3. Міжнародне право між Вестфальським конгресом 1648 р. Й епохою Великої французької революції (межа XVIII—XIX століть).

Виокремлення Вестфальського конгресу як точки відліку чергового етапу в історії міжнародного права не випадкове, воно пов'язане з особливим значенням цієї події в історії міжнародних відносин і міжнародного права.

По-перше, Вестфальський конгрес став першими міжнародними зборами, що не тільки мали на меті по-новому організувати міжнародні відносини, а й прийняли рішення, які радикально вплинули на подальший розвиток міжнародного права.

По-друге, проведення Вестфальського конгресу збіглося з початком так званої епохи великих географічних відкриттів, що супроводжувалася стрімкою колонізацією європейськими державами нових земель. Саме в цей час були закладені підвалини найбільших світових колоніальних імперій. Це означало різке скорочення, а потім і повне припинення самостійних міжнародно-правових відносин у тих неєвропейських регіонах, де такі відносини зберігалися. Метрополії приступили до масованої культурної експансії на нові землі. Тому саме ідеологія Вестфальського миру виявилася основою евроцентристської концепції міжнародного права. Як таке воно розвивалося до середини XX ст. Деякі елементи евроцентристської концепції збереглися до наших днів.

Насамперед побудова нового міжнародного правопорядку. Історія раніше не знала таких грандіозних політичних катаклізмів, як розпад Священної Римської Імперії, внаслідок якого на карті з'явилися б десятки нових держав. У Європі склалася принципово нова ситуація, що потребувала правового вирішення. Перед творцями Вестфальського миру стояло завдання створити такий міжнародний правопорядок, в умовах якого висновки Конгресу зберегли б свою силу.

Далі, Вестфальський мир запровадив у міжнародне право принцип політичної рівноваги, що мав зафіксувати сформоване в Європі співвідношення сил. Нові кордони багатьох європейських держав стали основою для більшості укладених згодом договорів. Правові гарантії збереження політичної рівноваги мали ґрунтуватися на використанні мирних засобів вирішення міжнародних суперечок і на можливості застосування колективних санкцій проти порушника. По суті це означає, що джерела сучасних міжнародно-правових принципів територіальної цілісності держав, непорушності державних кордонів, а також деяких інших принципів і норм сягають 1648 р.

Нарешті, рішення конгресів першої половини XVII ст. вплинули й на розвиток інших норм та інститутів міжнародного права. У XVII—XVIII ст. отримав повсюдне визнання принцип свободи відкритого моря, виникло поняття територіального моря. Під впливом принципу суверенної рівності держав відбувався розвиток дипломатичного права (з'явилися постійні посольства, одержали міжнародно-правове визнання дипломатичні та консульські привілеї й імунітети). Відбулися зміни в бік пом'якшення правил і звичаїв ведення війни.

Разом із тим спосіб правління в державах був переважно тиранічним, що навіть при найбільш прогресивних на той час міжнародно-правових нормах залишало міжнародні відносини непередбачуваними та небезпечними. На це звертали увагу мислителі того часу. Фактично вже із другої половини XVII ст. стало очевидно, що міжнародний правопорядок потребує нової перебудови. Епоха Просвітництва була джерелом епохи Великої французької революції.