3.2. Аналіз іноземного досвіду побудови системи технічного регулювання та споживчої політики

3.2.1. Австрія

Законодавство у сфері технічного регулювання базується на директивах «Нового» та «Глобального» підходів, впроваджених у національне законодавство.

Нормативна база. Усі стандарти CEN і CENELEC впрова­джено як національні.

Інфраструктура. Загальну координацію робіт здійснює Мі­ністерство економіки. У сфері стандартизації діє Інститут стан­дартів, який координує діяльність мережі технічних комітетів зі стандартизації, що віддзеркалює європейську структуру стан­дартизації.

Оцінкою відповідності займаються незалежні органи серти­фікації недержавної форми власності. У сфері метрології діє державне бюро з метрології, яке відповідає за розвиток і збере­ження еталонної бази та законодавчу метрологію, а також метрологічний нагляд через мережу регіональних центрів у галузі суспільних інтересів (торгівля, зв’язок, транспорт, довкіл­ля, енергетика, безпека). У сфері захисту прав споживачів діють громадські організації. Спірні питання вирішують у судовому порядку. Ринковий нагляд за безпекою продукції здійснюють ін­спекції, підвідомчі відповідним міністерствам. Ринковий нагляд за безпекою промислової і харчової продукції розмежовано. Навчальну діяльність у сфері стандартизації та якості здійснює Австрійський інститут стандартів.

3.2.2. Німеччина

Законодавство. Німеччина має досить розвинене законодав­ство у сфері технічного регулювання, зокрема, закони про стан­дартизацію, метрологію. У національне законодавство впрова­джено всі європейські директиви «Нового» та «Глобального» підходів, а також вимоги всіх директив старого підходу.

Нормативна база. Усі європейські стандарти ухвалено як національні.

Крім того, існує до 20 % загальної кількості суто національ­них, що враховують особливості розвитку німецької економіки.

Інфраструктура. Національним органом стандартизації в Німеччині є Інститут стандартів, який координує діяльність мережі технічних комітетів зі стандартизації, що віддзеркалює європейську структуру стандартизації. У сфері метрології діє Німецький фізико-технологічний інститут. Існує досить велика кількість органів з акредитації, які об’єднуються в Німецьку акредитаційну раду (це суттєва відмінність системи акредитації в Німеччині від європейських принципів). Питання контрою безпеки на ринку та захисту прав споживачів належить до ком­петенції Міністерства сільського господарства та праці. За без­пеку на ринку продукції, що підпадає під дію технічних регла­ментів, відповідають галузеві міністерства та створені при них інспекції. Сертифікацією займаються незалежні сертифікаційні організації недержавної форми власності. Національний інсти­тут стандартів і Метрологічний інститут проводять широко­масштабні навчальні заходи для представників промисловості. У них діють окремі навчальні підрозділи.

Сертифікація в Німеччині

Правовою базою сертифікації в Німеччині служать закони у сфері охорони здоров’я і життя населення, захисту довкілля, безпеки праці, економії ресурсів, захисту інтересів споживачів. З 1990 р. у країні діє закон про відповідальність за виготовлення недоброякісної продукції, який гармонізований із законодав­ством країн-членів ЄС і служить законодавчою базою для серти­фікації у рамках єдиного ринку. Закон охоплює дуже широке коло товарів: від іграшок до деяких видів устаткування.

У національній системі сертифікації Німеччини функціону­ють різні органи та організації, що відповідають за серти­фі­кацію:

а)    на урядових засадах (для проведення обов’язкової серти­фікації): ZLS (урядова) – безпека праці та споживача; ВАРТ (фе­деральна) – техніка зв’язку; ARGEBAU (урядова) – будівництво; IFBT (федеральна) – будівельні конструкції і матеріали;

б)   на неурядових (незалежних) засадах: DAP – випробу­вання, крім електротехніки та інформаційних технологій; DATech – випробування електротехнічного обладнання, точної механіки та оптики; DEKITZ – випробування в галузі інфор­ма­ційних технологій; DAM – випробування металів; DASMIN – випробування нафти; DASET – випробування посудин під тис­ком, трубопроводів і сталевих конструкцій; DQS, TUV CERT – оцінювання систем якості; DKD – випробування засобів вимірю­вань; RAL – визначення знаків сертифікації продукції.

Усього в галузі випробувань у межах різних систем серти­фікації функціонує більше 400 організацій.

За даними Германського інформаційного центру ГАТТ/СОТ, Загальнонаціональна система сертифікації в країні включає декілька систем сертифікації. Потреби германської економіки на 80–90 % задовольняють такі системи, що є складовими загаль­нонаціональної:

А – система сертифікації відповідності регламентам;

A1 – система сертифікації відповідності стандартам DIN;

А2 – система сертифікації VDE;

A3 – система сертификації DVGW;

В – система сертифікації Германського інституту гарантії якості та маркування RAL;

З – система сертифікації на знак GS промислової технології;

D – система нагляду за відповідністю будівельних конструк­цій федеральним нормам;

Е – система сертифікації засобів вимірів і еталонів;

F – система сертифікації відповідності розділу 24 Германські промислові законодавства.

Система A1 охоплює усі види виробів, на які встановлені вимоги в стандартах DIN. Керує нею Германський інститут стандартизації. Система носить добровільний характер. До неї мають однаковий доступ германські та зарубіжні організації, зацікавлені в сертифікації своєї про­дукції. Безпосередні роботи з сертифікації у цій системі здійснює Суспільство за оцінкою відпо­відності DIN CERTCO, що бере участь в декількох угодах з сертифікації у рамках ЄС і співпрацює з міжнародними організаціями. Вироби, випробувані на відповідність вимогам стандартів DIN, маркуються знаком DIN GEPRÜFT, що бере участь в декількох угодах з сертифікації у рамках ЄС і співпрацює з міжнародними організаціями. Вироби, ви­пробувані на відповідність вимогам стандартів DIN, маркуються знаком DIN GEPRÜFT («випробувано на відповід­ність вимогам DIN»). Використання знаку супроводжується ін­спекційним контролем.

Цей знак введений як доповнення до успадкованого ще від довоєнної Німеччини і зареєстрованого в усіх країнах, що під­пи­сали Мадридську конвенцію про торгові знаки, знаку DIN. Цей знак проставлявся на виробах, сертифікованих на безпеку, але в той же час виготівникам не заборонялося також маркувати ним свої товари, вказуючи тим самим на їх відповідність вимогам стандарту DIN. На застосування цього знаку не потрібна ліцен­зія.

