3.3.Історія геологічного розвитку.

Палеогеографічна ситуація осадконагромадження в рифеї і палеозої на західній окраїні Східно-Європейської платформи відповідала головним чином епіконтинентальним басейнам. Геосинклінальні умови робили вплив на ці басейни тільки в областях, межуючих з Карпатами, Добруджем і Свентокшськими горами[7].

В одній з крайових впадин платформи, в області, прилягаючій до південно-західного схилу Українського щита, утворилися умови для тривалого занурення і седиментації, в результаті яких сформувався Львівський палеозойський прогин.

Рифейська ера. На початку рифейської ери велика частина західної окраїни Східно - Європейської платформи була сушею. Осади накопичувалися тільки на території Білорусії, Волино-Поділля і Молдови. Обширна площа прогинання, яка намітилась тут, простягалась через території Волині і Білорусі вздовж єдиного в цей час Воронежсько-Українського щита. Область максимального осадконагромадження поліської серії приурочена до Східної Волині, де її породи виповнюють обширну впадину. Склад і потужність серії на більшій частині Волино-Поділля невідома. Про ймовірність розвитку тут відкладів цього віку можна судити по їх розповсюдженню в суміжних регіонах.

В період формування волино-валдайської серії найбільш глибокі частини морського басейну розміщувалися на території Східної Білорусії. На Волино- Поділлі ця серія вивчена по свердловинам і відслоненнями на схід від Львівського прогину. Валдайська частина цієї серії однорідна по літологічному і фаціальному складу осадів. Утворення покриву ефузивних порід обумовлена інтенсивною вулканічною діяльністю. Мінеральний склад порід вказує на зніс уламкового матеріалу з Українського щита. З утворенням порід вулканогенно- осадової формації волино-валдайської сери закінчився і етап розвитку структурного плану Південного-заходу Східно-Європейської платформи.

Кембрійський період. Басейни нагромадження відкладів раньокембрійської епохи займали обширні райони, включаючи територію

Волино-Поділля. Раньокембрійська трансгресія на західній окраїні Східно­європейської платформи займає площу, що занурюється на захід від материка до геосинклінальних областей. Наявність глауконіту, фосфоритоносність порід та інші признаки свідчать про морське походження осадів цього відділу. По мінеральному складу піщано-алевритових утвореннях можна судити про напрямок зносу уламкового матеріалу з Українського щита. Область максимального осадконагромадження намітився в басейні сучасної течії р. Буг.

За умовами утворення середньо-верхньокембрійські породи відносяться до прибережно- морських осадів, а частина, можливо, до дюн морських побереж. Літологічно вони представлені в основному пісковиками, які по мірі віддалення від крайових частин басейну змінюються мілководно-глинистими різновидностями. Відсутність відкладів середнього і верхнього кембрія північніше м. Володимир - Волинський пояснюється розмивом древнього підняття, що почало формуватися в раньокембрійську епоху. Область найбільшого накопичення відкладів цього часу перемістилася, на захід, в межиріччя Буг - Дністер.

Ордовикський період. В цей період вздовж окраїни Східно - Європейської платформи продовжували накопичуватися осади на території Калінінградської області, Білорусі, на заході України і в Дністровсько Прутському межиріччі Молдови. Раньоордовікський басейн характеризується нестійким осадконагромадженням, пов’язаним з мілководністю і пульсацією морського дна. В цю епоху великої зміни контурів материка не відбувалося. Хоча різноманітність фацій свідчить про значні переміщення берегових ліній. Контури розповсюдження утворень середнього і верхнього ордовіку вказують на розширення материка на захід. Для середньо-верхньоордовікських відкладів окраїни Східно - Європейської платформи характерне переважання карбонатних фацій з незначними домішками теригенного матеріалу. На території Волино - Поділля в середньоордовікську епоху відкладалися вапняки піщанської світи з морською фауною. В пізньоордовікську епоху осадконагромадження на цій території проходило також в морських умовах.

Силурійський період. Карта ландоверійського і венлокського віків показує максимальне по площі поширення силурійського моря на західній окраїні Східно - Європейської платформи. Обширна трансгресія поширувалася з півночі, захопила всю територію Волино - Поділля і частину Молдови. В західній частині Волині лландоверійського ярусу немає із-за розмиву зводу древнього підняття. На літологопалегеографічних картах венлокського віку фіксується зміна з заходу на схід осадів відкритого моря відкладами мілководного басейну - вапняки, місцями чергуючимися з аргілітами, мертелями і глинистими вапняками. Присутність у розрізі вешгока прошарків туфітів вказує на прояв вулканічної діяльності на прилягаючій до моря суші. В другій половині раньосилурійської епохи її площа, що описується, зазнає великих піднять, в результаті яких проходить перебудова всього регіону. В результаті піднімання північної частини Волино - Подільської плити відбувся розрив масиву і сформувалися Волинський виступ і Ратнівський горст.

