55. Крнцепції прав людини

Права людини в загальному вигляді – це універсальна категорія, що характеризує захищену законом міру можливої поведінки людей, яка спрямована на задоволення потреб та інтересів людини шляхом користування елементарними, найбільш важливими благами та умовами безпечного, вільного існування особистості у суспільстві. Права людини характеризують обсяг благ та умов, що забезпечують її вільний розвиток і визначаються суспільним положенням людини (положенням у системі матеріального виробництва).

Конституційні права, свободи та обов’язки разом із конституційними принципами й гарантіями утворюють основи правового становища громадян, або конституційний статус особистості в Україні. Принципи конституційно-правового статусу людини і громадянина – це вихідні засади, на основі яких визначаються зміст і умови реалізації прав, свобод та обов’язків людини і громадянина. Конституція України згідно із загальнолюдськими цінностями та міжнародно-правовими нормами в галузі прав людини, які визначені Загальною декларацією прав людини та іншими міжнародно-правовими документами, закріплює такі принципи правового статусу людини і громадянина: свободи людини; рівності людей у своїй гідності та правах; не відчуженості й непорушності прав і свобод людини; гарантованості прав, свобод і обов’язків людини і громадянина; невичерпності конституційного переліку прав і свобод людини і громадянина; рівності конституційних прав і свобод громадян України та рівності їх перед законом; єдності прав людини та її обов’язків перед суспільством.

Принцип свободи людини відтворює стрижневу ідею сучасної ліберальної концепції прав людини про свободу як природний стан людини. Конституційний принцип свободи людини обумовлює її право на вільний розвиток своєї особистості, а межею індивідуальної свободи є права і свободи інших людей. Принцип рівності людей у свій гідності та правах означає, що, по-перше, права і свободи визнаються за будь-якою людиною, по-друге, забороняється дискримінація в користуванні правами за будь-яких підстав, пов’язаних із природними особливостями особи та її соціальним статусом .

Під гідністю людини зазвичай розуміють визнання за людиною цінності як істоти, яка наділена розумом, волею та почуттями, незалежно від того, що вона про себе думає і як її оцінюють інші. Гідність особи є властивістю, притаманною “всім членам людської сім’ї”, визнання гідності людей, їхніх рівних і невід’ємних прав є “основою свободи, справедливості і загального миру”, про що зазначається в Преамбулі Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. Принцип рівності конституційних прав і свобод громадян України та їх рівності перед законом означає, що забороняються будь-які форми обмеження прав громадян за расовою, політичною, релігійною, статевою, етнічною, соціальною, мовною, майновою чи іншими ознаками. Цей принцип імплантовано до Конституції України із Загальної декларації прав людини .

Принцип невідчужуваності і непорушності прав і свобод людини стосується основних прав і свобод людини, тобто лише тих, що зафіксовані в Конституції України. Людина має основні права від народження, а не від держави, яка згідно з етатистськими теоріями може “дарувати” чи “відбирати” ці права. Тобто невідчужуваність і непорушність основних прав і свобод людини означає, що: людина не може бути позбавлена основних прав і свобод (жодне із зафіксованих у Конституції України прав людини не може бути скасоване державою); відмова людини від своїх основних прав і свобод є юридично недійсною; у разі будь-яких порушень прав і свобод людини вони повинні бути поновлені відповідними органами державної влади або законними діями особи, права якої було порушено; основні (конституційні) права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України, якою забороняється навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану обмежувати принцип рівності конституційних прав і свобод громадян, а ще такі права і свободи: право на громадянство та право змінити громадянство; право на життя; право на повагу до його гідності; право на свободу та особисту недоторканність; право направляти індивідуальні чи колективні петиції; право на житло; право на шлюб; рівність усіх дітей у своїх правах; право на судовий захист та інших.

Принцип гарантованості прав, свобод і обов’язків людини і громадянина означає, що вони мають бути забезпечені відповідними засобами, які сприяли б повній та ефективній реалізації прав, свобод і обов’язків кожною людиною і громадянином. Принцип невичерпності конституційного переліку прав і свобод людини і громадянина означає, що в майбутньому Конституція України доповнюватиметься положеннями, в яких фіксуватимуться нові права і свободи людини і громадянина. Це пов’язано з тим, що з розвитком суспільства усвідомлюються нові й нові права і свободи, іманентно притаманні людині від народження або необхідні для повнокровної участі громадянина в суспільному та державному житті. На певному етапі виникає необхідність їх фіксації в Основному Законі з метою їх гарантування, забезпечення надійного захисту з боку держави. Принцип єдності прав людини та її обов’язків знаходить відображення: по-перше, в наявності у кожного одночасно і прав, і обов’язків; по-друге, в тім, що багато конституційних прав несуть у собі якості обов’язку (правового або морального).

