13. Підстави виникнення, зміни та припинення конституційно – правових відносин

Виникненню конкретного конституційно-правового відносини на базі правової норми передує юридичний факт. Юридичний факт - це подія або дія, що тягне за собою виникнення, зміну або припинення одного або групи правовідносин.  Під юридичними фактами розуміють, як правило, такі життєві обставини, з якими норми права пов’язують виникнення, зміну чи припинення правових відносин. Юридичних фактів треба обов’язково підкреслювати, що правові факти – це такі факти реальної дійсності, з настанням яких наступають певні юридичні наслідки (а не тільки правовідносини).

Особливості конституційно-правових фактів обумовлені тими суспільними відносинами, які потрапляють у сферу дії норм конституційного права. Такі факти спричиняють виникнення, зміну чи призупинення правовідносин, які мають місце в процесі реалізації повновладдя народу України. Зокрема, найбільш обґрунтованою класифікацією юридичних фактів є класифікація, в основі якої лежать такі чотири критерії:

• наслідки, які спричиняє юридичний факт: правоутворюючі, правозмінюючі, правоприпиняючі;

• форма юридичних фактів: позитивні й негативні;

• характер дії юридичного факту: факти обмеженої, однократної дії і факти-стани;

• характер зв’язку факту з індивідуальною волею особи: юридичні події, юридичні дії.

Прикладом правостворюючого факту є утворення Президентом України Кабінету Міністрів, на основі чого між урядом та міністерствами і відомствами виникають різноманітні адміністративно-правові та інші відносини.

Правостворюючими актами є рішення про проведення позачергових та повторних виборів, на основі яких виникають конституційно-правові відносини, міжнародні договори, які є основою взаємовідносин між різними державами. Типовим у цьому відношенні є один Договір про основи міждержавних відносин, дружбу і співробітництво між Україною та республікою Узбекистан від 26 серпня 1992 р.

Правоприпиняючі факти припиняють конституційно-правові відносини одного порядку і спонукають становлення правовідносин іншого порядку. Так, припинення депутатських повноважень тягне за собою виникнення безлічі різноманітних відносин. Те ж саме – при достроковому припиненні повноважень органу державної влади, народного депутата або посадової чи службової особи.

14. Юридичні аспекти взаємовідносин редакцій державних засобів масової інформації з громадянами

При розповсюдженні інформації особливу роль відіграють взаємо­відносини редакцій державних ЗМІ з громадянами та організаціями в широкому розумінні цього слова (органи, управління, підприємства, установи, об’єднання, асоціації тощо). У нормативних актах визна­чені основні права й обов’язки цих суб’єктів. У Законі «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» визначено загальні по­ложення про будь-яку інформацію. У статті 34 Закону йдеться про те, що громадяни України, юридичні особи і державні органи, згідно зі ст. 9 Закону України «Про інформацію», мають право на оперативне одержання через друковані ЗМІ публічно поширюваної інформації про діяльність державних органів і організацій, громадських об’єднань і їх посадових осіб, а також інших відомостей, необхідних для реалі­зації ними своїх прав, свобод та законних інтересів, здійснення завдань і функцій. У свою чергу, друковані ЗМІ мають право на одержання такої інформації від посадових осіб, державних органів, громадських об’єднань, які надають можливість засобам масової інформації одер­жувати необхідні відомості, знайомитися з необхідними документами. Тут взаємно кореспондують права і обов’язки друкованих ЗМІ та ко­лективних утворень, що має важливе значення для забезпечення по­інформованості, вільного обігу інформації та прийняття оптимальних рішень у сфері управління й господарювання. Авторські твори і листи також є джерелом інформації, якщо вони містять матеріал, який заслуговує на увагу. Редакція зобов’язана при використанні авторських матеріалів і творів художньої літератури та мистецтва додержуватися авторських прав і прав на інтелектуальну власність. Лист, адресований редакції, може бути використаний у по­відомленнях і матеріалах, якщо при цьому не змінюється зміст листа і не порушуються положення закону про друковані ЗМІ. Редакція не зобов’язана відповідати на листи чи пересилати їх до інших інстанцій (ст. 36). На практиці іноді виникає необхідність спростування опублікованої інформації. У періодиці неодноразово повідомлялось про публікації, що не відповідають дійсності. Законом «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» визначається порядок спростування (ст. 37). Громадяни, юридичні особи і державні органи, а також їхні законні представники мають право вимагати від редакції друкованого ЗМІ опублікування ним спростування поширених про них відомостей, що не відповідають дійсності або принижують їх честь і гідність. Крім того, громадянин або організація, стосовно яких у засобі масової інфор­мації опубліковані відомості, що не відповідають дійсності або прини­жують їх честь і гідність, мають право на публікацію своєї відповіді в тому ж друкованому ЗМІ. Законодавство чітко визначає порядок пу­блікації спростування або відповіді. У разі коли редакція не має доказів того, що поширені відомості є правдивими, вона зобов’язана на вимогу зацікавленої особи опублікувати спростування в запланованому най­ближчому випуску ЗМІ. Спростування може бути надруковано й у фор­мі відповіді, що за обсягом не повинна перевищувати обсягу спросто­вуваного матеріалу. Забороняється вимагати, щоб спростування було менше половини стандартного аркуша машинописного тексту. Скоро­чення або інші зміни в тексті спростування не допускаються.