18. Героїчна історія українського народу і його творчість. Конкретні історичні події і специфіка їх відображення в народних думах та історичних піснях.

Народна поезія України відзначається великим багатством і різноманітністю видів творів і художніх форм, тем, сюжетів, героїв і зображувальних засобів. Одне з найбільших духовних надбань українського народу, його творчих досягнень — думи. За свідченням Лесі Українки, думи — "предивні, єдині на цілий світ пам'ятники творчості нашого народу". Виникли вони в нелегкий для народу час, коли турецько-татарські орди нападали на його землі, грабували і забирали в полон тисячі людей, щоб продати їх у неволю. Під час цієї боротьби з'явилися кобзарі, які донесли до народу слова любові до рідної землі і ненависті до ворогів, прославляли славних лицарів-визволителів. Ці талановиті співці були уособленням трагедії України, яка нагадувала, за словами, Т. Г. Шевченка, "потрощену бандуру з обірваними струнами", і була водночас символом її нескореності й величі.

Провідними в думах є мотиви патріотичного подвигу в ім'я вітчизни. Прикладом цього є найстаріші думи про героїчну боротьбу народу проти нападів турецьких і татарських орд. "Козак Голота", "Самійло Кішка", "Маруся Богуславка", "Три брати азовські" розповідають про турецько-татарську неволю, втечу з неї, смерть козака в степу, жорстокість, відчайдушну сміливість і мужність козаків, їхній глибокий патріотизм і нездоланне прагнення до волі. З-поміж названих творів особливо захоплюючим є "Маруся Богуславка", де змальовано образ турецької полонянки, яка турбується про долю своїх єдинокровних братів-козаків і випускає їх на волю. Дума утверджує високу патріотичну свідомість народу, щире співчуття до "бідних невольників", вірність батьківщині, глибоке розуміння обов'язку людини перед громадою, перед родиною, поняття совісті й моралі. Маруся Богуславка — це один із яскравіших жіночих образів дум, у якому уособлено високі патріотичні почуття.

З часом думи та пісні відзначаються історичною конкретністю. Поштовхом до їх виникнення була визвольна війна проти польсько-шляхетського поневолення. У думах цих часів ("Хмельницький і Барабаш", "Перемога Корсунська", "Іван Богун") відображено всенародний рух проти кривдників і завойовників, змальована розправа повсталих з польськими панами, ненависть проти яких була викликана не національними, а соціальними причинами. Ці твори акцентують увагу на діях усього народу, на його впевненості у своїй силі, у перемозі. І тільки на тлі мас виступають окремі герої, історичні особи — Хмельницький, Нечай, Богун, що були реальним втіленням честі й совісті народу, найяскравішим зразком його волелюбності й непримиренності до ворогів.

Пам'ять про найважливіші події і героїв історії зберігають у свідомості народу історичні пісні. Вони складають поетичний літопис тривалої героїчної боротьби українського народу за своє визволення від соціального та національного гніту, за своє існування. Першими творами на історичну тему є пісні про турецько-татарські наскоки, про полонення мирного населення і його страждання у неволі. У піснях про Байду, Морозенка та багатьох інших народ з любов'ю оспівав героїчних оборонців вітчизни, їх непримиренність до ворогів, готовність скоріше померти, аніж підкоритися. Таким мужнім патріотом виступає козак Байда, який навіть у тяжких муках знаходить спосіб розправитися з ворогом.

Історична пісня досягає свого розквіту в період народно-визвольної війни 1648— 1654 років. У ній оспівується героїзм народних мас у боротьбі проти соціального гноблення, проти польської шляхти, російського самодержавства. В цей бурхливий період всенародного руху виникла пісня "Розлилися круті бережечки", в якій "славна Україна" порівнюється з червоною калиною. Пісня висловлює певність у визволенні від загарбників:

А ми тую червоную калину,

Гей, гей, та піднімемо,

А ми ж нашу славну Україну,

Гей, гей, та розвеселимо.

Як же нам треба плекати кожне словечко рідної пісні, передане у спадок від попередніх поколінь як заповіт людяності й безмежної любові до рідної землі, як взірець нескореності духу народного! Як відзначив О. Довженко, "Українська пісня — це бездонна душа українського народу, це його слава".