3. Відбудова та розвиток економіки України у другій половині 40-х років хх століття.

Після визволення української землі від фашистських окупантів одразу почалась відбудова її господарства у надзвичайно складних умовах. За роки війни змінилася структура економіки. З усього евакуйованого майна з України, поверталася незначна частина, за решту Україна не отримала жодної компенсації. За нове обладнання доводилось платити з власного бюджету.

Головна увага приділялася тим підприємствам, транспортним магістралям, електростанціям, що найменше постраждали та могли бути використані у воєнних цілях. Основу відбудови господарства України становив паливно-енергетичний комплекс.

Завдяки працьовитості українського народу вже до кінця війни було відбудовано близько 30% довоєнних виробничих потужностей промисловості. Україна відразу стала прифронтовою матеріало-технічною базою діючої армії. Проте сільське господарство, установи культури, науки, житловий фонд, комунальне господарство міст та сіл відбудовувались повільно.

У 1945 році в Україні було вироблено лише 26 % промислової, 49 % сільськогосподарської продукції від довоєнного рівня. Товарообіг зменшився на 31% .

Відбудова господарства проводилась до 1950 року.

Швидкими темпами розвивалась промисловість – 34,6 % щорічно. Перевага надавалася базовим галузям промисловості: паливній, металургійній, електроенергетиці, машинобудуванню. Було відбудовано та побудовано понад 2 тис. підприємств.

В важкому становищі перебували селяни. Колгоспник був відчужений від засобів виробництва, від розподілу створеного ним продукту. У більшості колгоспники не мали паспортів і без особливого дозволу не могли залишити села.

Катастрофу сільського господарства України довершила посуха у південних областях, де почався голод в 1946-1947 рр.

У 1947 р. перший секретар ЦК КП(б)У М. Хрущов розпочав в Україні проект, який передбачав об’єднання колгоспів у так звані «агроміста», що теоретично повинні були сприяти високоефективному використанню дефіцитної сільськогосподарської техніки. Проект також передбачав ліквідацію присадибних ділянок, що викликало велике незадоволення серед населення, і уряд змушений був відмовитися від проекта. В цілому до початку 50-х рр. сільське господарство залишалося збитковим. Незважаючи на збільшення посівних площ, продукція землеробства становила лише 84 % довоєнного рівня.

У грудні 1947 р. з метою зміцнення фінансів було здійснено грошову реформу: скорочення грошової маси, випущеної під час війни шляхом конфіскації. Старі гроші обмінювалися на нові у співвідношення 10:1. У 1949 р. було підвищено оптові ціни на засоби виробництва та тарифи вантажоперевезень. В березні 1950 р. підвищено курс карбованця щодо іноземних валют, переведено його на власну золоту базу. Отже, Радянський уряд боровся з інфляцією за рахунок добробуту народу.

4.Господарство України у 50-х роках.

У 50-х – першій половині 60-х рр. основні напрямки економічної політики в Україні залишалися практично незмінними. Господарство України розвивалось на основі директивних п’ятирічних планів.

Повільно впроваджувалися досягнення НТП. Успіхи промислового виробництва були недостатніми порівняно з тогочасними потребами розвитку країни та світовим досвідом. Ефективність капіталовкладень та фондовіддача знижувались. Посилились диспропорції між важкою та легкою промисловістю. Відставали від потреб зв'язок, житлове будівництво. Лише 30 % доріг мали тверде покриття. Хронічно бракувало споживчих товарів.

Середина 50 – х років ХХ ст. стала періодом кризи старих методів управління та планування. Після смерті Сталіна почався перегляд економічної політики СРСР. Було проголошено курс на прискорений розвиток легкої промисловості.

Відбулась реорганізація управління господарством. У 1957 р. Хрущов замість старої міністерсько-вертикальної системи ввів нову територіально-горизонтальну систему управління. Керівництво промисловістю було передане раднаргоспам економічних районів, які управляли промисловістю на своїй території незалежно від профілю. Внаслідок цього порушилося централізоване керівництво галузями промисловості. Реформі не підлягали війська промисловість і енергетика. Кінцевим результатом реформи мало стати: раціональніше використання ресурсів, подолання галузевої роз’єднаності, ефективніше управління економікою і швидке господарське зростання.

На території України було створено 11 раднаргоспів. Швидкими темпами почали зростати обсяги промислового виробництва. Проте в загальному реформи Хрущова мали половинчастий характер, він не ставив питання про скасування адміністративно-командної системи.

Поряд з експериментами у промисловості Хрущов намагався реформувати і сільське господарство (підвищення закупівельних цін та зменшення обов’язкових поставок державі сільськогосподарської продукції, зменшення податків, программа освоєння цілинних земель у Казахстані та Сибіру, кукурудзяно-горохова епопея).

З усуненням Хрущова від влади у 1964 р. реформи припинилися.

5. Господарські реформи 1965 р. (реформи Косигіна – голови ради Міністрів СРСР).

Нове керівництво на чолі з Брежнєвим знищило усі елементи політичного плюралізму, зміцнило командно-адміністративну систему управління суспільством. Проте існуючі економічні труднощі посилили соціальну напруженість в Україні та вимагали вдосконалення методів керівництва економікою. Тому в 1965 р. розпочалася реформа управління, суть якої полягала у введенні прогресивних елементів ринкових відносин (госпрозрахунку) в планову економіку СРСР. Було ліквідовано раднаргоспи та відновлено систему управління через союзно-республіканські міністерства.

Вдосконалення планування передбачало скорочення кількості планових показників до 8 (фонд заробітної плати, впровадження нової техніки, обсягу державних капіталовкладень, введення в дію виробничих потужностей та основних фондів). Решту показників підприємства мали розробляти самостійно, зокрема кількість працюючих, продуктивність праці, рівень оплати праці, собівартість.

На першому етапі проведення реформи (1966-1970 рр.) окремі промислові підприємства досягли певних успіхів у господарстві. Проте згодом реформа зазнала повного краху. Вона не мала комплексного характеру, охоплювала лише промисловість, не вдосконалювала структурної, інвестиційної політики. Більшість управлінців в міністерствах не лише не хотіла, але й не могла зорієнтуватись в нових умовах господарювання.

Від кінця 70-х р. ХХ ст. почався новий етап перетворень у системі керівництва господарством. На відміну від реформ 60-х р., нова система заходів охоплювала всі галузі економіки та рівні управління (від підприємства до урядів республік). У 1974-1986 рр. проводився економічний експеримент, за яким деякі підприємства одержували більшу самостійність у сфері оплати праці, матеріального стимулювання.

Проте, слід наголосити, що в державі намітилося стійке відставання в науково-технічному та технологічному процесі в порівнянні до розвинутих країн Заходу.

Протягом 60-80-х р. ХХ ст. загострилась житлова проблема. В цілому рівень життя в Україні підвищувався дуже повільно в порівнянні з країнами заходу. Виробництво споживчих товарів не забезпечувало потреб населення та частково компенсувалося імпортом. У 1990 р. із 1100 товарних груп лише 5 були недефіцитними.