1.5.Гідрографія.

Гідрографічна сітка на території Львівсько-Волинського басейну досить багата. Найголовнішими ріками є Західний Буг, Рата, Солокія і Луга з численними притоками першого та другого порядку, які всі разом становлять систему Західного Бугу.

Річка Західний Буг бере початок на Волино-Подільському підвищенні, тече безпосередньо на території басейну, зберігаючи в основному північно- західний напрямок. Ця найбільша річка басейну дуже меандрує, має численні стариці, тече в добре розробленій долині, прокладаючи собі русло на півдні в крейдових відкладах, а на півночі - серед товщі лесовидних четвертинних суглинків.Середній нахил русла Зах. Бугу на площі басейну становить 0,0054, середня глибина водотоку 2,5-4,2 м, середня глибина русла 0,6-1,1 м і швидкість течії 0,45-0,65 м/сек.Західний Буг, як головна водна артерія на території Львівсько- Волинського басейну, відіграє велику роль в його водному балансі. На цій річці побудована Добротвірська ГЕС, яка забезпечує енергопостачання для всього басейну.

Річка Рата є лівою притокою Зах. Бугу. Вона починається західніше від Рави-Руської, і поповнюючись бічними притоками, тече в широтному напрямку по заболоченій та вкритій лісами місцевості до м. Великих Мостів. Далі річка набирає північно-східного напрямку і нижче с. Межиріччя впадає в Зах. Буг.

Річка Солокія бере початок на території Польщі, в районі м. Томашова, і впадає в р. Зах. Буг біля м. Червонограда. Ширина русла на території басейну 7-10 м, глибина - 0,58-0,74 м і швидкість течії - 0,4-0,6 м/сек.

Річка Луга - права притока р. Зах. Бугу. Починається вона біля с. Озерця, Горохівського району Волинської області, де утворюється з двох дренажних каналів, прокладених в дуже заболоченій долині, що дренує крейдову товщу. Тече в північно-західному напрямку, приймаючи на своєму шляху кілька приток, дуже меандрує, розливається місцями на окремі рукави. Ширина долини р. Луги в середній течії становить 0,7-0,9 км, в нижній - близько 2 км, має асиметричну форму. Ложе русла в основному складене крейдовими мергелями, місцями вкритими алювіальними відкладами. Ширина русла варіює від 4 до 12 м, досягаючи місцями 20 м і більше. Глибина його в середній і нижній течії змінюється від 1,0 до 2,5 м. швидкість течії у верхів’ї становить 0,28 м/сек, в середній частині дорівнює 0,18-0,20 м/сек і в нижній досягає 0,68- 0,8 м/сек. Витрата річки, яка змірювалась на різних її ділянках, становить 0,18- 32 м³/еек.

Крім описаних головних приток, в р. Західний Буг вливається багато дрібніших річок, а також струмків. З них більш значними з правого боку є річки Стасіка, Студянка, Стенжариця і струмки Нумерний, Неретва та ін., з лівого боку впадають струмки Савчинский та Веренжанка.

2. Історія геологічних досліджень

Гіпотеза про наявність кам’яновугільних відкладів між Українським щитом і південним продовженням Келецько-Сандомірської антикліналі вперше була висловлена М. М.Тетяєвим в 1912 р. [4].

На основі ретельного аналізу фаціального складу відкладів і тектонічних структур європейської частини Росії та східної частини Польщі він не тільки передбачив наявність такого басейну, але й науково обгрунтував характер його вугленосності. Через 20 років гіпотеза М. М.Тетяєва отримала підтвердження і подальший розвиток в роботах Я. Самсоновича. В 1931 р. біля м. Острог і с.

Пельчи Рівненської обл. в сеноманському базальному конгломераті Я.Самсонович знайшов гальку кам’яновугільних порід, яка вміщувала нижньокам’яновугільну фауну. Залишки цієї фауни виявилися в більшості випадків непридатними для видового її визначення і являли собою переважно гастроподи, рідше брахіоподи. Таким чином були знайдені Naticopsis, Macrochilina, Laxonema, Euomhalus, Murchisonia, Pecurotomaria, Belleorophon, Productussp.,Fenestella таін. Кількість і розміри кам’яновугільної гальки збільшувалися в напрямку зі сходу на захід. Я. Самсонович пов’язував наявність знайденої фауни з імовірно близьким розповсюдженням карбону.

