§ 6. Авторитарний режим

Авторитарний режим (від лат. autoritas – абсолютна влада, вплив, наказ) визначається як політико-державний режим, у якому політична влада здійснюється конкретною особою (класом, партією, елітною групою тощо) за мінімальною участю народу.

Ознаки авторитарного політико-державного режиму:

1. Автократизм (самовладдя) або невелика кількість носіїв влади. Ними можуть бути як одна людина (монарх, тиран, диктатор), так і група осіб, що здійснює політичне керівництво.

2. Ігнорується принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову.

3. Роль представницьких органів державної влади обмежена владним суб'єктом, хоча вони і можуть існувати.

4. Суд виступає, по суті, допоміжним органом, разом із яким можуть використовуватися і позасудові органи.

5. Зберігається часткова цензура, існує свого роду напівгласність.

6. Відсутність єдиної ідеології.

7. Права і свободи людини і громадянина, головним чином, проголошуються, але реально не забезпечуються в усій своїй повноті.

8. Необмеженість влади, а також її непідконтрольність громадянам.

9. Державна влада може здійснюватися за допомогою законів, але їх вона приймає за власним розсудом.

35

10. Громадянина позбавлено гарантій безпеки у взаємовідносинах із державою.

11. Реальна або потенційна опора на силу. Як правило, серед методів державного керівництва домінують командні, адміністративні.

12. «Силові» структури суспільству практично не підконтрольні. Найчастіше вони використовуються в суто політичних цілях.

13. Державна монополія на політику, недопущення реальної політичної опозиції і конкуренції.

14. Відмова від повного тотального контролю над суспільством, як це спостерігається в умовах тоталітарного політико-державного режиму. Обмежене втручання або невтручання держави в неполітичні сфери (насамперед, в економіку).

15. Звужена або зведена нанівець сфера дії принципу виборності державних органів і посадових осіб, підзвітності і підконтрольності їх населенню.

Класифікація авторитарних політико-державних режимів залежно від мети їх встановлення:

1. Модернізаційний – метою є проведення політико-правової і соціально-економічної модернізації (Індонезія при Сухарто, Південна Корея, Російська імперія за часів Петра І).

2. Стабілізаційний – метою є стабілізація становища в державі в умовах гострої політико-правової чи соціально-економічної кризи або підтримка статус-кво в державі (V Республіка у Франції при де Голлеві, Туреччина в часи президентства генерала Егерта, більшість необмежених та дуалістичних монархій).

3. Тиранічний – метою є встановлення режиму особистої влади для задоволення власних потреб (диктатура Сомоси в Нікарагуа, правління Івана Грозного).

4. Деструктивний – метою є абсолютне обмеження демократичних засад політичного життя, політичного плюралізму, прав і свобод особи, свободи ЗМІ тощо (влада А. Піночета Угарте в Чилі у 1973 – 1988 роках).

§ 7. Тоталітарний режим

Тоталітарний режим (лат. totalitario – весь, цілісний) характеризується абсолютним контролем держави над всіма сферами суспільного життя, абсолютною покорою людини політичній владі та пануючій ідеології.

Ознаки тоталітарного політико-державного режиму: 36

1. Держава прагне до глобального панування над всіма сферами суспільного життя, до всеохоплюючої влади.

2. Суспільство практично повністю відчужено від політичної влади, але воно не усвідомлює цього, адже становить масову соціальну базу режиму у якості суспільно-політичного руху.

3. Монопольний державний контроль над релігією, культурою, засобами масової інформації, економікою тощо.

4. Абсолютна законодавча реґламентація суспільних відносин, яка базується на принципі “заборонено все, що прямо не дозволено владою”.

5. Державна влада формується бюрократичним способом, через закриті для суспільства канали, оточена таємним ореолом і недоступна для контролю з боку народу.

6. Домінуючим методом управління стає насильство, примус, репресії та терор, заснований на тотальному та перманентному насильстві.

7. Панування однієї партії, фактичне зрощення її професійного апарату з державою (так звана однопартійна політична система), заборона опозиції.

8. Права і свободи людини і громадянина мають декларативний, формальний характер, гарантії їх реалізації відсутні.

9. Економічною основою режиму виступає майно, що знаходиться в общинній, монополістичній чи державній власності.

10. Наявність однієї офіційної ідеології, фактичне усунення плюралізму. Ця моністична (тобто єдина, пануюча, не припускаючи плюралізму) ідеологія виходить виключно від пануючої партії та не терпить ніякої опозиції чи критики. При цьому існує наявність особистої ролі пропаганди та фактична відсутність демократичних інститутів, в результаті чого відбувається тотальне відчуження індивіду від влади (наприклад, переслідується церква).

11. Централізація державної влади на чолі з диктатором та його оточенням – так званий принцип «вождізму», в умовах якого вождь обов’язково повинен бути лідером харизматичного типу.

12. Непідконтрольність державних репресивних органів суспільству.

13. Відсутність правової державності та громадянського суспільства, антикапіталізм.

14. Державна влада здійснюється за своїм розсудом, без урахування думки більшості. Вона суперечить демократичним механізмам, інститутам та нормам.

Залежно від тоталітарної ідеї тоталітарні політико-державні режими поділяються на: 37

1. Соціальний – опирається на соціально-класову ідеологію (СРСР за часів Й. Сталіна та КНР за часів Мао Цзедуна).

2. Національний – опирається на національно-расову ідеологію (фашистська Італія та націонал-соціалістична Німеччина).

3. Релігійний – опирається на релігійну ідеологію (ісламський фундаменталізм в Ірані за часів аятоли Хомейні та в талібському Афганістані).