Знак відповідності DIN GEPRÜFT, введений з 1972 р., може використовуватися тільки для маркування сертифікованих виро­бів. Однією з провідних організацій є Німецький інститут стан­дартизації (DIN), який очолює систему сертифікації на відпо­від­ність стандартам DIN і є неурядовою організацією. Інститут реалізує свої функції через Німецьке товариство товарних знаків (DGWK). Його завданням є створення системи видачі серти­фі­катів на основі стандартів DIN, міжнародних стандартів, інших регламентів, що мають характер стандартів. DGWK надає знаки контролю та випробувань «DIN» продукції, виготовлення якої підлягає типовій перевірці на відповідність стандартам DIN у незалежних контрольно-випробувальних лабораторіях у країні, за кордоном або в урядових установах з випробування мате­ріа­лів і виробів. Офіційне визнання таких лабораторій є ще одним видом діяльності DGWK, яке здійснює управління та нагляд за системою видання сертифікатів і представляє інститут DIN у CASCO (ISO).

Відповідність продукції встановленим вимогам підтверджу­ється позначенням продукції знаком «DIN», присвоєнням виро­бу знака «DIN-gepruft», виданням на продукцію сертифіката від­повідності.

Знак «DIN» прийнятий у 1920 p., зареєстрований у Німецько­му товаристві товарних знаків і визнається зарубіжними краї­на­ми, що підписали Мадридську конвенцію. Він не є обов’язко­вим, на право його отримання не потрібно спеціальної ліцензії. Відповідно до прийнятої в ISO систематизації типів сертифікації використання знака «DIN» можна віднести до «заяви виробника про відповідність». Правильність застосування знака «DIN» не контролюється, контроль передбачений лише у випадках, пов’я­заних із забезпеченням безпеки виробу, і регламентується стан­дартом. Відповідальність за маркування продукції знаком «DIN» несе виробник, а у разі його неправочинного застосування інсти­тут DIN може заборонити використання знака, накласти штраф на виробника, а у випадку злісних порушень – подати в суд.

За застосування знака «DIN» оплата не вимагається. Вироб­лену за кордоном продукцію можна маркувати знаком «DIN», якщо вона відповідає стандартам DIN.

Інспекційний нагляд за дотриманням законів з безпеки праці і закону про безпеку технічного устаткування проводять відділи виробничого нагляду міністерств праці та соціального забезпе­чення усіх земель. Інспекція полягає в тому, щоб максимально обмежити застосування устаткування, що не пройшло сертифі­каційні випробування. Технічну інспекцію здійснюють асоціації виготівників устаткування, які несуть відповідальність за запо­бі­гання нещасним випадкам, страхування і відшкодування збитку працівникам підприємств. Вони також розробляють і видають вимоги з безпеки установок та устаткування. Перевірки устатку­вання асоціації організовують або за запитами підприємств (фірм), або після негативних результатів сертифікації. Для вико­нання перевірок запрошуються професійні технічні інспектори. Асоціації складаються з груп, організованих за галузевою ознакою. Найбільш відомі з них – група GBG (Gewerbliche Berufsgenossenschaften) – професійна асоціація для промисло­вості, а також TUV (Technische Uberwachungs Verein e.v.) – організація технічної інспекції. TUV має право проводити серти­фікацію від імені VDE.

Система А2 – це система Союзу електротехніків (VDE), під­тримувана Інститутом сертифікації і випробувань (PZI). У ній сертифікують усі види електротехнічних і електронних виробів, на які поширюються правила VDE, а іноді і стандарти DIN.  З 1980 р. проводяться випробування на відповідність стандартам МЭК. Сертифікація в системі А2 може бути добровільною і обов’язковою, що залежить від наявності законів, які безпосе­редньо регламентують вимоги до конкретного виду товарів. VDE – учасник європейських і міжнародних багатосторонніх угод про взаємне визнання результатів випробувань і систем сертифікації, що сприяє визнан­ню знаків відповідності системи VDE за кордоном. Вони зареє­стровані та визнані практично в усіх європейських країнах.

Контроль за правильністю маркування знаками VDE здійснює Центр з випробувань і сертифікації VDE-Prufstelle. Сертифікат, виданий цією організацією, гарантує відпо­відність продукції вимогам Закону про без­пеку промислового устаткування або Закону про захист від радіоперешкод. Використання знаків VDE без ліцензії цього Центру заборонене. Виготівник устаткування, який отримав сер­тифікат і право маркіровки знаком відповідності, зобов’язаний представити докази можливості підтримувати відповідність своєї продукції сертифікаційним вимогам впродовж усього часу її випуску. Система A3 – це система сертифікації Асоціації фірм з газо- і водопостачання Німеччини – DVGW. Газове устатку­вання в Німеччині відповідно до Закону «Про забезпечення без­пеки технічних пристроїв» підлягає обов’язковій сертифікації на відповідність стандартам DIN. Несертифіковане газове устатку­вання місцеві газові компанії відмовляються підключати до системи газопостачання. Особливістю вимог до газового устат­кування в Німеччині є його відповідність тому типу газу, який застосовується в конкретній області країни, що враховують ви­готівники устаткування.

Відносно сертифікації інших видів товарів, вживаних у сфері газоводопостачання, сертифікація носить добровільний харак­тер, але споживачі завжди віддають перевагу сертифікованому товару. Схема сертифікації розроблена DVGW і розрахована в основному на устаткування побутового та комерційного при­зна­чення.

Сертифікація газового побутового устат­кування на відповідність зарубіжним або міжнародним стандартам у системі DVGW проводиться тільки на ос­нові угод між виготів­ни­ком, покупцем і органом влади Німеччини. Усе га­зове устаткування, що по­ставляється на ринок Ні­меч­чини, повинне мати знак відповідності DVGW. За сертифікованим устаткуванням про­водиться інспекційний контроль з боку DVGW у формі періодичних випробувань зразків, що відбираються на заводі у виготівника. Правила інспекційного контролю містяться у спеціальних приписах з сертифікації для газового і водного господарства.

Система В, що називається системою RAL, працює під ке­рівництвом Германського інституту гарантії якості та марку­вання. Сфера поширення системи RAL – сільськогосподарські това­ри і будівельні матеріали. Попри те, що в системі проводять добровільну сертифікацію, її правила засновані на стандартах DIN. RAL – член європейських і міжнародних організацій з випробувань і сертифікації, учасник угод про взаємне визнання, що сприяє визнанню сертифікатів і знаку RAL за кордоном.

