36. Основні питання поетики та поетичного синтаксису ліричних пісень (Дей. О. І. Поетика народної пісні. – к.,1978)

Без народної пісні взагалі немислиме повнокровне життя трудової людини. До пісні звертаються колективно й поодинці, в будень і в свято, старі й молоді, при найрізноманітніших життєвих нагодах і душевних зворушеннях. Тим-то трударі завжди так гаряче любили свою пісенність, плекали й берегли її, збагачуючи все новими темами та барвами.

Розгорнемо літопис героїчної визвольної боротьби українського народу проти соціального і національного гноблення: разом із захисниками рідної землі в походах беруть участь і співці-кобзарі, своїми вільнолюбними піснями та думами підносять бойовий дух борців, творять славу їх хоробрості. 1768 року спалахує велике повстання трудящих проти польської шляхти, яке увійшло в історію під назвою Коліївщини, — і кобзарі знову зі своїми співами в самому вирі подій. Пісня ставала спільницею повстанців, пісня боролася. Супроводжуючи народне життя на шляхах історії, пісня широко обіймала багатогранний світ людини. Її природною сферою ставало прекрасне й звичайне, трагічне й комічне.

Від сивої давнини пісня озвучувала народні річні обряди. Великою любов’ю населення користувалися на Україні та в інших слов’янських землях колядування і щедрування, що проходили зимою напередодні Нового року. Романтично піднесені колядки і щедрівки поетичним словом славили звичайну трудову людину. Приходила весна — і назустріч їй линули бадьорі веснянки та гагілки, сповнені світлого, радісного відчуття оновлення природи. «Розлилися води на чотири броди, ой дівки, весна-красна, зілля зелененьке!» В піснях цієї пори голосно звучали трудові хліборобські мотиви, що славлять землю і працю. Відродження природи, краса весни тривожили чуйні молоді серця, будили в них почуття кохання, викликали радості й надії, а часом і тихий смуток. Все це відгукувалось у веснянках, що розлягалися над селами гуртовими співами. Всі ці пісні налиті по вінця жагою молодості, ліричною ніжністю. І зрозуміло: головною їх героїнею є дівчина. Її життя, турботи, бажання й настрої оспівані тут у найрізноманітніших ситуаціях та виявах. Безтурботне дівування, передчуття кохання, залицяння, вечірні зустрічі, подарунки милого, прощання з ним; людські поговори й материнські остороги; думки про одруження; тривога про можливий шлюб з нелюбом або старим; роздуми про злих свекрів — такі основні мотиви веснянкової поезії. Не цурається вона й жартів, якими дівчата зачіпали парубків, висміювання недолугих вчинків.

За весною наступала русальна неділя, убрана клечанням і піснями про примарних істот — русалок, що живуть десь в озерах, полях та лісах. Згодом приходила петрівка з залицяльними переспівами дівочих та парубочих гуртів, з піснями, що відтворювали душевні переживання дівчини напередодні шлюбу. Тим-то їх о́брази й теми дзвінко перегукуються з весільною поезією.

У розпалі літа святкувалося прадавнє свято — Купала з вечірніми вогнищами над ріками та озерами й танками та піснями навколо уквітчаних деревець-купайлиць. Ворожили на вінках, пускаючи їх на воду, а найбільше молодь, що освітлена обрядовим багаттям, водила хороводи, співала ліричних пісень про кохання, сватання, родинне життя. В купальських піснях, що дійшли до наших днів, легко вловлюється поетична атмосфера цього свята, сповнена бадьорого настрою, життєрадісна, приваблива, вщерть налита силами розквітаючої природи. Тільки вряди-годи озивається в них таємнича праслов’янська давнина з її обожнюванням дерев, води, квітів і т. п., із затемненими часом образами Купала, Марени, Кострубонька та забутими вже віруваннями і звичаями.

Безпосередньо ж працю хлібороба супроводили полільницькі, косарські, гребовицькі і жниварські пісні. В них пульсувала хліборобська гордість плодами своєї праці, ненависть до експлуататорів, мрія про добробут і щастя. Особливо багатий і давній, як і саме землеробство, зміст жнивного обрядового циклу пісень — похвала ниві, врожаю, сонцю, трудівникам. Жнивові пісні відзначаються винятковою простотою, реалістичністю.

