Тема 4. Господарство та економічна думка суспільства Європейської цивілізації в період середньовіччя

1. Розвиток феодальної системи господарства в Західній Європі.

2. Розвиток аграрних відносин та сільського господарства.

3. Середньовічне місто. Цеховий лад міського ремесла

4. Розвиток торгівлі та фінансово-грошової системи.

5. Економічна думка епохи середньовіччя.

6. Господарство та економічна думка Київської Русі.

1. Розвиток феодальної системи господарства в Західній Європі.

Перехід до феодалізму (від пізньолатинського feodum – „маєток”) в різних суспільствах відбувався по-різному. У деяких народів він зароджувався в надрах первинно-суспільного ладу, минаючи рабовласницький лад (наприклад, в Англії, ряді скандинавських та східнослов’янських країн), у інших народів – слідував за рабовласницьким і передував капіталізму (в Італії, Франції).

В історіографії господарства середньовіччя характеризується такими загальними ознаками:

- панування приватної власності, основою якої була земля у формі феода (умовно-службове спадкове надання - пожалування васалу, яке передавалося у спадок);

- монополія феодалів на землю, яка виявлялася у принципі «немає землі без сеньйора»;

- ієрархічна структура земельної власності, що ґрунтувалася на васальних зв’язках;

- протиріччя між великою власністю на землю та дрібним селянським виробництвом;

- особиста, поземельна, судово-адміністративна та військово-політична залежність селянина від землевласника;

- рентна форма експлуатації феодально-залежного селянства;

- переважання натурального господарства та другорядна роль обміну;

- сеньйорія, ремісничий цех, торгова гільдія як головні господарські форми.

Аграризація економіки зумовила назву Середньовіччя – в науковій літературі як «аграрна цивілізація».

Три основних етапи, у відповідності до яких середньовіччя ділиться на періоди:

1. Раннє середньовіччя (V – X ст.) – епоха становлення феодального способу виробництва, коли сформувалися основні його риси

2. Зрілий феодалізм (XI – XV ст.) – період протягом якого відбувається внутрішня колонізація, розвиток міст, ремесла, товарного виробництва та різних форм торгівлі (внутрішньої і зовнішньої).

3. Пізнє середньовіччя (кінець XV – середина XVII ст.) – епоха розпаду феодального суспільства, коли з’являються перші зародки ринкового господарства та початкові ознаки індустріальної цивілізації.

2. Розвиток аграрних відносин та сільського господарства.

У V-X ст. в країнах Європи сформувалося феодальне господарство на основі приватної власності феодала на землю та залежності селян від феодала. Вирішальне значення мали:

- відчуження (вільний продаж, обмін,дарування) алоду (алод – приватна власність невеликої сім’ї або її членів);

- перемога великого землеволодіння над дрібним;

- становлення між землевласниками та селянами відносин панування та підпорядкування, а всередині пануючої верстви – покровительства і служби.

У соціально-правовому відношенні селяни поділялися на тих, які перебували в особисто-спадковій залежності, та вільних від неї. Залежні селяни сплачували ренту.

Феодальна рента – це сукупність частин доходу від землі та повинностей, які феодал отримував від залежного селянина. Рента мала три форми: відробіткову, натуральну, грошову Переважала натуральна та грошова рента. Відробіткова рента не перевищувала кількох тижнів на рік.

У XII ст. у Франції, а потім і в інших країнах Західної Європи починається процес викупу селян із феодальної залежності. Поштовхом для цього послужили хрестові походи. Для викупу треба були значні суми грошей і селяни часто зверталися до міських лихварів, які забезпечували свої позики землею. Так з’явилася іпотека – позика під заставу землі.

Хоч певні форми феодальних повинностей у ряді країн збереглися до середини XIX ст., у більшості країн Європи селяни стали вільними: в Італії у XIII ст., у Франції в XIV ст., в Англії у XV ст.

У XIV – XV ст. відбулися зміни в аграрних відносинах та організації сільського господарства, що мали значення аграрного перевороту:

- зростання ролі селянського господарства та зменшення домену (панської землі), значення його зберігалося у галузях, зорієнтованих на ринок (тваринництві, лісових промислах, вирощуванні технічних культур, садівництві, городництві;

- доменіальні землі здавалися в оренду, що давало змогу швидко пристосовуватися до змін економічної кон’юнктури;

- основною формою селянського землекористування стало спадкове;

- комутація ренти – зміна відробіткової та натуральної ренти грошовою;

- заміна феодальних повинностей фіксованими платежами, викуп селянами особистої свободи без землі, формування різних типів селянських господарств (економічно заможних із власною, орендованою землею та використання найманої робочої сили, малоземельних і безземельних);

- зменшення сеньйоральної та зростання державної (податкової) залежності селян;

- зростання товарності сільського господарства, становлення стійких економічних відносин між аграрними секторами і містами.