Система С – це система серти­фікації, яка підтверджує від­по­від­ність виробів вимогам Закону про безпеку приладів (GSG), що відмі­ча­ється маркіровкою знаком GS. У Німеччині діє близько 100 органів з сертифікації, які проводять ви­про­бування приладів на відпо­від­ність знаку GS. Система носить добро­віль­ний характер, але випро­буван­ня про­водяться на відпо­від­ність вимогам стандартів DIN, а також технічним правилам, які є загально­визнаними і внесені до спеціаль­но­го переліку:

а)    знак підтверджує відповід­ність стандартам і технічним вимо­гам до таких видів продукції:

–      матеріалів і арматури;

–      апаратури побутового при­значення;

–      освітлювального обладнання;

–      трансформаторів, що ви­ко­ристовуються для забезпечення без­пеки;

–      радіо- і телевізійних при­строїв.

б)   знак вказує на відповідність вимогам стандартів кабелів електричних шнурів;

в)   знаком відмічається відповідність вимогам стандартів на подавлення радіоперешкод;

г)    знак використовується для маркування сертифікованих електронних компонентів.

Федеральне міністерство з праці та соціального забезпечення встановлює вимоги з інспекційного контролю, визначає випро­бувальні центри, які мають право маркувати прилади (технічні засоби праці) знаком GS, зобов’язує випробувальні центри за­безпечувати доступ до системи зарубіжних заявників. Це мі­ністерство встановлює вимоги з інспекційного контролю, визна­чає випробувальні центри, які мають право маркувати прилади (технічні засоби праці) знаком GS, зобов’язує випробувальні центри забезпечувати доступ до системи зарубіжних заявників.

Система D, на відміну від попередніх, є обов’язковою і поширюється на продукцію будівельного профілю, на яку діють законодавчі приписи та розпорядження. Як правило, це роз­порядження органів управління федеральних земель. Загальне керівництво системою знаходиться у веденні Германського інституту будівельної техніки (DIBT), а основні нормативні документи системи – стандарти DIN.

Система Е – система сертифікації, діюча у рамках законо­давчої метрології.

У Німеччині основним федеральним органом у галузі метро­логії є Федеральний фізико-технічний інститут. Окрім нього, в системі задіяні відповідні організації федеральних земель і акре­дитовані випробувальні центри, яким надано право підтвер­дження відповідності вимірювальних приладів, що підлягають обов’язковій сертифікації згідно із законом про перевірку. Основні зони дії цієї системи – прилади, пов’язані з електрикою, теплом, газом, водою, а також трансформатори. У системі існує декілька знаків відповідності: знак про допуск (видає Федераль­ний фізико-технічний інститут); знак перевірки (видають органи з перевірки); засвідчуючий знак (видають акредитовані на феде­ральному рівні випробувальні центри). У системі Е може здій­снюватися як обов’язкова, так і добровільна перевірка приладів. Обов’язкова проводиться відповідно до положень згаданого вище закону. Правила системи гармонізовані з міжнародними і європейськими. Федеральний фізико-технічний інститут вико­ристовує рекомендації Міжнародної організації законодавчої метрології (МОЗМ) і директиви ЄС (як обов’язкові) [10].

Система F займається сертифікацією парових котлів, бало­нів високого тиску, засобів транспортування горючих рідин, ви­бухозахищеного електроустаткування, підйомних пристроїв. Згідно з розпорядженням Федерального уряду встановлений суворий режим інпекційного контролю за вказаними товарами, які визначені як потенційно небезпечні: відповідність встанов­леним вимогам перевіряється до початку експлуатації, періодич­но в процесі експлуатації і відповідно до відомчих правил.

Практичну роботу з сертифікації систем якості в Німеччині веде Товариство з сертифікації систем якості, створене ще до виходу у світ стандартів ISO серії 9000. Це некомерційна орга­ні­зація, яка здійснює оцінку систем якості та видає сертифікат і ліцензію на використання знаку відповідності, акредитує органі­зації на право проведення сертифікації систем якості від імені (DQS), навчає інспекторів, представляє Германію в міжна­род­них організаціях у рамках своєї компетенції.

У DQS акредитовані комерційні організації, які отримують завдяки цьому право на діяльність з сертифікації систем якості. Таким чином право на проведення сертифікації отримали гер­манські товариства з технічного нагляду TÜ в різних областях країни. З 1989 р. роботи з сертифікації систем якості регла­ментує TÜ CERT – організація, яка офіційно зареєстрована на євро­пейському рівні, її діяльність заснована на стандартах ISO серії 9000.

Роботами з акредитації у Німеччині керує Німецька рада з акредитації (DAR), яка займається акредитацією у сферах, що регламентуються законодавством. У сфері, що не регламен­тується, ці функції виконує Головне товариство з акредитації (TGA). Акредитація випробувальних лабораторій і органів з сертифікації проводиться відповідно до європейських стандар­тів EN серії 45000.

3.2.3. Франція

Законодавство. Діють закони у сфері стандартизації, метро­логії, захисту прав споживачів. Упроваджено всі європейські директиви.

Нормативна база. Усі європейські стандарти ухвалено як національні.

Крім того, діють до 30 % суто національних стандартів з урахуванням розвитку специфічних галузей економіки Франції.

Інфраструктура. Загальну координацію діяльності у сфері стандартизації, метрології, ринкового нагляду та захисту прав споживачів здійснює Міністерство економіки, фінансів і про­ми­словості. У сфері стандартизації діє Асоціація стандартизації, яка координує діяльність мережі технічних комітетів зі стандар­тизації, що віддзеркалює європейську структуру стандартизації. Асоціація також здійснює роботу у сфері сертифікації, системи управління якістю та екологічного управління. У сфері сер­ти­фікації діють незалежні органи сертифікації продукції. Функціо­нує Національне агентство з акредитації. У сфері метрології діє Національна метрологічна лабораторія, яка координує діяль­ність незалежних калібрувальних служб. Питаннями контролю на ринку займається Генеральний директорат боротьби з кон­тра­бандною та контрафактною продукцією. Зазначений директорат має мережу близько 100 реґіональних центрів. Питаннями за­хисту прав споживачів займається широка мережа громадських організацій і третейських судів. Широкомасштабне навчання здійснює Французька асоціація стандартизації. Структурні схе­ми французької системи забезпечення якості та система рин­кового нагляду Франції представлено на рис. 6–7.

