Питання до теми «Загальнообов'язкове державне соціальне страхування»

1. Поняття та види загальнообов'язкового державного соціального страхування.

2. Законодавче регулювання у сфері соціального страхування.

3. Суб'єкти загальнообов'язкового державного соціального страхування.

4. Поняття та види соціального випадку.

5. Види матеріального забезпечення за соціальним страхування.

6. Правове положення соціальних страхових фондів.

Методичні рекомендації

При вивченні цієї теми необхідно звернутися до глави XVII КЗпП України "Загальнообов'язкове державне соціальне стра­хування та пенсійне забезпечення" (у редакції Закону України від 16 січня 2003 р. № 429-ІУ), а також ознайомитися з низкою законів України, які регламентують соціальне страхування.

Соціальне страхування є організаційно-правовою формою соціального захисту, яка базується на ідеї розподілу ризику між застрахованими особами та взаємозалежності між внеска­ми і обсягом соціальних послуг (еквівалентність внескам).

За допомогою спеціально створених фондів соціального страхування здійснюється соціальне забезпечення працівни­ків, які зазнали соціального ризику, тобто через хворобу, ін­валідність, старість, безробіття тимчасово або постійно втрача­ють здатність до праці і не мають фізичної можливості зароб­ляти собі на життя та забезпечувати своїх утриманців.

Студентам цікаво буде довідатись, що перші законодавчі акти, які започаткували обов'язкове державне соціальне стра­хування, були прийняті наприкінці XIX ст. у Німеччині, це так зване соціальне законодавство Бісмарка – закон про обов'язкове державне страхування на випадок хвороби (1883 р.), закон про страхування від нещасних випадків на виробництві (1884 р.). За Німеччиною такі закони прийняли й інші країни. В Англії законами у 1911–1913 рр. було введено страхування у зв'язку з безробіттям, хворобою та інвалідністю. У Росії со­ціальне страхування було введено декретом Радянського на­родного комісаріату у 1917 р.

У рамках соціального страхування створюються спеціальні страхові соціальні фонди за рахунок внесків роботодавців і са­мих застрахованих працівників у певному відсотковому відно­шенні до заробітної плати. У багатьох країнах участь у фінансу­ванні також бере й держава. Як правило, розмір соціальних виплат з таких фондів орієнтований на величину попередньої заробітної плати. Принцип страхування вважається таким, що найбільш відповідає ринковій економіці.

В Україні згідно зі ст. 253 КЗпП особи, які працюють за тру­довим договором (контрактом) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання або у фізичної особи, підлягають загаль­нообов'язковому державному соціальному страхуванню.

Чинна система була введена Основами законодавства Украї­ни про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 р. Ця система передбачає п'ять видів такого страхування на сьогодні діє лише чотири): страхування на ви­падок безробіття; страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності; страхування від нещасного випадку на вироб­ництві; пенсійне страхування. Медичне страхування ще не введено.

Здійснення цих видів страхування регулюється відповідни­ми законодавчими актами: "Про загальнообов'язкове держав­не соціальне страхування від нещасного випадку на виробниц­тві та професійного захворювання, які спричинили втрату пра­цездатності" від 23 вересня 1999 р., "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" від 2 березня 2000 р., "Про загальнообов'язкове державне соціаль­не страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням" від 18 січня 2001 р., "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та "Про недержавне пенсійне забезпечення" від 9 липня 2003 р. (останні набрали чинності з 1 січня 2004 р.).

Розмір внесків роботодавців та застрахованих працівників регулюється Законом України "Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страху­вання" від 11 січня 2001 р.

Відповідно до згаданих вище Основ загальнообов'язкове дер­жавне соціальне страхування є системою прав, обов'язків і га­рантій, що передбачає надання соціального забезпечення, яке включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втра­ти годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним орга­ном, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, перед­бачених законом. Обов'язковому соціальному страхуванню підлягають наймані працівники, а також інші особи, коло яких визначено законом.

Джерелами фінансування соціальних виплат у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування є соціальні страхові фонди, які формуються за рахунок страхо­вих внесків працівників і роботодавців.

