5.5. Системи управління безпечністю та якістю товарів і послуг

5.5.1. Міжнародні та національні стандарти з управління якістю

Міжнародні стандарти якості ISO 9000

ISO 9001 чи ISO 9002? Якість – один із критеріїв, у якому зацікавлені як суб’єкти комерційної діяльності, так і їхні клієнти. Чи називає компанія це «повним керуванням якістю», «повною перевіркою якості» чи іншими визначеннями, всі подібні програми прагнуть поліпшувати операційні процеси, вироби і послуги. Але якість може бути дуже суб’єктивним судженням. Ваше уявлення про якісне обслуговування, напри­клад, може дуже відрізнятися від уявлення про нього продавця, що обслуговує вас у гастрономі. І гастроном у Бостоні може мати інакший стандарт якості, ніж гастроном у Лос-Анджелесі чи Лондоні.

Ось для чого необхідна Міжнародна Організація зі Стан­дар­тизації (ISO) 9000. Термін відноситься до ряду універсальних стандартів, що визначають систему «Перевірки якості», запро­поновану Міжнародною Організацією зі Стандартизації і прий­няту 90 країнами в усьому світі. Національні показники стан­дартів більше 100 країн включають ISO. Її мета полягає в тому, щоб розвивати міжнародний обмін товарами і послугами в усьому світі та заохочувати всесвітнє співробітництво в інтелек­туальній, науковій, технологічній та економічній сферах.

Для реєстрації в ISO 9000 компанія має відповідати певним стандартам у своїх операціях з перевірки якості, підтвердженим незалежним агентством реєстрації. Сертифікується не продукт або послуга, а система перевірки якості. Сертифікація ISO 9000 гарантує клієнтам, що ця компанія має досить налагоджену систему, щоб забезпечити відповідність будь-якого виробу чи послуги, які вона пропонує, усім міжнародним стандартам якості.

Компанії, що сертифікуються ISO 9000, отримують менше скарг від клієнтів, несуть менше експлуатаційних витрат і отримують зростання попиту на свої вироби чи послуги. Хоча обробна промисловість спочатку виступала проти перевірки якості, ISO 9001 не виключає жодних певних галузей промисло­вості або сектора економіки. Ваше рішення щодо того, чи про­ходити сертифікацію, залежатиме більше від того, чого очіку­ють ваші клієнти або вимагає ринок. Деякі компанії, наприклад, не купують готові вироби і запчастини у виробників, які не за­реєстровані Міжнародною Організацією зі Стандартизації 9000.

ISO 9001 чи ISO 9002?

Ці два стандарти майже ідентичні; проте ISO 9001 застосо­вується до компаній, що займаються розробкою виробів або послуг, а також їх виробництвом, установкою або впрова­джен­ням. ISO 9002 просто виключає елементи розробки зі схожої моделі перевірки якості.

Інші критерії стандартів перевірки якості включають Стан­дарти якості (QS) 9000 для ряду компаній, що виробляють запчастини для автомобільної промисловості, та ISO 14000 для компаній, зайнятих у діяльності, пов’язаній з екологією.

Впровадження міжнародних стандартів ISO серії 9000 в Україні

В Україні системи управління якістю сертифікували більше 700 підприємств та організацій.

Громадський рух за якість в Україні було започатковано у 1989 р. одночасно зі створенням першої у колишньому СРСР національної неурядової громадської організації у сфері якості – Української асоціації якості.

Українська асоціація якості, яка є лідером громадського руху за якість в Україні, об’єднує 450 провідних підприємств з усіх регіонів України та близько 1000 фахівців з якості з різних країн. За ініціативи та за участю цього об’єднання в Україні відбуваються процеси формування нової філософії якості.

Політику та стратегію Української асоціації якості на прак­тиці реалізують її провідні професійні організації – Міжгалу­зе­вий центр якості «ПРИРОСТ» (заснований у 1991 р.) та Ком­панія професіоналів якості «СИСТЕМИ» (заснована у 2003 р.).

Міжгалузевий центр якості (МЦЯ) «ПРИРОСТ» призначено головною організацією Української асоціації якості з підтвер­дження відповідності. На цей час на базі МЦЯ «ПРИРОСТ» функціонує Орган сертифікації систем менеджменту (ОС «ПРИРОСТ»).

До складу Компанії професіоналів якості «СИСТЕМИ» вхо­дить Центр підготовки персоналу «ПРИРОСТ-Академія», яка здійснює навчання фахівців за програмами курсів Європейської організації якості (EOQ). Головною організацією Компанії є Центр систем якості «Прирост-Система», яка надає методичну та практичну допомогу державним, громадським і комерційним організаціям різних галузей з удосконалення систем менедж­менту.

До Української асоціації якості входить також Клуб лідерів якості України. Клуб лідерів якості України було засновано у 1998 р. за ініціативи 18 компаній-призерів Українського націо­нального конкурсу якості. Мета Клубу – поширювати в Україні ідеї Загального Управління Якістю (Total Quality Management), формувати позитивну думку про вітчизняні підприємства, які стали на шлях постійних удосконалень, та забезпечують свою конкурентоспроможність на внутрішньому і зовнішньому рин­ках, покращуючи на міжнародному рівні імідж нашої дер­жави. Клуб об’єднує близько 50 кращих українських підприємств, що мають статус призерів Українського національного конкурсу якості. Метою цього конкурсу є не просто визначити нагороди, а сприяти українським компаніям у поступовому та безперервному вдосконаленні на основі самооцінки й опанування найсучас­ні­шого європейського і світового досвіду.

Клуб лідерів якості України зростає і розвивається. Останнім часом його членами стали не тільки кращі бізнесові структури, але й державні організації, органи місцевого самоврядування та державної влади (Головне управління державної служби Украї­ни, Виконавчий комітет Славутицької міської ради (Київська об­ласть), Виконавчий комітет Чернівецької міської ради, Вико­навчий комітет Української міської ради (Київська область) та інші).

5.5.2. Правозастосування системи НАССР та ISO 22000

Система НАССР (аналіз ризиків і критичних контрольних точок – від англ. – Hazard Analysis and Critical Control Points) була вперше розроблена й впроваджена в 60-х роках саме в США на замовлення Національного Аерокосмічного Агентства й застосовувалася для контролю безпеки при виробництві про­дуктів харчування для американських астронавтів. За свою більш ніж 40-річну історію існування система НАССР одержала широке поширення в країнах Європи й Америки і стала все­світньо визнаним методом у забезпеченні безпеки харчової про­дукції. Система НАССР одержала схвалення спеціалізованих організацій ООН і ЄС у багатьох європейських країнах (Данія, Німеччина, Франція, Словенія), вимога про впровадження си­стеми НАССР на підприємствах харчової галузі закріплена законодавчо.

