7.5. Familia sigillariaceae. Родина сигілярії

Таблиця ІХ. Фігура 1-2.

Деревоподібні рослини з суцільними стовбурами заввишки 30м, діаметром біля основи 1,8м або діхотомічно розгалуженими у верхній частині два-три рази, а у нижній (при грунті) багаторазово з утворенням великого корненосця – стигмарії. Наявні гілки закінчуються зверху прикріпленими до них пучками листя, яке, опадаючи, залишало не листкові подушки, як у лепідодендрона, а листкові рубці, значно більші, ніж у лепідодендронів, та іншої форми. Справжніх листкових подушок у сигілярій нема або вони погано виражені. На листковому рубці є три рубчики (один від провідного пучка і дві парихни) та лігула у верхній частині.

За рельєфом кори стовбура виділяють сигілярії повздовжньо-ребристі з листковими рубцями на плоских ребрах, розділених борознами, та без них, суцільно покриті листковими рубцями, які щільно прилягають один до одного.

Один рід Sigillaria з двома підродами: Eusigillaria i Subsigillaria. Сигілярії росли на прибережно-морських заболочених низовинах з теплим вологим кліматом у ранньому карбоні (серпухівський вік) до ранньої пермі в Донецькому, Львівсько-Волинському басейнах, Німеччині, Франції, Англії, Бельгії, Північній Америці.

Рід Sigillaria Brongniart, 1822

(від грец. sigillum – печатка)

У викопному стані трапляються фітолейми, відбитки кори стовбура, листя, спороносні шишки, спори, коренева система (ризофори). Кора гладка або повздовжньо-ребриста. Листкові рубці шестикутні, інколи близькі до заокруглено-овальних з заокругленим верхнім і нижнім кутами та загостреними боковими, які розміщені на невеликих підняттях вертикальними рядами на повздовжніх ребрах, що розділяють стовбур, або безпосередньо на не ребристій корі. Ряди листкових рубців зближені між собою, інколи розділені між рубцями поперечними борознами або розміщені на значній відстані та чергуються в сусідніх рядах по спіралі. Листя велике, шкірясте, ланцетне, мечоподібне, з однією простою, рідше розгалуженою жилкою та підігнутими краями. Анатомічна будова стовбура сигілярій подібна до будови сифоностелічного стовбура лепідодендрона. За характером листкових рубців і типом розміщення їх на корі рід Sigillaria поділяють на два підроди: Eusigillaria та Subsigillaria. Відомо понад 60 видів заввишки до 30м, діаметром біля основи до 1,8м.

Ріс на прибережно-морських заболочених низовинах з теплим вологим кліматом у ранньому карбоні (серпухівський вік) до ранньої пермі в Донецькому, Львівсько-Волинському басейнах, Німеччині, Франції, Англії, Бельгії, Північній Америці.

Підрід Eusigillaria Weiss, 1887

Стебла і гілки ребристі, з прямими або частково хвилястими борознами. Листкові рубці округлої, видовжено-овальної або поперечно витягнутої форми, займають усю ширину ребра або вужчі від нього, розміщені вертикально на значній відстані один від одного або поряд чергуються на сусідніх ребрах. Розміщення листкових рубців на ребрах сприяло інтенсивному випаровуванню вологи болота в якому росли сигілярії.

Sigillaria sp.1.

Таблиця Х. Фігура 1,2,3.

Збережена скульптура зовнішньої поверхні вітринізованих тканин достатня для встановлення лише родової належності вуглеутворювальної рослини (табл.Х, фіг1,2,3.). Зроблені та вивчені лише поперечні шліфи вітринізованої перидерми. Вони розкрили тканини з дуже деформованими рядами неоднаково розкладених клітин, які порівняно добре зберегли їх мікроструктури (середня і права частини фіг.2,3. Табл.Х.) і дещо гірше у правій її частині. При великому збільшені (740^х) чітко видно залишки клітинної будови тканин з клітинами неправильної форми (фіг. ). Серединні пластини не збереглись. Стінки клітин зазнали сильних змін і «злились» утворивши геліфіковану речовину червоного кольору. Релікти клітинних порожнин заповнені смолоподібною речовиною. Значно глибші зрізи перидерми розкрили краще збережену клітинну будову тканин з добре видимими стінками клітин та хвилястими синусоїдальними серединними пластинками оранжево-жовтого кольору. Зовнішні частини стінок клітин складені речовиною червоного, а внутрішні-речовиною оранжево-червоного кольору. Клітині розташовані в радіальних рядах. Форма їх неправильна, місцями близька до шестикутної. Стінки клітин дуже розбухлі і зайняли практично весь об’єм клітинної порожнини. Релікти клітинних порожнин мають хвилясту паличкоподібну форму і заповнені смолоподібною речовиною жовтуватого кольору.

Таблиця І

Фіг. 1 а-е. Лепідодендронові: а - молода рослина; б - схема поперечного перерізу стовбура (к - кора, л - луб, вд - вторинна деревина, пд - первини; деревина, с - серцевина); в - доросла рослина; г - листкова подушка на поздовжньому перерізі стовбура; д - листкова подушка в плані (п - парихни. лр - листковий рубець, я - язичок); е - стробіл.

