6.4. Аналіз вимог національного, міжнародного та європейського законодавства, що регулює питання надання міжнародної технічної допомоги

У світовій донорській практиці виділяють чотири основні інструменти зовнішньої допомоги: 1) гуманітарна допомога;  2) харчова/товарна допомога; 3) технічна допомога; 4) бюджетна підтримка. Ці інструменти різняться за своїми завданнями – пер­ший і другий використовують для подолання нагальних про­блем країни-отримувача, як-то нестача продовольства, відбу­до­ва після збройних конфліктів і катастроф. Третій і четвертий спрямовують на стратегічні ініціативи, наприклад, на підтримку секторних реформ, розбудову інституцій та інфраструктури країни-отримувача.

Передумовою ефективного залучення та використання зов­нішньої допомоги є наявність підтримки процесу на високому політичному рівні, чітко визначених стратегічних пріоритетів розвитку країни, на які накладаються пріоритети залучення до­помоги, та система (і механізми) управління допомогою.

Водночас функціонують окремі органи виконавчої влади (зі спеціальним статусом), що координують процес залучення та використання допомоги, а саме Агентство координації міжна­родної технічної допомоги, Національне агентство з питань реконструкції та розвитку та Національне агентство України з питань розвитку та європейської інтеґрації. Керівництво цих органів здійснювало політичну підтримку процесу залучення допомоги та контроль за її ефективним використанням.

6.4.1. Роль та характеристика проектів міжнародної технічної допомоги країн ЄС (проекти TACIS)

Програма ТАСІS (Tacis Programme) – програма Євро­пей­ського Союзу на допомогу новим незалежним державам Східної Європи і Центральної Азії (колишні республіки Радянського Союзу, крім країн Балтії) у перехідний період.

Розпочалася 1991 року; до 2003 року включала і Монголію. Сприяє передаванню знань і умінь; фінансує різноманітні проек­ти з надання консультативної допомоги, професійного навчання, допомоги у створенні правової та нормативної бази, налаго­дження партнерських стосунків, створення нових і реорганізації наявних інститутів. Програма ТАСІS фінансує проекти в різних сферах, а саме: інституційна, правова й адміністративна рефор­ма; розвиток приватного сектора і підтримка економічного роз­витку; пом’якшення соціальних наслідків перехідного періоду; охорона довкілля та керування природними ресурсами; розвиток села та ядерна безпека. Серед програм ТАСІS INOGATE.

6.4.2. Проект Twinning

Україна стала першою серед країн СНД, для якої став до­ступним основний механізм трансформації і адаптації до вимог Європейського Союзу систем державного управління країн-кандидатів ЄС – Twinning [38].

Проект Twinning «Гармонізація законодавчих норм та стан­дартів України з законодавчими нормами та стандартами ЄС у сфері цивільної авіації» з надання технічної допомоги розпо­чався у вересні 2007 року. Реалізація проекту тривала 21 місяць.

Слово «Twinning» походить від англійського «a twin» – «близнюк» і загалом використовується для опису рівноправного співробітництва.

Twinning – це інструмент інституціональної розбудови і нова форма безпосереднього технічного співробітництва між орга­нами влади держав-членів ЄС та країн-бенефіціарів. Twinning має на меті допомагати країнам-бенефіціарам покращувати та підсилювати адміністративне функціонування органів державної влади, їх структуру, людські ресурси, управлінський потенціал, що має сприяти апроксимації acquis communautaire (законо­дав­ство ЄС).

Інструмент Twinning містить рамки, які регулюють співпра­цю між державним органом (бенефіціаром) та органом-партне­ром від країни-члена ЄС. Разом вони розробляють та впрова­джують проект Twinning у країні-бенефіціарі.

Визначальною рисою проекту Twinning є безпосередній об­мін специфічним досвідом в окремо взятій сфері державного регулювання з метою впровадження норм і стандартів ЄС, пере­дачу «ноу-хау» та передової практики між державними органа­ми країн-членів ЄС та їхніми партнерами-бенефіціарами, набут­тя унікального національного досвіду.

На відміну від інших видів технічної допомоги, проекти Twinning не є класичною технічною допомогою, що передбачає односторонню підтримку. Проекти Twinning мають бути спря­мованими на вирішення конкретної проблеми і завершитися досягненням обов’язкових результатів, за що несуть відпові­дальність керівники проекту – державні службовці високого рівня з країни-члена ЄС та країни-бенефіціара.

З боку адміністрацій країн-членів ЄС основним внеском у проект Twinning, який зумовить у перспективі необхідні зміни, є команда коротко- та середньострокових експертів ЄС – прак­тиків впровадження acquis у державних органах нових країн-членів ЄС, країн-кандидатів і потенційних кандидатів до ЄС. Запропоновані експерти не можуть бути приватними консуль­тантами, а є державними службовцями аналогічних органів, або представниками уповноважених органів (Mandated Bodies) країн-членів ЄС. Пропозиції стосовно партнерства в рамках проектів Twinning оцінюються лише на основі їхньої якості та відбір здійснюється за особливою процедурою.

