50.Провідні риси свідомості

1. Предметність (в процесі своєї діяльності людина виділяє предмети цієї діяльності як об'єктивну реальність, яка їй (людині) відносно протистоїть, спрямовує на них свою увагу, відносить до них (проектує на них) свої відчуття, сприйняття, уявлення, поняття .

2. Універсальність (людина, в принципі, може відображувати будь-які властивості будь-яких предметів)

3. Суб’єктивність ( не підлягає законам об’єктивного світу; завжди комусь належить)

4. Інтенціональність (свідомість на щось скерована)

5. Ідеальність (людина сприймає речі ідеалізовано)

51. Охарактеризуйте співвідношення основних складових психіки індивіда за Фройдом.

З. Фройд – виділяє 3-х рівневу структуру психологічного життя людини: ВОНО( підсвідоме), Я (свідоме), НАД Я (несвідоме).

Згідно із запропонованою теорією Фройда, індивід постає перед нами як непізнанне і несвідоме Воно( підсвідоме), на поверхні якого покоїться Я(свідоме). Згідно із Фройдом Воно і Я мають досить складні відношення, але в той же час Я і Воно не розділені чіткою межею. Я намагається також сприяти впливу зовнішнього світу на Воно і здійсненню тенденцій цього світу, воно прагне замінити принцип задоволення, який повністю панує у Воно, на принцип реальності. Фройд вважає, що свідоме уособлює те, що можна назвати розумом і розсудливістю, всупереч підсвідомому, яке містить пристрасть. З.Фройд порівнює свідоме і підсвідоме з вершником і конем, де вершник – свідоме, а кінь – несвідоме. Де свідоме має вгамувати переважну міць несвідомого і перетворити його волю в дію так, ніби це є його власне бажання.).

Щодо Над я (несвідомого), то воно повністю відділилось від свідомого Я, і відображає найважливіші риси розвитку як індивіда. Воно і Над-Я постійно «конфліктують» і «борються за право керувати» психікою в цілому. «Полем бою» виступає «Я», яке ніби розривається між цими протилежними сферами психіки і нерідко мусить знаходити компроміс.

52. в чому полягає новизна поглядів З.Фройда і К.Юнга на структуру і функції свідомості?

З. Фройд і К.Юнг довели, що у психічному житті понад 60% несвідомого. А свідоме – це ніби верхівка айсбергу.

По Фройду, психічне життя має таку структуру:

нижнє = несвідоме = воно

свідоме = Я

зверху = надсвідоме. коригувати відносини між свідомим і несвідомим, це совість, яка змушує повертатися до саморефлексії, до пережитих подій.

Ерос – самозбереження і продовження життя.

Танатос – бажання до смерті. Ці два інстинкти неусвідомлені , особливо танатос.

Свідоме – це ідеальний образ світу і самого себе. Сюди відносяться інтелект, емоції, воля, пам*ять,, мотивації до дій, цілепокладання тощо.

Надсвідоме, «над Я» потрібно для коригування нестримного лібідо, яке закладено у підсвідомості.

Сублімація – це витіснення (за рахунок надсвідомого) іншими видами діяльності, крім лібідо, які теж певною мірою продовжують життя. Наприклад, творчість.

Свідоме і несвідоме – це як вершник і кінь. Вершник – надсвідоме, несвідоме – це кінь, якого потрібно приборкувати.

53. Розкрийте процедуру сублімації в психоаналізі (Фройд)

• Процесс, которым Фрейд объясняет формы человеческой деятельности, не имеющие видимой связи с сексуальностью, но порожденные силой сексуального влечения. В качестве основных форм сублимации Фрейд описывал художественное творчество и интеллектуальную деятельность.

Сублимацией называется такое влечение, которое в той или иной степени переключено на несексуальную цель и направлено на социально значимые объекты.

• Термин "сублимация", введенный Фрейдом в психоанализ, вызывает в мысли одновременно "возвышенное" (sublime) (ср. использование этого понятия в изящных искусствах для обозначения величественных, возвышающих нас произведений) и "возгонку" (sublimation) (ср. использование этого понятия в химии для обозначения процедур, непосредственно переводящих тело из твердого состояния в газообразное).