На протязі лудловського віку в крайовій частині платформи існував перехідний режим осадконагромадження від умов епіконтинентального моря до умов відносно глибоководного геосинклінального басейну, в якому відкладу валися переважно глинисті утворення, що містили морську фауну. Відсутність верхньосилурійських утворень в окремих районах Львівсько - Волинської впадини пояснується розмивом їх в областях піднять. Уламковий матеріал надалі поступав з Українського щита, Ратнівського виступу і при піднятих ділянок суші з виведеними на поверхню породами силуру і кембрію. Аналіз розповсюдження потужностей і фацій розрізу верхнього силуру підтверджує утворення цих відкладів в глибоководній впадині. В цей час на ділянках, прилягаючих до Ратнівського виступу, прогинання змінюється підняттям.

Девонський період. Ранньодевонський басейн характеризується переважним розвитком відкладів континентальних фацій озерного і алювіально-делювіального походження. Лагуні відклади поширені незначно лише в його північно-східній частині. Відклади цієї епохи представлені косошаруватимистрокатокольоровими пісковиками, місцями вапняками.

Основною провінцією, яка постачала теригенний матеріал в басейн, була область, розташована на південний-захід від нього. На основі вивчення палеогеографічних особливостей і складу піщаних порід передбачується існування в девоні на місці сучасних Карпат великої гірської споруди, яка була основним джерелом зносу уламкового матеріалу. Накопичення потужної товщі осадів вказує на тривале занурення крайової частини платформи, особливо інтенсивно в межиріччі Дністер - Буг. В раньодевонську епоху по крупному північному розломі продовжувалося відокремлення Волинського виступу від інших територій.

Середньо девонські відклади Волино-Подільського басейну розповсюджені не менш широко. В нижній частині цих осадів переважають доломіти, які уступають місце теригенним утворенням в областях, наближених до материка. В їх верхній частині, що відповідає живетському ярусу, поряд з доломітами залягають більш глибоководні осади - вапняки і вапнякові аргіліти. Основним джерелом зносу пластичного матеріалу, як і в раньодевонську епоху, був складчастий комплекс на південному-заході регіону. Область максимального осадконагромадження простягалась через верхні течії рік Стир і Буг до Дністра. В живетському віці Волино-Подільський басейн через Прип’ятську котловину мав широкий зв’язок з обширним морем центральних районів Східно-Європейської платформи.

Кам’яновугільний період. Кам’яновугільна система в межах Волино- Поділля характеризувалася нагромадженням відкладів нижнього і, частково, середнього відділів потужністю до 1400 м. Тривалі і інтенсивні коливальні рухи, які переживав басейн в цей період, привели до нагромадження значної за потужністю поліфаціальної товщі. Комплекс різноманітних порід від морських вапнякових до континентальних вугільних пластів дозволяють виділити на цій території вугленосну формацію, що має продовження на значній території в Східній Польщі.

Початок скорочення девонського басейну і трансгресія кам’яновугільного моря були обумовленні активними проявами герцинського тектогенезу.Бретонська фаза складчастості викликала неодноразові підняття території в турне і ранньому візе. Більш древні турнейські відклади представлені піщано- конгломератовою товщею нерівномірної потужності, поширеній лише в північній частині басейну. В цей час тектонічний режим часто мінявся і відображенням коливання поверхні стала наявність серед прибережно- морських утворень піщано-конгломератової товщі шарів каоліна континентального походження. Накопичення товщі було нетривалим, і підняття території супроводжувалося утворенням каолінізованої кори вивітрювання на її поверхні. З трансгресією моря ,яка відбувалася в пізньотурнейський час в західній частині Волині, пов’язані відклади аргіліт-вапнякової товщі. Різна за складом і багато по родовому складу фауна цієї товщі свідчить про відкритий характер пізньотурнейського моря і його зв’язок з Англо-Бельгійським, Донецьким і Підмосковним басейнами.

Підняття поверхні і перерва в осадконагромадженні на границі турнейського і візейського ярусів, очевидно, були тривалими і супроводжувалися значними розмивами раніше нагромаджених відкладів. Відсутність турнейських порід південніше м. Сокаль, а також аналогів кізеловського горизонту турне до низів бобриковського горизонту середнього візе на всій площі басейну пояснюється наступним їх розмивом на при піднятих ділянках або, можливо, відсутністю умов для їх седиментації.