У кожному проекті працює керівник проекту від країни – члена ЄС (Member State Project Leader – MS PL) та постійний радник проекту Twinning (Resident Twinning Adviser – RTA). У країні-бенефіціарі також визначаються дві ключові посади: керівник проекту від країни-бенефіціара (Beneficiary Сountry Project Leader – BC PL) і партнер постійного радника проекту (Resident Twinning Adviser Counterpart).

Постійний радник проекту призначається органом влади країни-члена ЄС або уповноваженим органом країни-члена ЄС для роботи над впровадженням проекту в органі-бенефіціарі (або іншому органі-партнері) упродовж, щонайменше, 12 міся­ців.

Керівники проекту від обох сторін відповідають за загальне спрямування та координування проекту. Результат досягається завдяки чітко спланованим і розрахованим заходам, що пропи­сані в Робочому плані (Work Plan) проекту Twinning.

Виконавцями проектів Twinning є неприбуткові організації, що мають менший, порівняно із консалтинговими фірмами, досвід виконання контрактів, але постійно працюючи з проек­тами Twinning, вони підвищують професіоналізм у цій сфері. Їм доводиться стикатися з такою проблемою як нестача персоналу, адже у проектах Twinning не передбачається залучення до реалі­зації проектів Twinning місцевих експертів (окрім персоналу органу-бенефіціара та асистентів RTA).

Цикл проекту Twinning вимагає значних витрат людських ресурсів і робочого часу для підготовки проектів та їх реалізації.

У рамках реалізації проектів Twinning передбачені такі види діяльності, як консультування (щодо підготовки законопроектів, організаційно-інформаційні питання тощо), тренінги, навчаль­но-ознайомчі поїздки та стажування. Усі види діяльності та витрат, передбачені на виконання проектів Twinning та усіх пов’язаних з цим процедур, викладені у Керівництві з викори­стання інструмента Twinning, 2009 (Manual).

Проект Twinning може бути як класичний Twinning (Classic, тривалістю до 36 місяців) і бюджетом до 2 млн євро) або як по­легшений Twinning (Light, тривалістю до 6 місяців та бюджетом 250 тис. євро).

Партнери за проектами Twinning отримують спільну вигоду. Це, наприклад:

–      обмін досвідом і знаннями на основі рівноправного спіл­кування між партнерами проекту Тwinning («від державного службовця до державного службовця»);

–             впровадження кращої практики органів влади країн-членів ЄС;

–      досвід в управлінні проектами технічної допомоги, зокре­ма Тwinning;

–      взаємодоповнення, якщо партнером від ЄС виступає кон­сорціум;

–      досягнення відповідності національного законодавства у певній сфері нормам і стандартам ЄС;

–      встановлення довгострокових робочих взаємин, створення професійних мереж і, відповідно, покращення поінформованості про країну-бенефіціар серед країн-членів ЄС;

–      проведення навчальних тренінгів, покращення профе­сій­них можливостей;

–      розроблення та впровадження адаптованих нормативно-правових актів, що є необхідною умовою виконання досягнутих домовленостей між країною-бенефіціаром та ЄС (спільні угоди, плани дій, інтеграція у спільний внутрішній ринок Європей­ського Союзу);

–      зміни в організаційній практиці та культурі, покращення комунікації та координації між органом-бенефіціаром і парне­рами з ЄС.

–      досягнення додаткових (незапланованих) результатів тіс­ної співпраці державних службовців із країн-членів ЄС із парт­нерами з країн-бенефіціарів.

Історична довідка. Впровадження інструмента Twinning було започатковано Європейською Комісією у 1997 році у кон­тексті розширення Європейського Союзу. Цей новий інструмент інституціональної розбудови був створений з метою інтеграції законодавства ЄС у законодавство країн-бенефіціарів. Уже впроваджено більше двох тисяч проектів Twinning. У травні 1998 року розпочалася реалізація інструмента Twinning, яка сприяла розбудові професійної мережі державних службовців органів влади країн-членів ЄС і тих країн, де імплементувалися проекти Twinning.

Хронологія поширення інструмента Twinning:

1998 р. – перший проект Twinning був впроваджений у краї­нах Центральної та Східної Європи (Phare); 2002 р. – перший проект Twinning у районі Західних Балкан (CARDS); 2004 р. – інструмент впроваджується у країнах Середземномор’я (MEDA); 2005 р. – інструмент Twinning стає доступним для країн СНД (Tacis), у тому числі Україні. Поширення інструмента Twinning в Україні свідчить про важливе значення, що надається поглиб­ленню інтеграції України та Європейського Союзу.

Принципи

Кожен проект Twinning розробляється та імплементується таким чином, щоб сприяти розбудові інституційної спромож­ності на основі низки головних принципів:

1.    Підхід на основі партнерства – фундаментальна засада для досягнення гарантованих результатів у процесі впровадження Twinning. І орган-бенефіціар, і партнер з країни-члена ЄС беруть на себе зобов’язання працювати до досягнення узгоджених сто­ронами обов’язкових результатів, які повинні бути вимірю­ва­ними та точними.

2.    Проект Twinning повинен бути спільним для двох (або кількох) органів-партнерів, які мають зобов’язання. Партнери з проекту Twinning заздалегідь готують детальний робочий план. У процесі виконання проекту допускається внесення деяких уточнень; проте від самого початку слід чітко встановити певні індикатори, що забезпечать постійний контроль прогресу.