Рисунок 6 – Французька система забезпечення якості

Рисунок 7 – Система ринкового нагляду Франції

Сертифікація у Франції

Організаційна структура системи сертифікації у цій країні побудована за галузевим принципом і тісно взаємодіє з систе­мою стандартизації, забезпечуючи не лише відповідність якості продукції і послуг вимогам стандартів, а й удосконалення нор­мативної бази через розроблення нових стандартів і технічних умов.

Сертифікація у Франції існує з 1939 р. Пер­шим законом у цій галузі був Закон про знак відповідності національним стандартам NF, який з подальшими змінами і доповненнями діє і сьогодні. Відповідальність за сертифікацію від­разу ж була покладена на Французьку асо­ціацію зі стандар­ти­зації AFNOR (Association francaise denormalisation, AFNOR) [12].

Організаційно сертифікація побудована за галузевим прин­ци­пом і постійно взаємодіє з системою стандартизації в плані як відповідності вимогам національних стандартів, так і розробки нових вимог і норм.

Окрім AFNOR, сертифікацією управляють органи держав­ного і галузевого рівня : Французький центр зовнішньої торгівлі CNCE, Центр інформації про норми і технічні регламенти (CINR), Союз електротехніків (UTE).

AFNOR визначає повноваження випробувальних центрів і лабора­то­рій, відповідає за їх акредитацію, за привласнення і відміну знаку №, ко­ординує співпрацю національних органів з сертифікації з міжнарод­ними ор­ганізаціями.

CNCE відповідає за сертифікацію товарів, що експортуються і імпортуються.

CINR здійснює інформаційне забезпечення національної си­стеми сертифікації і галузей економіки, маючи в розпорядженні банк даних про більш ніж 400 тис. стандартів, про правила і системи сертифікації, процедури акредитації багатьох країн світу, міжнародних і регіональних організацій.

UTE розробляє нормативні вимоги для сертифікації елек­тронної і електротехнічної продукції, будучи не лише уповно­ва­женим AFNOR галузевим органом з сертифікації, але і націо­нальною організацією зі стандартизації у галузі електроніки, електротехніки і зв’язку.

Оцінка відповідності у Франції має декілька форм:

–      підтвердження відповідності європейським директивам;

–      заява-декларація виготівника про відповідність продукту європейському стандарту;

–      добровільна сертифікація на відповідність національним стандартам Франції;

–      контроль безпеки продукції, що знаходиться у продажу. Відповідність Директивам ЄС підтверджується сертифікацією третьою стороною і знаком СЄ. У Франції близько 20 % про­дукції, що випускається, підлягає такому способу оцінки. Заява-декларація виготівника під його відповідальність вказує, що продукція відповідає конкретному європейському стандарту. Виготівник має право також маркувати товар знаком С€. Упов­новажений орган здійснює інспекційний контроль за такою про­дукцією і при виявленні відхилень позбавляє права маркування. Якщо товар робиться за іншим нормативним документом, то він підлягає сертифікації третьою стороною.

Добровільна сертифікація на відповідність національним стандартам Франції проводиться AFNOR, причому зазвичай ви­користовується найсуворіша схема сертифікації. Сертифікована продукція маркується знаком відповідності національним стан­дартам Франції – NF. Добровільній сертифікації піддається до 75 % продукції, що випускається. На відміну від підтвердження відповідності Директивам ЄС, у цьому випадку вимагається до­вести відповідність товару усім вимогам національного стан­дар­ту, у тому числі безпеці.

Контроль безпеки продукції, що знаходиться у продажу, про­водиться шляхом регулярних перевірок відповідності якості відібраних зразків, маркірованих знаками С€ і NF, вимогам Директиви ЄС або національного французького стандарту від­повідно. Найактивніше цим займається Міністерство економіки, що керує роботою декількох тисяч інспекторів. Національною системою є система сертифікації на відповідність державному стандарту, що засвідчується знаком NF, який застосовується для усіх видів товарів. Але для електротоварів є свої знаки, напри­клад, для побутових електроприладів – NF ELECTRICITE. Знак CONTROLE NF LIMITE A LA SECURITE означає тільки без­пе­ку електроприладу, але не відповідність його технічних характе­ристик стандарту.

Право застосування знака NF виготівник може отримати на основі контракту і ліцензії у тому випадку, коли в цьому заці­кавлена значна частина виготівників певного виду продукції. За кожним видом продукції AFNOR приймає постанови про пра­ви­ла застосування знаку, види обов’язкового контролю і суб’єктів, що здійснюють його, про відповідальність і порядок апеляцій. Маркуючи товар знаком NF, ліцензіат бере на себе зобов’язання не лише по відношенню до AFNOR, але і до споживача. AFNOR має право застосувати переслідування згідно із законом за не­правомірне маркування товарів, неправдиву рекламу або шах­райство. У Франції знаком NF маркується більше 100 тис. видів продукції, він має 110 модифікацій для різних галузей.

Продукція зарубіжного виробництва також може маркува­тися цим знаком, якщо вона відповідає встановленим вимогам для аналогічної французької продукції.

З метою більшої доступності для заявників AFNOR затвер­дила мережу уповноважених органів, що мають право на серти­фікацію для отримання знака NF.

Уповноважений орган виконує замість AFNOR усі функції, пов’язані з сертифікацією (управління, випробування, кон­троль).

Сертифікація на знак NF носить добровільний характер. Виняток становить продукція медичного напряму (матеріали, ліки, устаткування), де випробування, у тому числі і клінічні, обов’язкові. Такі товари маркуються знаком NF – MED1CAL.

Незважаючи на добровільність, фірми – виготівники будь-якого виду виробів прагнуть отримати право маркування знаком NF, оскільки це забезпечує довіру споживачів до якості товару.

Випробувальні лабораторії у Франції можна підрозділити на чотири групи: державні, громадські, приватні та лабораторії фірм. Акредитація їх добровільна і фінансується лабораторією-замовником. AFNOR акредитувала більше 60 лабораторій, які мають право випробовувати продукцію на відповідність націо­нальним стандартам. Окремі акредитовані лабораторії – це тех­нічні промислові центри, які контролюються урядом.

Окрім AFNOR, добровільною акредитацією займається На­ціональна мережа випробувальних лабораторій (RNE), програма якої дотується державою. Термін дії акредитації не перевищує трьох років, перша перевірка, зазвичай, призначається через рік. У рамках RNE працюють найбільші випробувальні центри Франції: Національна лабораторія з випробувань (LNE); Цен­тральна електротехнічна лабораторія (LCIE), яка також зберігає еталони та державні стандарти на електротехнічну продукцію. Акредитацію лабораторій з перевірки вимірювальних приладів проводить Національне бюро метрології BNM.