В продовж візейського віку нагромадження осадів відбувалося вздовж західної окраїни Східно-Європейської платформи на окремих ділянках: у Львівському прогині, Гірші’ягськійзападині і Молдові. На території Львівсько- Волинської кам’яновугільної западини чергова трансгресія моря настала в кінці середнього візе. Вапняковий склад відкладів олеськовської світи в центральній і південній частинах басейну і наявність в цих відкладах багато чисельної і різноманітної фауни (остракод, брахіопод, форамініфер) вказують на розвиток мілководно-морських умов з стійким режимом осадконагромадження, в цей час як в північних районах відкладалися переважно теригенні породи з незначною кількістю вапняків. Коливання поверхні супроводжувалося короткочасними виходами її з-під рівня моря і перетворенням в заболочену низину з нагромадженням рослинного матеріалу. У володимирівській світі серед досить потужних вапняків (V₁), вапнякових аргілітів і піщано-глинистих порід відмічаються прошарки вугілля і зустрінутий пласт вугілля . Вугільні пласти і прошарки зустрінуті також в низах устилугської світи, що характеризується вапняковим складом (V₂). Вапняки цих світ структурно однорідні з різноманітною фауною коралів, брахіопод, форамініфер та інших організмів, видовий склад яких свідчить про широкий зв’язок басейну з одновіковими морями Східної і Західної Європи. Час відкладення осадів володимирівської і устилугської світ характеризується максимальною трансгресією візейського моря, що охоплювало широкі простори Європи і Азії.

Розподілення потужностей візейських відкладів у Львівсько-Волинській западині свідчить про велике прогинання західної її частини і ріст в цьому напрямку валоподібних піднесень, формування яких почалося ще в девоні. Відсутність відкладів візе на деяких площах в південно-західній частині западини пояснюється їх розмивом в купольних частинах цих піднять.

В ранньосерпухівський час в басейні відбулася різка зміна режиму осадконагромадження. Умови відкритого моря змінилися режимом мілкого моря при коливаннях рівня поверхні. Наслідком цього є переважно теригенний склад порицької і іваницької світи і циклічний характер їх осадів. В північній частині Львівсько-Волинського басейна при переважно теригенному складі осадів деяке місце в розрізі займають вапняки незначної потужності і нестійкого простягання. В південній і центральній частинах басейну вапняків стає ще менше, і їх об’єм в розрізі не перевищує 10%. Короткочасні підняття території приводили до утворення заболочених приморських рівнин, В межах яких відкладалися малопотужні вугільні шари, що місцями досягали робочої потужності. Видовий склад фауни цих двох світ свідчить про нестійкий морський режим і періодичний зв’язок басейнів Східної і Західної Європи.

Початок лишнянського часу (середина серпуховського віку) відрізняється відносно стабільним мілководним морським режимом з нагромадженням мулистих утворень. В низах світи відклався малопотужний, але стійкий в просторі маркуючий вапняк N₁.В подальшому майже на всьому простяганні лишнянського і бутанського часу відмічається скорочення акваторії басейна і його обміління. Переважання глинистих порід в розрізі лишнянської світи вказує на низинний характер берегів моря і глибоку пенепленізацію прилягаючих до нього ділянок суші, які являлися джерелом зносу теригенного матеріалу.

Пізніше, в бужанський час, територія Львівсько-Волинського басейну переживала значне підняття, яке було наслідком судетської фази тектогенезу в суміжних геосинклінальних областях. На території басейну цей тектонічний цикл сприяв нагромадженню ритмічно чергуючихся континентальних і перехідних від континентальних до морських відкладів, формуючих вугленосну товщу. В періоди підняття суша прибережної зони тягнулася з північного-сходу на південний-захід. Поверхня її представляється пенепленезованою і дуже пологою. На обширних приморських рівнинах в умовах рівного клімату могли пишно розвиватися пануючі групи рослин, що дали матеріал для утворення вугілля. В центральній і південній частинах басейну в цей час нагромаджувалися потужні "срібні" пісковики дельтового походження, вище яких знову повторюється циклічний характер нашарування. З відкладами бутанської світи пов’язане поширення основних вугільних пластів Львівсько - Волинського вугільного басейну.

П.Л.Шульга робить висновок, що на границі бужанської і морозовичської світ фіксується перерва в осадконагромадженні в зв’язку з проявом фази складчастості і наступного підняття.