Суб'єктами загальнообов'язкового державного соціального страхування є застраховані громадяни, а в окремих випадках – члени їх сімей та інші особи, страхувальники і страховики.

Застрахованою є фізична особа, на користь якої здійснюєть­ся загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в організаціях, установах неза­лежно від їх форм власності та господарювання, а також деякі інші категорії осіб. Особи, які підлягають загальнообов'яз­ковому державному соціальному страхуванню, одержують сві­доцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страху­вання, яке є єдиним для всіх видів страхування та документом суворої звітності.

Слід звернути увагу на суттєві зміни щодо розуміння стажу роботи особи, який буде однією з підстав для набуття права на певні страхові виплати, зокрема, пенсії. Враховується не тру­довий стаж, а страховий стаж, який згідно із законом визна­чається як період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню та сплачуються внески (нею, роботодавцем) на страхування, якщо інше не передбачено законодавством.

Страхувальниками за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням є роботодавці та застраховані особи, якщо інше не передбачено законами України. Роботодавцем відповідно до Основ вважається: власник підприємства, уста­нови, організації або уповноважений ним орган незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання і фізичні особи, які використовують найману працю. Застрахована осо­ба є своїм страхувальником, оскільки також бере участь у сплаті страхових внесків на соціальне страхування.

Страховиками за загальнообов'язковим державним со­ціальним страхуванням є цільові страхові фонди з окремих ви­дів соціального страхування. Всі роботодавці в обов'язковому порядку повинні зареєструватися у кожному з фондів як плат­ники страхових внесків.

Об'єктом загальнообов'язкового державного соціального страхування є страховий випадок, із настанням якого у за­страхованої особи (члена її сім'ї, іншої особи) виникає право на отримання матеріального забезпечення та соціальних послуг.

Згідно із законами України до страхових випадків, із на­станням яких надаються матеріальне забезпечення та соціаль­ні послуги, належать: тимчасова непрацездатність; вагітність і пологи, інвалідність; хвороба; досягнення пенсійного віку; смерть годувальника; безробіття; соціальні послуги та інші ма­теріальні витрати, пов'язані з певними обставинами; нещас­ний випадок на виробництві; професійне захворювання.

За державним соціальним страхуванням надаються такі види соціальних послуг і матеріального забезпечення: пенсії за віком, по інвалідності, в разі втрати годувальника; допомо­ги по тимчасовій втраті працездатності, по вагітності та поло­гах, по безробіттю, на поховання; амбулаторне та стаціонарне лікування, надання лікарських засобів медичного призначен­ня; відшкодування витрат, пов'язаних із професійною підго­товкою та профорієнтацією; дотації роботодавцю для створен­ня робочих місць тощо.

Виплати та надання соціальних послуг, на які має право за­страхована особа за загальнообов'язковим державним соціаль­ним страхуванням, може бути припинено: а) якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві ві­домості; б) якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за якої настає кримінальна відповідальність; в) якщо страхо­вий випадок стався внаслідок умисної дії особи; г) внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов'язків щодо загальнообов'язкового державного соціального страхування; д) в інших випадках, передбачених законами.

Кошти фондів відокремлені від державного бюджету і не є державною власністю. Управління фондами здійснюється на паритетній основі представниками застрахованих осіб – профспілками, представниками роботодавців, представника­ми держави.

Розрізняють внутрішній і загальнодержавний нагляд у сфері соціального страхування. Нагляд за діяльністю цільових фондів загальнообов'язкового державного соціального страху­вання здійснює Наглядова рада, до складу якої входять у рів­ній кількості представники від застрахованих громадян, робо­тодавців та держави. Державний нагляд у сфері загальнообо­в'язкового державного соціального страхування здійснює спеціально уповноважений Кабінетом Міністрів України цент­ральний орган виконавчої влади, таким органом визначено Міністерство праці та соціальної політики України.

Законодавством передбачено відповідальність страхуваль­ників, страховиків та суб'єктів, які надають соціальні послуги, за невиконання або неналежне виконання своїх обов'язків за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням.