- •1.Визначте центральну проблему філософського знання
- •2. Проблемність і специфіка філософії
- •3.Специфічні риси філософського знання
- •4. Визначення предмету філософії
- •5. Світогляд.Типи
- •6.Складові філософського знання
- •7. Місце філософії серед інших форм світогляду
- •9.Чому антична філософія – колиска європейської філософії
- •10. Категорія. Внесок аристотеля
- •11.Філософія середньовіччя
- •12.Філософія відродження
- •13.Німецька класична теорія
- •14.Діалектика гегель
- •15. Яку роль для філософування відіграє життєвий досвід людини?
- •16. Чим можна пояснити несприйнятливість філософії деякими людьми?
- •17. Філософія – це мислення вголос – зазначає Мамардашвілі. Окресліть значущість філософування в житті індивіда.
- •18. Філософську проблематику пов’язують із колом так званих «вічних» проблем. Який зміст, на Вашу думку, фіксують ці проблеми? Що означає їх «вічність»?
- •22. Які основні питання філософії визначав Кант
- •24.Які всезагальні методи філософії виділив с.Б. Кримський? Чи є якийсь із них для вас найголовнішим? Чому? (власна думка про найгол. Метод)
- •25. Як відбулася ваша зустріч з філософією ?(пишете свою думку) Спробуйте охарактеризувати проблемність питання про предмет філософії та її життєве призначення.
- •26 Що таке онтологія? Назвіть основні напрями класичної онтології.
- •27. Як осмислюється буття античними філософами?
- •28. Охарактеризуйте буття у концепції Парменіда
- •29. Розкрийте поняття буття як теосу в парадигмі Середньовіччя.
- •30. Який основний принцип філософії Парменіда визначає заперечення ним небуття?
- •31. Охарактеризуйте пантеїстичну концепцію буття у філософії б.Спінози
- •32. Як співвідносяться між собою субстанція, атрибути, модуси?
- •33. Як можлива, за б.Спінозою, свобода людини?
- •34. Визначте внесок видатних представників німецької класичної філософії в розробку діалектики буття і небуття
- •35 Розкрити сутність вчення про буття відомого українського просвітника Сковороди
- •36 Проаналізувати співвідношення руху спокою розвитку в сучасній філософії
- •37 Як Кант визначає сутність буття людини
- •38 Відмінність між класичною та пост класичною онтологією
- •39 Екзістенціалізм як провідний напрям посткласичної онтології
- •40. Які виміри людського буття визначає екзистенціальна філософія?
- •41. Чому в екзистенціалізмі (ж.П. Сартр) людина приречена на вибір? Про який вибір йдеться?
- •42. Чому а.Камю вважає життя людей абсурдним?
- •43. Які є підстави у ж.П. Сартра говорити про екзистенціалізм як гуманізм?
- •44. Прокоментуйте – екзистенція передує сутності
- •45. Гайдеггера і ясперса - мова це дім буття
- •46.Який смисл вкладає філософія в поняття ідеальне
- •47. Співвідношення матеріального та ідеального
- •48. У чому полягають труднощі філософського вирішення проблеми свідомості
- •49. Що таке свідомість? Визначте структуру свідомості.
- •50.Провідні риси свідомості
- •51. Охарактеризуйте співвідношення основних складових психіки індивіда за Фройдом.
- •54. Що таке архетип. Як Ви визначили архетип українського народу?
- •55. Доведіть єдність свідомості та мови. Хто з видатних лінгвістів доводив єдність мови та мислення.
- •56 Обгрунтуйте, чому м. К. Мамардашвілі….
- •57. Як ви можете пояснити твердження, що «сутністю свідомості є свобода»?
- •58 Доведіть наявність межі між людським розумом та штучним інтелектом. Чим це визначається?