Весь людський вік — від народження й до могили — супроводять пісні. Спочатку гойдається материнський спів з колисками малюків, ронячи в дитячі душі перші зерна поезії, сповиваючи дитинство в тихі мелодії. Потім дзвенять пісні дівочими та парубочими голосами під високим голубим небом та під місяцем-місяченьком, вливаючися в серця співаків бентежністю чийогось кохання, смутком чиєїсь розлуки, чиїмись мріями, надіями, поривами до щастя. Чиїмись, але такими близькими, неначе власними. В тому й секрет майстерності народних пісень, що в них надана перевага загальнолюдським почуттям та переживанням, найтиповішим життєвим ситуаціям. Лірична пісня несе в собі високу народну мораль: вона завжди стає на бік покривдженого, багатству протиставляє красу, розрахунку — кохання, поетизує працьовитість, доброту, щедрість, щирість почуттів, вірність. Тим вона й мила людям праці.

Нестримною повінню розливається спів на весіллях. У ньому і величання молодої та молодого — княгині й князя весільного обряду, і туга за безтурботним дівуванням та рідною сім’єю, і тривога перед невідомим у чужій родині. А поруч з цим — барвистий калейдоскоп жартівливих пісень, сповнених веселощів, дотепу, взаємних кпинів між почтом молодого та молодої. Всі ці пісні разом з музикою, танцями та святковими одягами яскраво розцвічують і театралізують цей урочистий, найпопулярніший у народі родинний обряд.

Після одруження багато ліричних пісень перелетить над довгою життєвою нивою. Все в тих піснях знайде відгомін: хвилинні сімейні радощі і нарікання на важку долю, жаль за несповненими надіями і сльози розпуки, розчарування супутником життя і журба за справжнім коханням та щастям. Пісні про жіночу недолю — це головна тема родинно-побутової лірики минулого. Не випадково І. Франко назвав ці пісні «жіночими невільничими псальмами», присвятивши їм спеціальну дослідницьку працю і багато проникливих поетичних рядків.

Болючим жалем дітей за батьками, матерів за дітьми черкалися голосіння занімілих навіки вуст, припадали до домовини та сирої землі свіжих могил.Журними голосільними речитативами й замикався віковий цикл народної пісенності.

Такими простими засобами і так колоритно та хвилююче може малювати тільки геніальний митець. «Глибоко правдиві, натуральні і проймаючі тони... добувати вміє один тільки народ з своєї мільйонової груді і з вікового досвіду» 3, — писав Іван Франко.

Народна пісня часто-густо підноситься до масштабних узагальнюючих картин, що символізують події цілих епох, виражають їх провідні історичні тенденції. Разом з борцями за свободу — воїнами і повстанцями — пісня була в кривавих січах, в походах на всіх дорогах ратної слави. А часом тікала разом з тяжкого полону на рідні тихі води і ясні зорі. Квилила пісня чайкою над білими тілами загиблих, носила сумні вістки матерям та нареченим із поля бою. Злітаючи з кобзарських вуст під гомін кобзи, пісня і дума повідали про славних народних героїв — Байду і Дорошенка, Нечая і Морозенка, Хмельницького і Кривоноса, про мужніх гайдамаків Залізняка і Ґонту, Швачку та Бондаренка...

Народна пісенність — це саме життя, сама історія народу, талановито розказана ним же. Ця думка — одна з провідних у численних відгуках про українську народну поезію..

Дихаючи моральним здоров’ям, щирістю і любов’ю до трудової людини, кращі народні пісні — давні й сучасні — відігравали й відіграють неоціненну виховну роль в нашому соціалістичному суспільстві, розширюють розуміння краси, вчать мудрості.

Найхарактернішим для народної лірики є використання постійних епітетів, сталих порівнянь, уособлень, повторів, паралелізму, антитези. Для виразнішого відтворення внутрішнього стану часто використовуються образи предметів чи явищ природи. Чимало є пісень, що починаються пейзажною мініатюрою, змальованою в одному чи кількох рядках. Віршова форма ліричних пісень має свої особливості. Кількість складів у рядках може бути різна. Своєрідністю позначені рими і спосіб римування. Лексеми, що римуються, можуть належати до різних частин мови, проте найчастіше – це дієслова. Найчастіше римування перехресне, проте трапляються пісні із суміжним римуванням. Іноді римування невпорядковане, вільне. Трапляються і внутрішні рими. Строфа, як правило, чотирирядкова, рідше – дворядкова. Трапляються пісні і без строф(астрофічні).