Тема 4. Сутність держави

§ 1. Загальна характеристика державної влади

Загальна характеристика влади.

Влада – це здатність і можливість однієї людини нав'язувати свою волю іншій.

Категорія здатності і можливості означає уміння, основу або фізичну здатність здійснювати владу.

Уміння – наявність у того, хто має владу необхідних навиків для її здійснення.

Основа – наявність у того, хто має владу, опори, на яку можна обпертися.

Основа влади може бути економічною (особисте матеріальне багатство), соціальною (наявність підтримки у певних соціальних груп), морально-ідеологічною (особиста харизма лідера) або легальною (наявність законних основ для володаря здійснювати владу).

Фізична можливість – відсутність у того, хто має владу перешкод, зв'язаних із здоров'ям, що здатні перешкоджати цій особі здійснювати владу.

Структура влади складається з трьох елементів:

Інтерес – особа зацікавлена в отриманні влади. 43

Інтерес може виявлятися подвійно: влада заради влади (характерно для правління Гая Юлія Цезаря) і влада заради досягнення мети (характерно для правління В. І. Леніна, що прагнув до світової революції і побудови комунізму).

Воля – здатність досягти влади.

Сила – здатність утримати владу.

Виділяється три різновиди сили:

1. Сила авторитету – особиста харизма лідера;

2. Сила прямого примусу – насильство над людьми (терор);

3. Ідеологічна сила – утримання влади за допомогою ідеології.

Державна влада та методи її здійснення.

Усе вищесказане відноситься до так званої політичної влади, тобто влади як здатності суб'єктів політичної діяльності нав'язувати свою волю масам.

Елементом політичної влади є влада державна.

Державна влада – здатність держави нав'язувати свою волю громадянам країни.

Це визначення можна вивести з визначення самої влади.

Методами здійснення державної влади признаються ті прийоми, за допомогою яких відбувається це нав'язування.

Традиційно теорія держави і права виділяє два методи здійснення державної влади:

Переконання – це метод активного впливу на волю і свідомість людини ідейно-моральними засобами для формування в неї поглядів і уяв, заснованих на глибокому розумінні сутності державної влади, її цілей і функцій.

Переконання має місце там, де особа, що піддається переконанню, внутрішньо погоджується з протилежними доводами, тобто коли особа подумки відзначає, що опонент правий.

Державний примус – психологічний, матеріальний або фізичний (насильницький) вплив повноважних органів і посадових осіб держави на особу із метою примусити її діяти з волі пануючого суб'єкта, в інтересах держави.

Державний примус буває двох типів:

Правовий примус – державний примус, вид і міра котрого строго визначені правовими нормами і який застосовується в процесуальних формах (чітких процедурах).

Наприклад, кримінальна відповідальність за скоєне навмисне вбивство.

Неправовий примус – державна сваволя. 44

§ 2. Основа і прояви державної влади

Економічна, соціальна і морально-ідеологічна основа державної влади.

Економічною основою державної влади є майно, що знаходиться в державній власності

Її становить національний доход, валютний резерв, податки тощо.

Соціальною основою державної влади є суспільство з його класами і соціальними групами.

В будь-якій країні діють соціальні верстви, що підтримують державну владу.

Морально-ідеологічною основою державної влади служать уяви у суспільстві про державну владу, як зразково моральну, навіть якщо це не відповідає дійсності.

Ця основа забезпечується пануючою в суспільстві ідеологією і виявляється в леґітимності державної влади.

Державна влада й ідеологія.

Державна влада, що спирається лише на насильство і примус не міцна і недовговічна. Тому вона об'єктивно потребує ідеології

Ідеологія – система ідей, тісно пов'язаних з інтересом пануючого суб'єкта.

Існує два головних види ідеологій:

Релігійна – заснована на релігійних вченнях і міфах (іслам в Ірані й Афганістані; синтоїзм у Японії).

Світська – заснована на пануючих у суспільстві теоріях і націлена на досягнення певних міфічних ідеалів (світле комуністичне майбутнє, Велика Американська Мрія).

Леґітимність і легальність державної влади.

Леґітимність – це прийняття населенням країни законної влади, а також визнання її права управляти соціальними процесами, готовність їй підкорятися.

В даному випадку категорія законності влади передбачає її утворення відповідно до процедури, що передбачена правовими нормами.

Нелегітимна влада визнається узурпаторською.

Узурпація – насильницьке протизаконне захоплення влади будь-якою особою або групою осіб, а також присвоєння собі чужих владних повноважень. 45

Прикладом узурпації є Чилі в період дії хунти генерала Піночета.

Юридичним виразом легітимності влади служить її легальність, тобто нормативність, здатність втілюватися в нормах права, обмежуватися законом, функціонувати в рамках законності.