- •59 Створіть філософський портрет студентської свідомості і самосвідомості скрізь призму поняття «культура мислення»
- •60 Еріх фромм діяти означає бути. Здійсніть спробу інтерпретації
14.Діалектика гегель
Післякантівський ідеалізм досяг найвищої форми і був узагальнений у філософії Георга-Вільгельма-Фрідріха Гегеля (1770—1831), який увійшов в
історію філософії як творець найрозгорнутішої і найобґрунтованішої системи
ідеалістичної діалектики. Дві його ідеї мали
продуктивне значення при розбудові його філософської системи:
— переосмислення співвідношення розсудку і розуму;
— розуміння ідеї (істини) як системи знання, що породжує себе в
процесі розвитку.
Гегель скептично ставився до інтуїції як до безпосереднього знання, на
якому можна побудувати філософію. На його думку, всяке знання
опосередковане, це стосується і філософського, розумного пізнання
(пізнання, здійснюваного розумом). Філософу абсолютне знання дане не як
раптове прозріння, а як закономірний результат осмислення наявного
розсудкового знання. Розсудок, на думку Гегеля, є першою формою
понятійного, логічного, нечуттєвого знання, яке побудоване за правилами
формальної логіки і виключає суперечності. Під розсудковим він розумів
наукове і буденне знання. Це знання, на його думку, обмежене, конечне.
Його істина зумовлена, залежна від обставин. Розум, який прагне до безкінечної абсолютної істини, у концепції
Гегеля не заперечує розсудку (як це було у Фіхте, Шеллінга і особливо
романтиків), а утримує його знання, включає його в себе. Розум взагалі не
має іншого джерела знання, крім розсудку. Але він по-своєму інтерпретує
істини розсудку, приводить це знання в рух, знімає його однобокість,
вибудовує на його основі цілісну систему. Формулюючи основні закони діалектики, Гегель показав діалектику процесу пізнання та довів, що істина є процесом.
Ідея діалектичного розвитку значно вплинула на розробку концепції філософії історії. Історія людства, на думку мислителя, це прогрес у пізнанні свободи як «пізнаної необхідності», а ідеал історичного розвитку суспільства — досягнення свободи для всіх. У цьому полягає сенс історії. Тріумф свободи означає й тріумф розуму. Учений виокремлює три форми розвитку свободи: східну, античну і германську. Гегель, на відміну від Канта, у своїй філософії історії не залишив місця для історичної творчості особистості. Історія має свою власну внутрішню логіку, а індивіди, народи, людство загалом — лише засоби реалізації логіки історії. Тобто історичний процес відбувається та діє поза межами волі людей. Вони не є суб’єктами, творцями історії.
Гегель уважав, що розвиток історії завершується, досягнувши рівня Пруської монархії, після чого історія вже не розвивається в просторі й часі. Відтак, його консервативна метафізична філософська система ввійшла в суперечність з діалектичним методом. Непослідовність діалектики Гегеля полягає в тому, що вона не поширювалася на пояснення сучасного та майбутнього, а була звернена в минуле. Гегель скрізь установив абсолютні межі розвитку: у логіці — це абсолютна істина; у природі — людський дух; у філософії права — конституційна монархія; в історії філософії—його власна філософська система.
У своєму вченні про сутність Гегель підходить до розуміння одного з фундаментальних принципів діалектики – принципу суперечності, його всезагальності. Він визначає його як закон мислення закон єдності та боротьби протилежностей, конкретизує його рядом категорій: протилежність, відмінність, суперечність, єдність (тотожність), боротьба, взаємодія, позитивне, заперечувальне, різниця тощо. Розробка Гегелем вчення про суперечливість всього, що нас оточує, – найвище досягнення світової філософії ХІХ століття, надбання високої гуманітарної культури, результат проникнення мислення людини у фундаментальну, глибинну сутність усіх речей і явищ дійсності. Вчення про поняття. На цьому етапі абсолютна ідея збагачується новим змістом стосовно утворення понять логіки, їх суперечливості. Гегель розглядає поняття загального, особливого і одиничного, їх суперечливість