3.    Проект Twinning повинен передбачати, щонайменше, деякі елементи наближення до acquis communautaire (законодав­ства ЄС), a також деякі елементи інституційної та структурної реформи. Наприкінці проекту нова чи адаптована система по­винна бути самодостатньою: вона повинна функціонувати виключно за рахунок і за відповідальності країни-бенефіціара.

4.    Партнери з проекту Twinning беруть на себе зобов’язання з ефективного досягнення встановлених цілей, а не лише сто­совно належного використання виділених коштів. Наприкінці проекту нова або відрегульована система стає цілком функціо­нальною за повної відповідальності та фінансування країни-бенефіціара.

5.    Twinning регулюється потребою країни-бенефіціара: це механізм, у якому бенефіціар відіграє визначну роль з ініцію­вання запиту на виконання конкретного проекту Twinning.

 

ОСНОВНІ ТЕРМІНИ І ПОНЯТТЯ

Акредитація – процедура, за допомогою якої уповноважений відповідно до законодавчих актів орган офіційно визнає можли­вість виконання випробувальною лабораторією або органом з сертифікації конкретних робіт у заявленій галузі.

Акредитуючий орган – орган, який управляє системою акре­дитації і проводить акредитацію організацій, що є об’єктами акредитації.

Атестат акредитації – документ, виданий акредитуючим органом, і реєструвальний факт офіційного визнання компетент­ності організації у певній галузі діяльності (або незалежності та компетентності).

Атестація організації – перевірка організації з метою визна­чення її відповідності критеріям акредитації.

Безпека – відсутність неприпустимого ризику, пов’язаного з можливістю нанесення збитку.

Ведення класифікатора – комплекс робіт, спрямованих на своєчасне внесення змін до усіх документів, з ним пов’язаних, доведення цих змін до користувачів. Роботи з веденню коор­ди­нує Держстандарт Росії.

Взаємозамінюваність – придатність одного виробу, процесу або послуги бути використаним для заміни іншого виробу, процесу, послуги з метою виконання одних і тих же вимог (норм, правил). Розрізняють геометричну взаємозамінюваність, пов’язану з розмірами виробу, деталі і т. п.; функціональну взаємозамінюваність, пов’язану з можливістю виконання виро­бом тієї ж функції.

Визнане технічне правило – технічне положення, яке за ви­знанням більшості компетентних фахівців у процесі розробки і прийняття стандарту або іншого нормативного документа від об­ражає передові науково-технічні досягнення.

Вимірювальна техніка – сукупність технічних засобів і мето­дик проведення вимірів.

Відповідальний маркетинг – маркетинг, концепція якого по­в’язана з двома ключовими ідеями: турбота про благополуччя покупців, а не про задоволення їх короткострокових потреб; орієнтація фірми на довгострокове благополуччя суспільства в цілому. Прикладом може служити концепція відповідального маркетингу, про яку заявляє корейська фірма «Самсунг електро­ніці», маючи на увазі російський ринок: головною вимогою, якою вона керується при створенні нових товарів, є абсолютна безпека для здоров’я користувачів (особливо дітей), звичайно, разом з високою якістю, надійністю і прийнятною ціною.

Відповідність призначенню – здатність виробу, процесу або послуги виконувати певні функції за заданих умов.

Вимоги до маркування – стосуються місця її нанесення (на продукцію, ярлики, упаковку і на тару); способу нанесення (гра­віювання, штампування та ін.) і змісту. У разі потреби вико­ри­стовують попереджувальне маркування, що стосується умов за­стосування, транспортування, зберігання, пожаро- та вибухо­не­безпечного продукту, термінів періодичного огляду (контролю стану) і т. п.

Вимоги до приймання є, по суті, правилами, які встановлю­ють обов’язкові умови приймання продукції за якістю і кіль­кістю, види і програми випробувань або контролю якості (кіль­кості).

Вимоги до транспортування і зберігання встановлюють умо­ви, яких необхідно дотримуватися у процесі перевезень і збері­гання продукції з метою забезпечення збереження її якості, кіль­кості, безпеки. Умови (правила) стосуються: видів транс­пор­ту і транспортних засобів, допустимих зовнішніх дій на продукт (механічні, кліматичні та ін.), місця зберігання, умов складу­вання, особливих правил і термінів зберігання (для окремих видів продукції).

Вимоги до упаковки – вимоги, що встановлюють кількість одиниць продукції в одній упаковці, вимоги до пакувальних матеріалів, до способу упаковки залежно від умов транспорту­вання, зберігання і т. д.

Вимоги надійності – вимоги з виконання продукцією своїх функцій із заданою ефективністю в певному інтервалі часу та збереження їх у процесі транспортування, зберігання, ремонту. Кількісні параметри надійності: безвідмовність, довговічність, ремонтопридатність, зберігаємість.

