41. Чому в екзистенціалізмі (ж.П. Сартр) людина приречена на вибір? Про який вибір йдеться?

Важливе значення в своїй концепції свободи Сартр приділяє поняттю «вибір».

Існувати – означає вільно вибирати свою сутність, ставати собою, піднестися до рівня особистості.

Істинно існує тільки той, стверджує Сартр, хто вільно обирає, сам себе робить, є створінням власного вибору. Якщо людина хоче існувати, вона повинна безперестанку обирати, тому що життя людини є постійна трансцендентальність, тобто «перевершення» того, що є, і це досягається вільним вибором. «Ми, – зазначає філософ, постійно втягнені в наш вибір, бо проектуємо майбутнє самим своїм буттям і постійно сточуємо своєю екзистенціональною свободою, повідомляючи самим собі, чим ми є через майбутнє, проте не осягаючи цього майбутнього, що завжди зостається можливим, ніколи не переходячи в ранг реального. Тож нам постійно загрожує шантизація нашого теперішнього вибору, ми відчуваємо постійну загрозу вибирати себе – а отже, й стати іншими, ніж ми є».

Саме вільний вибір своєї долі, свого майбутнього, кожного окремого вчинку і дії і створює особистість. Для людської реальності, пише Сартр, «Бути – значить вибирати себе».

Очевидно однак, що вибір, який ми здійснюємо протягом свого життя, залежить від тих цілей, які ми перед собою ставимо, від тієї ієрархії цінностей, яку приймаємо. Оскільки наші цілі керують нашим вибором, вільний їх вибір потребує свободу всіх наших дій. Але як ми вибираємо наші цілі? Екзистенціалісти стверджують, що вибір наших цілей абсолютно вільний, він робиться без точки опори: кожна людина незалежно встановлює норми істинного, прекрасного, величного. Емоції і пристрасті людини також вільні: вони як і вольові акти, є визначеними суб’єктивними відносинами, через які ми прагнемо досягти цілей, поставлених вибором нашого Я.

Наукове розуміння вільного вибору обов’язково включає в себе раціональний характер цього акту. Вільний вибір – завжди свідомий вибір чогось із ряду можливих факторів. Вибираючи діяльність людини – результат не її «абсолютної» свободи; вона зумовлена всім тим складним комплексом внутрішніх і зовнішніх закономірностей, які приводять до свідомого, а як наслідок, і свобідного прийняття того чи іншого рішення. Для Сартра вільний вибір є абсурдним, таким, що знаходиться по ту сторону всіх причин.

42. Чому а.Камю вважає життя людей абсурдним?

Саме поняття абсурд у його сучасному філософському значенні ввів філософський письменник А. Мальро, тобто абсурд, як характеристика існування людини в сучасному світі. У певному розумінні і Камю, і Сартр вважали Мальро своїм наставником.

Сам термін “абсурд” – означає безглуздя, нісенітницю, неможливість.

Камю перетворив абсурд на фундаментальне поняття своєї філософської системи.

Камю визначив абсурд як “метафізичний стан людини в світі”, отже як основну проблему людського буття. “Для Камю абсурдність не є онтологічною категорією, іманентною світобудові,- вона є породженням самоусвідомлення людини в світі”.

Проблема абсурду у Камю розкривається у його філософських працях, а також у художніх творах: драматургії та прозі. Слідом за своїми попередниками Камю визначає єдине відчуття, яке характеризує буття людини, - таким відчуттям є відчуття абсурдності. Це відчуття здатне народитися раптово, варто лише людині випасти з щоденного механічного існування і усвідомити своє життя, у індивіда неодмінно виникає питання, чи варте життя того, щоб його прожити? Відчуття абсурдності, захопивши свідомість людини хоч раз, може перекреслити всі інші відчуття.

Абсурд за Камю - це розлад. Сам по собі світ не є абсурдним, і людина також. “Абсурд народжується, - стверджує Камю, - з їхнього зіткнення” ( ІІІ,91). Тобто, абсурд не міститься ні в людині, ні в світі, а лише в їхній спільній присутності. Поза людським розумом абсурд не може існувати, бо сам по собі світ не має сенсу - сенсу надає йому людський розум.