У 1997 р. Данією був прийнятий стандарт DS 3027, відомий як HACCP (Hazard Analysis and Critical Control Points-Аналіз ризиків і критичні контрольні точки). Цей стандарт став вели­ким кроком уперед у питанні забезпечення безпеки харчової продукції, і його популярність аж ніяк не випадкова. Впрова­дження системи НАССР становить значний інтерес для ком­па­ній, що беруть участь у всіх стадіях життєвого циклу харчової продукції.

Система НАССР базується на семи принципах:

–      проведення аналізу ризиків;

–      ідентифікація критичних точок контролю (ССР);

–      установлення критичних меж для кожної ССР;

–      установлення вимог до моніторингу ССР;

–      розробка коригувальних дій;

–      установлення процедури ведення записів;

–      установлення процедур перевірки системи НАССР.

Версія 2002 року стандарту DS 3027, що увібрала в себе рекомендації гарної виробничої практики, стала подальшим послідовним кроком у напрямку забезпечення безпеки харчової продукції.

Зростання числа захворювань, викликаних зараженою їжею або кормами, викликало необхідність створення стандарту, здат­ного врегулювати дане проблемне питання. Адже крім шкоди для здоров’я ці хвороби мо­жуть призвести до значних еконо­міч­них втрат, що виражається у збитках від відсутності персоналу на робочому місці, оплати лікування, страхових виплат і ком­пенсацій за рішенням суду. Тому у 2005 р. експертами ІSO від харчової промисловості у тісному співробітництві з Комісією «Кодекс Аліментаріус» було розроблено стандарт ІSO 22000:2005 «Системи менеджменту безпеки харчових продуктів. Вимоги до будь-яких організацій у ланцюжку поставки». Даний стандарт, підтриманий світовою громадськістю, гармонізує вимоги до систем менеджменту безпеки ланцю­жків поставки продоволь­чих товарів, пропонуючи унікальне рішення між­народного масштабу. Крім того, системи менеджменту, засновані на ISO22000, можуть бути сертифіковані.

ISO 22000:2005 заповнює нішу між ISO 9001:2008 і НАССР, і об’єднує їх вимоги, це перший із серії стандартів, що включає такі документи:

–      ISO/TS 22003:2007 «Системи управління безпекою харчо­вих продуктів. Вимоги до органів, які проводять аудит і серти­фікаціюсистем. Він дає гармонізоване керівництво з акре­дитації сертифікаційного органу ІСО 22000 і визначає правила з аудиту системи менеджменту харчової безпеки на відповідність стан­дарту;

–      ISO/TS 22004:2005 «Системи управління безпекою харчо­вих продуктів. Настанови із застосування стандарту ISO 22000:2005»; дає важливі рекомендації, які можуть допомогти малим і серед­нім організаціям у всьому світі;

–      ISO 22005:2007 «Простежуваність у ланцюгу кормів і хар­човому ланцюгу. Загальні принципи та настанова щодо проекту­вання та розроблення системи». Даний стандарт сумісний із стандартами ISO 14001:2004, OHSAS 18001:2007 й іншими стан­дартами на системи менеджменту.

Стандарт ISO 22000 розроблений спеціально для того, щоб організації усіх типів, які беруть участь у ланцюгу поставки харчової продукції, могли впровадити систему менеджменту безпеки цієї продукції. До таких органі­зацій належать вироб­ники сировини й харчових продуктів; компанії, що за­безпе­чу­ють транспортування й зберігання готової продукції, організації роздрібної торгівлі, а також виробники устаткування, пакуваль­ного матері­алу, добавок і інгредієнтів.

Головною перевагою документа є його здатність полегшити органі­зації впровадження системи НАССР, вимоги якої гармо­нізовані для за­стосування на підприємствах харчової промисло­вості будь-якої країни і не залежать від виду продукції [29].

5.5.3. Світова практика щодо контролю та поліпшення якості харчової продукції

Питання забезпечення якості та безпеки харчових продуктів найбільш гостро виникло у другій половині 20 ст. Це було пов’язано, в першу чергу, з безперервним розширенням їхнього виробництва, величезним асортиментом продуктів, що невпин­но розширюється і стрімким зростанням виробників. Неможли­вість 100 % контролю змусила зацікавлені сторони розробляти й приймати різні попереджуючі дії, такі як визначення й впро­вадження результативних методів контролю (організаційні), роз­робка відповідного устаткування для виробництва й моніто­рин­гу (технічні), а також розробляти й впроваджувати відповідні методики і стандарти (нормативні). Не був забутий і так званий «людський фактор», усіляко була посилена підготовка й нав­чан­ня персоналу, пов’язаного з виробництвом і моніторингом. Був так само виявлений значний вплив на безпеку продуктів, стан екології у районі виробництва. І, на кінець, гостро стало питання щодо забезпечення результативного й ефективного менедж­мен­ту, включаючи менеджмент якості, безпеки й екології. У зв’язку із цим кінець 20 ст., а особливо його 90-ті роки, ознаменувалися розробкою й виходом великої кількості міжнародних, націо­нальних, галузевих стандартів, специфікацій і технічних стан­дартів, спрямованих на забезпечення якості й безпеки харчових продуктів, а так само їхнього пакування. Початок 21 ст. про­дов­жує цю тенденцію. Більше того, ця діяльність підсилюється й розширюється рік у рік.

Першими в галузі забезпечення якості та безпеки продуктів харчування стали США, як країна, що володіла в той час най­більш передовими технологіями виробництва харчових продук­тів. Система НАССР (аналіз ризиків і критичних контрольних точок) була вперше розроблена й впроваджена у 60-х роках саме в США на замовлення Національного Аерокосмічного Агент­ства й застосовувалася для контролю безпеки при виробництві продуктів харчування для американських астронавтів. За свою більш ніж 40-річну історію існування система HACCP одержала широке поширення в країнах Європи й Америки і стала все­світ­ньовизнаним методом у забезпеченні безпеки харчової про­дукції.