Проте лише в 1938 р. під науковим керівництвом проф. Я. Самсоновича було розпочате буріння поодиноких пошукових свердловин з метою виявлення наявності і характеру карбону.

Пошукове буріння було розпочате в межах Львівського воєводства на схід і північний схід від м. Львова. Перші пробурені свердловини підтвердили наявність вугленосного карбону. Закладені та пробурені в районах с.Тартаків, міст Сокаль, Галич, Бузьк і с. Задвір’я свердловини виявили під мезо- кайнозойським покривом вугленосні відклади карбону з багаточисленними тонкими прошарками кам’яного вугілля. Судячи зі збережених даних, тільки в трьох з цих свердловин зустрічались пласти з промисловою потужністю: св. З, м. Бузьк, на глибині 228 м пласт потужністю 0,52 м; св. 9, с. Задвір’я, на глибині 444 м пласт потужністю 0,90 м; св. 4, м. Сокаль, на глибині 729 м пласт потужністю 0,56 м.

Опробовування вугілля велося переважно по вугільному шламу. За даними цього опробовування якість вугілля оцінювалася наступним чином: зольність — 5-8%, вміст сірки - 2-3, вихід летких речовин на горючу масу -16-46%

До початку другої світової війни з одинадцяти свердловин, що бурилися, було закінчено сім. Ніякої обробки отриманих даних не проводилося, і тільки основна частина первинних геологічних матеріалів - керн свердловин, бурові рапорти змін, хімічні аналізи вугілля - збереглися в Геологічному інституті

Львівського університету. Опублікований матеріал по цих пошуково- розвідувальних роботах на кам’яне вугілля вичерпується лише короткою заміткою Я. Самсоновича, яка була написана в 1939 р.

Для ознайомлення зі станом геологічної вивченості, узагальнення і обробки всіх матеріалів по геології і корисних копалинах західних областей України в кінці 1939р. Комітетом по справах геології при Раднаркомі СРСР була створена спеціальна комісія геологів. Цією комісією був зібраний і оброблений багатий фактичний матеріал, вивчення якого дозволило на початок 1940 р. скласти генеральний план геологічних, пошукових і розвідувальних робіт в західних областях України.

Загальні результати робіт комісії висвітлені в спеціальному збірнику під редакцією Н. А. Биховера, в який увійшла стаття А. К. Матвєєва «До проблеми львівського карбону», яка вміщувала результати обробки фактичних матеріалів геологічних досліджень і розвідки кам’яновугільних відкладів західних областей України, проведених до 1940р.

На основі аналізу існуючих матеріалів А. К. Матвєєв дійшов висновку, що площа, де були розкриті кам’яновугільні відклади, являє собою лише частину східного продовження відкладів, що розвинуті у Верхньосилезькому басейні і простягаються в південно-східному напрямку через р. Вісла і верхів’я р. Сан до Західного Передкарпатгя. За геофізичними даними він зробив висновок, що палеозойські відклади між Келецько-Сандомірським кряжем і Українським щитом залягають у вигляді мульди з пологим північно-східним і крутим південно-західним крилами.

Розкриту товщу карбону А. К. Матвєєв відніс приблизно до намюрського і вестфальського ярусів. Деяке зменшення вугленосності намюрського ярусу в порівнянні з Верхньосилезьким басейном він пояснював окраїнним положенням території, що вивчалась.

В 1940 р. для проведення планомірних геологорозвідувальних робіт на вугілля Наркомвугіллям СРСР був організований Державний трест Львівуглерозвідка (м. Львів). За 1940-1941 р.р. було пройдено ряд пошукових

свердловин, із яких тільки одна, св.17, що розташована в районі м. Бузьк, підтвердила в розрізі карбону наявність вугільного пласта потужністю 0,52 м. Інші свердловини перебурили вугільні пласти товщиною 0,10-0,20 м.

