§ 3. Єдність і поділ влади

З'єднання влади – це об’єднання законодавчої та виконавчої (а іноді й судової) влади у одному органі. Приймаючи закон, такий орган сам стане організовувати його виконання.

Принцип з'єднання влади має ряд позитивних моментів:

1. Забезпечує оперативне вирішення будь-яких питань.

2. Виключає можливість перекладати відповідальність і провину за помилки на інші органи.

3. «Звільняє» від боротьби з іншими органами за об’єм владних повноважень.

Однак, таке з'єднання веде до всевладдя і безконтрольності.

Принцип поділу влади – це раціональна організація державної влади в демократичній державі, при якій здійснюється гнучкий взаємоконтроль і взаємодія вищих органів держави як частин єдиної влади через систему стримань і противаг.

Державна влада при цьому ділиться на:

1. Законодавчу (парламент) – прийняття законів і бюджету.

2. Виконавчу (президент і уряд) – оперативне вирішення проблем, організація виконання законів, право вето.

3. Судову – функція арбітра в суперечках про право.

Поділ влади є функціональною ознакою правової держави. Це обумовлено:

I. Самою необхідністю поділу повноважень.

II. Тим, що державі властива агресивність.

III. Системою стримань і противаг, на яку впливають:

1. Зовнішні чинники (інші держави, політичні партії й руху тощо).

2. Розподіл повноважень

3. Поділ функцій держави.

4. Різні терміни функціонування різних державних органів.

5. Особливі повноваження судової влади.

§ 4. Функції і механізм держави 46

Функції держави.

Функціями держави визнаються основні напрямки її діяльності.

В умовах СРСР існувала класифікація функцій держави, залежно від причин їх виникнення:

1. Ті, що випливають з класових протиріч.

2. Ті, що випливають з потреб суспільства.

Зараз переважаючою стала класифікація функцій держави за їх спрямованістю на:

І. Внутрішні – спрямовані в середину країни.

1. Охорона форм власності.

2. Охорона правопорядку.

3. Охорона навколишнього природного середовища.

4. Економічна.

5. Соціальна.

6. Інші (наприклад, розвиток науково-технічного прогресу).

ІІ. Зовнішні – спрямовані за межі країни.

1. Військова.

2. Взаємовигідна торгівля.

3. Підтримка миру.

4. Дипломатична.

5. Інші (прийняття участі у вирішення глобальних проблем сучасності: боротьба з міжнародною організованою злочинністю та тероризмом, вирішення проблем екологічного та демографічного характеру тощо).

Колись для СРСР були характерні наступні зовнішні функції:

1. Всебічна допомога соціалістичним країнам.

2. Підтримка національно-визвольного руху.

Держава повинна виконувати свої функції у властивих їй формах, застосовуючи у своїй діяльності різні методи.

Розрізняються наступні форми реалізації функцій держави:

1. Правова форма – відображає зв'язок держави і права, обов'язок держави діяти при виконанні своїх функцій на основі права й у рамках закону.

а) Правотворча діяльність – підготовка і створення нормативно-правових актів, без яких реалізація інших функцій держави практично неможлива.

б) Правовиконавча діяльність – від неї залежить: чи будуть закони й інші нормативно-правові акти реалізовані чи вони залишаться лише на папері. 47

в) Правоохоронна діяльність – владна оперативна і правозастосовча діяльність по охороні правопорядку, прав і свобод громадян тощо.

2. Договірна форма. Це можуть бути конституційні й міжнародні договори.

3. Неправова форма – організаційно оформлена робота в процесі здійснення функцій держави (ознайомлення з заявами громадян).

Методи здійснення функцій держави різноманітні. Так, виконуючи охоронну функцію, держава використовує методи переконання і примусу.

Механізм держави.

Зв'язок між функціями держави та її механізмом нерозривна і пряма. Адже якщо механізм створюється саме для виконання функцій держави, то останнім у зв'язку з цим належить визначальна роль. Органи й установи держави змушені підбудовуватися до його функцій, що змінюються. Якщо, наприклад, у суспільстві беруть верх функції, що випливають із національних або класових протиріч, то після цього неминуче виходять на перший план, такі елементи механізму держави, як органи примусу і насильства.

Механізм держави – це цілісна ієрархічна система державних органів і установ, що практично здійснюють державну владу, завдання і функції держави.

Структура механізму держави мінлива і різноманітна. На наш погляд, в механізм держави включаються: державні підприємства (господарчі суб'єкти, що забезпечують економічну основу державної влади), державні установи (структури, що не мають владних повноважень, але виконують загальносоціальні функції в сфері науки, охорони здоров'я, освіти, економіки тощо. Наприклад, державна школа) і державні органи, що складаються з органів управління і органів примусу.

До органів управління відносяться: вищі органи держави (представницькі, глава держави, уряд) та їх структури на місцях (виконкоми, губернатори, голови адміністрації, місцеві ради народних депутатів тощо).

До органів примусу відносяться: органи правопорядку, суд, прокуратура, а також силові структури (армія, поліція, розвідка). Останні виконують рішення вищих органів держави, використовуючи, в тому числі, методи примусу.

Бюрократія і бюрократизм у механізмі держави. 48

Іноді механізм держави ототожнюють з бюрократією. Більше того, бюрократію та бюрократизм вважають однозначними явищами. Але це не зовсім так.

Бюрократія – це система державних інститутів і посад, а також осіб, професійно зайнятих управлінською діяльністю. Як соціальна група, бюрократія персоніфікує державний порядок, уособлює управлінські структури суспільства і має певні характерні ознаки, що прямо залежать від конкретного політико-державного режиму. В умовах бюрократії усі рівні перед єдиним порядком. Уніфікація перетворюється в гарантію проти недоліків державних чиновників і можливості зловживань, у гаранта стабільності в суспільстві. На Заході бюрократію розуміють як формальну модель організації, “раціональну” форму державної організації та управління суспільством, що забезпечує максимум продуктивності та ефективності дії управлінських структур. Таким чином, можна дати наступне визначення бюрократії:

Бюрократія – це раціональна організація державного управління, діяльності державного апарату на основі панування загальнообов'язкових регламентованих процедур, виконання яких не залежить від того, хто саме і стосовно кого їх виконує.

На відміну від бюрократії, бюрократизм – хвороба суспільства, що означає влада «бюро», тобто письмового столу, контори, «конторовладдя», інакше кажучи, – владу апарату, відірваного від народу.

Цим терміном позначається сукупність негативних явищ в діяльності державного механізму. – неуважного ставлення до інтересів і потреб простих людей, канцелярських методів роботи, тяганини, кар’єризму, формалізму, прагнення до привілеїв тощо.

Якщо чітку бюрократію можна вітати, то з бюрократизмом потрібно боротися. Методи боротьби різні (наприклад, критика).

Механізм держави часто ототожнюють з апаратом держави. Однак це уявляється не зовсім вірним. Апарат держави – це, скоріше, сукупність державних органів. Державні установи та підприємства до нього не включаються.