6.3. Зовнішні та внутрішні чинники впливу на систему технічного регулювання та споживчої політики

Напрями адаптації системи технічного регулювання України з вимогами ЄС: проведення адаптації українського законо­дав­ства до європейського, гармонізація нормативної бази з міжна­родними та європейськими стандартами, поступовий перехід від обов’язкової сертифікації до оцінки відповідності за вимогами технічних регламентів, зміцнення та розвиток спроможності українських інституцій у сфері ринкового нагляду на основі досвіду держав-членів ЄС. Європейська модель розвитку систе­ми технічного регулювання. Приведення інфраструктури якості України відповідно до стандартів ЄС. Реформування системи технічного регулювання.

Кожний товар, що перебуває в обігу на внутрішньому ринку національної економіки, має свій життєвий цикл. Він розпо­чи­нається з появою на ринку товару з унікальними споживчими властивостями й формуванням на нього попиту споживачів. Закінчення циклу характеризується спадом попиту на товар через його неспроможність задовольнити потреби покупців. На конкурентному ринку закінчення життєвого циклу одного това­ру є одночасно початком циклу іншого товару з кращими якіс­ними характеристиками, якому покупці віддають перевагу і який вони мають можливість придбати. Чим більше на внутріш­ньому ринку певної країни національних товарів з високими якісними характеристиками, тим більший їх сукупний життєвий цикл, що створює сприятливі передумови для стійкого еконо­мічного зростання за рахунок як внутрішнього, так і іноземного споживача. Тому якісною складовою стійкого зростання внут­рішнього ринку кожної національної економіки можна вважати збільшення нецінової конкурентоспроможності продукції влас­ного виробника, тобто здатності цієї продукції задовольняти мінливий споживчий попит покупців за рахунок унікальних якісних характеристик.

Нецінова конкурентоспроможність продукції на внутріш­ньому ринку кожної країни зростає під дією двох чинників. Перший з них – це зміна споживчих переваг покупців на ко­ристь продукції з кращими якісними характеристиками. Його дія, переважно, спричиняється зміною купівельної спромож­но­сті населення. Її зростання, як правило, супроводжується зміною споживчих переваг на користь якісної та безпечної продукції. Другий чинник – це вимоги і контроль держави щодо безпеки споживання продукції, що існує у вигляді системи технічного регулювання. Його дія регламентується законодавчими актами, корегується громадською думкою щодо якості продукції, цінно­стями партій, груп, представники яких наділені повноважен­нями законодавчої та виконавчої влади тощо.

У засобах масової інформації, у ділових та урядових колах все частіше висловлюється думка про необхідність здійснення кардинальних реформ у системі технічного регулювання. Аргу­ментів на користь цього в основному два. Перший – виконання Україною зобов’язань щодо приведення стандартів до вимог Світової організації торгівлі (COT) та відміни обов’язкової сер­тифікації. Другий аргумент наводиться за допомогою експерт­них висновків про те, що існуюча система технічного регулю­вання є інституційним бар’єром, що стримує появу на ринку інноваційної продукції і технологій та спричиняє невиправдано великі витрати на проходження процедур обов’язкової стандар­тизації, сертифікації та відповідних перевірок. Перший аргумент є суто договірним. Він будується на політичних домовленостях про те, що Україна буде впроваджувати практику технічного регулювання, що використовується у країнах-членах COT. Дискусії з приводу виконання цих домовленостей, після взяття Україною міжнародних зобов’язань, виходять поза межі еконо­мічної науки. Економісти можуть оцінювати ефективність дер­жавної політики та рекомендувати шляхи її удосконалення. Що стосується другого аргумента, то варто зауважити, що виконан­ня будь-яких правил технічного регулювання так чи інакше збільшує собівартість виготовлення продукції.

Зважаючи на те, що наведені вище аргументи недостатньо переконливо свідчать про економічну доцільність здійснення кардинальних реформ у системі технічного регулюваннями, на­певно варто більш детально проаналізувати ефективність дер­жавної політики у цій сфері. З точки зору теорії, об’єктивно оцінити ефективність політики технічного регулювання мож­ливо лише одним способом – покласти на шальки терезів з однієї сторони: сумарні витрати підприємців на дотримання процедур технічного регулювання, а з іншої – рівень нецінової конкурентоспроможності вітчизняної продукції у світовому господарстві, що залежить від її якості та безпеки споживання. І якщо вигоди від існуючого рівня нецінової конкуренто­спро­мож­ності вітчизняної продукції будуть перевищувати витрати під­приємців і держави на дотримання вимог і процедур технічного регулювання, можна стверджувати, що ця політика є ефек­тив­ною. У протилежному випадку можна говорити про доцільність реформування системи технічного регулювання.

Крім того, оцінюючи систему технічного регулювання, варто враховувати не лише поточні вигоди а й те, як вона відповідає завданням стратегії розвитку внутрішнього ринку країни. Якщо країна орієнтується на збільшення обсягів виробництва проміж­ної продукції, тобто сировини та напівфабрикатів, то політика технічного регулювання не буде суттєво впливати на її роз­ви­ток. І навпаки, при орієнтації на виготовлення споживчих та інвестиційних товарів, що безпосередньо споживаються людьми чи використовуються у процесі виробництва, роль цієї політики суттєво зростає. Спробуємо з цих позицій оцінити існуючу систему технічного регулювання в Україні.

Для того, щоб оцінити наявну систему технічного регулю­ван­ня з позиції стратегії розвитку внутрішнього ринку, необхідно окреслити пріоритетні напрями перетворень на ньому в пост­кризовий період. Для цього варто звернутися до проблеми, пов’язаної з виявленням основних чинників, що спричинили глибоку економічну кризу в Україні в IV кв. 2008 р. Їх вияв­лен­ня дає відповідь на запитання про можливі пріоритети розвитку внутрішнього ринку в посткризовий період з метою уникнення в майбутньому різких економічних спадів.

[Вгору] [Вниз]