Стандарти ISO серії 9000, що знайшли заслужене визнання у світі, визначають вимоги до системи менеджменту якості, однак не пред’являють вимог до забезпечення безпеки виробленої про­дукції для споживача. Де ж вихід? Вихід був знайдений напри­кінці 90-х років. Він полягав у розробці та створенні інтегро­ваної системи менеджменту. Стандарт ISO 9001 створює базу для інтеграції вимог стандартів, спрямованих на забезпечення безпеки. Система менеджменту якості, побудована відповідно до ISO 9001:2000, спрямована на виявлення й попередження появи невідповідної продукції, однак вона не гарантує надхо­дження на ринок безпечної продукції. Створення інтегрованої системи менеджменту відповідно до вимог стандарту ISO 9001 і принципів НАССР дає гарантію відповідності продукції вимо­гам і забезпечує її безпеку для споживача. Україна не залиши­лася осторонь від цієї важливої діяльності. В Україні в 2001 р. були введені у дію державні стандарти: ДСТУ ISO 9000-2001 «Системи управління якістю. Основні положення та словник», ДСТУ ISO 9001-2001 «Системи управління якістю. Вимоги» та ДСТУ ISO 9004-2001 «Системи якості. Настанови щодо поліп­шення діяльності».

Зростання кількості захворювань, викликаних зараженою їжею або кормами, викликало необхідність створення стандарту, здатного врегулювати дане проблемне питання. Адже крім шко­ди для здоров’я ці хвороби можуть призвести до значних еконо­мічних втрат, що виражається у збитках від відсутності персо­налу на робочому місці, оплати лікування, страхових виплат і компенсацій за рішенням суду. Тому у 2005 р. експертами ISO від харчової промисловості у тісному співробітництві з Комі­сією «Кодекс Аліментаріус» було розроблено стандарт ISO 22000:2005 «Системи менеджменту безпеки харчових продуктів. Вимоги до будь-яких організацій у ланцюжку поставки» (Food safety management Systems – Requirements for any organization in the food chain). Даний стандарт, підтриманий світовою громад­ськістю, гармонізує вимоги до систем менеджменту безпеки ланцюжків поставки продовольчих товарів, пропонуючи уні­кальне рішення міжнародного масштабу. Крім того, системи менеджменту, засновані на ISO 22000, можуть бути сертифі­ковані.

Стандарт ISO 22000 розроблений спеціально для того, щоб організації всіх типів, що беруть участь у ланцюгу поставки харчової продукції, могли впровадити систему менеджменту безпеки цієї продукції. До таких організацій належать вироб­ники сировини й харчових продуктів, компанії, що забезпе­чу­ють транспортування і зберігання готової продукції, організації роздрібної торгівлі, а також виробники устаткування, пакуваль­ного матеріалу, добавок та інгредієнтів.

Головним достоїнством документа є його здатність полег­шити організації впровадження системи НАССР, вимоги якої гармонізовані для застосування на підприємствах харчової про­мисловості будь-якої країни і не залежать від виду продукції.

У 2000 році Європейський союз поширив «Білу книгу» про безпеку харчових продуктів як початковий етап створення нової правової основи, що регулює належне виробництво продуктів харчування й кормів для тварин і контроль безпеки харчових продуктів. Комісія «Кодекс Аліментаріус» продовжує розробку міжнародних стандартів керівних принципів і рекомендацій, призначених для скорочення ризиків продовольчої безпеки. У рамках Кодекс Аліментаріус була розроблена модель аналізу ризиків, комплексний підхід до харчового ланцюга й система аналізу ризиків і керування критичними точками контролю (АРККТК). Парадигма аналізу ризиків, що складається з оцінки ризику, керування ризиками й оповіщення про ризики, вклю­че­на як загальні принципи в закон ЄС і становить правову основу систем забезпечення продовольчої безпеки в країнах-членах.

У «Білій книзі» ЄС відповідальність за забезпечення продо­вольчої безпеки покладається на весь ланцюг виробництва про­дуктів харчування (включаючи тваринний корм). Уряди країн-членів стежать за тим, щоб виробники належним чином викону­вали цю відповідальність із метою захисту здоров’я і благопо­луччя споживачів. У документі міститься 84 пункти дії, які повинні бути оформлені й включені в закон Співтовариства для зміцнення систем забезпечення безпеки харчових продуктів країн-членів.

Системи управління безпекою харчових продуктів (ХАССП) за ДСТУ 4161 або ISO 22000.

Наразі системи управління безпечністю харчових продуктів застосовують практично в усьому світі як надійний захист спо­живачів від небезпек, які можуть супроводжувати харчову про­дукцію. Запровадження систем управління безпечністю харчо­вих продуктів вимагає законодавство Європейського Союзу, США, Канади, Японії, Нової Зеландії та багатьох інших країн світу. В Україні застосування систем ХАССП (НАССР – Hazard Analysis and Critical Control Points) є обов’язковим для всіх підприємств, які займаються виробництвом або введенням в обіг харчових продуктів. Цього вимагають Закони України «Про без­печність та якість харчових продуктів» та «Про дитяче харчу­вання».

Наводимо витяги з цих Законів:

Закон України «Про безпечність та якість харчових про­дуктів»:

«Стаття 20. Обов’язки виробників та продавців (поста­чаль­ників)

6. Особи, які займаються виробництвом або введенням в обіг харчових продуктів, повинні:

2) застосовувати санітарні заходи та належну практику ви­робництва, системи HACCP та/або інші системи забезпечення безпечності та якості під час виробництва та обігу харчових продуктів;..»

Закон України «Про дитяче харчування»:

«Стаття 9. Основні вимоги до виробництва продуктів дитя­чого харчування

3. Виробники продуктів дитячого харчування зобов’язані за­стосовувати на своїх підприємствах санітарні заходи та належну практику виробництва, систему аналізу ризиків і контролю (регулювання) у критичних точках (НАССР) чи інші системи забезпечення безпечності та якості».

Запровадження системи управління безпечністю харчових продуктів на базі концепції НАССР надає підприємству змогу:

–      гарантувати випуск безпечної продукції за рахунок систе­матичного контролю на всіх стадіях виробництва;

–      належним чином керувати всіма небезпечними чинни­ка­ми, які загрожують безпечності харчових продуктів – запобіга­ти, усувати чи мінімізувати їх;

–      гарантувати, що харчові продукти є безпечними на мо­мент їх споживання в їжу;

–      забезпечити належні гігієнічні умови виробництва згідно з міжнародними нормами;

–      демонструвати відповідність законодавчим і нормативним вимогам щодо безпечності харчових продуктів;

–      укріпити довіру споживачів, замовників та органів нагля­ду до продукції, що виробляється, та підвищити імідж під­при­ємства;

–      розширити мережу споживачів продукції та вийти на за­кордонні ринки;

–      підвищити відповідальність персоналу за випуск безпеч­ної продукції та забезпечити розуміння всіма робітниками під­приємства першорядної важливості аспектів безпечності про­дукції.

В основу стандартів на системи управління безпечністю харчових продуктів покладено концепцію «Аналізування небез­печних чинників і критичні точки керування» (у латинській абревіатурі – НАССР «Hazard Analysis and Critical Control Point»). Концепцію НАССР і настанови щодо її застосування ви­кладено у стандарті Комісії Кодекс Аліментаріус CAC/RCP 1–1969 (Rev. 4–2003) «Рекомендований міжнародний звід правил гігіє­ни харчових продуктів» (Комісію Кодекс Аліментаріус було створено у 60-ті роки минулого століття з ініціативи Продоволь­чої і сільськогосподарської організації ООН (FAO) і Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), наразі вона є найваж­ливі­шим міжнародним інформаційним центром, який розробляє стандарти харчової безпеки.

Для розроблення та впровадження системи управління без­печністю харчових продуктів необхідно реалізувати сім прин­ципів ХACCП, що являють собою узагальнене формулювання вимог:

Принцип № 1. Провести аналіз небезпечних чинників.

Принцип № 2. Визначити критичні точки керування (КТК).

Принцип № 3. Установити критичну (-і) межу (-і).

Принцип № 4. Установити систему моніторингу КТК.

Принцип № 5. Установити коригувальну дію, яку буде вико­нано, коли моніторинг покаже, що конкретна КТК перебуває поза керуванням.

Принцип № 6. Установити процедури перевірки для підтвер­дження того, що система НАССР функціює результативно.

Принцип № 7. Установити порядок документування всіх про­цедур і ведення протоколів, доречних до цих принципів, та їх застосування.

Пізніше на базі концепції ХАССП було розроблено декілька стандартів, що застосовуються в окремих країнах і регіонах або в окремих ланках харчового ланцюга. Найбільш застосо­вува­ними є такі стандарти:

–      ISO 22000:2005 Системи управління безпечністю харчо­вих продуктів – Вимоги до будь-яких організацій харчового ланцюга – стандарт, розроблений Міжнародною організацією зі стандартизації (ISO);

–      BRС (British Retail Consortium Global Standard) – британ­ський стандарт асоціації роздрібних торговців;

–      IFS (International Food Standard) – міжнародний стандарт роздрібних торговців;

–      Dutch HACCP – голландський стандарт на систему ХАССП;

–      FSSC 22000:2010 – стандарт для виробників окремих кате­горій харчових продуктів, що поєднує вимоги ISO 22000:2005 та PAS 220:2008, прийнятий об’єднанням спеціалістів із харчової безпеки Global Food Safety Initiative (GSFI).

В Україні з 1 липня 2003 р. діє національний стандарт ДСТУ 4161-2003 «Системи управління безпечністю харчових про­дук­тів. Вимоги» та з 1 серпня 2007 року набув чинності націо­наль­ний стандарт ДСТУ ISO 22000:2007 (ідентичний міжнародному стандарту ISO 22000:2005). У зв’язку з певними складнощами виконання українськими підприємствами вимог стандарту ДСТУ ISO 22000 (наприклад, орендовані, а не власні виробничі приміщення) деякий час ці два стандарти будуть діяти пара­лель­но. Процес впровадження ДСТУ ISO 22000 для підпри­ємств, на яких функціонує система управління безпечністю харчових продуктів згідно з ДСТУ 4161-2003, буде легшим, ніж для під­приємств, які розпочинають цю роботу з «нуля», тому що обид­ва ці стандарти базуються на принципах НАССР і на засадах системного керування.

Стандарт ДСТУ ISO 22000:2007 поєднує загальновизнані ключові елементи:

–      інтерактивне інформування;

–      системне керування;

–      програми-передумови;

–      принципи ХАССП.

Вимоги стандарту можуть бути використані для створення системи управління безпечністю харчових продуктів всіма орга­нізаціями, які безпосередньо чи опосередковано беруть участь у харчовому ланцюзі, наприклад:

–      виробниками кормів, фермерами, виробниками інгредієн­тів, виробниками та постачальниками харчових продуктів, підприємствами роздрібної і гуртової торгівлі, підприємствами громадського харчування, організаціями, які надають послуги з транспортування, зберігання та дистрибуції, послуги з миття та дезінфекції і т. ін.;

–      виробниками та постачальниками обладнання для харчо­вої промисловості, мийних і дезінфекційних засобів, добрив, пестицидів і ветеринарних препаратів, пакувальних та інших матеріалів, що контактують з харчовими продуктами і т. ін.

Слід зазначити, що стандарт ДСТУ ISO 22000 максимально узгоджений з ДСТУ ISO 9001 для уможливлення їх сумісного застосування.

Запровадження системи управління безпечністю харчових продуктів на підприємстві – тривалий процес, який стосується всіх служб і всього персоналу. Він не обмежується лише роз­роб­кою документації та наведенням елементарного порядку на ви­робництві. Для запровадження дієвої системи управління без­печністю харчових продуктів необхідне, передусім, навчання найвищого керівництва, групи НАССР, персоналу, що виконує роботи, які впливають на безпечність продуктів та осіб, відпо­ві­дальних за здійснення оперативного контролю. Може виник­нути потреба у зміні технологічних процесів або методів паку­вання, перегляді вимог до постачальників сировини та матеріа­лів, або навіть і в заміні виробничого устатковання чи пере­пла­нуванні приміщень.

Але найважливішим, мабуть, є те, що в процесі заправа­джен­ня системи змінюється психологія працівників усіх рівнів, при­ходить усвідомлення важливості питань, пов’язаних з безпеч­ні­стю продукції, формується розуміння того, яким має бути су­часне управління організацією, щоб досягнути найбільшої ре­зультативності щодо убезпечення харчових продуктів.

