6. Відповідальність у міжнародному космічному праві.

В Договорі про Космос 1967р. зазначено, що держави-учасниці цього договору несуть міжнародну відповідальність за національну діяльність у космічному просторі, включаючи місяць та інші небесні тіла, незалежно від того, проводиться вона урядовими організаціями чи неурядовими юридичними особами.

В договорі також передбачено механізм взаємодії і взаємозалежності неурядових юридичних осіб і держави в контексті інституту міжнародної відповідальності. Цей механізм реалізується наступним чином: 1) загальна міжнародна відповідальність за діяльність неурядових юридичних осіб у космосі покладається на відповідну державу; 2) матеріальна відповідальність за шкоду, завдану іншій державі, її фізичним і юридичним особам, покладається на державу, неурядові юридичні особи якої запускали космічний об’єкт; 3) національне право держави має регулювати діяльність неурядових юридичних осіб на ринку космічних послуг і технологій.

Міжнародна відповідальність за шкоду, завдану космічними об’єктами або їх складовими частинами, настає як для держави, що здійснює або організовує запуск, так і для держави, з території або установок якої здійснюється запуск об’єкта.

Конвенція про міжнародну відповідальність за збитки, спричинені космічними об’єктами 1972р. визначає термін “збитки” як позбавлення життя, тілесне ушкодження чи інше ушкодження здоров’я; або знищення чи пошкодження майна держави або фізичних осіб чи юридичних осіб чи майна міжнародних міжурядових організацій.

7. Міжнародні космічні організації.

В міжнародному космічному праві одним із пріоритетних принципів є принцип співробітництва держав в дослідженні та використанні космічного простору. В 1964р. на основі Угоди про тимчасові умови створення глобальної комерційної системи супутників зв’язку була створена Міжнародна організація зв’язку через штучні супутники Землі (ІНТЕЛСАТ). Постійні угоди про ІНТЕЛСАТ були підписані в 1971р. головною ціллю ІНТЕЛСАТ є створення та експлуатація на комерційній основі глобальної системи супутникового зв’язку. В теперішній час членами цієї організації є понад 120 держав, в тому числі і Україна. Штаб-квартира ІНТЕЛСАТ знаходиться у Вашингтоні.

В 1971р. була створена міжурядова організація “Інтерспутник”. Завданням цієї організації є співробітництво та координація зусиль по проектуванню, створенню, експлуатації та розвитку системи зв’язку через штучні супутники Землі. Україна вступила до цієї організації в 1997р.

Найбільш авторитетними неурядовими організаціями, які займаються питаннями співробітництва та використання космічного простору є Комітет по дослідженню космічного простору (КОСПАР) та Міжнародна астронавтична федерація (МАФ). КОСПАР був створений в 1958р. з метою сприяння прогресу в міжнародному масштабі в усіх сферах наукових досліджень, пов’язаних із використанням космічної техніки. Членами Комітету є національні академії наук та прирівняні до них установи, а також міжнародні наукові союзи.

МАФ була створена в 1950р. Основними цілями МАФ є сприяння розвитку астронавтики та розповсюдження інформації про неї; сприяння росту інтересу до астронавтики; забезпечення громадської підтримки розвитку всіх напрямків астронавтики; скликання щорічних астронавтичних конгресів. Членами МАФ є національні астронавтичні товариства різних країн; навчальні заклади, що готують спеціалістів по космосу чи проводять космічні дослідження; міжнародні організації. В 1960р. МАФ створила Міжнародну академію астронавтики (МАА) та Міжнародний інститут космічного права (МІКП).

§ 11. МІЖНАРОДНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПИТАНЬ ЮРИСДИКЦІЇ

8. Уніфікація кримінального законодавства держав.

9. Взаємодія по боротьбі із рабством та работоргівлею.

10. Боротьба з тероризмом.

11. Міжнародна протидія піратству.

12. Боротьба з незаконним обігом наркотиків і психотропних речовин.

13. Міжнародна правова допомога.

14. Міжнародне кримінальне право.

1. Уніфікація кримінального законодавства держав.

Уніфікація кримінального законодавства є одним із основних сучасних напрямів міжнародного співробітництва в боротьбі зі злочинністю. Враховуючи, що в міжнародному праві презюмують право держави здійснювати кримінальну юрисдикцію, договорами про уніфікацію кримінального законодавства охоплені не тільки злочини, відносно яких діє виключно національна юрисдикція (работоргівля, незаконний обіг наркотиків і психотропних речовин, піратство та інше), але й міжнародні злочини. Договори про уніфікацію кримінального законодавства є переважно загальними, що відповідає меті забезпечення невідворотності покарання. У той же час існує чимало регіональних міжнародних угод у цій області, зокрема в рамках Ради Європи.

Особливістю угод про уніфікацію кримінального законодавства є те, що вони мають передусім координуючий характер. Такі угоди не призначені для кваліфікації діянь як злочинних міжнародними або національними судовими органами. їхнє головне завдання – сприяти зближенню кримінальних законів країн шляхом формулювання найбільш ємних моделей складів злочину. Ці моделі мають лягти в основу національної імплементації. Будь-яка з угод про уніфікацію кримінального законодавства є факультативною. Не існує міжнародної правової норми, що зобов’язує укладати такі угоди. Жодна з них не стосується дуже важливого питання про види та межі покарання.