2 Версальська система.

Версальський договір був підписаному у 1919 p. 27 країнами-переможницями і Німеччиною. Німеччина повернула Франції Ельзас і Лотарингію, Німеччина передала Франції вугільні шахти Саарської області, частина земель перейшла Бельгії, Данії, Литві, Польщі. Німеччина зобов'язалася визнавати суверенітет Австрії, Чехословаччини, Польщі. Німецькі колонії поділили між собою Великобританія, Франція, Японія та Бельгія.

Німеччина позбавлялася військового флоту, авіації, важкого озброєння, армія могла становити лише 100 тис. чол. Німеччина повинна була сплатити воєнну контрибуцію у сумі 132 млрд золотих марок.

Отже, Версальська система відрізала від Німеччини 1/8 її території, на якій проживало 1/12 населення, позбавила 3/4 родовищ залізних руд, 1/3 вугілля та сталі.

Країни Антанти одержали необмежені права проводити в Німеччині комерційну і господарську діяльність. На певний час Німеччина перестала бути економічним конкурентом Великобританії та Франції, втративши 50 % національного багатства.

3. План Дауеса.

Німеччина втратила зовнішні ринки збуту, через розвал економіки зменшилися обсяги внутрішнього ринку. Занепало сільське господарство. Скорочувалися обсяги промислового виробництва. Імпорт і експорт становили лише 1/3 довоєнного рівня. Частка німецького експорту у світовій торгівлі у 1923 p. скоротилась до 6% (при 13% у 1913 p.). Все це спричинило крах кредитно-фінансової системи Німеччини. Інфляція, повне знецінення національної валюти зумовили зниження, з одного боку, рівня зарплати робітників і службовців, а з іншого — неможливість сплати Німеччиною контрибуції союзникам.

Стурбовані критичним станом німецького господарства, США, Франція, Великобританія вирішили оздоровити економіку Німеччини. 16 серпня 1924 p. на Лондонській конференції держав-переможниць для Німеччини був прийнятий репараційний план Дауеса, розроблений міжнародним комітетом Чарльза Г. Дауеса (віце-президента США в 1925—1929 pp.). План передбачав надання позик і кредитів, переважно американських, на відбудову господарства та оздоровлення фінансів Німеччини. Передбачалося, що піднесення економіки допоможе Німеччині справно сплачувати репарації Великобританії та Франції, які за цей рахунок покриють воєнні борги США в період першої світової війни.

План Дауеса діяв до 1929 p. Він сприяв стабілізації господарського життя країни. З інфляцією було покінчено. Німеччина не лише подолала розруху, а й збільшила випуск промислової продукції на 13 % порівняно з 1913 p. Найбільше інвестицій надходило з США (70%), які вкладали їх в важку промисловість. Це дало змогу Німеччині випередити Великобританію, збільшивши експорт машин та індустріального устаткування.

За період дії плану Дауеса Німеччина виплатила репарацій менше 10 млрд золотих марок. Зросла роль Німеччини не тільки у світовій торгівлі, а й у розвитку таких галузей економіки, як хімія та електроніка. Однак всі ці успіхи були зведені нанівець внаслідок світової економічної депресії 1929—1933 pp.

4. Світова економічна криза 1929—1933 pp. Та шляхи виходу з неї.

Економічна криза 1929—1933 pp. охопила весь світ. Вона порушила всі міжнародні економічні зв'язки, призвівши до масового скорочення промислового виробництва, інших галузей економіки майже у всіх державах світу.

Першою ознакою економічної кризи прийнято вважати різке падіння цін на акції Нью-Йоркської біржі 24 жовтня 1929 p. (у 5 разів).

Все промислове виробництво, національний дохід, роздрібна торгівля знизилися вдвічі, імпорт і експорт — на 75%. Збанкрутувало багато фірм, залізничних компаній, банків. Мільйони громадян втратили майно, робочі місця, заощадження. Промисловість США була відкинута назад на 22 роки до рівня 1911 p.