Під час розробки системи підприємство має змогу використо­вувати такі настанови:

–      ДСТУ-Н ISO/TS 22004:2009 (ISO/TS 22004:2005) Системи управління безпечністю харчових продуктів – Настанова щодо застосування ISO 22000:2005;

–      ДСТУ ISO 22005:2009 (ISO 22005:2007) Простежуваність у кормових та харчових ланцюгах – Загальні принципи та основні вимоги щодо розроблення та запровадження системи;

–      PAS 220:2008 – Програми-передумови харчової безпеки для харчових виробництв – стандарт, розроблений Британським інститутом стандартів;

–      ISO/TS 22002-1:2009 Програми-передумови для безпеч­но­сті харчових продуктів. Частина 1. Харчова промисловість.

Сертифікацію системи управління безпечністю харчових продуктів підприємства здійснюють на добровільній основі, з метою демонстрації її відповідності нормативним вимогам, гарантування безпечності продукції та підвищення довіри з боку замовників, споживачів та органів контролю (див. розділ «Сер­тифікація систем управління»).

5.5.4. Розвиток систем простежуваності для харчової продукції

Простежуваність (англ. traceability) – це можливість просте­жити передісторію, застосування або місцезнаходження про­дук­ту за допомогою зафіксованої ідентифікуючої інформації.

Системи забезпечення простежуваності дозволяють опера­тивно та з мінімальними витратами вилучати продукцію у разі виявлення її недоліків на будь-якому етапі виробництва чи постачання, встановлювати причини недоліків і вживати необ­хідних заходів для запобігання подальшого розповсюдження невідповідної сировини та готової продукції.

Забезпечення простежуваності набуває все більшої актуаль­ності для українських товаровиробників і постачальників. Вимоги до простежуваності передбачені законодавствами щодо безпеки споживчої продукції в Європейському Союзі та ба­га­тьох інших країнах. Простежуваність продукції передбачають міжнародні стандарти управління системами якості.

Безпека харчової продукції та її простежуваність перебу­вають у центрі уваги урядових і промислових кіл в усьому світі. Наразі розвиваються численні ініціативи, започатковані з метою запровадження різноманітних функціональних форм відстежу­вання руху та місцезнаходження, а також визначення по­ходження продукції. Завдяки можливостям забезпечувати все­світню унікальну ідентифікацію товарних позицій, логістичних одиниць, сторін і виробничих об’єктів, система GS1 найкращим чином підходить для організації простежуваності.

Використання стандартних засобів системи GS1 є простим та економічно доцільним методом забезпечення простежуваності у виробництві та постачанні харчової продукції. У багатьох ви­падках сировина та готові товари вже мають необхідні іден­тифікуючі ознаки, що використовуються у постачальницьких і торгових операціях (штрихові коди із унікальними ідентифіка­ційними номерами). Існуючі інформаційні системи підприємств-партнерів підготовлені до використання цих стандартів і містять інформацію, яка може бути успішно використана для забезпе­чення простежуваності.

Впровадження систем простежуваності в ланцюжку поста­чання вимагає від усіх залучених торгових партнерів система­тичного об’єднання фізичного потоку сировини, напівфабри­катів і готових продуктів із інформаційним потоком, що їх супроводжує. Усе це найкращим чином досягається за умови використання єдиної мови ділового спілкування – системи GS1. Завдяки універсальному та всесвітньому застосуванню спожи­вачами, діловою спільнотою та державними органами система GS1 найкращим чином відповідає вимогам систем простежу­ваності.

5.5.5. Відносини з WHO/FAО (Кодекс), ОЕСР, ЄЄК ООН

З розвитком суспільства і хар­чової індустрії система забез­пе­чення якості та безпечності хар­чових продуктів постійно удоско­налюється. Інтенсифікація і гло­балізація сучасного виробництва харчових продуктів і міждер­жавних торгових відносин обумовили створення міжнародного харчового законодавства з метою впровадження більш жорстких вимог до безпечності харчових продуктів. З цією метою було прийнято Кодекс Аліментаріус (Codex Alіmentarіus).

Історичні аспекти створення міжнародного харчового законодавства

Стандарти на харчові продукти для захисту споживача і торгівлі цими продуктами мають певні традиції. Найдавніші цивілізації вже робили спроби регламентувати харчові про­дукти. Ще пророк Мойсей встановив закони, які не дозволяли споживати м’ясо «нечистих» тварин, особливо тих, котрі заги­нули через нез’ясовані причини, а не були забиті під спеціаль­ним наглядом. У єгипетських папірусах пропонувалося марку­вати певні харчові продукти етикетками. У древніх Афінах здій­снювали перевірку пива і вин, щоб забезпечити їхню чистоту та доброякісність. Римляни створили добре організовану систему державного контролю харчових продуктів для захисту спожи­вачів від шахрайства чи продажу неякісної або фальсифікованої продукції. У середні століття в Європі окремі країни вже прий­няли закони про якість і безпечність яєць, ковбас, сиру, пива, вина і хліба. Деякі з цих давніх законів діють і нині. Промислова революція, що почалася у Європі наприкінці 18 ст., дала техніч­ний і економічний поштовх торгівлі продуктами харчування на різних континентах і між континентами. На початку 19 ст. ви­найшли спосіб консервування у герметичній тарі. У середині цього століття в Європу з тропіків уперше завезено банани. На ті ж часи припадає поява більшості сучасних стандартів на харчові продукти та системи їхнього контролю, що пов’язано з інтенсивним розвитком хімії харчових продуктів. І тоді ж було прийнято перші закони про харчові продукти і засновано кон­трольно наглядові органи.

Кінець 19 ст. характеризувався надходженням перших партій морозива з Австралії і Нової Зеландії до Великобританії, що відкрило нову еру перевезення харчових продуктів на далекі відстані. Початок 20 ст. ознаменувався спробами торгових асо­ціацій полегшити світову торгівлю за допомогою використання уніфікованих стандартів. Так, у 1903 році Міжнародна феде­рація молочної промисловості розробила міжнародні стандарти на молоко і молочні продукти. Пізніше ця федерація стала важ­ливим каталізатором у процесі створення Комісії Кодекс Алі­ментаріус. У 1945 р. була заснована ФАО, коло питань якої – харчування і розробка міжнародних стандартів на харчові про­дукти. У 1948 р. було засновано ВООЗ, яка крім питань охорони здоров’я людей опікується стандартами на харчові продукти. Історичні корені сучасного Кодекс Аліментаріус прослідко­ву­ються у зводі Codex Alіmentarіus Austrіacus – так називався збір­ник стандартів і описів безлічі продуктів харчування, які були розроблені в Австро Угорській Імперії протягом 1897–1911 рр. і опубліковані в 1911 р. На той час мета Кодексу полягала в тому, щоб указати призначення продукту харчування, дати його ви­значення, навести методи дослідження й оцінки, а також дати рекомендації щодо продажу продовольчих товарів, на які поши­рювалася чинність Федерального закону. І хоча цей документ не мав юридичної сили, його використовували в судах як еталон для визначення стандартів ідентичності для конкретних харчо­вих продуктів. Безперечно, назва нинішнього Кодекс Алімен­таріус запозичена з цього австрійського харчового кодексу.

