Глава XIV система права

ч

§ 1. Поняття й структурні елементи системи права

У юридичній літературі затвердилася думка, що система права — це обумовлена економічним і соціальним ладом структура права, що виражає внутрішню погодженість й єдність юридичних норм й одночасно їхній поділ на відповідні галузі й інститути. При характеристиці системи права необхідно пам'ятати, що вона являє собою явище об'єктивного характеру, що складається не довільно, а у зв'язку із системою існуючих суспільних відносин. Говорячи про єдність права, ще Ф. Энгельс підкреслював, що "у сучасній державі право повинне не тільки відповідати загальному економічному становищу, не тільки бути його вираженням, але також бути внутрішньо погодженим вираженням, що не спростовувало б саме себе в чинність внутрішніх протиріч"¹.

Існуючий соціальний лад суспільства й держави визначає в остаточному підсумку ту або іншу систему права, його внутрішня будова. Система права показує, з яких частин складається право і як вони співвідносяться між собою. Кожному історичному типу права властива своя система, що відображає особливості цього типу держави. Законодавець не може, довільно видаючи правові норми, змінювати історичний тип права. Він за допомогою правових приписань лише юридично оформляє потреби суспільного розвитку. Отже, в основі системи права лежать юридичні приписання, які групуються усередині її як цілісні композиції. Вони відображають у системі права такі якості, як об'єктивність, погодженість правових норм, їхня єдність, розходження, здатність відокремлення й т.д.

Правові норми, крім іншого, забезпечують динамізм системи права, роблять рухливими її елементи й тим самим стійкої систему права в цілому. Як відомо, у міру зміни суспільних відносин з'являється необхідність й у нових юридичних нормах, що відображають ці зміни. Відбувається якісне наповнення структурних елементів системи права, готових до відокремлення згідно специфіці регульованих суспільних процесів,

Варто розрізняти поняття "система права" й "правова система". Правова система - це гранично широка, збірна категорія, що відображає всю правову організацію даного суспільства. Її можна визначити як сукупність внутрішньо погоджених і взаємозалежних юридичних коштів, за допомогою яких держава впливає на суспільні відносини. Система ж права - це його сугубо внутрішня будова, що виступає як складений компонент правової системи.

Структурними елементами системи права є норма права, галузь права, подотрасль права, інститут права, субинститут.

Норма права — первинний елемент системи права¹. Правові норми регулюють лише ті суспільні відносини, які на даний момент є для держави найбільш важливими, що об'єктивно бідують у такому опосередкуванні.

Галузь права - це сукупність, що відокремилася усередині даної системи, однорідних правових норм, що регулюють певну сферу родових суспільних відносин. Однорідність тієї або іншої сфери суспільних відносин викликає до життя відповідну галузь права (цивільне право, карне право, адміністративне право й т.д.). Всі галузі права взаємозалежні органічною єдністю, хоча й нерівнозначні.

Утворення будь-якої нової галузі не є мимовільним процесом. Саме зміни в соціально-економічній сфері обумовлюють таку необхідність. Відбувається поступове нагромадження однотипного нормативного матеріалу, що бідує в остаточному підсумку в уніфікації й відокремленні.

Останнім часом у системі російського права, поряд із традиційними, з'явився ряд нових галузей: податкове право, митне право, банківське право й т.д. Всі ці галузеві структури увібрали в себе численні особливості усередині федеративних відносин, відбили інтереси й своєрідність правового статусу їхніх суб'єктів. У нормативних актах даних галузей враховані багато загальних тенденцій соціально-економічного розвитку Росії на сучасному етапі.

У рамках найбільш великих правових галузей виділяються подотрасли, які поєднують кілька інститутів однієї й тієї ж галузі. Зовнішнім вираженням подотрасли є наявність у ній такої групи норм, що містить загальні принципові положення, властиві декільком (але не всім) правовим інститутам даної галузі. Наприклад, у цивільному праві - авторське право; у державному - виборче право; у трудовому - пенсійне.

Інститут права - це що об'єктивно відокремилася усередині однієї галузі або декількох галузей права сукупність взаємозалежних юридичних норм, що регулюють невелику групу видових родинних відносин, Інститут - складова частина, ланка, галузі. Їхнє розходження укладається в тім, що інститут регулюю не всю родову сукупність суспільних відносин, а лише окремі сторони.

Класифікація правових інститутів різноманітна. Насамперед інститути діляться по галузях права - на цивільні, карні, адміністративні й т.д. По цій же ознаці вони діляться на матеріальні й процесуальні. Крім того, інститути підрозділяються на галузеві й міжгалузеві, прості й складні, регулятивні, охоронні й т.п.

Галузевий інститут складається з норм одній конкретній чи країні правових права, а міжгалузевий - з норм двох і більше галузей.

Простий інститут не містить у собі ніяких структурних підрозділів. Складний же інститут має у своєму складі дрібні самостійні утворення.

Між інститутами усередині галузі можуть існувати від носіння субординації, супідрядності. Певні частини великого інституту утворюють нерідко самостійні підрозділи, які називаються субинститутами. Наприклад, субинституты фінансової дисципліни, дисципліни праці, майнової відповідальності.

Матеріальне й процесуальне право. Норми всіх галузей права спрямовані на регулювання суспільних відносин відповідно до завдань і функціями держави на даному етапі його розвитку. Установлюючи правові норми (матеріальне право), держава одночасно визначає форми їхнього здійснення, тим самим регулюючи діяльність відповідних суб'єктів по застосуванню й виконанню цих норм. Таким чином, виникають особливі правові норми, які за своїм характером відрізняються від матеріальних приписань й іменуються процесуальними, утворюючими у своїй сукупності конкретні галузі процесуального права. Процесуальне й матеріальне право співвідносяться як форма й зміст. Процесуальні правові норми служать формою реалізації й прояву норм матеріального права. Процес є форма життя закону. Головна особливість процесуальних норм - їхня суб'єктивність,, тоді як норми матеріального права об'єктивні.

Історично процесуальне право зобов'язане своїм виникненням матеріальному праву (карному, цивільному, адміністративно правових оперативному й т.д.). Крім того, особливості процесуального права визначаються ще й потребами технології, організації процесу реалізації норм матеріального права. Своєрідний і предмет правового регулювання процесуальних норм, що містить у собі суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації норм всіх галузей права.

Відповідно до Конституції в Росії визнано п'ять видів процесів: цивільний, карний, адміністративний, арбітражний, конституційний. Вони відображають форми й методи здійснення матеріальних норм, що втримуються в не процесуальних галузях.