Існує також особливий вид акредитації, який носить обов’яз­ковий характер, зазвичай пов’язаний з конкретним міністер­ством. Наприклад, Міністерство з довкілля охорони акредитує випробувальні лабораторії, які проводять біологічні та хімічні випробування хімічної продукції на відповідність національним і міжнародним стандартам. Термін подібної акредитації, зазви­чай, не перевищує двох років.

Сертифікацію систем якості у Франції проводить Французька асоціація з забезпечення якості (AFAQ), заснована в 1988 р. У AFAQ діють сертифікаційні комітети – багатосекторний і шість спеціалізованих (з машинобудування, хімії і нафти, продуктів харчування і сільськогосподарських продуктів, транспорту, електротехніки, електроніки). У стадії формування перебувають комітети цивільного будівництва та консультативний. Ці органи виконують загальні керівні, координаційні та інформаційні функції, а також специфічні завдання.

AFNOR відповідає за визначення повноважень і акредитацію випробувальних центрів і лабораторій, за присвоєння і відміну національного сертифікаційного знака «NF», координацію ді­яльності національних органів із сертифікації з міжнародними організаціями, керівництво діяльністю галузевих асоціацій та бюро зі стандартизації і сертифікації.

Кінцевою процедурою у французькій системі сертифікації є присвоєння продукції знака відповідності стандарту – «NF», який означає, що ця продукція пройшла сертифікацію відпо­від­но до встановлених правил, повністю відповідає вимогам відпо­відних французьких стандартів. Знак «NF» є єдиним у Франції сертифікаційним знаком відповідності національному стандар­ту. «NF» зареєстрований у Франції відповідно до закону про торгові та сервісні знаки і застосовується в різних галузях про­мисловості й сільського господарства. Отже, основою націо­нальної системи є національні стандарти, що розробляються і затверджуються AFNOR.

3.2.4. Чехія

Законодавство. Діють закони про стандартизацію, сертифіка­цію, оцінку відповідності та метрологію. Впроваджено всі євро­пейські директиви.

Нормативна база. Впроваджено всі європейські стандарти.

90 % чинних стандартів є ідентичними європейським і між­народним стандартам.

Інфраструктура. Питаннями координації робіт у сфері стан­дартизації замається Управління стандартизації та метрології, підпорядковане Міністерству економіки. У сфері стандартизації основним є Інститут стандартів. У сфері сертифікації діють незалежні органи сертифікації недержавної форми власності. У сфері метрології діє Національний метрологічний центр і мере­жа реґіональних центрів. У сфері ринкового нагляду – відпо­від­ні галузеві міністерства мають інспекції, які контролюють про­дукцію галузевого призначення. Окремо функціонує Інспекція контролю за безпекою харчової продукції, гігієнічна та ветери­нарна служба. Навчання здійснює Інститут стандартів, який має відповідний структурний підрозділ.

Структурну систему забезпечення якості Чехії наведено на рис. 8.

Рисунок 8 – Національна система забезпечення якості Чехії

3.2.5. Фінляндія

Законодавство. Впроваджено всі європейські директиви.

Постановами уряду визначено повноваження органів та орга­нізацій.

Нормативна база. Близько 95 % загальної кількості націо­нальних стандартів становлять європейські стандарти (рис. 9).

Рисунок 9 – Національна система  забезпечення якості Фінляндії

Інфраструктура. Міністерство торгівлі і промисловості ко­ординує діяльність у сфері стандартизації та споріднених видів діяльності рис. 10. У сфері стандартизації діє Фінська асоціація стандартів, яка керує мережею технічних регламентів. У сфері сертифікації центральним органом з оцінки відповідності є Центр технічних досліджень. У сфері метрології діє Центр метрології та акредитації. За калібрувальну діяльність відпо­відає Управління технології безпеки. Основну відповідальність за контроль безпеки товарів несе виробник, а держава займа­ється наглядом за ринком. У сфері акредитації національним органом акредитації є національна служба акредитації, яка входить до складу Центру метрології і акредитації. У сфері за­хисту прав споживачів існують громадські організації. Навчання здійснює фінська Асоціація стандартизації.

Рисунок 10 – Діяльність Міністерства торгівлі і промисловості Фінляндії

3.2.6. Латвія

Законодавство. Діють закони про стандартизацію, метро­ло­гічну діяльність.

Впроваджено всі європейські директиви, більшість з яких впроваджено методом «обкладинки».

Нормативна база. Впроваджено європейські стандарти, біль­шість з яких впроваджено методом «обкладинки».

Інфраструктура. Загальну координацію робіт здійснює Мі­ністерство економіки. У сфері стандартизації діє Асоціація стан­дартизації.

У сфері сертифікації створено незалежні органи сертифікації недержавної форми власності. У сфері акредитації створено Національне агентство з акредитації. У сфері захисту прав споживачів діє Центр захисту прав споживачів (рис. 11). Центр захисту прав споживачів взаємодіє з усіма інспекціями. Існує Національний метрологічний центр і мережа регіональних центрів, що забезпечують єдність і достовірність вимірювань. Навчання здійснює Асоціація стандартизації.

Рисунок 11 – Ринковий нагляд у Латвії

3.2.7. Польща

Законодавство. Діють закони про стандартизацію, оцінку відповідності, метрологію. Впроваджено всі європейські тех­ніч­ні директиви.

Нормативна база. До 90 % стандартів становлять відповідні міжнародні та європейські стандарти.

Інфраструктура.

Загальну координацію робіт здійснює Мінекономіки.

У сфері стандартизації діє Польський центр стандартизації (як асоціація). У сфері сертифікації діють незалежні сертифі­ка­ційні органи. У сфері акредитації діє Національний орган з акре­дитації. У сфері метрології – Метрологічний інститут. У сфері захисту прав споживачів при Антимонопольному комітеті Поль­щі створено відповідні реґіональні інспекції. Контролем за без­пекою харчових продуктів займаються ветеринарні та санітарні служби, підвідомчі відповідно Міністерству сільського госпо­дарства та Міністерству охорони здоров’я. Навчання здійснює Центр стандартизації.

3.2.8. Угорщина

Законодавство. Діють закони про стандартизацію, оцінку відповідності, акредитацію. Впроваджено всі європейські дирек­тиви.

