Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
mkr.docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
156 Кб
Скачать
☆

14.Діалектика гегель

Післякантівський ідеалізм досяг найвищої форми і був узагальнений у філософії Георга-Вільгельма-Фрідріха Гегеля (1770—1831), який увійшов в

історію філософії як творець найрозгорнутішої і найобґрунтованішої системи

ідеалістичної діалектики. Дві його ідеї мали

продуктивне значення при розбудові його філософської системи:

— переосмислення співвідношення розсудку і розуму;

— розуміння ідеї (істини) як системи знання, що породжує себе в

процесі розвитку.

Гегель скептично ставився до інтуїції як до безпосереднього знання, на

якому можна побудувати філософію. На його думку, всяке знання

опосередковане, це стосується і філософського, розумного пізнання

(пізнання, здійснюваного розумом). Філософу абсолютне знання дане не як

раптове прозріння, а як закономірний результат осмислення наявного

розсудкового знання. Розсудок, на думку Гегеля, є першою формою

понятійного, логічного, нечуттєвого знання, яке побудоване за правилами

формальної логіки і виключає суперечності. Під розсудковим він розумів

наукове і буденне знання. Це знання, на його думку, обмежене, конечне.

Його істина зумовлена, залежна від обставин. Розум, який прагне до безкінечної абсолютної істини, у концепції

Гегеля не заперечує розсудку (як це було у Фіхте, Шеллінга і особливо

романтиків), а утримує його знання, включає його в себе. Розум взагалі не

має іншого джерела знання, крім розсудку. Але він по-своєму інтерпретує

істини розсудку, приводить це знання в рух, знімає його однобокість,

вибудовує на його основі цілісну систему. Формулюючи основні закони діалектики, Гегель показав діалектику процесу пізнання та довів, що істина є процесом.

Ідея діалектичного розвитку значно вплинула на розробку концепції філософії історії. Історія людства, на думку мислителя, це прогрес у пізнанні свободи як «пізнаної необхідності», а ідеал історичного розвитку суспільства — досягнення свободи для всіх. У цьому полягає сенс історії. Тріумф свободи означає й тріумф розуму. Учений виокремлює три форми розвитку свободи: східну, античну і германську. Гегель, на відміну від Канта, у своїй філософії історії не залишив місця для історичної творчості особистості. Історія має свою власну внутрішню логіку, а індивіди, народи, людство загалом — лише засоби реалізації логіки історії. Тобто історичний процес відбувається та діє поза межами волі людей. Вони не є суб’єктами, творцями історії.

Гегель уважав, що розвиток історії завершується, досягнувши рівня Пруської монархії, після чого історія вже не розвивається в просторі й часі. Відтак, його консервативна метафізична філософська система ввійшла в суперечність з діалектичним методом. Непослідовність діалектики Гегеля полягає в тому, що вона не поширювалася на пояснення сучасного та майбутнього, а була звернена в минуле. Гегель скрізь установив абсолютні межі розвитку: у логіці — це абсолютна істина; у природі — людський дух; у філософії права — конституційна монархія; в історії філософії—його власна філософська система.

У своєму вченні про сутність Гегель підходить до розуміння одного з фундаментальних принципів діалектики – принципу суперечності, його всезагальності. Він визначає його як закон мислення закон єдності та боротьби протилежностей, конкретизує його рядом категорій: протилежність, відмінність, суперечність, єдність (тотожність), боротьба, взаємодія, позитивне, заперечувальне, різниця тощо. Розробка Гегелем вчення про суперечливість всього, що нас оточує, – найвище досягнення світової філософії ХІХ століття, надбання високої гуманітарної культури, результат проникнення мислення людини у фундаментальну, глибинну сутність усіх речей і явищ дійсності. Вчення про поняття. На цьому етапі абсолютна ідея збагачується новим змістом стосовно утворення понять логіки, їх суперечливості. Гегель розглядає поняття загального, особливого і одиничного, їх суперечливість

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]