- •1.Місце та роль слов`янських народів у світовому історичному процесі.
- •2.Слов`янознавство як наука. Становлення та основні етапи розвитку.
- •3. Славістика в Київському університеті.
- •4. Поява слов`ян на історичній арені та перші відомості про них.
- •5. Характеристика джерел з історії давніх слов`ян.
- •6. Проблема походження слов*ян в історичній науці
- •7. Концепції та гіпотези слов*янської прабатьківщини
- •8. Дискусія щодо початку слов*янської етнічної історії
- •9. Міграційні процеси слов*ян у і-уіі ст.:передумови, основні етапи, напрямки
- •10. Територія розселення давніх слов*ян
- •11. Суспільний устрій давніх словян
- •12 . Держава Само
- •13. Господарська діяльність давніх слов'ян.
- •14. Колонізація словянами Балканського півострову . Словяно- візантійські відносини
- •16. Загальні закономірності, регіональні та субрегіональні особливості розвитку слов’янських народів у добу раннього середньовіччя
- •17.Еволюція соціально-політичних структур та формування державності у слов’ян
- •18. Типологія ранньосередньовічних слов’янських держав
- •20.Діяльність слов’янських просвітителів Кирила і Мефодія
- •22. Становлення Першої Болгарської держави (681 – 1018), її соціально – економічний розвиток та політична структура (1018-віз.Захопили Охрид)
- •23. Болгарія наприкінці іх – х ст. Політика Симеона
- •25. Західно – Болгарське царство (970 - 1018) (1018-віз.Захопили Охрид)
- •26. Болгарія під владою Візантії у 11 - 12 ст.
- •27. Утворення Другого Болгарського царства (1185 - 1396)
- •28. Основні етапи становлення Сербської держави. Рашка та Дукля (Зета). (Зроблено по конспекту лекції)
- •29. Утворення на розвиток дуклянського королівстав (Зетської держави)
- •30. Виникнення Сербської держави Неманичів
- •33. Перші державні утворення в Посавській Хорватії і Далмації. «Держава Трпимировичів».
- •34. Хорватія в період унії з Угорщиною.
- •35. Виникнення міст в Далмації та їх суспільно-політична еволюція.
- •36.Соціальні відносини та правова система в містах Далмації.
- •37.Формування державності в словенських землях. Карантанське та Блатенське князівства.
- •38. Словенські землі в х-хіі ст.
- •39.Ареал розселення полабсько-прибалтійських слов’ян.
- •40.Територіально-політична та економічна структура слов’яно-полабського суспільства. Вендська держава.
- •41. Особливості процесу державотворення у полабських і поморських слов’ян
- •42. Боротьба полабсько-прибалтійських слов’ян проти німецької експансії
- •44. Формування державності у чеських землях. Політика Пржемисловичів наприкінці іх – хіІст.
- •45. Словацькі землі під владою Угорщини в х – хіі ст.
- •48. Передумови та основні етапи процесу християнізації західних та південних слов’ян
- •50. Прийняття християнства в Болгарії та боротьба за автокефалію
- •51. Поширення християнства в сербських, хорватських і словенських землях
- •52. Прийняття християнства у Великій Моравії, Чехії, Польщі.
- •53. Християнізація полабських та поморських словян
- •54. Релігійні вірування та культура давніх словян
- •55. Культура Болгарії уіі – хіі ст..
- •56. Культура південнослов’янських народів у VII – XII ст.
- •58. Культура Чехії у х – хіі ст.
- •59. Культура Польщі в х- хіі ст.
- •60. Культура полабських та поморських слов’ян у VIII – XII ст.
8. Дискусія щодо початку слов*янської етнічної історії
Найдавніший (праслов’янський) етап етногенезу слов’ян, за даними порівняльно-історичного мовознавства, завершився наприкінці І тис. до н. е. У цей час остаточно сформувалася основа слов’янської мовної системи, в якій відобразилися контакти та взаємовпливи із сусідніми етнічними масивами – германським, кельтським, балтським іранським, фракійським.
На рубежі нашої ери розпочався новий (давньослов’янський) етап етногенезу слов’ян, коли загальнослов’янська мова розділилася спочатку на дві великих групи: північно-західну та південно-східну. Згодом на їхній основі сформувалися діалекти окремих племінних угруповань.
Уже в І–ІІ ст. з’явилися перші скупі писемні згадки про слов’ян, яких античні автори називали «венедами», або «венетами». Уперше ця назва трапляється в енциклопедичній праці «Природнича історія», написаній римським ученим Плінієм Старшим (23/24–79 роки). В одному з її розділів він «розмістив» їх десь неподалік від ріки Вісули (тобто Вісли), між сарматами, мова яких належала до іранської групи індоєвропейської сім’ї, та гірами, яких учені вважають германськими племенами. Відомості про венедів також містить праця Тацита «Германці», завершена в 98 році. Йому було невідомо, чи належать венеди до германців. Однак автор зазначає, що «вони обходять розбійними зграями усі ліси і гори між певкінами [одним із германських племен] і фенами [тобто фінами]».
Згадка про венедів є також у творі грецького географа й астронома Птолемея «Географічний порадник» (третя чверть II ст. н. е.) Учений називає їх серед «великих народів Сарматії» і локалізує в гирлі Вісли над Венедською затокою. Птолемей згадує і плем’я ставанів, яке він розмістив між західнобалтськими племенами ґаліндів і супінів у межиріччі Вісли й Німану та аланами – одного із сарматських племінних угруповань степової зони Північного Причорномор’я. Цю назву лінгвісти, археологи й історики-медієвісти схильні ідентифікувати з етнонімом «слов’яни». Висловлювалася думка, що племінна територія ставанів охоплювала Середнє Наддніпров’я та Подесення. Відомості про них могли потрапити до Птолемея завдяки купцям, які підтримували торговельні зв’язки з племенами Південної Балтії та Півдня Східної Європи.
Ще одним джерелом інформації про венедів є римська дорожна карта ІІІ ст., яка в історичній літературі дістала назву «Пентівгерієві таблиці». На ній племена з такою назвою розміщені у двох місцях: на північ від Карпат і між нижнім Дністром і Дунаєм.
Слід враховувати, що античні джерела могли називати «венедами» не лише слов’ян, але й племена, які належали до інших етнічних масивів. Це пояснюється кількома обставинами: слабкою поінформованістю римських і грецьких авторів про етнічну ситуацію між Одрою, Віслою та Дніпром; відсутністю природних рубежів між ареалами германських, балтських і слов’янських племен, які часто жили поруч; поширенням етноніма «венеди» серед тих етнічних спільнот, котрі виокремилися з єдиного кореня – північно-західної групи племен праіндоєвропейців доби бронзи. Однак переважання слов’ян серед венедів, надто їхньої північно-західної групи, не викликає сумнівів.