Одночасно для стратиграфічного розчленування розкритих кам’янову­гільних відкладів і попередньої оцінки їх вугленосності ІГН НАН УРСР була доручена наукова обробка кернового матеріалу всіх завершених і пошукових свердловин, що бурилися. В обробку були включені керни не тільки зі свердловин, які були пробурені трестом Львіввуглерозвідка, але і ті, що збереглися з 1939 р.

За даними проведених досліджень, розкрита товща карбону була віднесена до візейського ярусу і нижньої частини намюру та розчленована на сім палеонтологічних зон, що характеризуються певними комплексами викопних організмів, головним чином, форамініфер.

Велика Вітчизняна війна перервала пошуково-розвідувальні і науково- дослідні роботи по проблемах вугленосності західних областей УРСР.

Лише в 1945 р. після звільнення цієї території від фашистських окупантів відновилися геологорозвідувальні роботи на вугілля. На основі детального вивчення геологічних матеріалів, зібраних трестом Львіввуглерозвідка, було зроблено заюпочення про доцільність подальших пошукових робіт на кам'яне вугілля в західних областях України і визначені райони, де належало б провести розвідку в першу чергу.

В 1946-1947 р.р. трест Львіввуглерозвідка значно розширив площу пошуково-розвідувальних робіт на вугілля і бурінням були охоплені не тільки Львівська область, але і західні райони Волинської області України та Білорусі. До цього ж періоду відноситься організація Мінгео СРСР і передача йому геологорозвідувальних робіт на вугілля в західних областях України. У зв'язку з цим в 1947 р. трест Львіввуглерозвідка був підпорядкований Мінгео СРСР і перейменований в трест Львіввуглегеологія. До кінця 1947р. трест Львів-вуглегеологія продовжував пошуково-розвідувальні роботи на цих же площах і зробив перевірку деяких даних промислової вугленосності вказаних районів.

Ці роботи визначили початок основного періоду в історії геологічних досліджень і розвідки Львівсько-Волинського кам'яновугільного басейну, Наступні роки були найбільш інтенсивними за масштабами і темпами геологорозвідувальних робіт і самими важливими за досягнутими результатами.

В 1948 р. Міністерством вугільної промисловості СРСР, для пошуків і розвідки в північній частині перспективної вугленосної площі, був організований спеціальний трест Волинськвуглерозвідка (м. Луцьк). В зв'язку з цим всі пошуково-розвідувальні роботи, розпочаті трестом Львіввуглегеологія на площі, яка розташована північніше від широти с. Бубнов - смт. Локачі, були передані знову організованому тресту для їх продовження, перевірки і оцінки отриманих результатів.

Подальші пошуково-розвідувальні роботи на кам'яне вугілля проводилися тепер двома трестами і чотирнадцятьма геологорозвідувальними партіями, зосередженими по всіх районах перспективної вугленосної площі. Для визначення границь розповсюдження кам'яновугільних відкладів, з’ясування їх загальної структури і характеру вугленосності вся ця площа була методично покрита генеральними пошуковими профілями і поодинокими структурними свердловинами. Водночас з пошуками і розвідкою була проведена ретельна перевірка отриманих раніше недостовірних даних про промислову вугленосність деяких районів Волинської області. Всього на протязі 1948 р. двома геологорозвідувальними трестами було пробурено 250 пошукових свердловин протяжністю 75482 м, що в чотири рази більше, ніж за всі попередні роки.

Наприкінці 1948 р. пошукова розвідка, проведена на північ від м. Володимир-Волинський, дала зовсім несподівані і дуже важливі результати, що докорінно змінили існуючі уявлення про площу розповсюдження карбону і раніше заплановані напрямки пошуково-розвідувальних робіт. Площа розповсюдження кам'яновугільних відкладів у північному напрямку виявилась обмеженою широтним Північним розломом, який проходить північніше м.Володимир-Волинський. На північ від цього розлому, в межах всієї пошукової площі, під покривом мезо-кайнозойських порід були розкриті нижньопалеозойські (кембрій-силурійські) відклади. За цими новими даними проведення подальших пошуково-розвідувальних робіт на кам'яне вугілля в північних районах виявилося недоцільним, і вони були припинені.

