4. Визначення предмету філософії

Філософія є світоглядом, але світоглядом особливим — теоретичним,

тобто заснованим на розумі. Однак філософія наділена властивістю, яка

виводить її за межі світогляду. Вона не обмежується поясненням світу, а й

пізнає його, її пояснення ґрунтуються на пізнанні. Релігія, наприклад, не

займається спеціально пізнанням світу, щоб потім давати йому своє

пояснення. її вихідні засади пояснення задані у священних книгах (Біблія,

Коран та ін.). Для філософії світ завжди є проблемою. Вона постійно

перебуває в пошуках істини, націлена на пізнання невідомого, просякнута

пафосом пізнання. Зрештою, світ як невідоме, як проблема постав лише

перед філософією. На цій

підставі можна стверджувати, що однією з особливостей філософського

знання є його спрямованість на подолання проблем, усвідомлення

незавершеності процесу пізнання.

Пізнавальний пафос споріднює філософію і науку. Існує кілька

поглядів на спільне та відмінне між цими сферами знання. Філософію і науку споріднює, як уже зазначалось, націленість на пізнання світу, на істину. Обидві вони

засновані на розумі, тобто передбачають аргументи і сумніви. Однак між філософським і науковим знанням існує і принципова

відмінність. Філософія має справу з найбільш загальними поняттями, які, по-

перше, застосовуються у всіх науках, а часто і за межами наук (поняття

простору і часу функціонують не лише в науці, а й у мистецтві, техніці,

юриспруденції); по-друге, зміст цих понять, хоч вони і використовуються в

науках, не є предметом їх спеціального дослідження (природознавство

оперує поняттями «закон», «причина», «істина»; гуманітарні науки поняттями «прогрес», «культура» та іншими, не досліджуючи їх змісту); по-

третє, ці загальні поняття не можна звести до емпіричного досвіду (фактів)

чи зв’язати математичною формулою, що властиво науковим поняттям. вона

оперує найбільш загальними поняттями. І по-четверте, цей над

загальний характер філософських понять надає їм ще одну особливість: в їх

інтерпретації може виражатись і виражається ціннісне відношення людини

до світу. Скажімо, в розумінні причини можна стверджувати, що у світі все

запрограмовано і від людини нічого не залежить, а можна доводити, що світ

— це різні можливості, реалізація яких залежить від людини. Отже,

розуміння причинності уже включає ціннісне ставлення до світу. Іншими

словами, наукове знання є об’єктивним, воно не залежить від переконань та

ідеалів вченого, а філософське — пройняте суб’єктивністю. Воно, будучи

світоглядним, охоплює оцінювальне і практичне ставлення людини до світу.

Це є знання певного суспільства і певної особи, яка сповідує певні цінності. Нестрогість, надзагальний характер філософських понять, їх

незводимість до фактів становлять сутність філософського мислення. Філософське мислення є більш

вільним, ніж жорстко прив’язане до фактів природничо-наукове. Ціннісне відношення до світу споріднює філософію з релігією, про що

вже йшлося, і мистецтвом. Мистецтво оперує художніми образами, які, як і

поняття філософії, відтворюють дійсність. У художньому образі злилися сам

предмет і спосіб його бачення митцем. Немає нічого суперечливого в тому,

що один і той самий пейзаж різні художники можуть відтворити в однаково

прекрасних картинах по-різному. Подібні ситуації траплялися і в історії

філософії, коли різні філософи одне й те ж поняття тлумачили по-різному. Однак філософія, будучи багато в чому спорідненою з мистецтвом,

суттєво відрізняється від нього. Мистецтво оперує художніми, чуттєвими

образами. Художній образ — це загальне в чуттєвій формі, це узагальнення

на рівні відчуттів (типові образи з художньої літератури). Це загальне в

чуттєвому художньому образі подане особливо, воно лише «проглядається»,

а не чітко фіксується. Якщо в науці загально (теорія) чітко прив’язане до

фактів (конкретного, чуттєвого), то у філософії цей зв’язок характеризується

більшою слободою. У мистецтві ступінь свободи між загальним і чуттєвістю

в художньому образі значно більший. Тут часто взагалі важко виявити

загальне за чуттєвістю. Тому художні твори і мають такий широкий діапазон

інтерпретацій.

Отже, філософське мислення «вільніше» (від фактів, чуттєвості), ніж

наукове, а художнє — «вільніше», ніж філософське. Це означає, що за

характером відношення загального і сфери чуттєвості філософія посідає

проміжне місце між наукою і мистецтвом. Отже, специфіка філософського знання полягає в тому, що, будучи надзагальним, воно, на відміну від наукового, не має чіткого укорінення у

факти. А на відміну від мистецтва, з яким його споріднює оцінювальне

відношення до дійсності, філософія все-таки ґрунтується на засадах розуму,

передбачає певну, хоч і не чітку, відповідність дійсності.

Філософія (грец. philosophia — любов до мудрості) — теоретичний

світогляд, вчення, яке прагне осягнути всезагальне у світі, в людині і

суспільстві. Найбільш загальні засади сущого (буття — небуття, простір — час,

причинність, сенс людського існування, істина, добро, свобода тощо), з яких

«конструюється» світ, і є предметом філософії. При цьому філософія

намагається звести всі ці різноманітні загальності до одного принципу —

Бога, матерії тощо, пояснювати їх, виходячи із цього принципу.

18 ст. нiмецький фiлософ І. Кант окреслив предмет філософiї такими запитаннями: що я можу знати? Що я повинен робити? Чого я смiю сподiватись?Для того щоб вiдповiсти на цi запитання, мало знати, що таке світ i що таке людина. Тому фiлософiя вивчає не тiльки сутність речей, cвimy, людини сам спoci6 їхнього iснування. Фiлософська дисциплiна, що вивчає буття у вcix його аспектах, називається онтологією (вiд грецького ontos - суще та Iogoc - вчення).

Предметом філософiї є загальнi, граничнi засади людського мислення, пiзнання, буття людини у свiтi. Таке розумiння предмета мислення зумовлює особливостi філософського мислення, якi вiдмежовують фiлософiю як вiд буденoгo, так i вiд природничо-наукового мислення.