Вимоги призначення – вимоги до властивостей продукції, що характеризують її основні функції, для виконання яких вона призначена в заданих умовах. Сюди ж відносять сумісність і взаємозамінюваність. Залежно від виду продукції вимоги при­значення можуть відноситися до продуктивності, точності та швидкості обробки (верстат); вмісту основної речовини, домі­шок, добавок, калорійності (харчовий продукт). Сумісність може бути функціональною, геометричною, біологічною, елек­тромагнітною, електричною, програмною та ін.

Вимоги по експлуатації (ремонту, утилізації) стосуються пра­вил підготовки і введення в експлуатацію, порядку монтажу (для відповідних виробів), технічного обслуговування, основних умов використання. Виконання цих вимог забезпечить праце­здатність і безпеку продукту відповідно до його якісних харак­теристик.

Вимоги ресурсозберігання – вимоги до економного викори­стання сировини, матеріалів, палива, енергії, трудових ресурсів підчас виробництва продукції і при регламентованому режимі використання продукту за призначенням. Кількісними показ­ни­ками цих вимог можуть бути: питома витрата сировини, мате­ріалів, енергії і тому подібне, а також коефіцієнт корисної дії, трудомісткість по відношенню до одиниці споживчих властиво­стей і т. п.

Вимоги технологічності характеризують пристосованість продукції до переробки, експлуатації, ремонту з мінімальними витратами при заданих значеннях параметрів якості.

Вимоги ергономіки – вимоги до забезпечення узгодженості технічних характеристик продукції з характеристиками і власти­востями людського організму, розмірами й особливостями фігури людини.

Глобальний маркетинг – одна з концепцій міжнародного маркетингу. Комплекс маркетингу, вживаний організацією для здійснення своєї діяльності на наднаціональних ринках (рин­ко­вих сегментах), що характеризуються схожою реакцією на її пропозиції, стандартизований (зазвичай з елементами адаптації до національних особливостей).

Державний реєстр систем сертифікації – офіційний перелік зареєстрованих систем сертифікації.

Державний еталон одиниці величини – еталон одиниці вели­чини, визнаний рішенням уповноваженого на те державного органу в якості початкової на території держави.

Доакредитація – розширення області акредитації якої-небудь акредитованої організації.

Єдність вимірів – стан вимірів, при якому їх результати виражені в узаконених одиницях величин і погрішності вимірів не виходять за встановлені межі із заданою вірогідністю.

Захист продукту – збереження продукції в умовах дії кліма­тичних або інших несприятливих умов при її використанні, транспортуванні або зберіганні.

Заявник – підприємство, організація, особа, акредитації, що звернулися із заявкою на проведення або сертифікації.

Застосування нормативного документа – використання його у виробництві, торгівлі або інших сферах, що стосуються про­дукції, процесів, послуг.

Знак відповідності – зареєстрований у законодавчому поряд­ку сертифікаційний знак, використовуваний згідно з порядком сертифікації третьою стороною для продукції (послуги), що зна­ходиться в повній відповідності з вимогами нормативного доку­мента, вживаного при сертифікації.

Зміна до стандарту – модифікація, доповнення або виклю­чення певних розділів (частин, фрагментів) нормативного доку­мента. Результати зміни публікуються окремо у вигляді переліку (листка) змін.

Засоби контролю (випробувань, вимірів, аналізу) – установки, прилади, пристосування, інструменти, що характеризуються технічними показниками (діапазони вимірів, систематична погрішність), необхідними для забезпечення контролю з необ­хідною точністю. Якщо контроль проводиться хімічним мето­дом, до засобів додаються ще і реактиви з даними про їх вла­сти­вості, склад, міру чистоти. Устаткування і реактиви можуть бути стандартизованими або виготовленими спеціально для конкрет­ного випробування.

Ідентифікація – процедура, за допомогою якої встановлю­ється відповідність продукції вимогам, які пред’являються до неї (до цього виду або типу) в нормативних або інформаційних документах.

Інспекційний контроль за сертифікованою продукцією – кон­трольна оцінка відповідності, мета якої – встановити, що про­дукція продовжує відповідати заданим вимогам, підтвердженим при сертифікації.

Інспекційний контроль акредитованої організації – перевірка, що проводиться акредитуючим органом з метою з’ясувати, що діяльність акредитованої організації продовжує відповідати встановленим вимогам.

Кваліфікаційні випробування – метод оцінки роботи лабора­торії шляхом проведення паралельних таких же випробувань в іншій аналогічній лабораторії (міжлабораторних випробувань).

Комплекс маркетингу – сукупність керованих складових мар­кетингової діяльності організації або ринкова політика, «мар­ке­тинг-мікс» (marketing mix). Складовими комплексу маркетингу є: товарна політика (product), просування товару на ринок (promotion), цінова політика (price), збутова політика (place) і кадрова політика (personal). Маркетинг mix називають також концепцією «5Р».

Консенсус – згода, що характеризується відсутністю запере­чень з істотних питань у процесі прийняття нормативного доку­мента (стандарту) у більшості зацікавлених сторін. Консенсус не припускає повної одностайності.

Критерії акредитації – вимоги, що використовуються акре­дитуючим органом, яким повинна відповідати організація, щоб бути акредитованою.

Маркетингові дослідження – систематичне визначення даних, необхідних для аналізу і рішення завдань, що стоять перед орга­нізацією, збір інформації, її вивчення, обробка і представлення результатів.