Проведеними пошуками також була встановлена східно-південно- східна межа розповсюдження карбону, яка проходить через смт. Торчин, м. Берестечко, смт. Олесько, м. Перемишляни. Загальна структура кам’яновугільних відкладів уявлялась у вигляді пологої западини, вісь якої занурена в північно-західному напрямку під доволі пологим кутом 1-2°. В межах цієї структури встановлювалося загальне падіння пластів на захід (в центральній частині), південний захід (в північній) і північний захід (в південній). В цих же напрямках спостерігалося збільшення (нарощування) стратиграфічного розрізу карбону за рахунок верхніх його горизонтів, вугленосність яких уявлялась більш високою.

Отримані результати широких пошуків дозволили вже в другій половині 1948 р. значно звузити площу пошуково-розвідувальних робіт, локалізувати подальші пошуки і зосередити їх в південно-західній частині пошукової площі, в межах якої слід було очікувати наявність продуктивних намюрських і вестфальських відкладів кам'яновугільної системи.

До початку 1949 р. на цій площі були достовірно розкриті вугільні пласти з робочою потужністю, визначилися загальні границі промислово-вугленосної смуги, дільниці для попередньої розвідки і, таким чином, був відкритий новий Львівсько-Волинський кам'яновугільний басейн.В районі м. Володимир-Волинський промислова вугленосність візейських відкладів не підтвердилась, а на глибинах, вказаних трестом Львіввуглегеологія для робочих вугільних пластів, були розкриті тонкі прошарки вугілля потужністю, яка не перевищувала 0,38 м.Подальші гелогорозвідувальні роботи були зконцентровані в промислово- вугленосній смузі Львівсько-Волинського басейну, що простягається між м. У етил у г на півночі і с. Межиріччя на півдні. Всіляко форсувалась попередня розвідка, яка переходила в детальну на обмеженій площі перших ділянок. Водночас були прийняті невідкладні заходи до завершення пошуково-розвідувальних робіт на усій промислово-вугленосній площі нового басейну з метою її загальної геолого-промислової оцінки і визначення можливої кількості шахтних полів для їх подальшої розвідки.

В кінці 1949 р. детальна розвідка перших чотирьох дільниць була успішно завершена, підраховані запаси вугілля затверджені в ВКЗ, а вихідні геолпчні дані по дільницях волинських № 1, 2, 4, 5 передані для проеюування перших вугільних шахт у новому басейні. За результатами виконаних геолого­розвідувальних робіт була проведена загальна оцінка басейну, в межах якого намітилося 25 шахтних дільниць, що підлягали детальній розвідці і подальшому промисловому освоєнню.

Паралельно з геологорозвідувальними роботами ЕГН АН УРСР були завершені літолого-стратиграфічне вивчення кам’яновугільних відкладів басейну і петрографічне дослідження вугілля по кернах розвідувальних свердловин. Робота виконувалась колективом наукових працівників під керівництвом П. Л. Шульги і при консультації дійсного члена АН УРСР Б. І. Чернишова.

Вирішальним для подальшої розвідки нового кам’яновугільного басейну був 1950 р. В цьому році були виконані самі великі об’єми розвідувальних робіт. Широко розгорнуті детальні розвідки охопили найбільш перспективну вугленосну смугу. По 14 шахтних дільницях до кінця року вони були повністю завершені, розвідані запаси затверджені в ВКЗ, а геологічні матеріали передані для проектування і будівництва вугільних шахт.

В 1952 р. детальні розвідки в басейні (не враховуючи Забузький район) були завершені. Пошукова розвідка в Забузькому районі була закінчена до кінця 1952 р., а на протязі 1953 р. була проведена попередня розвідка п’яти інакших дільниць. На двох із них була повністю завершена детальна розвідка і затверджені запаси в ВКЗ. В наступні роки продовжувалась детальна розвідка

решти частини Забузького району, в межах якого були підготовлені значні запаси для закладки вугільних шахт.