Ефективну антикризову програму здійснив новообраний у 1932 p. президент Рузвельт. У плані Рузвельта основна увага була приділена сфері торгівлі та кредиту. Він постановив скоротити надмірне виробництво, одночасно підвищити ціни на виготовлену промислову і сільськогосподарську продукцію. "Новий курс" передбачав ліквідувати безробіття за рахунок "повної зайнятості працездатного населення". За допомогою позик і державних субсидій були оздоровлені банківсько-фінансова система та ослаблені кризою підприємства.

Вперше в історії США було прийнято широкомасштабні акції державного контролю над економікою країни («Закон про відновлення національної промисловості» та «Закон про регулювання сільського господарства»).

Усі галузі промисловості було поділено на 17 груп. Вони прийняли "кодекс чесної конкуренції", згідно з яким партнери встановлювали розмір виробництва, ціну, ділили між собою ринки збуту, визначали рівень заробітної плати. У сфері сільського господарства "новий курс" був спрямований на припинення процесу розорення дрібних фермерів. Планувалося підвищити ціни на сільськогосподарську продукцію, скоротивши виробництво та площі посівів. За тимчасові збитки фермери США одержували від держави відповідну компенсацію. За допомогою цих субсидій вони, закупивши новітні сільськогосподарські машини, на значно менших площах вирощували такі самі врожаї зернових, бавовни, як і в докризовий період.

Отже, вперше в мирних умовах держава почала відігравати важливу роль регулятора і координатора господарського життя країни. Все це й допомогло США вже в і 1934 p. подолати наслідки Великої депресії.

У Великобританії економічна криза почалася наприкінці 1929 p. З'явилися труднощі в одержанні кредитів, забруднювалась реалізація промислової та сільськогосподарської продукції. на ринках нагромаджувалися непродані товари, ціна на які різко знизилася. Зупинилися тисячі підприємств, зростало безробіття. У Великобританії Велика депресія не була такою катастрофічною, як в США чи інших країнах (промислове виробництво скоротилося на 25% порівняно з 1929 p., виплавка чавуну — на 53 %, ціни на сільськогосподарську знизилися на 34%). Занепад тривав до 1933 p.

Англійський уряд вчасно вжив заходів. Підтримував процес концентрації виробництва, встановлення галузевих єдиних цін на товари. У вересні 1931 p. ліквідував золотий стандарт фунта стерлінгів. Курс національної валюти знизився на 1/3 по відношенню до інших іноземних валют. Це підвищило конкурентоспроможність англійських товарів. Було підвищено мито на іноземні товари.

У 1931 p. змінилася зовнішньоекономічна позиція Великобританії у зв'язку з створенням "стерлінгового блоку" 25 держав, до якого входили англійські колонії, країни Скандинавії, Португалія, Голландія, Бразилія, Аргентина та ін. Вони зберігали свої золоті резерви в лондонських банках, ввозили у Великобританію власні сировинні і харчові товари і закуповували там високоякісну готову машинну продукцію. Оскільки під час кризи ціни на сировину знижувалися значно швидше, ніж на промислові вироби, це полегшило вихід Великобританії з тяжкої економічної кризи.

У 1929 p. Франція уникнула світової економічної. кризи. Однак у 1930 p. країна відчула на собі симптоми великої депресії. Спочатку її стримували значні державні субсидії, що витрачалися на відбудову зруйнованих війною департаментів.

Безробіття не було таким масовим, як у США, Великобританії чи Німеччині. У багатьох галузях криза затягнулася до 1936 p. У ці роки випуск промислової продукції знизився на 1/3, сільськогосподарської продукції — вдвічі, збанкрутувало понад 10 тис. підприємств, 100 тис. торгових фірм, чимало великих монополій. Рівень життя народу знизився втроє.

Уряду Франції довелося встановити контроль над Французьким банком, націоналізувати ряд галузей промисловості, в тому числі воєнну. Державна адміністрація підвищила заробітну плату, ввела 40-годинний робочий тиждень, двотижневі щорічні відпустки. Велике значення для виходу Франції з економічної кризи мали колонії, де вона збувала свої промислові товари в обмін на дешеву сировину і сільськогосподарську продукцію. Проте у 1936 р. уряду Франції не вдалося підняти промисловість до рівня 1929 p.