Богом. Поява такого культу була свідченням сили і могутності нової релігії. встановлення культу Войтеха, похованого в польському Гнезно, супроводжувалося наданням Польщі церковної самостійності. Потрібно зауважити, що більшість святих були членами правлячої династії, канонізованими або за впровадження християнства, або за мучеництво. Все це дає підстави стверджувати, що небесна опіка давала князівській владі

Сучасна історіографія влучно називає панування культу святих у 60-70-х роках Х ст. «золотим віком святих». Цей час породив ставлення до династичних зв’язків як до інструменту пропаганди і зміцнення престижу династій. Прикладом слугує житіє чеського святого князя Вацлава. У легенді він поєднує світський статус і святість.+ його готовність до мучеництва, які він добровільно приймає під час його убивства братом. Хроніст зазначає, що виконання світських обов’язків усвідомлюється Вацлавом як форма релігійної покори і відповідальності перед Богом.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]