48. Делегування повноважень місцевим органам виконавчої влади

Делеговані повноваження — повноваження органів виконавчої влади, надані органам місцевого самоврядування законом, а також повноваження органів місцевого самоврядування, які передаються відповідним місцевим державним адміністраціям за рішенням районних, обласних рад. Делегування повноважень у сфері виконавчої влади та місцевого самоврядування, має ґрунтуватися на засадах законності, доцільності, обґрунтованості, добровільності та підконтрольності суб'єктів реалізації делегованих повноважень.

Здійснення головами та очолюваними ними виконавчими комітетами сільських, селищних і міських Рад делегованих повноважень державної виконавчої влади згідно з законодавством є обов'язковим, і за їх невиконання або неналежне виконання вони несуть відповідальність перед Президентом України, Кабінетом Міністрів України, а також відповідними головами державних адміністрацій.

Делегування повноважень органів виконавчої влади органам місцевого самоврядування та повноважень органів місцевого самоврядування органам виконавчої влади або іншим органам місцевого самоврядування здійснюється відповідно до Конституції і законів України, статутів територіальних громад та умов договору між суб'єктом делегування повноважень та суб'єктом, якому делегуються повноваження.

До складу делегованих державних повноважень можуть входити повноваження які передбачені законодавством як такі, що можуть бути делегованими та повноваження, що можуть бути передані шляхом укладання договору. Органам місцевого самоврядування можуть делегуватися права й обов'язки органів державної влади з одного або декількох питань, а також окремі повноваження, пов'язані із залученням органів місцевого самоврядування до реалізації загальнодержавних програм соціально-економічного розвитку.

Не допускається делегування державних повноважень, що відносяться до виключних повноважень суб'єктів владних повноважень. Не можуть делегуватися державні повноваження, що забезпечують примусовий захист прав і свобод громадян. Делегування владних повноважень може бути ситуаційне, на певний строк або безстрокове.

49. Конституційна характеристика Української держави

Більшість конституційних характеристик України прямо зазначена у тексті Основного Закону держави - "суверенна, демократична, соціальна, правова держава", "унітарна держава", "республіка". Фактична наявність інших конституційних характеристик прямо витікає із змісту безпосередніх конституційних положень, наприклад, - "національна держава". Відповідно ці та інші конституційні положення розкривають зміст та сутність визначених (закріплених) Основним Законом держави конституційних характеристик України.

Так, Україну, як суверенну державу, тобто державу, яка самостійно і незалежно від влади інших держав здійснює функції на своїй території та за її межами, виступає самостійною у міжнародних відносинах, характеризує наступне: територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною; державна система оборони України, захисту її суверенітету і територіальної цілісності, недопустимість розташування на території України іноземних військових баз, наявність в Україні інституту єдиного громадянства. Як суверенна держава, Україна має також всі необхідні державні атрибути: державні символи, державну мову, власну національну грошову одиницю - гривню, столицю, офіційну назву тощо.

Положення статті 1 Конституції України також проголошує нашу державу демократичною. Як правило, демократичною називають державу, устрій і діяльність якої відповідає вільному вираженню волі народу, яка гарантує права і свободи народу, людини і громадянина. Конституція України чітко і однозначно визначає Україну як унітарну державу з республіканською формою правління. Майже всі класичні ознаки сучасної держави з республіканською формою правління можна знайти в Україні, а саме: формування державних органів шляхом вільних виборів на визначений Конституцією і законодавством строк; особиста участь громадян в управлінні державою; орієнтація державного ладу на загальнолюдські цінності й ідеали; відмова від будь-якого довгого володіння владою на основі індивідуального права (недопустимість особистої диктатури). Важливими для організації публічної влади на засадах демократії є принципові положення про те, що в Україні державна влада здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову, а сама держава визнає та гарантує місцеве самоврядування.

Стаття 1 Конституції визначає Україну правовою державою. Держава є правовою за умови, коли основою її функціонування є право, що гарантує права і свободи громадян, обмежує державу, а державна влада здійснюється на засадах верховенства права та поділу влади. Мова іде про наступне: "Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави"; "...Права та свободи людини є невідчужуваними та непорушними"; "Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за мотивованим рішенням суду і тільки в порядку, встановлених законом". В Україні діє верховенство права, Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативні акти повинні прийматись на основі Конституції і повинні відповідати їй"  тощо.

Окреме положення статті 1 Конституції України говорить про Україну як державу соціальну. Поняттям соціальної держави охоплюється розумінням держави, діяльність якої "...має бути спрямована на створення реальних стандартів матеріального добробуту, освіти, охорони здоров'я тощо і забезпечення таких стандартів для всіх громадян.