2. Індустріалізація

Із завершенням промислового перевороту почався процес індустріалізації. Основним його змістом були структурні зрушення в національних господарствах окремих країн, внаслідок яких з'являлись нові та модернізувалися старі галузі виробництва, змінювалась їхня роль в економіці, тобто частка у виробництві ВНД і національного доходу. Завершення індустріалізації забезпечувало перевагу промисловості над сільським господарством, важкої індустрії над легкою. Машинне виробництво перемогло в усіх галузях господарства. Відбувалися зміни в організації та управлінні виробництвом. Провідне місце належало системі акціонерного підприємництва. Торговий і промисловий капітал поступався першістю фінансовому.

Промислове піднесення США у кінці XIX — на початку XX ст. найяскравіше виявилося у будівництві залізниць, їх протяжність збільшилася у 8 разів.

Німеччина за обсягом і темпами промислового виробництва зайняла друге місце у світі та перше в Європі (висока продуктивність праці і відносно низька заробітна плата).

Франція відставала від США, Німеччини, Великобританії (втрати в франко-пруській війні, переважаючий розвитком легкої промисловості, низький технічний рівень виробництва, експорт капіталів).

З 70-х років XIX ст. відносно швидкими темпами почало розвиватися господарство Японії. Цьому сприяли буржуазна революція 1868 p. і реформи (було ліквідовано політичну роздробленість країни, декларовано рівність всіх підданих, свободу вибору професій і діяльності, торгівлі, імміграції населення, запроваджено єдині грошову та податкову системи, відмінено цехи та гільдії, дозволялися іноземні інвестиції).

Перші фабрики виникли в бавовняній промисловості, що працювали в основному на індійській сировині. Ремесло зберігалося у шовківництві. Будувалися заводи з переробки сільськогосподарської сировини. У 70—80-х роках почали використовувати пару.

3. Особливості аграрного розвитку

Для європейських аграрних відносин у XIX — на початку XX ст. визначальним було збереження великого землеволодіння.

Сільське господарство Великобританії розвивалось на фермерській основі. Фермери орендували у лендлордів землю, використовували найману робочу силу.

Англійські фермери поліпшували агротехніку і агрокультуру. Поширилися сівозмінна система, травосіяння. Широко застосовували парові плуги, машини, дренажні роботи, використовували мінеральні добрива.

У Франції селянське господарство залишалося провідною галуззю економіки (в ньому було зайнято 40 % населення, а в промисловості — 36 %). Порівняно з іншими європейськими країнами рівень розвитку сільського господарства був низьким.

Для Німеччині характерною була поступова ліквідація феодально-кріпосницьких відносин. Основна частина селян перетворилася на наймитів із наділом та орендарів. У Німеччині на той час було два типи розвитку аграрних відносин. Для східних районів характерним був юнкерський шлях аграрної еволюції. У північних та південно-західних районах і в Баварії розвивалися селянські та фермерські господарства. (Юнкери – поміщики, які мали землі).

У США перша половина XIX ст. — це період утвердження фермерського господарства як пануючої форми землеволодіння.

Ліквідація рабства в ході Громадянської війни. Акт про гомстеди (поселення), прийнятий у 1862 p., активізували зростання аграрного сектора економіки. Гомстед-акт давав право кожному громадянину США після сплати 10 дол. реєстраційного збору отримати 160 акрів землі, що ставали власністю після п'яти років проживання на ній, обробітку та забудови.

Для сільського господарства зерновий напрям був визначальним. Переважала бавовна. Важливе місце займало молочне і м'ясне тваринництво.

Для розвитку сільського господарства Японії велике значення мала земельна реформа 1872—1873 pp. Було анульовано феодальне право і утверджено буржуазну власність на землю. Перед війною Японія була аграрно-індустріальною країною, 60 % населення якої займалося сільськогосподарським виробництвом.