На протяжении всего своего творчества Фрейд называл сублимацией — в экономическом и динамическом смысле — некоторые виды деятельности, побуждаемые желанием, явно не направленным к сексуальной цели: это, например, художественное творчество, интеллектуальное исследование и вообще ценные с точки зрения общества видь! деятельности. Побудительную причину такого рода поведения Фрейд видел в преобразовании сексуальных влечений: "Сексуальное влечение обеспечивает культурный труд огромной массой энергии; это происходит в силу присущей ему способности изменять свою цель, не ослабляя напора. Эта способ-ность менять первоначальную сексуальную цель на иную, несексу-альную, но психологически ей близкую, называется сублимацией" (la).

Мы не собираемся излагать здесь общую теорию сублимации: ее невозможно построить на основе тех немногочисленных элементов, которые мы находим во фрейдовских текстах. Ограничимся здесь указанием на ряд тенденций фрейдовской мысли, не стремясь к их обобщению.

1) Сублимация затрагивает прежде всего частичные влечения*, особенно те, которые не входят в окончательную форму гениталь-ности: "Силы, необходимые для культурного труда, берутся большей частью за счет подавления так называемых извращенных элементов сексуального возбуждения" (1b).

2) Фрейд сделал два предположения относительно механизма сублимации. Первое основано на теории примыкания* сексуальных влечений к влечениям самосохранения. Подобно тому, как несексуальные влечения могут заражаться сексуальностью (ср. психогенные расстройства питания, зрения и т.д.), так и "пути, передающие воздействие сексуальных расстройств другим телесным функциям, предназначены у нормального субъекта для осуществления другого важного процесса. Они должны способствовать обращению силы сексуального влечения на другие, несексуальные цели, т. е. служить сублимации сексуальности" (4). Это предположение лежит в основе фрейдовского изучения Леонардо да Винчи.

Новый подход к проблеме открывается понятием нарциссизма* и созданием последней теории психического аппарата. Преобразование сексуальной активности в сублимированную деятельность (обе они устремлены к внешним, независимым объектам) требует, как теперь утверждается, промежуточной стадии — изъятия либидо и обращения его на Я, что и создает возможность десексуализации. Именно в этом смысле Фрейд говорил в "Я и Оно' (Das Ich und das Es, 1923) об энергии Я как о "десексуализированной и сублимированной" энергии, способной распространяться на несексуальные виды деятельности. "Если эта энергия перемещения есть не что иное, как десексуализированное либидо, мы вправе называть ее сублимированной, ибо она сохраняет неприкосновенной главную цель Эроса — объединение и связывание, помогая созданию целостности или тенденции к целостности, столь характерной для Я (5).

Тем самым подтверждается мысль о том, что сублимация тесно связана с нарциссическим измерением Я, а следовательно, объект сублимированной деятельности обладает тем же качеством целостности, которое Фрейд приписывал Я. Очень сходно с этим рассуждение М.Кляйн, которая видит в сублимации тенденцию к возмещению или восстановлению "хорошего" объекта*, раздроблен-'ного разрушительными влечениями (6).

3) Поскольку теория сублимации осталась у Фрейда слабо разработанной, мы располагаем лишь отдельными намеками на то, как следует разграничивать сублимацию и сходные с ней явления — реактивные образования*, торможение при достижении цели*, идеализацию*, вытеснение* и т.д. К тому же, считая способность к сублимации существенным условием успешного лечения, Фрейд нигде не показал ее конкретно.

4) Гипотеза о сублимации высказывалась в связи с сексуальными влечениями, однако Фрейд считал возможной также сублимацию агрессивных влечений (7); этот вопрос изучался и другими авторами.

Сублимация —часто используемое в психоаналитической литературе понятие; оно настолько отвечает глубинным задачам фрейдовского учения, что трудно даже понять, как можно без него обойтись. Однако мы не располагаем связной теорией сублимации, что остается существенным пробелом в психоаналитической мысли.