Утворення міжнародного Кодекс Аліментаріус базувалося на наукових розробках, які проводилися в галузях харчової хімії, харчової технології, харчової мікробіології, мікології, харчової токсикології (пестицидів, харчових добавок тощо), ветеринарної медицини, в рамках спеціалізованих програм ФАО і ВООЗ за тісної взаємодії лабораторій, університетів і незалежних експер­тів. З 1950 р. починаються спільні засідання експертів ФАО і ВООЗ з питань харчування, харчових добавок та інших, пов’я­за­них з ними галузей. У 1953 р. Всесвітня асамблея охорони здо­ров’я – вища керівна структура ВООЗ – заявляє, що широке використання хімікатів у харчовій промисловості несе загрозу здоров’ю людини, представляючи собою нову проблему, якій необхідно приділити увагу. Щодо цього, з 1954 по 1958 р. Австрія активно домагається створення регіонального харчового кодексу – Codex Alimentarius Europaeus. У 1960 р. Перша регіональна Європейська конференція ФАО підтримує ідею міжнародної (а не регіональної) угоди про мінімальні стандарти на харчові продукти. Вона пропонує Генеральному директорові Організації представити свої пропозиції щодо об’єднаної програми ФАО/ВООЗ (WHO/FAО) із стандартів на харчові про­дукти на розгляд конференції ФАО. А вже у 1961 р. Codex Alimentarius Europaeusприймає резолюцію, у якій пропонується передати ФАО і ВООЗ керівництво його діяльністю з розробки харчових стандартів. За підтримки ВООЗ, Економічної комісії ООН, Організації економічного співробітництва і розвитку та Ради Codex Alimentarius EuropaeusКонференція ФАО заснувала Кодекс Аліментаріус і прийняла рішення про створення міжна­родної програми зі стандартів на харчові продукти.

У тому ж 1961 р. Конференція ФАО прийняла рішення про заснування Комісії Кодекс Аліментаріус і виступила зі Звернен­ням до ВООЗ про невідкладне затвердження об’єднаної про­грами ФАО/ВООЗ зі стандартів на харчові продукти. Спочатку Комісія була створена Конференцією ФАО з метою полегшення торгівлі продовольством і продукцією сільського господарства. При цьому ФАО виконувала мандат, вручений ООН. Але вихо­дячи з того, що безпечність харчових продуктів є найважли­вішою складовою якості, ФАО звернулася до ВООЗ із закликом щодо об’єднання зусиль у цьому напрямі. У наступному 1962 р. було створено Об’єднану програму ФАО/ВООЗ зі стандартів на харчові продукти, а в 1963 р. у рамках Об’єднаної програми ФАО і ВООЗ – міжнародну Комісію Кодекс Аліментаріус (нада­лі Комісія), як виконавчий орган, призначений для розробки міжнародних продовольчих стандартів. Комісія створена як між­урядовий орган, відкритий для всіх членів ФАО і ВООЗ, в якому уряди приймають рішення, але де також враховуються думки й коментарі всіх членів громадянського суспільства щодо проек­тів стандартів під час їхнього проходження через процедуру розробки. Визнаючи важливість ролі ВООЗ у всіх медико­са­нітарних аспектах харчових продуктів і приймаючи до уваги її мандат на розробку харчових стандартів, Всесвітня асамблея охорони здоров’я у 1963 р. затверджує рішення про створення Об’єднаної програми ФАО/ВООЗ зі стандартів на харчові продукти і приймає Статут Комісії Кодекс Аліментаріус. Основ­ні цілі Об’єднаної програми: охорона здоров’я споживачів і забезпечення сумлінної практики в торгівлі харчовими продук­тами, а також сприяння координації діяльності міжнародних урядових і неурядових організацій щодо розробки продовольчих стандартів.

Кодекс Аліментаріус (з латинської дослівно «Харчовий Кодекс», «Харчовий Закон» чи «Звід нормативів»), що потрібно розуміти як «Законодавство про харчові продукти» або «Звід норм і правил про харчові продукти. Тобто це – збірник стан­дартів, технічних норм і правил, методичних вказівок та інших рекомендацій, прийнятих міжнародним співтовариством, які викладаються в однаковому стилі і мають як загальний, так і досить конкретний характер. Одні з них стосуються докладних вимог щодо певного харчового продукту чи групи продуктів, інші – здійснення і організації технологічних процесів або робо­ти державних систем регламентації безпечності харчових про­дуктів і захисту споживачів.

Мета, положення та сфера застосування Кодекс Алімен­таріус

Нині зростають обсяги міжнародної торгівлі харчовими про­дуктами, збільшується кількість закордонних поїздок, що при­носить важливі соціальні й економічні вигоди. Але це також часто призводить до поширення різних захворювань у всьому світі. Зважаючи на такі обставини, принциповою метою Кодекс Аліментаріус є охорона здоров’я споживачів харчових продуктів і сприяння сумлінній торгівлі харчовими продуктами. Поло­жен­ня Кодексу ґрунтуються на тому, що всі споживачі мають рівні права на одержання безпечних продуктів, а також на захист від недобросовісного ведення торгівлі. Не допускаються до міжна­родного продажу продукти, що містять отруйні речовини чи непридатні для споживання продукти розпаду, хвороботворні субстанції і ксенобіотики; продукти фальсифіковані та не відпо­відають маркуванню, а також продукти, які виготовлені, упако­вані, зберігалися або транспортувалися за умов порушення сані­тарних вимог. Відповідальність за безпечність і придатність до споживання харчових продуктів несуть усі, хто до цього причет­ний: фермери, постачальники, виробники та ін.