Нормативна база. 90 % національних стандартів ідентичні європейським.

Інфраструктура. Загальну координацію робіт здійснює Мі­ністерство економіки. У сфері стандартизації діє Угорський ін­ститут стандартів. У сфері акредитації – орган акредитації. Органи сертифікації незалежні. У сфері метрології існує Метро­логічний центр і низка реґіональних центрів. Захист прав спожи­вачів здійснюється через мережу громадських організацій. Нав­чання здійснює Інститут стандартів.

3.2.9. Японія

Національна система сертифікації Японії. Система серти­фікації продукції на відповідність національним стандартам впроваджена в Японії за рішенням уряду. Вона охоплює маши­нобудування, електротехніку, автомобілебудування, залізнич­ний транспорт, суднобудування, чорну та кольорову металур­гію, хімічну, текстильну, целюлозно-паперову, гірничодобувну, авіаційну галузі промисловості, цивільне будівництво, архітек­туру тощо.

Загальне управління роботами з сертифікації здійснюють Міністерство зовнішньої торгівлі та промисловості, Міністер­ство транспорту і Міністерство охорони здоров’я на основі про­мислових законів, а методичним забезпеченням сертифікації промислової продукції займається департамент стандартів Мі­ністерства зовнішньої торгівлі та промисловості.

Законодавчою базою в галузі сертифікації є приблизно 10 про­мислових законів, національні стандарти з вимогами до про­дук­ції і послуг, нормативні документи систем сертифікації деяких видів продукції з обов’язковими вимогами до сертифікації на безпеку.

Управління сертифікацією реалізується за допомогою акре­дитації випробувальних лабораторій, утворення міністерствами структур незалежних і некомерційних випробувальних лабора­торій, надання сертифікатів, інспекційного контролю виконання правил сертифікації, методичного забезпечення сертифікаційної діяльності, надання випробувальним лабораторіям обладнання та коштів.

Стандарти Японського ко­мітету промислових стан­дар­тів (JISC) охоплюють всю промислову продукцію (крім медикаментів, хімічних доб­рив і сільськогосподарських хіміка­тів), продукцію сільського та лісового господарства, а також харчові продукти і шовкову пря­жу (майже 5000 стандартів JIS на продукцію, 2000 – на процеси її виготовлення).

При сертифікації використовують не всі стандарти. За рі­шен­ням міністерств вибрані приблизно 1000 стандартів, відпо­від­ність яким може бути підтверджена знаком JIS. Таке підтвер­дження поширюється не лише на продукцію, але й на техно­ло­гію її виготовлення.

Сертифікації підлягають усі ви­ди продукції, що є потенційно небез­печними.

У Японії здій­снюється нагляд за продукцією зі знаком JIS, що пе­редбачає пере­вір­ку стану вироб­ництва на підпри­ємстві, випро­бу­вання, інспекційний контроль та інші находи.

Основними виконавчими структурами в системі сертифікації є незалежні випробувальні лабораторії, які юридично не нале­жать до жодних виробничих і комерційних структур. Основною метою їх створення було запобігання (експортуванню продукції низької якості та поліпшення якості японських товарів.

Японські випробувальні організації мають угоди з анало­гіч­ними зарубіжними про взаємне визнання результатів випро­бу­вань (наприклад, з французькою національною випробувальною лабораторією (LNA).

У Японії діють три форми сертифікації:

–      обов’язкова сертифікація, що підтверджує відповідність законодавчим вимогам;

–      добровільна сертифікація на відповідність національним стандартам J1S, яку проводять органи, уповноважені урядом;

–      добровільна сертифікація, яку проводять приватні органи з сертифікації.

Обов’язкова сертифікація регламентується чинними закона­ми (їх більше 30), в яких встановлюються перелік продукції, що підлягає обов’язковій сертифікації, і вимоги до неї; схеми серти­фікації; знаки відповідності; органи управління, відповідальні за організацію сертифікації і інспекційний контроль. Уповнова­жені органи розробляють технічні регламенти, на відповідність яким проводяться сертифікаційні випробування, а затверджує їх Кабінет міністрів країни.

Забезпечення виконання законодавчих по­ложень з сертифікації розподіляється між міністерствами й іншими державними орга­на­ми управління. Наприклад, за Мі­ністер­ством зовнішньої торгівлі і промисловості закріп­лені десять законів.

За деякими видами продукції в законах вводяться категорії, що характеризують міру їх небезпеки для користувача. Напри­клад, для електротехнічних виробів встановлені категорії А і Б. Для категорій використовують різні схеми сертифікації і знаки відповідності (рис. 12).

Рисунок 12 – Знаки відповідності електротехнічніх виробів

Для небезпечних товарів (категорія А) передбачена серти­фі­кація третьою стороною, а для виробів категорії Б – заява-де­кла­рація виготівника.

Випробувальні лабораторії призначаються міністерствами і працюють як неприбуткові організації.

Особливість обов’язкової сертифікації в Японії полягає у необхідності отримати дозвіл на серійне виробництво продукції, що підлягає обов’язковій сертифікації. Товари, що експорту­ються, підлягають обов’язковій сертифікації Японського ко­мітету промислових стандартів (Japanese Indusrial Standarts Committee, JIS).

Добровільна сертифікація на відповідність стандарту JIS не завжди підтверджує відповідність вимогам безпеки, оскільки обов’язкові вимоги включаються в технічні регламенти. Цей вид сертифікації проводиться Міністерством зовнішньої торгівлі і промисловості, яке організовує і координує її. Заявник повинен звертатися до міністра, що однаковою мірою відноситься і до експортерів на японський ринок, якщо з ними не укладена угода про взаємне або одностороннє визнання результатів.

Як правило, схема сертифікації включає оцінку діючої системи якості на відповід­ність стандартам ISO 9000 та інспекційний контроль, який у плановому порядку прово­диться один раз у 4–5 років, а позаплановий – у будь-який час без попередження.

Розглянемо особливості сертифікації то­варів, що постав­ля­ються в Японію.

На підставі закону про електротехнічні товари побутового призначення і контролю матеріалів для їх виробництва діє знак відповідності Т. Отримання такого знаку служить необхідним «пропуском» для реалізації товарів цього виду, причому закон однаковою мірою діє як для японських, так і електротехнічних товарів, що імпортуються. Знак, що відноситься до товару кате­горії А, засвідчує відповідність побутових електротоварів, до яких користувач торкається безпосередньо (електробритви, те­левізори, пилососи та ін.).

