56 Обгрунтуйте, чому м. К. Мамардашвілі….

МАМАРДАШВІЛІ ПРО СВІДОМІСТЬ

Сознание мы не можем локализовать под черепной коробкой конкретной человеческой особи. По обыденной привычке мы, как правило, вписываем акты сознания в границы анатомического очертания человека. Но, возможно, существенным, каким-то первичным образом сознание размещено вне индивида и представляет собой какое-то пространственно-подобное или полевое образование.

Понятия времени, памяти, знания физикой предположены как готовая посылка. Физика существует в определенным образом установленной дофизической Вселенной. Здесь мы имеем дело с тайной, которая всегда остается тайной. Чем глубже в нее проникаешь, тем дальше она отступает. И это сознание тайны очень важно. Может быть, оно и является той тайной, что мы хотим постичь. Мы вообще бы не могли иметь дело с миром, который полностью исчерпывался бы своими причинно-следственными связями. Если бы мир был таковым, то, с учетом того, что для «игры» такого мира мы имеем бесконечность, его информативность давным-давно исчерпалась бы. И нас сейчас просто не было бы. Но этому противоречит антропный принцип: мы существуем. Если я получил в результате исследования такой мир, который явно исключает меня самого, значит, исследование было неправильно.

При изучении сознания мы фактически исследуем границу, очерчиваемую и создающуюся взаимодействием исследователя с сознанием. А что значит исследовать? Это значит вводить некоторую определенность, проводить некоторую концептуальную, теоретическую границу. А граница границы, как сказал бы математик, равна нулю. Таким образом, изучая сознание, мы исследуем граничные явления, то, что имеет в принципе как бы нулевой характер. В этом процессе мы всегда исследуем возможное сознание. И что бы мы ни сказали о сознании, не исчерпывает его всего, и оно никогда не есть это сознание, а всегда что-то еще. Сознание существует для объективного наблюдателя, исследователя только на границе, но в смысловом, «внутреннем» аспекте оно предстает как чистый нуль.

И еще. Если мы встречаемся с иносубстратным сознанием, мы его вообще не можем отличить от самих себя в качестве сознания. Это тоже сознание и то же самоесознание. И тогда как бы отпадает вопрос об условиях понимания. Если мы понимаем другое сознание, оно неотличимо от нас самих, если же не понимаем, то оно полностью непроницаемо, «невидимо» для нас. Именно поэтому я сомневаюсь в том, что земляне встречались с инопланетным разумом. И отсюда же следует возможность уникальности человеческого сознания во Вселенной. Если мы поняли чужое сознание, то это мы сами…

57. Як ви можете пояснити твердження, що «сутністю свідомості є свобода»?

Свідомість — це найвища, властива тільки людині як соціальній (тобто суспільній) істоті форма відображення дійсності, функція людського мозку. Вона є активним, цілеспрямованим, узагальненим, оцінним відображенням, пов'язаним з діяльністю, в процесі якої люди освоюють і перетворюють світ. Свідомість предметна: в процесі своєї діяльності людина виділяє предмети цієї діяльності як об'єктивну реальність, яка їй (людині) відносно протистоїть, спрямовує на них свою увагу, відносить до них (проектує на них) свої відчуття, сприйняття, уявлення, поняття (скажімо, моє відчуття червоного кольору я безпосередньо відношу до предмета, який діє на мій зір, - як його властивість). У той же час людина відрізняє себе, своє "Я" від своєї власної діяльності, тобто дає собі звіт: "Я роблю те-то з такими-то предметами". Отже, усвідомлення предметної дійсності має своїм другим полюсом усвідомлення самого себе, самосвідомість. Зверненість свідомості на себе називається ще рефлективністю. Самосвідомість включає самовизначення, саморегулювання, самоконтроль, що необхідне і в предметній діяльності і в спілкуванні з іншими людьми, самооцінку, зокрема моральну, яка проявляється в суто людському феномені совісті. Як істота, що має свідомість і самосвідомість, людина не просто діє, а чинить — так або інакше, роблячи вибір, вона здатна усвідомлювати мотиви й цілі своєї діяльності і своїх вчинків, визначати свої орієнтації, свою життєву позицію. Неодмінним компонентом людської свідомості є моральна свідомість, яка починається з уміння ототожнити себе з іншою людиною, поставити себе на її місце, що виражається у відомому "золотому правилі моралі": "Не чини іншому того, чого не бажаєш собі"; "Усе, чого тільки бажаєте, щоб чинили вам люди, те саме чиніть їм і ви".