Таблиця IV

Фіг. 1-3. Каламіти (Calamitйs) з різними типами гілкування.

Таблиця V

Фіг.1. Cordaites sp. Рослина, яка росла на підвищених ділянках суходолів.

Фіг.2. Рослина, яка росла на болотистих низинах, берегах рік і непроточних водойм.

Фіг.3. Реконструкція стробіла кордаїтової рослини (Cladostrobusa).

Таблиця VI

Фіг.1. Cordaites principalis ( German) Geinitz.: Нижня частина листка; *1. З колекції К.Й. Новік.

Фіг.2. Artisiaapproximate Brogniart. Деревина виповнення серцевинної порожнини.

Таблиця VIІ

Фіг.1. Bothrodendron minutifolium B o b l a y, sp.

Реконструкція по Гірмеру, 1927. Середній карбон. Зменшений.

Таблиця ІХ

Фіг.1. Sigillaria. Реконструкція рослини за [61].

Фіг.2. Мегаспорофіл міадесмії шкіряної (Miadesmia membranacea).

7.6. Мікрофітофосилії. Фітомаса мікрофітофосилій, незважаючи на мікроскопічні їх розміри, є основною вуглетворною речовиною вищих рослин. До них відносяться: мікроспори, пилок, мегаспори, соруси, мікро- і мегаспорангії, кутикула, смоляні тіла, вітринізований, геліфікований, семифюзенізований і фюзенізований атрит та десміт тканин різного функціонального призначення всіх органів вуглетворних рослин.

Мікроспори, мегаспори і пилок – це органи розмноження рослин різних розмірів.Мікроспори і пилок мають діаметр 0,1мм і менше, мегаспори – 0,2мм і більше, максимально до 3мм у кам’яновугільних рослин. Кутикула – орган захисту тканин різних органів рослин від шкідливої дії зовнішнього середовища, а також регулювання газа- і водообміну в клітинах і тканинах органів рослин. Смоляні тіла виконують функцію «заліковування» місць пошкодження тканин способом їх змазування, перекриття та ізоляції від зовнішнього середовища. Спори,пилок,кутикула,смоляні тіла,соруси і спорангії складені хімічними речовинами дуже стійкими до процесів розкладу і перетворення у торф’яному болоті при різних тривалостях та рівня води. Це зумовило дуже добру їх збереженість у торфовищі при утворенні торфу та в надрах Землі при перетворенні його у вугілля різного ступеня метаморфізму, а також при виділенні їх з вмісних порід методом мацерації. У державному стандарті ГОСТ9414-74 вони об’єднані в мацерали групи ліптиніту. Кількість їх у вугіллі залежить від умов утворення торфу в болоті і змінюється від 10-16% у кларковому літотипі до 80% і більше у ліптобіолітах. При певних умовах мацерали групи ліптиніту є типовими вуглетворними мікрокомпонентами.

Спори і пилок виростають і дозрівають у спеціальних спороносних шишках і колосках. Клітини і тканини їх складені речовинами, які розкладаються і руйнуються швидше від спор, пилку і тому зустрічаються у вугіллі переважно у вигляді вуглефікованого атриту та десміту значно більших розмірів, ніж вітринізовані та геліфіковані менш стійкі тканини кори і деревини. Вони представлені в прозорих шліфах лінзами і смугами переважно безструктурних, рідше структурних вітренів. За особливостями анатомічної клітинної будови останіх достовірно встановлюється ситематична належність рослин, що постачали фітомасу у торф'яне болото. В окремих шліфах товщина смуг вітринізованих тканин кори, перидерми і деревини досягає 2-3мм. Поряд з ними у вугіллі зустрічаються в значній кількості і нерідко утворюють основну його масу мікроскопічні вітринізовані тканини стінок мікро- і мегаспорангіїв, мезофіла листя та різних тканин коріння. У державному стандарті ГОСТ 9414-74 «Угли бурые, каменные и антрациты. Метод определения петрографического состава» всі вітринізовані та геліфіковані тканини стебел, стовбурів коріння, спороносних шишок, колосків, сорусів та спорангіїв віднесені до мацералів групи вітриніту, а слабо фюзенізовані – до мацералів групи семивітриніту. Кількість фітомаси цих тканин у вугіллі Межиріченського родовища зменшується від 89-80% у клареневому мікролітотипі до менше 30% у мікроілптобіоліті. Загалом вуглетворне значення вітринізованої і геліфікованої фітомаси тканин різних органів рослин дуже велике.

Генетично сильно окислені тканини різних органів рослин складають в ГОСТ 9414-74 мацерали групи фюзиніту (інертиніту). Кількість фюзенізованої фітомаси у вугіллі родовища переважно значно менша від кількості мацералів як групи вітриніту, так нерідко і мацералів групи ліптиніту. Різновиди вітринізованої, геліфікованої, семивітринізованої, фюзенізованої та ліпідної фітомаси різних органів рослин, що складають вугілля Межиріченського родовища, та коротка їх характеристика, наглядно показані нижче на спеціальних фототаблицях і в текстових пояснення до них. Вивчення вуглетворної фітомаси вугільних пластів Межиріченського родовища необхідно продовжити на більшому фактичному матеріалі (додаток.6.).