88) Правовий статус біженців

Конституційно-правовий статус біженців визначається Конституцією України (ст. 26), Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 30 травня 2014 року, Конвенцією ООН про статус біженців 1951 року та іншими нормативно-правовими актами. біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;

Статус біженця - визнання центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, іноземця або особи без громадянства біженцем; Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту

1. Не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа:

- яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві;

- яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів;

- яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй;

- стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні;

- яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім'ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).

89) Місце та роль Президента України в механізмі державної влади

Конституція України визначає Президента як главу держави, що виступає від її імені. Президент уособлює державу, має особливий правовий статус у політичному житті суспільства, завдяки своїм повноваженням врівноважує всі гілки влади, представляє державу в міжнародних відносинах. Пост Президента України був введений Законом від 5 липня 1991 р. з метою: 1) необхідності зміцнення системи центральних органів влади; 2) надання динамізму розвитку української державності. Згідно Конституції України на Президента України якглаву держави покладено найважливіші функції:

1) обов'язок бути гарантом державного суверенітету;

2) виступати гарантом територіальної цілісності України;

3) бути гарантом Конституції України;

4) бути гарантом додержання прав і свобод людини і громадянина.

Президент України обирається на підставі основних виборчих принципів (загальними, рівними і прямими виборами при таємному голосуванні) на строк 5 років.

Президентом може бути громадянин України не молодше 35 років, який не менше 10 останніх років перед днем виборів років проживає в Україні, має виборчі права і володіє українською мовою. Одна й та сама особа не може бути Президентом України більше ніж два строки підряд. Повноваження Президента України починаються з моменту складення ним присяги народові України на урочистому засіданні Верховної Ради. Приведення Президента України до присяги здійснює Голова Конституційного Суду України. У зв'язку зі здійсненням в Україні Конституційної реформи повноваження Президента України дещо змінилися і вона перетворилася із президентсько-парламентської в парламентсько-президентську республіку.

Сукупність повноважень Президента України можна розділити на повноваження, пов'язані з:

1) представництвом України в міжнародних відносинах (підписання міжнародних договорів, прийняття вірчих та відкличних грамот, дипломатичних представництв інших держав...);

2) діяльністю Верховної Ради України (право передчасного припинення повноважень парламенту, право вето...);

3) законодавчою діяльністю (право законодавчої ініціативи, підписання і оприлюднення законів, призначення українського референдуму...);

4) вирішення кадрових питань (призначення і звільнення глав дипломатичних представництв, керівників окремих центральних органів виконавчої влади, голів місцевих державних адміністрацій...);

5) забезпеченням державної незалежності, національної безпеки і оборони країни (керування Радою національної безпеки України, прийняття рішень про загальну чи часткову мобілізацію, оголошення стану війни та у разі збройної агресії проти України приймає рішення про використання Збройних Сил України та інше);

6) діяльністю судових органів (утворення судів, призначення 6-ти суддів Конституційного Суду України, всіх суддів вперше);

7) прийняттям до громадянства України та його припиненням, наданням політичного притулку в Україні...;

8) повноваження стимулюючого характеру (присвоєння вищих військових звань, дипломатичних рангів, спеціальних звань, класних чинів, нагородження державними нагородами, президентськими відзнаками...).

Президент не може передавати свої повноваження іншим особам або органам

90) Повноваження органів місцевого самоврядування

Відповідно ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні»

Місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Повноваження місцевого самоврядування — це визначені Конституцією і законами України, іншими правовими актами права і обов'язки територіальних громад, органів місцевого самоврядування із здійснення завдань та функцій місцевого самоврядування.

Відповідно до Європейської хартії про місцеве самоврядування основні повноваження місцевого самоврядування встановлюються конституцією або законом. В Україні вони закріплені в загальному вигляді у ст. 143 Основного Закону, а деталізуються в Законі "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про столицю України — місто-герой Київ", Положенні про загальні збори громадян за місцем проживання в Україні, а також у галузевому законодавстві — Законах "Про основи містобудування", "Про транспорт", "Про зв'язок", "Про охорону праці", "Про фізичну культуру і спорт", "Про освіту", "Про пожежну безпеку", "Про правовий режим надзвичайного стану", "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення". "Про природно-заповідний фонд", у Земельному, Лісовому. Водному кодексах України та інших правових актах.

Громади як первинні суб'єкти місцевого самоврядування правомочні безпосередньо розглядати та вирішувати питання, віднесені до самоврядних повноважень. Деякі питання можуть вирішуватися безпосередньо населенням відповідної громади, яким належить право обирати представницькі органи самоврядування, виражати свою волю на місцевому референдумі, загальних зборах громадян, реалізувати право на місцеві ініціативи, громадські слухання, здійснювати контроль за діяльністю органів і посадових осіб місцевого самоврядування. Однак більшість повноважень реалізується органами і посадовими особами місцевого самоврядування. Закон "Про місцеве самоврядування в Україні" окремо визначає компетенцію представницьких органів місцевого самоврядування - сільських, селищних, міських раді їх виконавчих органів та сільського, селищного, міського голови.

За структурою повноваження місцевого самоврядування включають:

а) власні (самоврядні) повноваження, здійснення яких пов'язане з вирішенням питань місцевого значення, наданням громадських послуг населенню;

б) делеговані повноваження (окремі повноваження органів виконавчої влади, надані законом органам місцевого самоврядування), здійснення яких пов'язане з виконанням функцій виконавчої влади на місцях.

Стосовно компетенції, чинним законодавством України встановлено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, Законом "Про місцеве самоврядування в Україні" та Ін. законами до їх відання. У ст. 26 закону визначена виключна компетенція місцевої ради, тобто питання, які:

• розглядаються обраними представниками територіальної громади — депутатами;

• обговорюються колегіальним органом — радою;

• вирішуються, виключно, на її пленарних засіданнях;

• не можуть передаватися Іншим органам І посадовим особам для вирішення.