Знак категорії В – це підтвердження відповідності таких товарів, як електроарматура, вентилятори, устаткування офісів і т. п.

Експортер подібних товарів на японський ринок повинен представляти свій продукт для випробування в японському відповідному випробувальному центрі. Зробити це він має право тільки через японських посередників, які, у свою чергу, про­хо­дять через певну процедуру. Японський посередник зобов’я­за­ний пред’явити до Міністерства зовнішньої торгівлі і промисло­вості усі дані про товар, який він має намір імпортувати: пара­метри безпеки і якості, класифікаційні характеристики, підтвер­дження його повної відповідності японським стандартам. Посе­редник зобов’язаний гарантувати дотримання порядку отри­ман­ня знаку відповідності та своєчасно інформувати покупців про усі зміни в якості або конструкції товару.

Якщо ж товар належить до категорії Б, додається додаткова вимога до імпортера – посередника, який продаватиме товар зарубіжної фірми: подання в Міністерство торгівлі і промисло­вості заяви про намір почати бізнес з цього товару. Японський покупець «вихований» таким чином, що електротехнічні товари, не маркіровані знаком відповідності Т, він сприймає як низько­якісні з усіма витікаючими звідси наслідками для експортера.

До обов’язкових знаків відповідності в Японії відносяться також: знак v – y, що за­свідчує схвалення товару Японським ін­сти­тутом телекомунікаційного устаткуван­ня;

знак v – >, що означає відповідність широ­кого діапазону товарів.

Знак введений Міністерством торгівлі і промисловості, яке і здійснює контроль за отриманням знака та подальший нагляд за дотриманням вста­новлених вимог вироб­ником товару.

Діють також різні добровільні знаки. Їх встановлюють асо­ціації й інші суспільства для інформування споживачів про від­повідність товару певним вимогам. Особливо характерне засто­сування таких знаків для продовольчих товарів.

Таким чином, експортери на японський ринок вимушені ви­вчати вимоги стандартів і правил, діючих у приймаючій країні; звертатися в японські випробувальні лабораторії, якщо немає угоди про взаємне визнання результатів випробувань. А для цього необхідно правильно вибрати японського посередника, без якого виконати усі вимоги, тобто просунути товар на ринок неможливо. Іноземні постачальники на ринок Японії намага­ються різними шляхами здолати або хоч би понизити жорсткі бар’єри, що захищають внутрішній ринок. Так, США вдалося досягти угоди японської сторони на проведення випробувань деяких товарів, призначених для експорту в Японію, у своїх лабораторіях під спостереженням японського Міністерства зов­нішньої торгівлі і промисловості. Ця угода торкнулася лише п’яти американських лабораторій, на думку яких залишається ще й мовний бар’єр, оскільки японська сторона бере до розгляду тільки перекладені на японську мову документи.

Для проведення сертифікації систем якості була створена Японська асоціація з сертифікації систем якості. Japan Accreditation Board for Conformity Assessment (JAB). Основні її функції:

–       акредитація органів з сертифікації продукції і систем якості та організацій, що займаються навчанням аудиторів; атестація аудиторів, а також реєстрація відповідних постачальників;

–      проведення досліджень і здійснення практич­них дій зі взаємного визнання акредитації органів з сертифі­кації систем якості за кордоном, з координації зусиль у цій сфері з національними і зарубіжними організаціями;

–       виконання інших робіт, спря­мованих на досяг­нення цілей JAВ.

Уся діяльності JAВ будується відповідно до документів ISO і МЭК, наприклад, нею підготовлений довідник на основі доку­мента ISO/КАСКО «Проект керівництва ISO/МЭК. Загальні ви­моги до сертифікації і реєстрації органів оцінки відповідності і акредитації систем». Опубліковані й інші керівні документи JAB з виконання вказаних вище робіт.

Акредитація органів з сертифікації і організацій, що займаються підготовкою аудиторів, здійснюється аудиторами JAB, що призначаються її генеральним дирек­то­ром. По лінії JAB акредитовані такі великі центри, як Центр сертифікації систем яко­сті Японської асоціації зі стандартизації (JSA-Q), Центр з контролю газового устат­кування (JIA-QA), Центр сертифікації систем якості Асоціації з безпеки посудин, що працюють під тиском та ін.

При сертифікації аудиторів JAB видає сертифікати трьох категорій: головного аудитора, аудитора і помічника аудитора.

3.2.10. США

Національна система сертифікації США. У США відсутня головна організація з сертифікації. У складі Американського національного інституту стандартів (ANSI) діє Сертифікаційний комітет, який затверджує і реєструє програми, правила серти­фікації, перевіряє компетентність органів з сертифікації, у т. ч. наявність необхідного обладнання і персоналу.

Федеральні програми сертифікації забезпечують всебічні випробування продукції (наприклад, при випробуванні теле­візо­рів перевіряють якість зображення, звуку, дотримання норм шуму і переконуються в тому, що на телеглядачів не впливає шкідливе випромінювання).

У США існує дві системи стан­дар­ти­зації: федеральна і добровільна. Коорди­нує діяльність федеральної стандар­тиза­ції Національний інститут стандартів і технологій (NIST) – провідна організація з розроблення систем стандартизації і сертифікації, а координацією робіт зі стандарти­зації на добровільній основі займається Комітет із сертифікації ANSI, який розробляє та реалізує програми сертифікації, зокре­ма спеціальну програму щодо затвердження систем сертифікації продукції і послуг.

NIST займається проблемами сертифікації третьою сторо­ною, має статус уповноваженого органу, що наглядає за якістю роботи випробувальних центрів та органів з сертифікації у масштабі країни. Цей інститут реалізує добровільну програму контролю за оцінюванням відповідності (CASE), що охоплює сертифікацію продукції, реєстрацію систем випробувань і си­стем якості та визначення органів з реєстрації систем.

Сертифікаційними випробу­ван­ня­ми продукції в США займаються май­же 2000 лабораторій. До першої групи входять лабораторії загальнонаціо­нального значення: Національної асоціації виробників електро­обладнання (NEMA), Американської асоціації газу (AGA), На­ціональної асоціації із захисту від пожеж (NFPA), Управління з безпеки харчових продуктів і медикаментів (FDA), Феде­раль­но­го агентства з охорони праці та здоров’я на виробництві (OSNA) тощо.

