§ 2. Предмет і метод правового регулювання як підстави розподілу права на галузі й інститути

Питання про критерії розподілу права на галузі й інститути постійно перебуває в центрі уваги вітчизняних вчених-юристів й є предметом обговорення ряду наукових дискусій. У ході першої з них (1938—1941 р.) була відзначена важливість виділення об'єктивного критерію розподілу права на галузі й інститути, яким є предмет правового регулювання, тобто певна сукупність однорідних суспільних явищ. Багатогранний характер цих відносин викликає до життя різні галузі права, У структуру предмета правового регулювання входять наступні елементи: суб'єкти; об'єкти регульованих суспільних відносин; соціальні факти, що сприяють виникненню відповідних відносин; практична діяльність людей. Предмет правового регулювання - це та сфера, на яку поширюється право.

Однако класифікація галузей права тільки по предметі регулювання, власне кажучи, зводила питання про систему права до питання про систему суспільних відносин. Тому в ході другої дискусії (1955—1958 р.) було визнано необхідним крім основного критерію (предмета правового регулювання) виділити й додатковий критерій — метод правового регулювання. Під ним розуміється сукупність прийомів, способів і коштів впливу права на суспільні відносини.

Предмет є матеріальним критерієм розмежування норм права по галузях, а метод служить додатковим юридичним критерієм, тому що він зроблений від предмета. Саме предмет обумовлює необхідність виділення тієї або іншої галузі, а коли галузь позначається, з'являється й відповідний метод регулювання, що значною мірою залежить від волі законодавця. Специфіка суспільних відносин, регульованих нормами конкретної галузі права, детермінує необхідність використання при цьому певного методу, що у кожній окремій галузі буде неоднаковий.

Метод правового регулювання теж має свої структурні компоненти: а) установлення границь регульованих відносин; 6) вивчення відповідних нормативних актів, що передбачають не правових праваі й обов'язки суб'єктів; в) наділення учасників суспільних відносин правоздатністю й дієздатністю, що дозволяють їм вступати в різноманітні правові відносини; г) визначення мер відповідальності на випадок порушення цих установлень.

Метод правового регулювання - це набір юридичного інструментарію, за допомогою якого держава впливає на вольове поводження учасників суспільних відносин,

Поряд із загальним методом правового регулювання існують і конкретні методи, характерні для тих або інших галузей права. До них ставляться: імперативний, диспозитивний, заохочувальний, метод автономії й рівності сторін, рекомендаційний, переконання й примуси.

Імперативний метод — це метод владних приписань, що містить у собі, як правило, норми-заборони. Він використається головним чином у карній, адміністративному й деякій іншій галузях права.

Диспозитивний метод дає суб'єктам відому альтернативну можливість вибору варіантів поводження в рамках закону. Це метод більшою мірою властивий цивільному, комерційному; праву й т.д.

Метод заохочення свойствен в основному трудовому праву, діють пільгові системи, спрямовані на стимулювання моральної й матеріальної зацікавленості працівників, підвищення ними своєї кваліфікації, придбання нових професій й. т. буд. Дія цього методу охоплює й галузь адміністративного права, коли мова йде про нагородження громадян орденами й медалями, присвоєнні почесних звань.

Метод автономії й рівності сторін типовий для процесуальних галузей права, де позивач і відповідач, інші учасники судового розгляду перебувають в однаковому процесуальному положенні друг перед іншому, перед законом і судом, їхні відносини характеризуються самостійністю. Рівністю суб'єктів характеризуються також багато цивільних відносин¹,

У сільськогосподарському праві застосовується метод рекомендацій, за допомогою якого держава шляхом організаційної допомоги й сприяння будує свої відносини з фермерськими, колгоспними й іншими сільськогосподарськими організаціями.

Як особливі методи правового регулювання використаються переконання й примус, які виступають як необхідні способи впливу на свідомість і поводження людей. У певнім сполученні вони існували й існують у всіх правових системах. Вони характерні як для права в цілому, так і для його галузей.

Зазначені методи при всій своїй розмаїтості й відносній самостійності тісно взаємозалежні між собою й, як правило, використаються в сполученні один з одним.

В 1982 р. відбулася чергова дискусія по темі: "Система

радянського права й перспективи її розвитку". У виступах учасників знову була звернена увага на предмет і метод правового регулювання як головні критерії виділення галузей права. Певна новизна дискусії полягала в тому, що багато вчених призвали переглянути сформоване подання про співвідношення системи права й системи законодавства.