§ 8. Систематизація нормативних актів

Систематизація нормативних актів (систематизація законодавства) – це цілеспрямована робота законодавця по упорядкуванню і приведенню в єдину систему діючих нормативно-правових актів.

Види систематизації:

1. Кодификація – об'єднання нормативних актів у єдиний, логічно узгоджений акт із зміною їхнього змісту. Кодификація буває:

а) Загальною. Переробці піддається значна частина законодавства (Звід законів Російської імперії);

б) Галузевою. Кодификація стосується певної сфери, тобто галузі (Кримінальний кодекс);

в) Спеціальною. Кодификація стосується норми якогось правового інституту або підгалузі (Податковий кодекс).

2. Інкорпорація – об'єднання нормативних актів без зміни їхнього змісту в збірник, де кожний з актів зберігає своє самостійне юридичне значення. Інкорпорація буває:

а) офіційною – зібрання законодавства (Відомості Верховної Ради України);

б) неофіційною – збірники нормативних матеріалів у навчальних цілях, для освіти населення тощо.

Принципи інкорпорації:

1. Хронологічний – інкорпорація за часом прийняття актів.

2. Тематичний – інкорпорація за певною тематикою.

3. Галузевий – інкорпорація по визначеній галузі.

§ 9. Юридична техніка

Юридична техніка – це сукупність прийомів, правил та засобів розроблення й оформлення нормативно-правових та індивідуальних юридичних актів, що забезпечують їхню досконалість.

В рамках юридичної техніки необхідно особливо виділити законодавчу техніку, що повинна забезпечити:

1. Логічну послідовність викладення.

2. Відсутність протиріч усередині нормативного акту і, в цілому, у системі законодавства.

3. Компактність нормативного матеріалу.

4. Ясність і доступність мови закону.

64

5. Точність і визначеність формулювань і термінів, уживаних у законодавстві.

6. Усунення множинності нормативних актів з однієї проблеми.

Рівень юридичної техніки багато в чому говорить про рівень правової культури. У першу чергу юридична техніка стосується питань юридичної термінології, правил розроблення, викладення і систематизації нормативно-правових актів, побудови юридичних конструкцій (цілісних і стійких поєднань юридичних засобів).

Тема 7. Правовідносини

§ 1. Поняття, ознаки і види правовідносин

Правовідносини – це виникаючий на основі норм права суспільний зв'язок, учасники якого мають суб'єктивні права і юридичні обов'язки, забезпечені державою.

До ознак правовідносин можна віднести наступні:

1. Правовідносини – це відносини суспільні.

2. Правовідносини існують у нерозривному зв'язку з юридичними нормами, що виступають нормативною базою їх виникнення, зміни і припинення.

3. Учасники правовідносин зв'язані взаємними юридичними правами й обов'язками, що виникають у суб'єктів права при настанні певних юридичних фактів.

4. Для правовідносин властива визначеність, індивідуалізованість.

5. Правовідносини носять вольовий характер.

6. Правовідносини охороняються державою.

Правовідносини класифікуються по-різному:

I. За галузями права.

1. Конституційні.

2. Цивільно-правові.

3. Адміністративні.

4. Кримінальні.

5. Трудові.

6. Сімейні.

7. Правовідносини інших галузей права.

II. За змістом.

1. Регулятивні – правовідносини, що регулюються регулятивними нормами (трудові права й обов'язки за договором).

65

2. Охоронні – правовідносини, що регулюються охоронними нормами права (кримінальна відповідальність за злочин).

III. За ступенем індивідуалізації.

1. Відносні – поіменно визначені всі учасники правовідносин (правовідносини купівлі-продажу).

2. Абсолютні – визначена лише одна сторона (правовідносини власності).

IV. За характером обов'язку.

1. Пасивного типу – виникають на основі забороняючих норм, що виражають статичну, закріпляючу функцію права (правовідносини власності).

2. Активного типу – виникають на основі зобов'язальних та управомочуючих норм і виражають динамічну функцію права (податкові правовідносини – обов'язок сплатити конкретну суму податку).