2. Принципи міжнародного повітряного права.

У міжнародному повітряному праві виділяють три основні принципи:

1. Принцип виключного суверенітету держави над її повітряним

простором;

2. Принцип свободи польотів в міжнародному повітряному просторі;

3. Принцип забезпечення безпеки міжнародної цивільної авіації.

1) Суть принципу виключного суверенітету над повітряним простором полягає в тому, що держави самостійно визначають правовий режим свого повітряного простору. Згідно з Чиказькою конвенцією, іноземне повітряне судно, яке здійснює міжнародний політ під час перебування в межах території іншої держави, підпорядковується її юрисдикції.

Основою правового режиму повітряного простору держав є дозвільний порядок польотів іноземних повітряних суден над їх сухопутною та водною територією. Міжнародні польоти над державною територією здійснюються на основі міжнародного договору чи спеціального дозволу на здійснення разового польоту чи серії польотів. При цьому, такі польоти здійснюються тільки по встановлених повітряних коридорах, з посадкою в аеропортах, відкритих для іноземних повітряних суден.

2) Сучасне міжнародне право відносить до простору даного виду повітряний простір над відкритим морем та Антарктикою, тобто над територією міжнародного користування. Оскільки суверенітет жодної держави не розповсюджується на міжнародний повітряний простір, то повітряні судна, що перебувають в ньому, підпорядковуються юрисдикції держави реєстрації судна. Але здійснюючи свободу польотів в міжнародному повітряному просторі, повітряні судна повинні дотримуватись міжнародних вимог та правил, закріплених в міжнародних договорах чи регламентах ІКАО. Всі держави зобов’язані дотримуватись даних правил та приймати міри для того, щоб вони суворо дотримувались їх повітряними суднами під час польотів над відкритим морем.

3) Даний принцип включає в себе два аспекти:

• міри по забезпеченню технічної безпеки літальних апаратів, аеропортів, допоміжних служб та повітряних трас;

• боротьбу з актами незаконного втручання в діяльність цивільної авіації.

Технічні вимоги до авіаційної техніки повинні бути жорсткими та однаковими. Єдині вимоги до техніки безпеки аеронавігації містяться в самій Конвенції 1944р. та у 18 додатках до неї.

3. Правовий режим повітряного простору.

У відповідності із нормами міжнародного та внутрішньодержавного права суверенітет держав розповсюджується на повітряний простір в межах їх сухопутної території, тобто за своєю юридичною природою повітряний простір є частиною державної території.

На основі принципу повного та виключного суверенітету держав над повітряним простором, кожна держава визначає порядок допуску іноземних повітряних суден на свою територію. Держави самостійно встановлюють правила вльоту та вильоту на свою територію іноземних повітряних суден. Екіпажі повітряних суден, які здійснюють міжнародні польоти, повинні знати національне повітряне законодавство не тільки своєї держави, а й держав над якими вони пролітають.

В рамках ІКАО була проведена велика робота по уніфікації аеронавігаційних правил, сформульованих в додатках до Чиказької конвенції.

Чиказька конвенція передбачає правила реєстрації повітряних суден. Реєстрація провадиться за правилами держави реєстрації, і про реєстрацію свідчать національні та реєстраційні знаки. Повідомлення про реєстрацію направляється міжнародній організації цивільної авіації, яка в свою чергу надає відомості іншим державам за їх проханням. Кожне повітряне судно, що здійснює політ в міжнародному повітряному просторі, повинно мати національні відмітні знаки та реєстраційний номер тільки однієї держави.

У відповідності із Конвенцією кожне повітряне судно, яке здійснює міжнародні польоти, повинно мати на борту такі документи, як свідоцтво про реєстрацію, посвідчення придатності до польотів, бортовий журнал, дозвіл на бортову радіоапаратуру, якщо вона є, список пасажирів чи декларація на вантаж тощо. Під час перебування у повітряному просторі іноземної держави повітряному судну дозволяється мати радіопередавальну апаратуру, яка може використовуватися тільки членами льотного складу екіпажу.

На кожного члена екіпажу повітряного судна, що зайнятий міжнародними перевезеннями, має бути видане посвідчення про кваліфікацію і свідоцтво, яким надана сила державного документа. В свою чергу кожна держава має визначати дійсними посвідчення і свідоцтва членів екіпажу, що видані іншою державою.

Іноземні повітряні судна, що перебувають в межах певної держави, підпорядковуються її юрисдикції та на них розповсюджується митний, імміграційний, санітарний контроль даної держави.

Кожна держава повинна приймати необхідні міри по наданню допомоги повітряним суднам які зазнають біди на її території. При події із іноземним повітряним судном, яка спричинила смертні випадки чи серйозні тілесні ушкодження чи вказує на значний технічний дефект повітряного судна, держава на території якої відбулась дана подія, повинна розслідувати обставини цієї події.

Під час польотів на регулярних лініях сторони мають забезпечити заінтересовану сторону інформацією про аеродроми, в тому числі про запасні, про маршрути польотів, про радіо та інші аеронавігаційні засоби, про метеорологічні умови на трасі польоту під час його виконання.

Договір про Антарктику 1959р. визначає правовий режим повітряного простору над цим регіоном та право польотів в ньому. В договорі визначається, що на повітряний простір над Антарктикою розповсюджуються свободи відкритого моря.