Міжнародна організація зі стандартизації – організація, членство в якій відкрито для відповідного національного органу будь-якої країни.

Метод вимірів – поєднання принципів і засобів вимірів, що відповідають вибраному принципу.

Метод випробування – встановлені технічні правила прове­дення випробувань.

Методика випробувань – технічна процедура для визначення однієї або декількох специфічних характеристик матеріалу чи виробу.

Мультинаціональний маркетинг – одна з концепцій міжна­родного маркетингу. Комплекс маркетингу диференційований і адаптований для кожного з цільових ринкових сегментів, що характеризуються явними відмітними особливостями (націо­нальними, культурними, традиційними та ін.).

Недиференційований маркетинг – стратегія маркетингу, спрямована на увесь ринок з однією і тією ж пропозицією на противагу розробці окремої пропозиції для кожного (вибраного як цільовий) сегмента.

Нове видання стандарту – нове друковане видання норма­тивного документа, що включає зміни до попереднього видання, навіть якщо у текст стандарту внесений тільки зміст листка поправок (листка змін).

Нормативні документи на продукцію, що представляється до обов’язкової сертифікації, – Закони РФ, державні стандарти, санітарні норми і правила, будівельні норми та правила, інші документи, які відповідно до законодавства встановлюють ви­моги з безпеки продукції і послуг.

Нормативний документ – документ, у якому викладені вста­новлені у процесі стандартизації правила, принципи, харак­те­ристики, що стосуються різних видів діяльності або їх резуль­татів, і які доступні широкому колу зацікавлених користувачів.

Нотифікація – офіційне повідомлення з якого-небудь між­народного питання. Тут з питання, що стосується міжнародної стандартизації.

Область акредитації – один вид роботи або декілька видів, на виконання яких акредитована конкретна організація.

Омологація – офіційне твердження, приймання. За терміно­логією ЕЭК ООН відноситься до приймання устаткування до­рожніх транспортних засобів.

Операційний маркетинг – сукупність цілей, інструментів маркетингу і конкретизованого комплексу маркетингу по відно­шенню до ринку, де відбувається діяльність фірми.

Охорона довкілля – захист місця існування від несприятливої дії продукції, процесів і послуг.

Оцінка відповідності – будь-яка процедура, прямо або по­біч­но використовувана для визначення відповідності продукції ви­могам технічних регламентів або стандартів. Найчастіше від­по­відність підтверджується сертифікацією. До процедури оцінки відповідності можуть бути віднесені: відбір проб, випробування, контроль, реєстрація, акредитація, твердження (прийняття), а також їх поєднання.

Перевидання стандарту – нове друковане видання норма­тивного документа.

Перегляд стандарту – внесення усіх необхідних змін до змісту й оформлення нормативного документа. Результати пере­гляду представляються шляхом публікації нового видання стан­дарту.

Петлі якості – схематична модель взаємозалежних видів діяльності, що впливають на якість продукції (послуги) на всіх стадіях її життєвого циклу, від визначення потреби і проек­ту­вання до утилізації.

План зі стандартизації – програма роботи органу, що зай­мається стандартизацією, в якій перераховуються назви поточ­них робіт зі стандартизації.

Позиціонування товару – визначення його місця на ринку в умовах конкуренція з іншими аналогічними пропозиціями з ура­хуванням вивчених споживчих переваг і політики конкурентів.

Поправка до стандарту – усунення з опублікованого тексту друкарських помилок, лінгвістичних і т. п. помилок. Результати поправки представляються публікацією окремого листка або новим виданням стандарту.

Принцип вимірів – використання певної фізичної величини (явища) для отримання результату виміру. Наприклад, вимір температури з використанням термоелектричного ефекту.

Програма якості – документ, що регламентує конкретні заходи з поліпшення якості конкуренція з іншими аналогічними пропозиціями з урахуванням вивчених споживчих переваг і по­літики конкурентів.

Проект стандарту – пропонований варіант нормативного документа, призначений для широкого обговорення, голосуван­ня або прийняття як стандарту.

Просліжуваність – можливість перевірки наявності, що ста­новлять системи забезпечення якості, при цьому вони повинні не лише реалізуватися практично, але і бути документально оформлені. Стосовно продукції просліжуваність означає мож­ли­вість простежити за використанням, місцезнаходженням і відпо­відністю одиниці продукції певним нормам за допомогою іден­тифікації.

Послуга як об’єкт стандартизації включає як послуги й умови для обслуговування населення, так і виробничі послуги для підприємств і організацій.

Рівень розвитку науково-технічного прогресу – результат узагальнених досягнень науки, техніки і практичного досвіду стосовно продукції, процесів, послуг у певній галузі.

Розмір фізичної величини – кількісна визначеність фізичної величини, властива конкретному матеріальному об’єкту (явищу, процесу). Істинний розмір є об’єктивною реальністю, що не залежить від вимірів.

Розрядний (робітник) еталон – еталон (засіб виміру), що застосовується для перевірки робочих засобів вимірів.

Регіональна організація зі стандартизації – організація, членство в якій відкрито для відповідного національного органу кожної країни тільки одного географічного, політичного або економічного регіону.

