3. Господарство України в 16 – 17 ст.

У 1569 р між Великим Князівством Литовським і Польським Королівством було укладено Люблінську Унію про створення єдиної держави – Речі Посполитої. Це відкрило шлях для широкомасштабного загарбання польською шляхтою українських земель.

Польська шляхта захоплювала землі сама, одержувала їх від короля, завойовувала одна в одної. З’явилися великі магнатські латифундії.

У 16 столітті великого значення набули фільварки. Фільварок – це власне господарство феодала, прибутки від якого повністю йшли в його розпорядження. Швидкому зростанню кількості фільварків в Україні сприяла аграрна реформа Сигізмунда II Августа, що розпочалася з 1557 року, коли було видано Закон „Устава на волоки”. За цим законом уся земля, що нею володіли селяни, поділялася на волоки площею біля 17 га. Волоку одержувало селянське господарство, яке мало худобу та реманент і повинно було виконувати усі повинності та панщину. З цього часу панщина стала головною формою експлуатації селян.

Значну роль в економічному розвитку українських земель відіграло козацтво, яке вийшло на історичну арену в кінці XV ст. Визначну роль у згуртуванні козаків відіграла Запорізька Січ, яка виникла на Нижньому Подніпров’ї в середині XVI ст.

Організаційна форма запорозького господарювання в степу – зимівник (хутір) – це велика тваринницька ферма із значними посівами зернових. Виробництво тут ґрунтувалося на власній та найманій праці. Чисельність зимівників становила декілька тисяч.

Козаки займалися ремеслами та промислами.

Джерела доходів Січі змінювалися: військова здобич перетворилася на мирне господарювання.

На Січі здійснювалися значні кредитні операції та продаж цінностей з відстрочкою платежів (векселі та боргові розписки на тисячі карбованців). На той час річний бюджет Січі становив у нинішніх цінах 10 – 12 млн. американських доларів.

На Запорожжі існували такі дві основні форми власності: колективно-військова та індивідуально-приватна.

У 1648 р. розпочалася Визвольна війна українського народу під проводом Б.Хмельницького. Її результатом було утворення Української козацької держави.

Відбулися зміни у поземельних відносинах, селяни стали вільними. Панівними стали такі форми земельної власності: державна, козацька та селянська. Поступово формувалася старшинська власність.

Аграрна політика Б.Хмельницького призвела до швидкого перетворення козацько-селянських садиб на господарства фермерського типу.

Протягом 16-18 ст. в українській промисловості відбулися значні прогресивні перетворення. На зміну цеховому виробництву прийшла мануфактура.

Сформувалася нова соціальна верства-скупники, які ставали посередниками між виробником і споживачем.

На відміну від Зх. Європи, де існувала одна форма мануфактур - на основі вільнонайманої праці, в Україні в умовах кріпосницької системи господарства працювали мануфактури, що ґрунтувалися не лише на вільнонайманій, а й на кріпосницькій праці (вотчинні, посесійні, державні). Посесійні мануфактури створювалися як державні, а потім передавалися в посесію( умовно-спадкове користування) приватним особам чи одразу виникали як посесійні.

Формування великих централізованих мануфактур почалося на Лівобережній та Слобідській Україні в текстильній промисловості. Найбільшою суконною мануфактурою була посесійна Глушківська (Путивльська), заснована у 1719 р. Наприкінці 18 ст. на ній працювало біля 9 тис.робітників.

У 1778 р. у м. Винники під Львовом була заснована державна тютюнова мануфактура, де працювало біля 800 найманих працівників.