Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
міжн техн регул.docx
Скачиваний:
4
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
1 Мб
Скачать
☆

4.2. Генеральна угода з питань митних тарифів і торгівлі

Створення системи GATT

Після закінчення Другої світової війни у світі під егідою ООН почалися переговори про створення Міжнародної торго­вельної організації (МТО). У ході Конференції ООН у 1948 р. була прийнята Гаванська хартія, якою затверджувався Статут МТО. Однак Гаванська хартія так і не набрала чинності, оскіль­ки парламенти деяких країн, у тому числі США, відмовилися ратифікувати Угоду про Статут МТО.

У ході роботи над Статутом МТО представники 23 країн почали шукати можливості зменшення протекціонізму в міжна­родній торгівлі. Результатом такої роботи було прийняття 45 ти­сяч тарифних знижок, а також затвердження правил міжна­род­ної торгівлі, що стали називатися Генеральною угодою з тарифів і торгівлі (англ.: «General Agreement on Trade and Tariffs» – GATT). GATT набрала сили з 1 січня 1948 року. Умовами GATT спочатку не передбачалося створення міжнародної організації. Норми GATT діяли як звичайний міжнародний договір. Зміни і доповнення норм могли здійснюватися винятково в рамках між­народних конференцій, що іменувалися раундами. Завдяки за­провадженому зазначеною угодою механізму обмеження тари­фів, процес лібералізації торгівлі просувався повільно, проте впевнено.

Усього з 1946 по 1994 р. було проведено вісім раундів бага­тосторонніх торговельних переговорів у рамках GATT:

1.    1947 р. (Женева, Швейцарія).

2.    1949 р. (Аннесі, Франція).

3.    1951 р. (Торки, Великобританія).

4.    1956 р. (Женева, Швейцарія).

5.    1960–1961 рр. (Женева, Швейцарія), «Діллон-раунд».

6.    1964–1967 рр. (Женева, Швейцарія), «Кеннеді-раунд».

7.    1973–1979 рр. (Женева, Швейцарія), «Токіо-раунд».

8.    1986–1993 рр. (Женева, Швейцарія), «Уругвайський раунд».

Результатом кожного з раундів було прийняття нових угод, що регулюють різні аспекти міжнародної торгівлі, зокрема, зменшують митні ставки.

Серйозним недоліком системи GATT була відсутність інсти­туційної основи, тобто міжнародної організації як такої. Угоди GATT не носили обов’язкового характеру для країн-учасників GATT. У подальшому кодекси, присвячені регулюванню субси­дій і компенсаційних заходів, технічних бар’єрів у торгівлі, лі­цензуванню імпорту, митної оцінки й антидемпінгових заходів, стали складовою частиною Угоди про утворення Світової орга­нізації торгівлі. Вони стали обов’язковими для всіх її членів.

Уругвайський раунд торговельних переговорів і створення СОТ

Останнім раундом багатосторонніх торговельних переговорів у рамках комплексу міжнародних угод GATT був восьмий Уругвайський раунд, що почався у вересні 1986 р. у Пунта-дель-Есте (Уругвай). Прийнятий порядок денний включав питання, що розширюють рамки міжнародної торговельної політики і пи­тання створення повноцінної міжнародної організації як такої. До обговорення були включені питання регулювання торгівлі послугами й інтелектуальної власності, здійснення міжнародних інвестицій. Найбільш складним на сесіях Уругвайського раунду переговорів залишалося питання допуску на ринки сільсько­господарської продукції.

У квітні 1994 р. більшість учасників переговорного процесу (123 учасників зі 125) у Марракеші (Марокко) підписали Заключний акт Уругвайського раунду торговельних переговорів і Марракеську декларацію, якою засновувалася Світова органі­зація торгівлі. Переговори в рамках GATT 1947 року були завер­шені. GATT 1994 року як угода про торгівлю товарами є однією з основних угод у рамках СОТ. Її доповнюють «Генеральна угода з торгівлі послугами» (англ. «General Agreement on Trade in Services» – «GATS») та «Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності» (англ. «Agreement on Trade-Related Aspects of Intellectual Property Rights» -«TRIPS»).

Протягом останніх років Україна активно впроваджує у прак­тику міжнародні нормативно-правові документи (Правила ЄЕК ООН та Директиви ЄС), які регламентують методики прове­ден­ня випробувань, вимоги до випробувального обладнання, вимо­ги до оціночних показників тощо. У сфері випробувань на осно­ві міжнародного документа прийнято національний стандарт ДСТУ ІSO/ІЕС 17025:2001 «Загальні вимоги до компетентності випробувальних і калібрувальних лабораторій», який встанов­лює вимоги до компетентності лабораторій у провадженні ви­пробування. Вимоги щодо представлення результатів випро­бу­вань регламентує національний документ у сфері метрології – Закон України «Про метрологію та метрологічну діяльність» від 11.02.98 р. № 113/98-ВР (у редакції від 15.06.2004 р. № 1765-IV). Закон, зокрема, визначає правові основи забезпечення єдності вимірювань в Україні, регулює відносини у сфері метрологічної діяльності та спрямований на захист громадян і національної економіки від наслідків недостовірних результатів вимірювань.