Рециклінг – повторне промислове використання відходів виробництва і споживання. Знак рециклінга означає можливість переробки відходів або те, що товар отриманий з вторинної сировини.

Сегментація – процес виділення на ринку груп споживачів, що пред’являють однорідні (схожі) вимоги до пропонованих товарів (послуг).

Сертифікаційний центр – юридична особа, уповноважена одночасно виконувати функції органу з сертифікації і випро­бувальної лабораторії.

Сигнальна інформація – сукупність відомостей про основні публіковані періодичні видання того або іншого найменування. Часто обмежується переліком заголовків статей.

Система акредитації – система, що має власні правила процедури і управління для здійснення акредитації об’єктів.

Система забезпечення якості – сукупність організаційної структури, процедур, процесів, ресурсів, відповідальності пра­цівників. Складові (заходи, елементи) системи якості мають бути простежуваними на усіх ділянках петлі якості.

Система управління якістю – частина загальної системи управління, яка включає організаційну структуру, діяльність з планування, розподілу відповідальності, практичну роботу, про­цедури, процеси і ресурси для розробки, впровадження, досяг­нення цілей, оцінки досягнутого у рамках реалізації екологічної політики.

Сумісність – придатність продукції, процесів або послуг до спільного, але такого, що не викликає небажаних взаємодій, ви­користання для виконання встановлених вимог за заданих умов.

Схема сертифікації (форма, спосіб) – певна сукупність дій, що офіційно приймається як доказ відповідності продукції за­даним вимогам.

Термін дії стандарту – період часу від дати введення в дію нормативного документа до моменту його відміни. Рішення про введення і відміну приймає відповідальний за стандартизацію орган, що прийняв цей документ.

Тезаурус – словник, у якому максимально повно представлені терміни з прикладами їх вживання.

Тип транспортного засобу – транспортні засоби, що не мають між собою істотних відмінностей за характеристиками, які містяться в конкретних правилах ЕЭК ООН і національних стандартах.

Туристичний продукт – право на тур, призначене для реа­лізації туристові.

Уніфікація – оптимізація кількості розмірів або видів продук­ції, процесів або послуг, необхідних для задоволення основних потреб. Уніфікація, як правило, пов’язана зі скороченням різно­маніття. У російській версії термін «уніфікація», зазвичай, розу­міють як приведення до одноманітності технічних характе­ри­стик виробів, документації, термінів, позначень і т. п.

Екологічний аспект діяльності – елемент діяльності організа­ції, її продукції або послуг, пов’язаний із взаємодією з довкіл­лям.

Експерт з акредитації – особа, яка здійснює усе або окремі функції з акредитації і атестації організацій, компетентність якої визнана акредитуючим органом.

Еталон одиниці величини – засіб вимірів, призначений для відтворення і зберігання одиниці величини з метою передачі її розміру іншим засобам вимірів цієї величини.

Міжнародні та національні організації зі стандартизації

Міжнародні організації зі стандартизації

ISO (International Organization for Standardization) – Міжна­родна організація зі стандартизації.

IEC / CEI (International Electrotechnical Commission) – Між­на­родна електротехнічна комісія.

CEN (European Committee for Standardization) – Європейський комітет зі стандартизації.

CENELEC (European Committee for Electrotechnical Stan­dar­di­zation) – Європейський комітет зі стандартизації в галузі елек­тротехніки та електроніки.

ETSI (European Telecommunications Standards Institute) – Європей­ський інститут зі стандартизації у галузі телеко­му­нікацій.

ITU (International Telecommunication Union) – Міжнародний союз електрозв’язку.

OIML (International Organization of Legal Metrology) – Міжна­родна організація з законодавчої метрології.

BIPM (Le bureau International des Poids et Mesures) – Між­народне бюро мір і ваг.

WELMEC (Organization of European national legal metrology services) – Організація законодавчої метрології Західної Європи.

WMO (World Meteorological Organization) – Всесвітня мете­о­рологічна організація.

EUROMET (European Collaboration on Measurement Standards) – Європейське співробітництво з еталонів.

EOQ (European Organization for Quality) – Європейська орга­нізація з якості.

UN / ECE (United Nations Economic Commission for Europe) – Європейська економічна комісія ООН.

EA (European Accreditation of Certification) – Європейське співробітництво з акредитації.

ILAC (International Laboratory Accreditation Cooperation) – Міжнародна конференція з акредитації лабораторій.

APLMF (Asia – Pacific Legal Metrology Forum) – Азіатсько-Тихоокеанський форум з законодавчої метрології.

IFAN (International Federation of Standards Users) – Міжнарод­на федерація користувачів стандартів.

COPANT (Pan American Standards Commission) – Пан-амери­канська комісія зі стандартів.

PASC (Pacific Area Standards Congress) – Конгрес зі стандар­тизації країн Тихоокеанського басейну.

ASEAN (Association of Southeast Asian Nations) – Асоціація держав Південно-Східної Азії.

APEC (Asia-Pacific Economic Cooperation) – Азіатсько-Тихо­океанське економічне співробітництво.

WHO (World Health Organization) – Всесвітня організація охорони здоров’я.

WTO (World Trade Organization) – Всесвітня торгова органі­зація.