На початку башкірського віку відбулося опускання території басейну. Наростання трансгресії відмічається на протязі всього часу відкладання морозовичської і нижньої частини паромівської світ. З наступом моря зв’язане відкладання невеликої за потужністю, що мають значення маркуючи, вапняків N₁₁ ,В₂, В₄, В₅. Різноманітна морська фауна і вапнякові водорості, зустрінуті у вапняках, свідчать про відновлення зв’язку Львівсько-Волинського басейну східними і західними морями цього часу. Верхньопаромовські відклади характеризуються континентальними і перехідними від континентальних до морських фаціями. У формуванні кречівської світи взяли участь потужні алювіальні пісковики, в меншій мірі аргіліти і алевроліти з тонкими прошарками вугілля автохтонного походження. Прісноводна фауна окремих прошарків аргілітів і алевролітів вказує на їх континентальне походження в умовах озер або опрісніли лагун. В окремих моментах цього часу на території басейну відокремлювалися морські осади з фауною широкого географічного поширення, що є доказом зв’язку басейну з західними і східними карбоновими морями.

Відкладами кречівської світи завершується осадконагромадження у Львівському палеозойському прогині не тільки в кам’яновугільний період, але й в пізньому палеозої взагалі. Проте даними відкладами в минулому не завершилися процеси карбонового осадконагромадження в регіоні. Про це свідчить більш повний розріз середнього карбону в Люблінському басейні, де по гоніатитам і флорі виділені верхні світи - кумівська і люблінська.

Юрський період. Континентальні умови, що переважали раніше у регіоні, збереглися на протязі ранньої і середньої юри. На границі пізньої і середньоюрської епох починається обширне прогинання поверхні, що захопило й суміжні території Східно - Європейської платформи і Карпатської геосинкліналі, розширюються границі морського осадконагромадження. В області занурення формується стрийський юрський прогин з віссю північно- західного простягання. Розмита поверхня Львівсько - Волинської западини в цей час представляла собою прибережну акумулятивну низовину з розчленованим рельєфом. В заглибинах доюрської поверхні утворилися озера і русла водостоків, в які з припіднятих частин суші зносився теригенний матеріал.

При аналізі потужностей юрських відкладів фіксується занурення цієї території в південно західному напрямку. В ранньому келовії інтенсивність прогинання впадини була незначною. В цей час проходить лише заповнення нерівностей в доюрському рельєфі сірими глинами і алевролітами.

В келовій-оксфордський час занурення посилюється, море трансгресує з заходу на схід і займає район міст Рава-Руська і Нестерів і поширюється далі в цьому напрямку. На континентальні строкатокольори нашаровуються вапняки, доломіти і ангідрити, що вказують на умови в басейні з підвищеною мінералізацією води. Часами лагуна з’єднувалася з морем, про що свідчить наявність вапняків з глауконітом. В східному напрямку продовжувалося накопичення строкатокольорових континентальних осадів, представлених фаціями мілких водойм, тимчасових потоків і мілких русел. Строкатокольорова окраска порід, зумовлена наявністю вільних гідроксидів заліза, і літолого- мінеральний склад цих горизонтів вказують на утворення їх в умовах вологого клімату. До кінця юрського періоду відмічається крупна загальна регресія моря.

Крейдовий період. В результаті тектонічної активності Карпат в крейдовий період відбулася перебудова структурного плану регіону з утворенням крейдового прогину, де накопичувалися морські карбонатні і карбонатно-глинисті відклади, які досягали в межах осі занурення північно- східніше м. Львова потужності 900 м.

В ранньокрейдову епоху в межах Львівсько - Волинського басейну розвивалися інтенсивні процеси денудації, що зберегли тільки останці юрських відкладів. Лите в альб-сеноманський час море захоплює південно-західну частину басейну. Потім пізньокрейдова трансгресія після короткого відступу отримала ще більший розвиток в туринському і коньякському віках, в результаті чого док рейдова поверхня була знівельована, прийнявши вигляд майже рівної площини. Верхньокрейдові відклади поширені на всій південно- західній окраїні Східно-Європейської платформи, простягаючись в межі Дніпровсько-Донецької западини і Донбасу. В маастрихтський вік відбувається значне скорочення і обміління морського басейну, глибоководні карбонатні фації змінюються мілководними карбонатно-глинистими і піщаними. До кінця шзньокрейдової епохи море регресує і пізньокрейдова поверхня піддається процесам ерозії.

Третинний період. В результаті прояву фаз альпійського орогенезу на території басейну морський режим чергувався з континентальним. Відкладів

палеогену в басейні немає. В неогеновий період на південно-західній окраїні Львівсько - Волинського басейну, в районі смт. Олесько і міст Золочів, Нестерів, Рава-Руська, нагромаджувалися мілководно-морські карбонатно- теригенні осади з прошарками бурого вугілля, що утворюють сучасні вододіли. На всій іншій території басейну відбуваються руйнування і змив порід що продовжуються до сьогоднішнього часу.