Загальна структура Кодекс Аліментаріус

Кодекс Аліментаріус включає 13 томів:

Том 1 А – загальні вимоги;

Том 1 В – загальні вимоги (гігієна харчових продуктів );

Том 2 А – залишковий рівень пестицидів у продуктах харчу­вання (загальний текст);

Том 2 В – залишковий рівень пестицидів у продуктах харчу­вання (граничні норми залишкового вмісту);

Том 3 – залишкові рівні ветеринарних лікарських препаратів у харчових продуктах;

Том 4 – продукти спеціального харчування (включаючи про­дукти для новонароджених і дітей);

Том 5 A – перероблені та свіжозаморожені фрукти й овочі;

Том 5 В – свіжі фрукти й овочі;

Том 6 – фруктові й овочеві соки, нектари;

Том 7 – зернові, бобові й продукти з них, а також білки рос­линного походження;

Том 8 – олії і жирові продукти;

Том 9 – риба і вироби з риби;

Том 10 – м’ясо і м’ясні продукти, супи і бульйони;

Том 11 – цукор, какао-продукти, шоколад та інші продукти;

Том 12 – молоко і молочні продукти;

Том 13 – методи аналізу і відбору проб.

Зміст кожного тому добре упорядкований для зручності ко­ристування. Наприклад, том 1А (загальні вимоги) містить визначення основних принципів і мети Кодекс Аліментаріус, а також загальні вимоги до харчових продуктів, їхнього продажу й інспектування та включає такі розділи:

–      основні принципи Кодекс Аліментаріус;

–      визначення мети Кодекс Аліментаріус;

–      етичні норми міжнародної торгівлі продовольством;

–      етикетування продуктів;

–      харчові добавки;

–      контамінанти в харчових продуктах;

–      опромінені продукти;

–      імпорт і експорт харчових продуктів;

–      системи інспектування і сертифікації.

Комісія Кодекс Аліментаріус відповідає за надання про­по­зицій Генеральним директорам ФАО і ВООЗ, які, у свою чергу, зобов’язані консультуватися з нею з усіх питань, що стосуються виконання Спільної програми ФАО/ВООЗ зі стандартів на хар­чові продукти.

Головна мета діяльності Комісії полягає у створенні пого­джених на міжнародному рівні правил національної системи контролю продуктів. Основою створення таких правил є захист здоров’я споживача, дотримання норм міжнародної торгівлі та урахування особливостей кожної країни. При цьому головним пріоритетом Комісії є захист інтересів споживачів, що перед­бачає виконання мінімально необхідних вимог до продукту, які забезпечують його безпечність (відсутність ризику для здоров’я людини) і якість.

Стратегічні завдання Комісії включають:

–      розвиток міжнародних харчових стандартів;

–      застосування наукового підходу до аналізу ризиків;

–      розвиток зв’язків Кодексу з іншими регулюючими орга­ні­заціями;

–      забезпечення можливостей швидкого й ефективного реа­гу­вання на виникаючі проблеми і нові розробки в харчовій га­лу­зі;

–      залучення нових учасників до роботи в Комісії;

–      максимально можливе поширення та впровадження стан­дартів Кодексу.

Статут і Регламент Комісії Кодекс Аліментаріус

Після затвердження у 1961, 1963 рр. Конференцією ФАО та Асамблеєю ВООЗ Статуту та Регламенту Комісії Кодекс Аліментаріус Статут був переглянутий в 1966 і 2006 роках. До Регламенту також декілька разів вносилися поправки, востаннє – у 2006 р.

Статут Комісії Кодекс Аліментаріус формує правову базу роботи Комісії, встановлює її повноваження. Він є формальним відображенням концепції створення Комісії, що забезпечує її юридичний аспект роботи. Статут складається з 10 статей.

Основними з-поміж них є перші дві, які визначають при­зна­чення, мету і завдання Комісії, а також право на обрання до її складу нових членів.

У статті 1 Статуту викладаються призначення, повноваження і цілі Комісії. Зокрема, саме тут сказано, що Комісія Кодекс Аліментаріус відповідає за подання пропозицій Генеральним директорам ФАО і ВООЗ, які, у свою чергу, зобов’язані кон­сультуватися з нею з усіх питань, що стосуються виконання Об’єднаної програми ФАО/ВООЗ стосовно стандартів на хар­чо­ві продукти. Її мета:

а)    захист здоров’я споживачів і забезпечення сумлінної тор­гівлі харчовими продуктами;

б)   координація робіт зі створення харчових стандартів на харчові продукти міжнародними урядовими і неурядовими орга­нізаціями тощо;

в)   внесення виправлень до опублікованих стандартів, пере­важно згідно з вимогами часу.

У статті 2 визначено, що право на членство в Комісії відкри­то для всіх держав-членів і асоційованих членів ФАО і ВООЗ, які зацікавлені в розробці міжнародних стандартів на харчові продукти.

До складу членів входять усі країни, які повідомили Гене­рального директора ФАО чи ВООЗ про своє бажання стати чле­нами. У 2005 р. до складу Комісії входила 171 країна із загаль­ним населенням 98 відсотків від усього населення Земної кулі.

Членом-організацією Комісії є також Європейське Співтова­риство.

Європейська економічна комісія Організації Об’єднаних Націй (ЄЕК ООН) – одна з 5 регіональних комісій ООН, що входить в систему допоміжних органів Економічної і соціальної ради ООН. Європейська економічна комісія була заснована 1947 року Економічною і соціальною радою ООН (ЕКОСОР) з метою розвитку економічної діяльності та зміцненя економічних зв’язків усередені регіону ЄЕК ООН, а також між цим регіоном і рештою світу. Україна як правонаступниця УРСР є однією із держав засновниць ЄЕК. Членами Комісії є 56 країн, включаючи європейські держави, США, Канаду, Ізраїль, а також азіатські республіки колишнього СРСР. Керівні органи: з 19 грудня 2008 р. Виконавчим секретарем ЄЕК є Ян Кубіш (Ján Kubiš), грома­дянин Словаччини. Раніше виконавчим секретарем ЄЕК з січня 2006 р. був Марек Белка (Польща). У зв’язку з переходом Марека Белки на посаду директора європейського департаменту МВФ, з листопада 2008 р. виконуючим обов’язки Виконавчого Секретаря ЄЕК призначено Паоло Гарону (громадянина Італії). Вищим органом ЄЕК є Сесії Комісії, які, починаючи з 2007 р., відбуватимуться на дворічній основі. У період між сесіями, керівництво ЄЕК здійснює Виконавчий комітет, до складу якого входять представники країн-членів і керівництво Секретаріату Комісії. У ході сесії Комісія обирає Голову та трьох заступників Голови, які становлять Бюро ЄЕК. Протягом 2002–2003 рр., 2006–2007 рр., а також на період 2007–2009 рр. заступником Голови ЄЕК обрано Постійного представника України у Женеві. Основні напрями діяльності: навколишнє середовище; транс­порт; статистика; розвиток торгівлі, промисловості та підприєм­ництва; економічний аналіз; енергетика; лісоматеріали; населені пункти. Структура ЄЕК: Комітет з екологічної політики, Комі­тет з внутрішнього транспорту, Комітет з розвитку торгівлі, Ко­мітет з економічного співробітництва та інтеграції, Комітет з лісового господарства, Комітет з населених пунктів та земель­них ресурсів, Комітет із сталої енергетики та Конференція європейських статистиків. Існує більше 60 підпорядкованих комітетам допоміжних органів – робочих груп і спеціальних груп експертів тощо.

