47. Співвідношення матеріального та ідеального

Ідеалізм є такий тип і такий спосіб філософствувати, що активну, творчу роль в світі відводить винятково духовному початку, лише за ним визнаючи здатність до саморозвитку. Ідеалізм не заперечує матерію, але розглядає її як нижчий рід буття – не як творчий, а як вторинний (створений) початок.

Критичне подолання ідеалізму матеріалізмом не могло бути лише внутрішньо філософською справою – вона здійснювалася як сторона і складова частина більш загального соціального руху, що виводить на авансцену історії нові сили: працюючі маси, безпосередньо зайняті матеріальним виробництвом, продуктивним працею. В той же час щирий, діалектичний матеріалізм не відкидає раціональне зерно ідеалізму, а розуміє і приймає його як найглибше самовираження думки, як вічне свідчення того, що духовні цінності неминущі, що вони вище, значніше будь-яких матеріальних благ.

Зі своєї сторони матеріалізм, корені якого ідуть в матеріально-виробничу і соціально-перетворюючу практику людини, є в кінцевому рахунку не що інше, як переконаність свідомості, що пізнає, в перерізі природної і соціальної реальності, що для матеріалістів самокоштовна, і самодостатня, ніким не створена, тобто існує вічно!

Форми матеріалізму й ідеалізму різноманітні. Так, розрізняють об’єктивний і суб’єктивний ідеалізм, метафізичний і діалектичний матеріалізм і т.д

Об'єктивний ідеалізм - сукупне визначення філософських шкіл, що мають на увазі існування незалежної від волі і розуму суб'єкта реальності позаматеріальної модальності. О. І. заперечує існування світу у вигляді сукупності результатів пізнавальної діяльності органів чуття і суджень. При цьому визнає їх існування, але доповнює до них ще і об'єктивно обумовлений елемент людського буття. Вважає першоосновою світу деяке загальне надіндивідуальне духовне начало ("ідея", "світовий розум" і т. п.). Як правило, об'єктивний ідеалізм лежить в основі багатьох релігійних навчань (Іудаїзм, Християнство, Буддизм), філософії античних любителів мудрості (Піфагор, Платон).

Суб'єктивний ідеалізм - група напрямів у філософії, представники яких заперечують існування незалежного від волі і свідомість суб'єкта реальності. Філософи цих напрямів або вважають, що світ, в якому живе і діє суб'єкт, є сукупність відчуттів, переживань, настроїв, дій цього суб'єкта, або, як мінімум, вважають, що ця сукупність є невід'ємною частиною світу. Радикальною формою суб'єктивного ідеалізму є соліпсизм, в якому реальним визнається тільки мислячий суб'єкт, а усе інше оголошується існуючим лише в його свідомості. Представниками класичної форми суб'єктивного ідеалізму є Беркли, Фихте, Юм, схожі ідеї також розвивав Кант.

Матеріалізм і ідеалізм – протилежні філософські навчання. Протягом всієї історії філософії вони вели (і продовжують вести) складну, напружену і змістовну суперечку один з одним, знаходячи в суперечливій дійсності всі нові і нові аргументи для зміцнення і захисту своїх позицій. Визначеною спробою зближення, компромісу між ними можна вважати дуалізм – філософське навчання про співіснування двох не залежних друг від друга начал: матеріального і духовного. (Типовим прикладом такого роду поглядів були філософські побудови Декарта, Канта.) Однак дуалізм не можна назвати “третьою лінією” в філософії (рівнозначної матеріалістичний і ідеалістичної). Дуалізм – лише різновид ідеалізму, оскільки, як і ідеалізм в цілому, визнає незалежність, невиводимість духу з матерії (природної і соціальної).