7. Міжнародно-правовий режим Арктики.

Арктика є одним із найбільш важкодоступних просторів Землі. Більша частина Арктики ніколи не була постійно заселена, і люди довго не могли приступити до її освоєння.

Тому більшість прийнятих державами актів суверенітету щодо Арктики та розташованих тут островів довгий час були не більше ніж формально необхідними.

Початок ефективного освоєння північних просторів на межі XIX—XX століть привів до виникнення територіальних спорів про приналежність арктичних островів (архіпелаг Шпіцберген), а пізніше - до спроб деяких приарктичних держав проголосити суверенітет над значними просторами Арктики шляхом створення так званих полярних секторів. Ідею Радянського Союзу встановити кордони «полярного сектора» 1985 р. підтримала Канада. Російська Федерація також вважає за необхідне проведення кордонів арктичного сектора і тим самим претендує на встановлення над ним свого суверенітету.

Поширення державного суверенітету на морські простори Арктики за межами територіальних вод і виключної економічної зони не можна вважати правомірним. Міжнародно-правовий режим відкритого моря, як такий, що не підлягає державному привласненню, є загальновизнаним і в загальному, і в конвенційному міжнародному праві. Кліматичні умови Арктики, що технічно ускладнюють користування свободами відкритого моря в Північному Льодовитому океані, не можуть служити підставою для перегляду його статусу. Більшість держав, у тому числі чотири з шести приарктичних (Данія, Швеція, Норвегія, США), утримуються від визнання секторального поділу Арктики.

§ 7. Право міжнародних організацій

1. Поняття та види міжнародних організацій.

2. Структура та функції міжнародних організацій.

3. ООН.

4. Організація з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ).

5. Організація Північноатлантичного договору (HАTO).

6. Рада Європи (РЄ).

1. Поняття та види міжнародних організацій.

Міжнародна організація – це постійно діюче об’єднання держав, створене на

основі міжнародного договору з метою вирішення певних завдань, яке має для цього систему органів та самостійні права та обов’язки. Характерними ознаками міжнародної організації є:

1) договірна основа, яка відповідає основним принципам міжнародного права;

2) наявність відповідних цілей;

3) система органів, необхідних для досягнення цілей організації;

4) міжнародна правосуб’єктність.

Міжнародні організації утворюються державами. В цьому випадку вони є суб’єктами міжнародного права і називаються міжурядовими організаціями. Коли міжнародні організації утворюються неурядовими органами або громадськими об’єднаннями, їх називають неурядовими міжнародними організаціями і вони не є суб’єктами міжнародного права.

У юридичній літературі й офіційних міжнародних документах поняття «міжнародна організація» традиційно використовується і щодо міжнародних міжурядових (міждержавних) організацій (ММУО), і щодо міжнародних неурядових організацій (МНУО). У той же час досить складно вивести загальне визначення, яке характеризувало б обидва різновиди міжнародних організацій, оскільки вони мають різну правову природу.

Найважливішою відмінною ознакою будь-якої міжнародної міжурядової організації є наявність договірної основи - «ця ознака визначає юридичну природу міжнародної організації». Саме вона відрізняє міжнародні міжурядові від міжнародних неурядових організацій. Переважна більшість сучасних міжнародних організацій здійснюють свою діяльність на підставі особливого міжнародного договору (найпоширенішим його найменуванням є «статут»: Статут ООН, Статут ЮНЕСКО, Статут Ради Європи тощо).

Найважливішою ознакою сучасних ММУО є наявність міжнародної правосуб'єктності.

За колом учасників міжнародні організації поділяються універсальні та регіональні. Універсальні організації призначені для участі всіх держав. До даного виду організацій відносяться ООН та організації, що входять до її складу – Міжнародна морська організація (ІМО), Міжнародна організація праці (МОП), Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), Організація Об’єднаних Націй з питань промислового розвитку (ЮНІДО) тощо.

Регіональні організації відкриті тільки для держав певного регіону, наприклад Рада Європи, Ліга арабських держав (ЛАД), Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), Організація американських держав, Організація африканської єдності, Асоціація держав Південно-Східної Азії.

Існують також організації обмеженого складу, вступ до яких здійснюється за особливими критеріями. Наприклад, членом Організації країн експортерів нафти – ОПЕК може бути держава, чию економічну основу складає видобуток та експорт нафти.

За сферою діяльності міжнародні організації розділяються на політичні (Ліга націй, ООН), військово-політичні (НАТО), економічні (МВФ, МБРР), соціального характеру (МОП), культурно-гуманітарні (ЮНЕСКО).