11. Тематика, основне коло образів та символів у веснянках.

За своїм змістом веснянки дуже подібні до ліричних дівочих пісень. Вони були найулюбленішими піснями українських дівчат. І якщо серед цієї багатої, бадьорої, безжурної поезії й трапляються образи та мотиви смутку, то вони або ж несуть ігрову функцію, стають основою для розгортання забави, або ж передають роздуми дівчат про своє майбутнє. Та й ці мотиви (скарги на гірку долю, злу свекруху, тяжку працю, сімейні турботи тощо) у весняних хороводах розробляються миролюбно, з легкою посмішкою, по-дівочому ласкаво. Центральним у любовних веснянках є образ дівчини. Любовні веснянки відзначаються виключним багатством мотивів і тем з дівочого життя. Безтурботне дівування, передчуття кохання, залицяння, викликання на вулицю, дівочі чари, зустрічі з милим, щира любов, подарунки, оспівування дівочої краси, розуму, правди (символ цнотливості); неприязнь до нелюба і старого жениха, ставлення матері до зустрічей дочки з парубком; тривожні прощання і розлука з милим; заклики до одруження, інсценізація та оспівування сватання, становища в сім’ї свекрів, вислів дівочих настроїв у найрізноманітніших ситуаціях життя — все це теми любовних веснянок— і хороводних, і ігрових, і пісенних. Найстаровиннішим елементом цієї поезії є наспівування жениха, напророчування весілля, родинного щастя. Тема одруження домінує в цій поезії; в ній, як у фокусі, зливаються любовні мотиви багатьох веснянок. В образній системі цієї групи творів дуже широко розвинена символіка, багаті асоціації і чудові порівняння та часті прийоми розгорненого психологічного паралелізму. Вибір у хороводі дівчини («Качурик», «Зайчик), тестя, тещі, діверів та зовиць, прохання парубка, щоб дівчина напоїла коня, звивання вінків і дарування їх, поління рути, заманювання соколонька, збирання милим намиста, рятування милої, що тоне, і т. п. — все це символи кохання, сватання та шлюбу. О. О. Потебня, аналізуючи символіку весняних ігор «Просо», «Воротар», «Мости», «Вербова дощечка» та ряду інших, ствердив, що в багатьох випадках вона вказує на глибоку старовинність веснянки. Використання психологічного паралелізму як художнього засобу властиве тим веснянкам, що оспівують красу дівчини, її одяг, переживання. Веснянки виконуються на честь приходу весни. Головною ознакою веснянок є закличність, закликання на милосердя і щедрість божеств природи, на добробут людини. З приходом весни землероб мріяв про той час, коли можна буде «поля орати, хліба пахати». А тому з таким нетерпінням чекав повернення з вирію птахів — провісників весни, що нібито на своїх крилах приносили тепло. Щоб скоріше настала благодатна пора, подекуди в українських селах випікали з борошна печиво у формі пташок, підкидали його вгору або носили на довгих палицях і приспівували: «Вилети, ґулю, горою, Винеси літо з собою». У піснях і примовках звертались до птахів з проханням замкнути ключами зиму, «відімкнути землю», повернути тепло, щоб «зиму одмело», принести «старим дідам сіяння», «чоловікам орання», «молодицям гречку жать», «старим бабам серпочки». В основі цих пісень — аграрно-магічні заклинання, якими хлібороби намагалися сприяти майбутньому урожаю: Зверталися не лише до птахів, помічників весни, що сповіщали про її наближення, але й до самої весни або до її дочки весняночки. Основний зміст і мотиви цих пісень такі ж, як і в пісеньках про птахів, але побудовані вони у формі запитання-відповіді і мають давню обрядову основу: Вечорами молодь збиралася на вулиці або за селом, і дівчата, побравшись за руки, водили танки та ігри. Зародження різних форм хороводів та ігор дослідники відносять до глибокої давнини. Так, розташування колом, рух кола за сонцем походить від магічно-заклинальних дій давніх землеробів, якими намагалися вплинути на природу («Грушка», «Мак»); шикування