EASC (EuroAsia Council on Standardization, Metrology, and Certification) – МДС СНД Міждержавна рада зі стандартизації, метрології та сертифікації Співдружності Незалежних Держав.

Національні організації зі стандартизації

Австралія: Standards Australia (SAA) – Стандарти Австралії.

Австрія: Osterreichisches Normungsinstitut (ON) – Інститут стандартизації Австрії.

Албанія: General Directorate of Standardization (DSC) – Гене­ральна дирекція зі стандартизації.

Аргентина: Instituto Argentino de Normalizacion (IRAM) – Інститут стандартизації Аргентини.

Бангладеш: Bangladesh Standards and Testing Institution (BSTI) – Інститут стандартів і випробування Бангладеш.

Бельгія: Institut Belge de Normalisation (IBN) – Інститут стан­дартизації Бельгії.

Білорусь: Committee for Standardization, Metrology and Certification (BELST) – Державний комітет зі стандартизації, метрології та сертифікації Республіки Білорусь .

Болгарія: Committee for Standardization and Metrology (BDS) – Комітет зі стандартизації та метрології.

Боснія і Герцоговина: Institute for Standardization, Metrology and Patents of Bosnia and Herzegovina (BASMP) – Інститут стандартизації, метрології та патентів Боснії і Герцоговини.

Бразилія: Associaзao Brasileira de Normas Tecnicas (ABNT) – Асоціація зі стандартизації Бразилії.

В’єтнам: Directorate for Standards and Quality (TCVN) – Дирекція зі стандартизації та якості.

Великобританія: British Standards Institution (BSI) – Британ­ська організація зі стандартизації.

Венесуела: Fondo para la Normalizaciуn y Certificaciуn de la Calidad (FONDONORMA) – Організація зі стандартизації та сертифікації Венесуели.

Вірменія: Department for Standardization, Metrology and Certification (SARM) – Управління стандартизації, метрології та сертифікації при Уряді Республіки Вірменія.

Гонконг: Industry Department (ID) – Департамент промисло­вості.

Греція: Hellenic Organization for Standardization (ELOT) – Організація зі стандартизації Греції.

Грузія: State Department for Standardization, Metrology and Certification of Georgia (GEOSTAND) – Державний департамент Грузії зі стандартизації, метрології та сертифікації.

Данія: Dansk Standard (DS) – Організація зі стандартизації Данії.

Еквадор: Instituto Ecuatoriano de Normalizacion (INEN) – Інститут стандартизації Еквадору.

Естонія: National Standards Board of Estonia (EVS) – Депар­тамент національних стандартів Естонії.

Ефіопія: Quality and Standards Authority of Ethiopia (QSAE) – Організація за якістю та стандартами Ефіопії .

Єгипет: Egyptian Organization for Standardization and Quality Control (EOS) – Єгипетська організація зі стандартизації та контролю якості.

Зімбабве: Standards Association of Zimbabwe (SAZ) – Асоціа­ція зі стандартизації Зімбабве.

Ізраїль: Standards Institution of Israel (SII) – Інститут зі стандартизації Ізраїлю.

Індія: Bureau of Indian Standards (BIS) – Бюро стандартів Індії.

Індонезія: Badan Standardisasi Nasional (National Standardi­zation Agency, Indonesia) (BSN) – Національне агент­ство зі стан­дартизації Індонезії.

Ірландія: National Standards Authority of Ireland (NSAI) – Національні стандарти Ірландії.

Ісландія: Icelandic Council for Standardization (STRI) – Рада зі стандартизації Ісландії.

Іспанія: Asociaciуn Espaсola de Normalizaciуn y Certificaciуn (AENOR) – Іспанська асоціація зі стандартизації та сертифікації.

Італія: Ente Nazionale Italiano di Unificazione (UNI) – Інститут зі стандартизації Італії.

Казахстан: Committee for Standardization, Metrology and Certification (KAZMEMST) – Комітет зі стандартизації і метро­логії, сертифікації.

Канада: Standards Council of Canada (SCC) – Рада за стан­дартами Канади.

Киргизія: State Inspection for Standardization and Metrology (KYRGYZST) – Державна інспекція зі стандартизації та метрології.

Китай: China State Bureau of Quality and Technical Supervision (CSBTS) – Бюро з якості і технічного нагляду Китаю.

Колумбія: Instituto Colombiano de Normas Tйcnicas y Certificacion (ICONTEC) – Інститут технічних норм та сертифі­кації Колумбії.

Коста-Ріка: Instituto de Normas Tйcnicas de Costa Rica (INTECO) – Інститут технічних норм Коста-Ріки.

Куба: Oficina Nacional de Normalizaciуn (NC) – Управління національної стандартизації.

Латвія: Latvian Standard (LVS) – Організація зі стандартизації Латвії.

Литва: Lithuanian National Accreditation Bureau (LA) – Бюро з національної акредитації Литви.

Литва : Lithuanian Standards Board (LST) – Бюро стандартів Литви.

Люксембург: Service de l’Energie de l’Etat (SEE) – Державна служба енергетики.

Малайзія: Department of Standards Malaysia (DSM) – Мі­ністерство стандартів Малайзії.

