78. Поняття місцевого самоврядування та його політико – правова природа, конституційна модель місцевого самоврядування в Україні

Місцеве самоврядування – це передбачені конституцією та гарантовані державою реальна можливість територіальних громад самостійно чи шляхом делегування повноважень органом і посадовим особам вирішувати питання місцевого значення. Відповідно до Конституції місцеве самоврядування є правом територіальної громади — жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста — самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування являє собою відповідну систему, яка функціонує на конституційно-правових засадах.

Система місцевого самоврядування — це сукупність органів місцевого самоврядування, органів самоорганізації населення та організаційних форм за допомогою яких відповідна територіальна громада або її складові частини здійснюють завдання та функції місцевого самоврядування, вирішують питання місцевого значення.

Найбільше поширення в сучасному світі отримали дві основні моделі місцевого самоврядування – англосаксонська (англо-американська)та континентальна (французька).

 Англосаксонська модель сформувалася в результаті поступового входження систем управління містами середньовічної Англії в державний механізм управління країною. Характерними рисами цієї системи є: 1) значна автономія органів місцевого самоврядування по відношенню до державної влади; 2) відсутність на місцях повноважних представників центральної влади, які б опікали органи місцевого самоврядування; 3) виборність ряду посадових осіб місцевого самоврядування територіальною громадою (наприклад, шериф, клерк громади, скарбник, коронер, регістратор, податковий інспектор тощо); 4) функціонування органів місцевого самоврядування виключно в межах своєї компетенції, закріпленої в законі, тобто, повноваження місцевого самоврядування визначаються згідно з позитивним принципом правового  регулювання (органи місцевого самоврядування можуть робити лише те, що прямо передбачено законом).

 Континентальна модель є результатом тривалої еволюції римської системи організації влади на місцях і вона характеризується такими основними рисами: 1) більш високим (у порівнянні з англо-американською моделлю) ступенем централізації управління, наявністю органів місцевого управління з вертикальною підпорядкованістю; 2) повноваження місцевого самоврядування визначаються згідно з негативним принципом правового регулювання (органам місцевого самоврядування дозволяється робити все, що не заборонено законом).

В деяких державах започаткована така система організації влади на місцях, яка характеризується рисами як англо-американської і континентальної моделі,  що дає підстави виділити третю –  змішану модель.

 Аналіз законодавства України дозволяє зробити висновок, що в нашій державі реалізовано саме змішану модель місцевого самоврядування, особливості якої зводяться до такого:

1) право на місцеве самоврядування визнається лише за територіальними громадами сіл, селищ, міст („природними” громадами);

2) на регіональному рівні (район, область) практично всі функції управління територією здійснюють органи виконавчої влади – місцеві державні адміністрації, а органи місцевого самоврядування (районні та обласні ради) носять декоративний характер і реально не впливають на стан соціально-економічного та культурного розвитку регіону;

3) організація місцевого самоврядування здійснюється за схемою „сильний мер – рада”, яка передбачає, що обраний територіальною громадою сільський, селищний, міський голова відіграє досить вагому роль в системі місцевого самоврядування - він головує на сесії відповідної ради, очолює її виконавчий комітет та здійснює функції представництва громади у відносинах з іншими громадами, органами державної влади, підприємствами, організаціями та установами;

4) компетенція місцевого самоврядування закріплюється згідно з  позитивним принципом правового  регулювання (органи місцевого самоврядування зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України – ст. 19 Конституції України).

