§ 9. Норми мови й лінгвістична культура юриста

Мова є формою мислення й коштами спілкування людей, керування людським поводженням. Мова - явище соціальне. Він являє собою певну систему, що розвивається за об'єктивними законами, Язикові закони реалізуються в нормах мови.

Норма мови — це соціальна норма (особливого роду), показник розвитку й зрілості мови. В основі граматичної норми перебувають зразки, по яких створюються слова, форми слів, конкретні словосполучення й пропозиції'. Норма розвиненої літературної мови являє собою складне суспільне явище, вона регламентується суспільством, відображає історичні умови його життя. В "Російській граматиці" затверджується, що "стосовно високорозвиненої національної літературної мови в певний момент його розвитку норма визначається як така соціально обумовлена й суспільно усвідомлена система правил, що являє собою загальнообов'язкову реалізацію язикових законів"². Ці правила регламентують, упорядковують уживання язикових коштів у мові індивіда. Таким чином, норма мови являє собою складне структурне утворення й поєднує конкретні правила, що дає підставу деяким авторам проводити відділення норми мови від її "кодифікації", тобто встановлення правил уживання слів, правил словотвору, словоприменения, правил побудови словосполучень і пропозицій³.

Читературная норма не може бути повністю охарактеризована за допомогою одних лише статистичних показників, що засвідчують частоту проявів якої-небудь норми мови. "Язикова норма — не статистичне явище, тому що розповсюдженої й часто повторюваної « мові може бути, як відомо, і помилка. Язикова норма є насамперед явище типове, тобто відповідної сутності даного соціально-історичного явища, а не просто найпоширеніше, часто повторюване, повсякденне. Саме тому не можна розглядати язикову норму як якесь статистичне середнє"⁴.

Норма мови, що відображає закони мови, так само як і сама мова, існує об'єктивно, і в той же час суспільство піклується про розвиток мови, його чистоті, пропонує норму мови як вимога обов'язкове. Значний інтерес у дослідженні нормативності соціальних явищ представляє питання співвідношення права й норми мови. Мова - спосіб вираження правових приписань. Існує складна система взаємозв'язків права й мови, юридичного закону й норми мови. Треба насамперед відзначити, що держава за допомогою нормативних актів може впливати на поширення конкретної мови на своїй території. Мова йде про законодавче визнання й закріплення конкретної національної мови в якості державного. У Російській Федерації на всій її території державною мовою є російська мова. Республіки вправі встановлювати свої державні мови. В органах державної влади, органах місцевого самоврядування, державних установах республік вони вживаються поряд з державною мовою Російської Федерації. Всім народам Російської Федерації гарантується право на збереження рідної мови, створення умов для його вивчення й розвитку.

У ст, 26 Конституції Росії говориться, що кожний має право на користування рідною мовою, на вільний вибір мови спілкування, виховання, навчання й творчості. Основний закон держави виходить із визнання мови, користування їм у якості невід'ємного природного й соціального, юридичного права людини, народу, найважливішого атрибута суверенітету народів і держав. Слід зазначити, що міжнародне визнання російської мови як робоча мова Організації Об'єднаних Націй свідчить про повагу великого внеску народів Союзу Радянських Соціалістичних Республік у перемогу над фашистськими агресорами в Другій світовій війні. Знання державної мови, користування їм у правовій сфері життя суспільства, держави є важливим гарантом реалізації прав і воль людини й громадянина.

Правові акти держави відіграють істотну роль у впливі на застосування слів, термінів мови, написання їх. Російська громадськість висловила критичне відношення до надмірно великого запозичення язикових коштів з іноземних мов, насамперед англійської мови, Уряд, інші компетентні державні органи Росії дотепер не почали мір, що обмежують довільні запозичення. Слід зазначити, що у Франції були прийняті правові акти, що містять заборони застосовувати в державних засобах масової інформації іноземні слова, вираження, якщо тотожні язикові кошти має французька мова. У наш час державна язикова політика в деяких колишніх республіках СРСР виявилася й у переході з кирилиці на латиницю й арабську графіку.

Удосконалювання законодавства, всієї правової системи Росії вимагає активізації роботи над мовою правових актів¹. Мова законодавства являє собою особливий різновид стилю літературної мови. Правознавці, всі причетні до розробки законопроектів професіонали повинні знати особливості мови законів, спеціальну юридичну термінологію, можливості й межі вживання різного роду науково-технічних понять, уживаних у нормативному правовому акті.

Юрист у чинність свого професійного боргу, конкретних обов'язків по службі не тільки покликаний добре знати й застосовувати язикові кошти нормативних правових актів, але й бути добре освіченою людиною, що почуває норми мови, його стилістику, лексику, розвивати вміння й мистецтво виступати перед аудиторією. У Древньому Римі говорили: "Назсип1иг ріс1ас, Гшп1 ога1огез" ("Поетами народжуються, ораторами стають"). Звичайно, здатність оратора, у тому числі судових ораторів, говорити доказово, красиво, захоплююче досягається більшою систематичною працею².

Багато корисних і цікавих рад юристам про ораторську майстерність, про побудову й культуру мови судової мови висловив видатний російський юрист, випускник юридичного факультету Московського університету Анатолій Федорович Коні. Він сам опанував ораторським мистецтвом у період прокурорської діяльності, і його судові мови були найціннішим джерелом пізнання, зразком для судових ораторів³. А. Ф. Коні був почесним членом Імператорської Академії наук по розділі красного письменства, сенатором, членом Державної ради, а в радянський час уважався одним із кращих лекторів Ленінграда.

Коштовні думки й ради юристам були висловлені А. Ф. Коні в статті "Мистецтво мови на суді", у роботі "Ради лекторам", де він писав, що потрібно "уникати шаблона мови... не застосовувати в мові тих самих виражень, навіть тих самих слів на близькій відстані. Флобер і Мопассан радили не ставити в тексті однакових слів ближче, чим на 200 рядків. Він рекомендував: "Форма мови проста, зрозуміла. Іноземний елемент допустимо, але його варто негайно ж пояснити, а пояснення повинне бути коротким, накарбованим, воно не повинне затримувати надовго рух мови. Краще не допускати іронії, що розуміє важко, алегорій і т.п.; все це не засвоюється нерозвиненим розумом, пропадає даремно, добре діє просте наочне порівняння, паралель, виразний епітет"⁴.

В всловиях становлення правової держави в Росії зростає цінність демократичних юридичних форм організації суспільних відносин, активність громадян у рішенні державних справ взаємозалежна з підвищенням ефективності діяльності державного апарата. Від професіоналізму працівників державних органів й установ, у тому числі працівників правоохоронних органів, багато в чому залежить успіх роботи з поглиблення моральної, правової й політичної свідомості громадян. Язикова культура юристів, державних службовців відіграє істотну роль у рішенні цих завдань виховного характеру.