у дві шеренги, які почергово то наступають, то відступають — беруть початок від воєнних ігор («Воротар», «Мости»); розігрування дії в колі — походить від мисливських ігор. Пісні виразно включають у свій зміст обрядове звернення-кликання, при чому в переважній більшості пісень заклик звернено до птахів (жайворонки, ластівки, гоголь, ремез). птахи виступають не як символічні провісники весни, а як безпосередні носії тепла, літа, жита, квітів У минулому ці твори спирались на імітування процесів сіяння та вирощування різних культур, що супроводжувалося магічними текстами (на зразок замовлянь), і мало сприяти швидкому зростанню злаків і родючості природи. . Твори любовно-еротичного характеру зберігають елементи тотемізму: в них дівчата та хлопці постають деревами або птахами («Ой кувала зозуленька», «Ой ти селезень, а я утонька» та ін.). Тут часто основним художньо-виражальним засобом є паралелізм із природою (світовим деревом, тотемами, небесними світилами) ,був образ Ярила (чи Джурила) — уособлення сонця весняного рівнодення. Архетипами води, деревця, віночка, стрічок, дівочої «краси»; мотивами комори, викупу, викрадення, битви любовні гаївки наближені до древнього весільного обряду з подібними атрибутами. Одним з провідних мотивів весняних любовних творів є мотив чарування (приворожування, привертання) милого-судженого, з яким пов´язуються образи магічного ромен-зілля, рути, барвінку, інших чародійних трав. Подібними до образу царенка є образ Білозорчика (Білодарчика, Віло-бранчика, Молоданчика), що збирається поплисти по Дунаю, щоб «шукати собі челядоньки», чи «знайти собі посестриченьку». Схожим до вище згаданих є образ Подоляночки — дівчини з гаю. У гаївці «Подоляночка» збереглися елементи «оживлення після довгого сну», ритуального вмивання і вибору подружки (цей ритуал зберігся на деяких територіях під назвою «кумування»). У веснянках силабо-тонічна система римування, тому віршовий розмір, залежить від пісні. Антифонне виконання - це діалогічний спосіб почергового співу двох частин хору, що ніби відповідають один одному. Відомо, багато гаївок і веснянок створенні для хорової відтвореності. Є багато пісень з танцями, рухами та іграми. Саме антифонне виконання створює діалогічну форму. Багато побудовані у формі діалогу,переважно це пісні любовного змісту, де ведеться розмова між хлопцем та дівчиною, або ж у піснях, де є певні персоніфіковані образи. Наприклад, образ весни, чи поля. Як відомо, у веснянках використано багато художніх засобів. Уособлення дівчини чи хлопця в образі певного дерева — залишок старовинних вірувань і світогляду .В цих піснях постійно зустрічаються порівняння і символи, ось чому деякі з пісень співають перед іншими, ніби узгоджуючись із станом, у якому перебуває природа. Тут ви знайдете: безтурботну веселість тієї пори, коли дівчина перестає бути дитиною, таємну потребу кохання, соромливе освідчення перед власним серцем, перше побачення, докори, ніжність, жарти, сльози, надії, побоювання — всю історію молодості в тихому сільському світі» . Крім паралелізмів, веснянкам та гаївкам властиве і контрастне змалювання почуттів та поведінки молоді. Але в цьому випадку протиставна паралель стосується не природи (що типово для психологічного паралелізму), а людей: гумористичним способом протиставляється дівоча і парубоча краса, «дівоча правда» і «парубоцька неправда», пісні вихваляють дівочий одяг і насміхаються над парубочим, у них контрастно подаються образи милого і нелюба, батька і свекра, матері і свекрухи і т. д. Особливо часто застосовується художньо-композиційний принцип поляризації у сатиричних веснянках. Тут і глумливі звертання до парубків, які є своєрідним дівочим залицянням до них, і показ смішних сторін подружнього життя, і дотепні шпильки на адресу багачок, заможних парубків, нероб тощо.