79) Конституційно – правове регулювання політичних партій, громадянських і релігійних об’єднань в Україні

Право на об’єднання є невід’ємним правом людини і необхідною передумовою його повноцінної участі у громадському житті, формою колективної реалізації і захисту громадянами своїх прав і законних інтересів, засобом підвищення соціальної активності населення. Крім того, об’єднання у політичні організації (партії, рухи, спілки тощо) надає можливість громадянам реалізувати своє конституційне право на участь в управлінні суспільними і державними справами. Розмаїтість і ефективність діяльності громадських формувань свідчить про високий рівень розвитку громадянського суспільства і відображає його спроможність до самоорганізації і самоврядування, тобто до вирішення суспільних проблем без втручання держави. Право на об’єднання традиційно відносять до політичних прав і свобод, що обумовлено історією становлення даного права та його конституційного закріплення. Спочатку право на об’єднання розглядалося насамперед як гарантована законом можливість створювати політичні партії або рухи, а також брати участь у їхній діяльності. Однак у даний час це право є значно більш широким.

Чинне конституційне законодавство України розрізняє такі види громадських формувань: 1) політичні партії; 2) громадські організації; 3) релігійні організації; 4) громадські формування з охорони громадського порядку та державного кордону; 5) творчі спілки; 6) професійні спілки; 7) організації  роботодавців; 8) благодійні організації. Кожен з перелічених видів громадських формувань може бути розподілений на підвиди за різними критеріями. Зокрема, серед громадських організацій розрізняють наукові, спортивні, вікові, культурні тощо. Політичні партії та громадські організації охоплюються поняттям „об’єднання громадян”.

Громадські формування відрізняються за своїм правовим статусом (за порядком створення, вимогами до засновників і членів, правами і обов’язками, джерелами фінансування, мірами можливої юридичної відповідальності тощо). Водночас їм притаманна низка спільних ознак, серед яких:

суспільний характер – це недержавні інституції, покликані вирішувати суспільно значимі проблеми;

 добровільність – психологічною основою для їх створення і діяльності служить вільна воля самих засновників і учасників;

спільність інтересів учасників – як інтелектуально-світоглядна основа цих формувань;

метою створення цих формувань є реалізація прав і свобод громадян;

легальність – мета цих формувань і форми діяльності громадських формувань є цілком законними; заради цього здійснюється їх легалізація;

некомерційний характер – отримання прибутку, збагачення засновників та учасників не може бути основною метою цих формувань;

 способом досягнення поставленої перед громадським формуванням мети виступають спільні законні дії самих його учасників.

Громадські формування створюються і діють на основі добровільності, рівноправності їх членів (учасників), самоврядування, законності та гласності. Вони вільні у виборі напрямів своєї діяльності. Обмеження діяльності громадських формувань може встановлюватися тільки Конституцією та законами України. Всі основні питання  діяльності цих об’єднань повинні вирішуватись на зборах всіх членів або представників членів об’єднання. Громадське формування повинно регулярно обнародувати свої основні документи, склад керівництва, дані про джерела фінансування та витрати.

Згідно зі ст.37 Конституції України заборонені створення і діяльність політичних партій і громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на: ліквідацію незалежності України; зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави; підрив безпеки держави; незаконне захоплення державної влади; пропаганду війни чи насильства; на розпалювання міжетнічної, расової чи релігійної ворожнечі; зазіхання на права і свободи людини, здоров’я населення. Аналогічні обмеження містяться і в ст.4 Закону України „Про об’єднання громадян”.

Конституція України (ч.4 ст.15) гарантує свободу політичної діяльності, не забороненої Конституцією і законами України. Згідно зі ст.2 Закону України „Про політичні партії в Україні”  політична партія – це зареєстроване згідно з законом добровільне об’єднання громадян  –   прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах.

Політичні партії створюються за ініціативою громадян України, які досягли 18 років, не обмежені судом у дієздатності і не тримаються в місцях позбавлення волі.Членом політичної партії може бути лише громадянин України, який відповідно до Конституції України має право голосу на виборах. Громадянин України може перебувати одночасно лише в одній політичній партії.

Членами політичних партій не можуть бути: 1) судді; 2) працівники прокуратури; 3) працівники органів внутрішніх справ; 4) співробітники Служби безпеки України; 5) військовослужбовці; 6) працівники  органів державної податкової служби. На час  перебування  на  зазначених  посадах або службі члени політичної партії зупиняють членство в цій партії.