39 Екзістенціалізм як провідний напрям посткласичної онтології

Екзистенціальна філософія – одна з найбільш сучасних філософських систем. Це насамперед пояснюється тим, що вона звертається до людини, її життя, проблем існування, її внутрішнього світу. Сама назва цього напрямку несе в собі програму: замінити класичну "філософію сутностей" (essentia) філософією людського існування (existentia).

Выделяются 4 основные измерения человеческой экзистенции (бытия-в-мире): физическое, социальное, психологическое (личное) и духовное (надличное). В каждом из этих измерений человек «встречается» с миром и, переживая его, формирует свои базисные предпосылки (установки) жизни. Понять человека значит понять, как он существует одновременно в этих основных измерениях жизни в качестве сложнейшего био-социо-психо-духовного организма.

Нарешті, одним з найбільш яскравих історико-філософських явищ 19- початку 20 ст. стала так звана “філософія життя” (А.Шопенгауер, Е.фон Гартман, Ф.Ніцше, З.Фрейд, В.Дільтей та ін.), яка поставила в центр своєї уваги проблеми співвідношення буття людини і буття світу. “На противагу класичній традиції, що розглядала дійсність як жорстко детерміновану первинним упорядковуючим началом (сукупністю механічних законів, розумом, богом тощо) систему, представники “філософії життя” оцінюють навколишній світ як “хаотичний потік життя”, нестримно активний життєвий універсум”

40. Які виміри людського буття визначає екзистенціальна філософія?

Екзистенціалізм або філософія існування — напрям у філософії XX ст., що позиціонує і досліджує людину як унікальну духовну істоту, що здатна до вибору власної долі. Основним проявом екзистенції є свобода, яка визначається як відповідальність за результат свого вибору.

Течія в філософії, що сформувалася в Європі у XIX —XX ст. Першими до екзистенціалізму у своїх працях звернулись данський філософ Серен К'єркегор та німецький філософ Фрідріх Ніцше. У XX ст. екзистенціалізм розвивався в працях німецьких (Мартін Гайдеґґер, Карл Ясперс) та французьких (Габріель-Оноре Марсель, Альбер Камю, Жан-Поль Сартр) філософів та письменників.

Основним положенням екзистенціалізму є постулат: екзистенція (існування) передує есенції (сутності). У художніх творах екзистенціалісти прагнуть збагнути справжні причини трагічної невлаштованості людського життя.

Характерні риси екзистенціалізму

Визначальні риси екзистенціалізму:

1. на перше місце висуваються категорії абсурдності буття, страху, відчаю, самотності, страждання, смерті;

2. особистість має протидіяти суспільству, державі, середовищу, ворожому «іншому», адже всі вони нав'язують їй свою волю, мораль, свої інтереси й ідеали;

3. поняття відчуженості й абсурдності є взаємопов'язаними та взаємозумовленими в літературних творах екзистенціалістів;

4. вищу життєву цінність екзистенціалісти вбачають у свободі особистості;

5. існування людини тлумачиться як драма свободи;

6. найчастіше в художніх творах застосовується прийом розповіді від першої особи.

Екзистенціалізм підкреслює, що людина відповідає за свої дії лише тоді, коли діє вільно, має свободу волі, вибору і засобів їхньої реалізації. Формами прояву людської свободи є творчість, ризик, пошук сенсу життя, гра та ін.

Екзистенціалізм-це ірраціоналістична філософія, предметом вивчення якої є не об'єктивна реальність, а внутрішній світ людини. Центральними проблемами цієї філософії є:

1. Проблема існування (екзистенції) людини.

2. Проблема буття людини та буття світу - центральна проблема екзистенціальної філософії.

3. Проблема свободи людини.