§ 5. Не основні власне-юридичні функції права

Компенсаційна функція права. Це дуже важливий напрямок дії права. У ньому укладається досить істотна особливість права - як інструмента відновлення соціальної справедливості.

А тому компенсаційна функція права тісно пов'язана з відбудовної. У юридичній літературі із цієї причини їх часто ототожнюють.

Однак вони - не тотожні функції. Розходження між ними складаються насамперед у формах, методах і правових наслідках реалізації. .

Важливу роль у їхньому розходженні грають і правові підстави даних напрямків впливу, хоча вони в окремих випадках мають ту саму причину. Наприклад, при незаконному звільненні (причина) спостерігається одночасна реалізація відбудовної й компенсаційної функцій: відновлення на службі й компенсація за змушений прогул.

Розходження між компенсаційною й відбудовною функціями дуже часто проглядається в цивільному законодавстві. У ньому відновлення положення, що існувало до порушення права, нерідко не зв'язується з відшкодуванням збитків (ст. 12 ГК РФ).

Цивільний кодекс РФ, охороняючи честь, достоїнство громадян (ст. 152), ставить за обов'язок винній стороні саме відшкодувати (компенсувати) моральна шкода, заподіяна потерпілому, тому що відновити порушене право іншими способами неможливо (наприклад, за переживання особи у випадках поширення відомостей, що ганьблять про нього).

Конституція Російської Федерації теж передбачає компенсацію: за примусове відчуження майна для державних потреб (ст. 35), за шкоду, заподіяна незаконними діями (або бездіяльністю) органів державної влади або їхніх посадових осіб (ст. 53), за заподіяний збиток потерпілим від злочинів (ст. 52).

Наведені приклади свідчать про те, що компенсаційна функція властива різним галузям права, вона виконує важливу роль у регулюванні відносин між громадянами, юридичними особами і є необхідним інструментів гармонізації інтересів суб'єктів права, стабільності суспільних відносин.

Обмежувальна функція права. Наявність у права обмежувальної функції пов'язане з його призначенням бути регулятором суспільних відносин. А регулювати - значить пропонувати варіанти поводження, які повинні відповідати інтересам певних соціальних груп, класів, індивідів, нарешті, усього суспільства. Тому, щоб дії одних суб'єктів права не порушували прав й інтересів інших, щоб відносини в суспільстві складалися більш розумно й не викликали протидій, право встановлює певні обмеження для суб'єктів суспільних зв'язків, припиняючи тим самим уседозволеність, анархію й сваволю, Ці обмеження формулюються в заборонних і зобов'язуючих нормах, в інших правових приписаннях. Обмеження прав - свого роду зрівноважування протилежних інтересів. Так, Конституція Російської Федерації, визнаючи ідеологічне різноманіття (ч. 1 ст. 13), одночасно обмежує можливості створення будь-яких партій, організацій і рухів. Конституція прямо говорить (ч. 5 ст. 13), що забороняється створення й діяльність суспільних об'єднань, мети або дії яких спрямовані на насильницьку зміну основ конституційного ладу.

Конституція Росії, гарантуючи права й волі людини й громадянина відповідно до загальновизнаних принципів і нормам міжнародного права, разом з тим підкреслює, що їхнє здійснення не повинне порушувати права й волі інших осіб (ч. 3 ст. 17), тобто вводить конституційні початки в можливості обмеження прав людини, якщо тільки дії по їхній реалізації можуть порушити права й волі інших громадян. У розвиток цього положення Конституція Російської Федерація в ч. 3 ст. 55 прямо встановлює, що права й волі людини й громадянина можуть бути обмежені федеральним законом з метою захисту основ конституційного ладу, моральності, здоров'я, прав і законних інтересів інших осіб, забезпечення оборони країни й безпеки держави.

Обмеження прав і воль громадян передбачається й іншими статтями Конституції Російської Федерації. Наприклад, ст. 29 (не допускаються пропаганда або агітація, що збуджують соціальну, расову, національну або релігійну ненависть і ворожнечу); ст. 32 (не мають права обирати й бути обраними громадяни, визнані судом недієздатними, а також, що втримуються в місцях позбавлення волі, по вироку суду); ст. 56 (можливість обмеження прав і воль громадян в умовах надзвичайного стану).

Обмежувальна функція, незважаючи на здавалося б споконвічно негативний характер, в остаточному підсумку дає позитивний соціальний результат, оскільки завдяки цій якості право виступає гарантом стабільності й справедливості в суспільстві, найважливішим інструментом правопорядку й реалізації права громадян.

Відбудовна функція права. Відбудовна функція права займає особливе місце в механізмі правового впливу, За допомогою правових коштів дуже часто відновлюються колишнє правове положення суб'єкта права, особа знову стає власником тих прав, яких воно було позбавлено, йому повертається його майно, він відновлюється на роботі, реабілітується його ім'я, відновлюється порушений громадський порядок і т.д.

Відбудовна функція нерідко реалізується й у формі скасування прийнятого правового акту або зробленого юридично значимої дії (скасування наказу про звільнення, вселення в незаконно зайняту квартиру й т.п.).

Норми, спрямовані на відновлення порушених прав і свобод особи, утримуються як у міжнародно-правових документах, так й у багатьох внутрішньодержавних актах. Наприклад, ст. 8 Загальної декларації прав людини встановлює: "Кожна людина має право на ефективне відновлення в правах"; ст. 12 ГК РФ передбачає "відновлення положення, що існувало до порушення права"; норма трудового права є важливим гарантом відновлення особи на колишнім місці роботі правових ти й т.д. Варто погодитися з визначенням відбудовної функції як щодо відособленого впливу комплексу правових коштів на волю, свідомість і поводження людей, спрямованого на приведення суб'єктів права в колишній стан, що було порушено неправомірними діями інших суб'єктів права. Приведення в первісне (колишнє) стан може виражатися в скасуванні незаконних рішень, відновленні правового статусу фізичної або юридичної особи, відновленні порушеного громадського порядку й т.п.