Тоді ж геологорозвідувальними трестами Волинськвуглерозвідка і Львіввуглегеологія були складені і передані проектним організаціям вихідні матеріали, необхідні для розробки комплексного проекту промислового освоєння Львівсько-Волинського басейну.

Велике значення для розвитку вуглевидобутку в басейні мала дорозвідка видобувних дільниць шахтних полів - виявлення дрібнооамплітудних розривних порушень, уточнення контурів розмивів вугільних пластів, дільниць підвищеної багатоводності. Для підвищення геологічної ефективності цих робіт широко застосовувалося підземне розвідувальне буріння, розроблялися і впроваджувалися різні методи шахтної геофізики, еманаційна зйомка та ін.

Вже на першому етапі промислового освоюєння басейну виникло питання про водопостачання шахт, промислових об’єктів і житлових поселень шляхом використання місцевих ресурсів високоякісних підземних вод. Для вирішення цього питання були проведені гідрогеологічні роботи по узагальненню матеріалів і додаткової розвідки верхньокрейдових вод як джерел водопостачання. Розвідані ресурси підземних вод і грунтовно розраховані підземні водозабірні споруди забезпечили новий басейн експлуатаційними запасами вод на весь період його розвитку.

Широке промислове, житлове і дорожнє будівництво вимагало створення сировинної бази місцевих будівельних матеріалів. З цією метою були проведені спеціальні пошуки і розвідки цегляних глин, будівельних пісків, мергелів і вапняків, природних кам’яних і піщано-гравійних матеріалів. Одночасно продовжувалися пошуково-розвідувальні роботи на південно-західних околицях басейну і додаткове вивчення вугленосності візейських відкладів, що залягали нижче. Були відкриті нові Тяглівське і Любельське (Карівське) родовища вугілля.

В цей період різними інститутами й особами виконані тематичні роботи та дослідження по питаннях стратиграфії і літології нового басейну, якості вугілля і його класифікації, фізико-мехашчних властивостей вуглевмісних порід, закономірностей розміщення тектонічних порушень, гідрогеології, достовірності розвідок і т. п.

Значний інтерес мають комплексні дослідження якості вугілля, виконані різними організаціями під загальним керівництвом В. 3. Єршова.

В 1954-1961 р. р. на північно-західному продовженні кам'яновугільних відкладів, що виявлені в Львівсько-Волинському басейні, на території Люблінського воєводства геологічними організаціями ПНР проводилися планомірні пошуково-розвідувальні роботи, які завершилися відкриттям крупного Люблінського кам’яновугільного басейну.

У результаті досліджень геологічних розрізів перших пошукових свердловин, виконаних у Верхньосілезькому відділенні Варшавського інституту геології в м. Сосновець, достовірно встановлено, що карбон Люблінського басейну являє собою продовження на території Польщі ідентичних відкладів, розкритих в Львівсько-Волинському басейні. Пошукові свердловини підтвердили, що на значній території Східної Польщі залягають не тільки одновікові кам’яновугільні відклади, відомі в Львівсько-Волинському басейні, але і більш молоді промислово-вугленосні відклади середнього карбону.

Уся ця вугленосна площа названа Люблінським вугільним басейном і за (жими геологічними особливостями поділяється на дві частини - південну і північну. Для південної частини Люблінського басейну характерна менша потужність покрівних відкладів і нижча вугленосність. У північній частині потужність покрівної товщі зростає при одночасному нарощуванні розрізу середнього карбону більш молодими горизонтами, що характеризуються підвищеною вугленосністю.

У відкритті і розвідці Львівсько-Волинського басейну приймав участь великий колектив геологів: А. В. Бойко, В. В. Воронін, В. 3. Єршов, В. І. Жерехов, А. І. Живолуп, А. П. Іващенко, Б. І. Ісаков, П. М. Іщенко, Г. І. Луговий, П. Ф. Надьожин, Б. С. Попель, В. І. Селінний, М. І. Струєв, Е. В.

Тєрентьєв, С. М. Ткалич, С. Г. Храпкін, І. Д. Усіков, В. Б. Шпакова, П. Л. Шульга та інші.