У ході вибору та реалізації методів і методик вимірювання чи випробування слід додержуватися принципів, які б допомагали досягненню головних завдань випробувань:

–      забезпечення придатності метода для використання за призначенням і для забезпечення потреб замовника;

–      реалізація повторного застосування метода у випадках, коли змінюються або оновлюються ті чи інші структурні еле­менти метода вимірювань, а також сам об’єкт дослідження;

–      отримання надійних результатів вимірювань фізичних ве­личин в обсягах, що передбачено методиками вимірювання, які входять до складу методики випробувань продукції, на основі додержання правил забезпечення єдності вимірювань;

–      оцінювання характеристик точності результатів вимірю­вань, які за формою і змістом відповідали б встановленим вихід­ним вимогам щодо характеристик якості продукції, а також були б придатними для оцінювання збіжності та відтворюваності результатів вимірювання. Методики випробувань, побудовані на зазначених засадах, дозволяють організувати:

–      вимірювання технічних характеристик продукції на усіх стадіях її життєвого циклу (проектування, виготовлення, випро­бування та експлуатація);

–      порівняння оцінок певної характеристики об’єкта, отри­ма­них у різний період, різними методами вимірювання та випро­бування, за різними робочими методиками вимірювання та випробування, із застосуванням різних засобів вимірювальної техніки, випробувального обладнання та різними виконавцями робіт;

–      міжлабораторні зіставлення (порівняння) результатів ви­мірювання характеристик об’єкта випробувань з метою підтвер­дження його характеристик якості чи перевірки спроможності випробувальних лабораторій;

–      вхідний контроль якості продукції чи окремих її скла­дових;

–      підтвердження відповідності виготовленої продукції ви­могам, встановленим чинними нормативними документами.

Робочі методики випробувань є основною, проте не єдиною складовою СУЯ продукції, одна з них – метрологічна квалі­фі­кація фахівців (операторів), які проводять випробування продук­ції, оцінюють результати вимірювань її характеристик і прий­мають відповідні рішення. Під час уповноваження чи атестації вимірювальних, калібрувальних, випробувальних лабораторій ре­комендації щодо методик випробувань і метрологічної підго­тов­ки операторів – згідно з положенням ДСТУ ISO/ІЕС 17025:2001 – належать до найголовніших критеріїв, за якими визначається технічна компетентність цих лабораторій. На жаль, в окремих уповноважених чи атестованих лабораторіях під час випробу­вань продукції (навіть з метою її сертифікації) допускаються суттєві помилки у методиках випробувань продукції, грубі по­рушення правил забезпечення єдності вимірювань під час об­роблення результатів спостережень і подання результатів вимі­рювання. На деяких із них ми зупинимось детальніше.

Поширеним недоліком методик випробувань продукції стала відсутність у них вказівок і відповідних алгоритмів щодо оціню­вання такої характеристики похибки результату вимірювання, як середнє квадратичне відхилення. Відсутність цієї характери­стики похибки результату вимірювання у протоколі випробу­вань продукції не дозволяє порівнювати між собою щойно отри­мані результати і результати раніше проведених вимірювань певного параметра об’єкта (наприклад, для перевірки легітим­ності висновків попередніх випробувань).

Як уже було зазначено, у 1970–1990-х роках міжнародною спільнотою з метою поліпшення якості вимірювання та розроб­лення нового підходу до оцінення якості вимірювання було розроблено «Настанову з подання невизначеності вимірювання» та інші міжнародні угоди та нормативні документи (у тому числі міжнародні стандарти ISO/ІЕС 17025:1999 «Загальні вимо­ги до компетентності випробувальних та калібрувальних лабо­раторій»; ISO/ІЕС 17025:2005 (Друга редакція 2005-05-15) «За­гальні вимоги до компетентності випробувальних та калібру­вальних лабораторій»). У них було вміщено єдині у міжнародній практиці правила подання невизначеностей вимірювань та їх підсумовування, стандартизації, калібрування засобів вимірю­вальної техніки, акредитації метрологічних служб, вимірю­валь­них лабораторій тощо. Концепція невизначеності спирається на результат вимірювання та Баєсовський підхід до статистичних оцінок параметрів.

Отже, запровадження оптимальних схем, засобів, методів і методик здійснення сертифікації пов’язане з наданням спожива­чеві гарантій щодо відповідності товарів, що купуються, вимо­гам конкретних стандартів. З розвитком сертифікації став оче­видним її позитивний вплив на торговельні зв’язки між краї­на­ми; терміни одержання дозволу на ввезення значно скорочу­вались для сертифікованого товару; не вимагалися повторні ви­пробування в країні, якщо вона визнавала сертифікат поста­чальника.

[Вгору] [Вниз]