49. Ідейно – тематична і жанрова характеристика коломийок

Коломийка - весела жартівлива чи лірична співанка танцювального характеру. Як правило, це коротка, найчастіше дворядкова пісня, кожний рядок якої складається з чотирнадцяти складів, з паузою після восьмого складу. Можливо, назва пов'язана з назвою міста Коломия або назвою гуцульського танку „коломийка" (коло), де ця пісня виступає якприспівка до танцю.

Коломийкові традиції досить розвинуті в Чернівецькій, Львівській,Івано-Франківській, Тернопільській та Закарпатській областях. Твори такого типу відомі з ХV ст.

Коломийки розрізняють кількох видів: родинно-побутові (кохання, родинні стосунки), соціальні (панський гніт, рекрутчина, тяжка виснажлива праця), еміграційні.

Пісням властиве поетичне бачення навколишнього світу. Окремі коломийки нагадують думи про турецьку неволю:

Ой летіли гайворони понад Чорне море,

Заплакали молод-бранці, сидячи в неволі.

Будь здорова, родинонька, ви мої сусіди,

Не з гаразду я це роблю, а з тяжкої біди.

Серед ознак коломийки слід виділити лаконізм, пісенно-поетичне начало відповідну міміку, спів, усталену поетику, традиційні образи-символи, постійні епітети, наприклад: "гіркий вітер", "Черемош воркітливий»; метафори, персоніфікацію (звернення до природи, мов до живої істоти).

Коломийкам не властива споглядальність. Автор і виконавець у коломийках - це одна особа, що розкриває душу, розповідає про власні пригоди, враження. Більшість коломийок оптимістичні, життєрадісні.

Влучну характеристику коломийок запропонував І.Франко: „вони (коломийки) складаються на широкий образ нашого сучасного народного життя, безмірно багатий деталями і кольорами, де бачимо сльози й радощі, працю і спочинки, турботи і забави, серйозні мислі нашого народу в різних його розверстуваннях, його сусідів, його соціальний стан, його життя громадське й індивідуальне від колиски до могили, його традиції й вірування, його громадські й етичні ідеали" [7].

Заданість розміру коломийки (лише два рядки, в яких слова мають розміститись так, щоб у кожному рядку було по чотирнадцять складів) сприяла виробленню лаконізму, сталих поетичних формул, економічному і точному використанню тропів – рис, властивих майстерно відточеним художнім мініатюрам. Завдяки багатству внутрішнього римування й анонсами коломийки ніколи не справляють враження одноманітних.

Коломийки мають двопланову будову: образ природи першого рядка за аналогією або контрастом підсилює смислове й емоційне значення думки, висловленої в другому рядку. Іноді перший рядок виконує роль традиційного зачину, зміст якого не завжди пов’язаний з наступним рядком. Найчастіше це зачин "Ой летіла зозулиця (пава, ластівочка)", "На високій полині", "Ой дубику зелененький" та ін. У новотворах помітна тенденція до уникнення подібних звичаїв, що пояснюється публіцистичним спрямуванням більшості сучасних коломийок.

Перші відомі нам записи коломийкових зразків відносяться до XVII сторіччя, але є документальні свідчення про їхнє існування ще в давніші часи. Цей оригінальний різновид пісенної народної творчості українців здавна привертав увагу слов’янських учених. Починаючи з першої третини XIX сторіччя, з’являються в українській, російській та польській пресі публікації коломийок їх переклади, наукові розвідки про них. Серйозні дослідження, присвячені цьому жанрові, належать І.Франку, Ф.Колессі, В.Гнатюкові, М.Жініку, М.Грінченкові та іншим фольклористам.

В.М.Гнатюк радив письменникам учитися на коломийках створювати високомистецькі художні образи, використовуючи народну мову, її характерні звороти, порівняння. Ідейно-естетичні якості коломийок були високо оцінені Лесею Українкою, та М.Коцюбинським. Коломийки навіювали теми, образи, мотиви для багатьох літературних творів. Особливо органічні вони в оповіданнях та повістях І.Франка, Л.Мартовича, П.Козланюка.