56. Поняття, специфічні риси та фінансова основа діяльності органів державної влади

57. Статус суддів

Професійні судді та залучені у визначених законом випадках для здійснення правосуддя представники народу є носіями судової влади в Україні, які здійснюють правосуддя незалежно від законодавчої та виконавчої влади. Судді є посадовими особами судової влади, які відповідно до Конституції України наділені повноваженнями здійснювати правосуддя і виконувати свої обов'язки на професійній основі в Конституційному Суді України та судах загальної юрисдикції. Судді мають необхідні для здійснення правосуддя повноваження, передбачені законами України. Судді у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежними, підкоряються тільки законові і нікому не підзвітні. Гарантії незалежності суддів встановлюються цим Законом, а також Конституцією України. Держава гарантує фінансове та матеріально-технічне забезпечення суддів і судів.

Суддя не може належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої.

Судді зобов'язані:

- при здійсненні правосуддя дотримувати Конституції та законів України, забезпечувати повний, всебічний та об'єктивний розгляд судових справ з дотриманням встановлених законом строків;

- додержувати вимог, передбачених статтею 5 цього Закону, службової дисципліни та розпорядку роботи суду;

- не розголошувати відомості, що становлять державну, військову, службову, комерційну та банківську таємницю, таємницю нарадчої кімнати, відомості про особисте життя громадян та інші відомості, про які вони дізналися під час розгляду справи в судовому засіданні, для забезпечення нерозголошення яких було прийнято рішення про закрите судове засідання;

- не допускати вчинків та будь-яких дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності.

На посаду судді спеціалізованого суду може бути рекомендовано відповідною кваліфікаційною комісією суддів громадянина України, не молодшого тридцяти років, який проживає в Україні не менш як десять років, володіє державною мовою, має вищу освіту в галузі знань, які охоплено межами юрисдикції відповідного спеціалізованого суду, та стаж роботи за спеціальністю не менш як п'ять років. Необхідною умовою для зайняття посади судді будь-якого складу суду є складання кваліфікаційного екзамену. Цю умову не поширено на осіб, які мають відповідний стаж роботи на посаді судді давність якого не перевищує одинадцяти років. Звільнення судді або припинення його повноважень розглядають у контексті незалежності й недоторканності суддів. У Конституції (ст. 126) та Законі України «Про статус суддів» (ст. 15) дано вичерпний перелік випадків припинення повноважень або звільнення з посади. Зокрема, щодо припинення повноважень є підстави, які пов'язано з порядком проходження державної служби (закінчення строку повноважень, досягнення шістдесятип'ятирічного віку, переведення чи обрання судді на іншу посаду, письмова заява про відставку або звільнення з посади за власним бажанням), негативними життєвими ситуаціями (смерть судді або оголошення його рішенням суду, що набрало законної сили, померлим; набрання чинності рішення суду про визнання судді безвісно відсутнім тощо), професійною непридатністю (звільнення в порядку дисциплінарного провадження за професійною невідповідністю).

58. Конституційні принципи правового статусу людини і громадянина в Україні

Конституційно-правовий статус людини і громадянина - це встановлена конституцією та іншими законами система юридичних параметрів, яка визначає фактичне становище людини і громадянина у суспільстві на конкретному етапі суспільно-політичного розвитку держави. До елементів конституційно-правового статусу людини і громадянина відносить:

1) права, свободи і обов'язки як основи конституційного статусу особи;

2) громадянство, правосуб'єктність, юридичні гарантії як умови реалізації прав, свобод та обов'язків;

3) принципи правового статусу особи як вихідні засади, що інтегрують у собі нормативний зміст прав, свобод та обов'язків особи, а також умови їх реалізації.

До основних принципів конституційного статусу особи і громадянина в України відносять:

- принцип невідчужуваності та непорушності прав і свобод;

- принцип невичерпності прав і свобод;

- принцип рівності людей у своїх правах ;

- принцип єдності прав, свобод і обов’язків;

- принцип гарантованості прав і свобод.

Принцип невідчужуваності та непорушності прав і свобод людини та громадянина закріплений безпосередньо в Конституції України і ґрунтується на загально філософських твердженнях. Основні конституційні положення цього принципу :

- усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах;

- рава і свободи людини є невідчужуваними та непорушними;

- конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані;

- при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.