Марокко: Service de Normalisation Industrielle Marocaine (SNIMA) – Служба стандартизації промисловості Марокко.

Молдова: Department of Standards, Metrology and Technical Supervision (MOLDST) – Департамент стандартів, метрології та технічного нагляду Республіки Молдова.

Монголія: Mongolian National Centre for Standardization and Metrology (MNCSM) – Національний центр стандартизації і метрології Монголії.

Нідерланди: Nederlands Normalisatie Instituut (NNI) – Інсти­тут стандартизації Нідерландів.

Німеччина: Deutsches Institut fur Normung (DIN) – Інститут стандартизації Німеччини.

Нова Зеландія: Standards New Zealand (SNZ) – Стандарти Нової Зеландії.

Норвегія : Norges Standardiseringsforbund (NSF) – Бюро стан­дартизації Норвегії.

Об’єднані Арабські Емірати: Directorate of Standardization and Metrology Ministry Finance and Industry (SSUAE) – Дирекція зі стандартизації та метрології Міністерства фінансів та про­мисловості.

Оман: Directorate General for Specifications and Measurements Ministry of Commerce and Industry (DGSM) – Генеральна дирекція з технічних умов та вимірювань Міністерства торгівлі та промисловості.

Пакистан: Pakistan Standards Institution (PSI) – Інститут зі стандартизації Пакистану.

Перу: Instituto Nacional de Defensa de la Competencia y de la Proteccion de la Propiedad Intelectual (INDECOPI) – Національний інститут захисту інтелектуальної власності.

Південна Корея: Agency for Technology and Standards (ATS) – Агентство з технології та стандартів.

Південно-Африканська республіка: South African Bureau of Standards (SABS) – Бюро зі стандартизації Південно-Африкан­ської республіки.

Польща: Polish Committee for Standardization (PKN) – Комітет зі стандартизації Польщі.

Португалія: Instituto Portugues da Qualidade (IPQ) – Організація зі стандартизації Португалії.

Румунія: Asociatia de Standardizare din Romвnia (ASRO) – Асоціація зі стандартизації Румунії.

Саудівська Аравія: Saudi Arabian Standards Organization (SASO) – Організація зі стандартизації Саудівської Аравії.

Сінгапур: Singapore Productivity and Standards Board (PSB) – Бюро стандартів і виробництва Сінгапуру.

Словаччина: Slovak Office of Standards, Metrology and Testing (UNMS) – Бюро стандартів, метрології та випробувань Словаччини.

Словенія: Standards and Metrology Institute (SMIS) – Інститут із стандартизації і метрології.

США: American National Standards Institute (ANSI) – Амери­канський національний інститут стандартизації.

США: National Institute of Standards and Technology (NIST) – Національний інститут зі стандартизації і технології.

Таїланд: Thai Industrial Standards Institute (TISI) – Промис­ловий інститут зі стандартизації.

Тринідад і Тобаго: Trinidad and Tobago Bureau of Standards (TTBS) – Бюро стандартів Тринідаду і Тобаго.

Туреччина: Turkish Standards Institution (TSE) – Інститут зі стандартизації Туреччини.

Туркменістан: Major State Inspection of Turkmenistan (MSIT) – Головна державна інспекція Туркменістану.

Угорщина: Magyar Szabvanyugyi Testulet (MSZT) – Організа­ція зі стандартизації Угорщини.

Узбекистан: Uzbek State Centre for Standardization, Metrology and Certification (UZGOST) – Узбецький Державний центр стан­дартизації, метрології та сертифікації.

Україна: State enterprise All-Ukrainian state research and production center for standardization, metrology, certification and protection of consumers ‘rights (Ukrmetrteststandard) – Всеукраїн­ський державний науково-виробничий центр стандартизації, метрології, сертифікації та захисту прав споживачів (Укрметр­тестстандарт).

Уругвай: Instituto Uruguayo de Normas Tecnicas (UNIT) – Інститут технічних норм Уругваю.

Філіппіни: Bureau of Product Standards Department of Trade and Industry (BPS) – Бюро промислових стандартів Міністерства торгівлі та промисловості Філіппін.

Фінляндія: Finnish Standards Association (SFS) – Асоціація зі стандартизації Фінляндії.

Франція: Association francaise de normalisation (AFNOR) – Французька асоціація зі стандартизації.

Хорватія: State office for Standardization and Metrology (DZNM) – Державна служба зі стандартизації та метрології.

Чеська республіка: Czech Standards Institute (CSNI) – Інститут стандартизації Чехії.

Чилі: Instituto Nacional de Normalizaciуn (INN) – Національ­ний інститут стандартизації.

Швейцарія: Swiss Association for Standardization (SNV) – Асоціація зі стандартизації.

Швеція: Standardiseringen i Sverige (SIS) – Інститут стандар­тизації Швеції.

Шрі-Ланка: Sri Lanka Standards Institution (SLSI) – Інститут стандартизації.

Югославія: Savezni zavod za standardizaciju (SZS) – Націо­нальна організація зі стандартизації.

Ямайка: Jamaica Bureau of Standards (JBS) – Бюро зі стандар­тизації Ямайки.

Японія: Japanese.