Укладені під егідою ЄЕК міжнародні договори. Під егідою ЄЕК укладено та діє більше 110 міжнародних конвенцій і угод з питань залізничного, водного та автомобільного транспорту, змішаних і контейнерних перевезень, перевезення небезпечних вантажів, охорони довкілля, статистики, полегшення умов тор­гівлі. Серед цих міжнародно-правових документів є такі відомі, як Конвенція про транскордонне забруднення повітря на великі відстані та її протоколи, Митна конвенція про міжнародне пере­везення вантажів з використанням книжки МДП, Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, Європейська угода про перевезення небезпечних вантажів тощо. Деякі з цих конвенцій та норм застосовуються не тільки країна­ми регіону, а і міжнародним співтовариством у цілому. Україна є стороною більшості зазначених міжнародно-правових доку­ментів.

У рамках діяльності ЄЕК щорічно відбувається більше 120 сесій її робочих органів (комітетів, робочих груп, нарад експертів). За участь України в роботі ЄЕК відповідають 15 українських міністерств, відомств і організацій. Участь у діяльності ЄЕК дозволяє українським міністерствам і відомст­вам не тільки одержувати актуальну інформацію щодо еконо­мічної, промислової, транспортної, екологічної політики євро­пейських країн, а й брати участь у розробці загально­євро­пейських норм, стандартів, інших міжнародно-правових доку­ментів у цих сферах. ЄЕК послідовно розширює співробіт­ництво і координує свою діяльність з глобальними програмами та установами ООН (ЮНЕП, ЮНКТАД), СОТ, регіональними організаціями та фінансовими структурами (ОБСЄ, ОЕСР, ЄБРР, ЄК, ЄВРАЗЕС), а також субрегіональними організаціями (ЧЕС, РДБМ, ЦЄІ). Комісія надає також сприяння реалізації Ініціативи для країн Південно-Східної Європи (СЕКІ), Спеціаль­ної програми для країн Центральної Азії (СПЕКА). Окремим пріоритетом міжсекторальної роботи Комісії є сприяння країнам з перехідною економікою (КПЕ). Діяльність у рамках цього важливого для України напрямку здійснюється у формі семі­на­рів і робочих нарад з актуальних проблем переходу до ринкової економіки, підготовки досліджень і керівних матеріалів з цих питань, надання консультативних послуг щодо адаптації галузей економіки до ринкових умов. Секретаріатом Комісії підготов­лено низку корисних для українських міністерств і відомств досліджень і керівних матеріалів з юридичних аспектів при­ва­тизації у промисловості, залучення іноземних інвестицій, питань розвитку малих і середніх підприємств, розширення торгівлі між країнами з перехідною економікою тощо. За сприяння експертів ЄЕК здійснюється експертиза проектів національних законо­дав­чих актів у галузі транспорту.

5.5.6. СОТ/СФС

Угода СОТ про застосування санітарних і фітосанітарних заходів (СФС)

Угода про СФС встановлює базові правила для стандартів безпеки харчових продуктів та здоров’я рослин і тварин. Усі країни вживають заходів, які гарантують, що харчові продукти безпечні для споживачів і запобігають розповсюдженню шкід­ників чи хвороб серед тварин і рослин. В Угоді санітарні та фітосанітарні заходи визначені як будь-які заходи, що засто­со­вуються:

–      для захисту життя людей і тварин від ризиків, джерелом яких є харчові добавки, забруднювачі, токсини або патогенні організми в харчових продуктах;

–      для захисту життя людини від хвороб, що переносяться рослинами, тваринами;

–      для захисту життя рослин або тварин від шкідників, хвороб або патогенних організмів;

–      для уникнення чи обмеження іншої шкоди, яка може бути нанесена країні від ввезення, акліматизації або розповсюдження шкідників.

Сюди входять заходи, прийняті для захисту здоров’я риб і дикої фауни, лісів та дикої флори.

СФС заходи можуть приймати різні форми:

–      вимоги, щоб продукція прибувала з вільних від хвороб регіонів;

–      огляд продукції;

–      певна обробка;

–      встановлення допустимих максимальних рівнів залишків пестицидів;

–      дозвіл використовувати тільки деякі добавки в харчових продуктах.

Санітарні (здоров’я людей і тварин) і фітосанітарні (здоров’я рослин) заходи застосовуються до харчових продуктів, виго­тов­лених всередині країни, до місцевих хвороб рослин і тварин, а також до продукції, що надходить з інших країн.

СФС заходи можуть призвести до обмежень у торгівлі. Основна мета Угоди по СФС полягає в тому, щоб підтримати суверенне право будь-якої країни на забезпечення рівня захисту здоров’я, який вважається прийнятним, і гарантувати, що ці незалежні права не використовуються для протекціоністських цілей і не призводять до непотрібних бар’єрів у міжнародній торгівлі.

Заходи, що визначаються Угодою по СФС, поширюються на такі об’єкти:

–      харчові добавки, забруднювачі, токсини в продуктах і напоях;

–      залишки ветеринарних препаратів і пестицидів у харчових продуктах;

–      сертифікація харчової продукції, здоров’я тварин і рослин;

–      вплив методів переробки на безпеку їжі;

–      вимоги до маркування, що мають пряме відношення до нешкідливості харчової продукції;

–      карантин тварин і рослин;

–      вимоги до створення зон, вільних від паразитів і хвороб;

–      процедури щодо запобігання розповсюдження, контролю або знищення паразитів і хвороб у країні.

[Вгору] [Вниз]