У США діють обов’язкові вимоги з безпеки для багатьох видів побутового електрообладнання. І хоча поки що не прийня­то законодавчих актів з обов’язкової сертифікації обладнання на відповідність цим вимогам, місцеві інспекційні органи мають право вимагати, щоб обладнання, яке продається або встанов­люється в їхньому регіоні, пройшло сертифікацію в Корпорації випробувальних лабораторій страхових компаній (UL)

У США діють численні закони з безпеки різних видів про­дукції, які і служать правовою основою сертифікації відповід­ності. Найбільш широким діапазоном дії відрізняється Закон про безпеку споживчих товарів.

Згідно з цими законами обов’язковій сертифікації підлягає продукція, на яку прийнятий державний стандарт, а також та, що закуповується державою на внутрішньому і зовнішньому ринках. Обов’язкова сертифікація контролюється державними органами.

Добровільна сертифікація проводиться за заявою споживачів або виготівників продукції на відповідність пропонованим ними нормативним документам.

У країні діють три основні категорії програм сертифікації, які затверджує Федеральний уряд:

–      1-ша категорія – сертифікація товарів і послуг на безпеку. Усі ці програми носять обов’язковий характер;

–      2-га категорія – програми з перевірки зразків продукції і виробництв, що заміняють суцільний контроль;

–      3-я категорія – програми оцінки якості й умов вироб­ництва до надходження продукції в торгівлю.

За програмами 1-ої категорії, як правило, проводиться обо­в’язкова сертифікація такої продукції, як автомобілі, контейнери (у тому числі для сільгосппродуктів), судна, магістральні трудо­проводи і т. п. Програми 2-ї і 3-ї категорій використовують для обов’язкової і добровільної сертифікації.

Програми Управління з безпеки харчових продуктів і ліків охоплюють продукцію не лише для людини, але і для тварин, і випробування проводяться не лише на нешкідливість, але і на ефективність дії.

Відповідно до програм 2-ї категорії сертифікуються такі види товарів, які споживаються в державних установах (Департамент оборони, Департамент торгівлі, Управління сільської електри­фікації і ін.), а сертифікація обов’язкова, якщо продукція закупо­вується урядовими організаціями на державні кошти.

Програми 3-ї категорії в основному добровільні, за винятком тих, що передбачають сертифікацію окремих видів продоволь­ства (наприклад, яйце, тютюн та ін.). Найбільша кількість програм розроблена Департаментом сільського господарства і Департаментом торгівлі. За результатами сертифікації харчових продуктів їх підрозділяють на «відбірні» (Choice) і «сорт A» (Trade А).

Окрім затверджених урядом, у США є програми сертифі­кації, які організовуються в приватному секторі. Їх послугами користуються не лише фірми США, але й експортери з інших країн.

Нормативною базою сертифікації є стан­дарти, що розробляються:

ASTM – американським товариством з ви­пробування матеріалів широкого діапа­зо­ну споживацьких товарів;

NEMA – національною асоціацією вироб­ників електро­устат­кування – для електротехнічних товарів і устаткування;

CPSC – Комісією з безпеки товарів широкого споживання – для товарів широкого споживання;

ЕРА – федеральним агентством з захисту навколишнього середовища – для сертифікації різних виробництв, двигунів внутрішнього згорання, наземного, водного і повітряного транс­порту і т. п.;

NIST – національним інститутом стандартів і технологій – державним органом зі стандартизації, який розробляє обов’яз­кові стандарти. Сертифікаційний комітет, що діє в складі NIST – координує роботи зі стандартизації і представляє в США в ISO, МЕК та інших міжнародних організаціях, здійснює загальне ке­рівництво сертифікацією в країні.

У функції Сертифікаційного комітету входить схвалення і реєстрація програм з сертифікації, правил проведення серти­фі­кації, перевірка компетентності органів з сертифікації (наявність належного устаткування, рівень кваліфікації персоналу і т. п.).

У сертифікаційних роботах бере участь більше 2000 випро­бу­вальних лабораторій. До них входять великі лабораторії загаль­нонаціонального значення, лабораторії науково-дослідних ін­ститутів і страхових компаній, незалежні лабораторії інститутів і університетів. Найбільш відомі загальнонаціональні лабора­торії: Національної асоціації виготівників електроустаткування, Американської асоціації з газу, Національної асоціації з захисту від пожеж, Управління з безпеки харчових продуктів і меди­ка­ментів та ін.

У США немає єдиної системи акредитації випробувальних лабораторій, їх діє близько 100. Найбільш авторитетними вража­ються система Американської асоціації з акредитації лабора­торій (AALA-American Association for Laboratory Accreditation-A2LA) і Національна добровільна про­грама акредитації лабораторій (National Voluntary Laboratory Accreditation Program – NVLAP). AALA проводить акредита­цію лабораторій, які випробовують опти­ку і фотометрію, проводять такі види випробувань, як акустичні, вібраційні, біологічні, хімічні, теплові, механічні, електричні та неруйнуючі. Критеріями акредитації служать положення керів­ництва ISO/МЭК. Бюджет організації складається з вкладів при­ватних осіб, внесків організацій-членів і оплати випробувань заявником. NVLAP була організована під егідою Міністерства торгівлі, яке і дотує її роботу на додаток до внесків за акреди­тацію. У цій системі проводиться акредитація лабораторій, які випробовують текстиль, скло, цемент, інструменти для наукових досліджень. Акредитація лабораторій, що займаються аналізом м’яса тварин і птиці, знаходиться в руках Служби продуктів харчування Департаменту сільського господарства, який і фі­нансує цю діяльність.

Рада директорів Американського товариства з випробувань матеріалів, вивчивши положення з акредитацією в країні, дій­шла висновку про доцільність створення єдиної національної системи акредитації. У роботі задіяні 15 технічних комітетів ASTM, які за основу узяли систему акредитації Австралійської національної асоціації випробувальних служб (NATA).

NATA (The National Association of Testing Authorities, Australia) – акціонерне товариство з обмеженою відповідальністю, яке на 50 % фінан­сується урядом і субсидується дотаціями акреди­тованих лабораторій. На чолі асоціації стоїть Рада, до складу якої включаються пред­ставники федерального уряду й урядів штатів, промисловості, профспілок та Асоціації зі стандартизації. Рада призначає консультативні комітети, які розробляють рекомен­дації для конкретних лабо­ра­торій. Акредитація в Австралії надається на необмежений тер­мін, а співробітники лабораторії через кожні два роки проходять переатестацію. Лабораторії з харчових товарів переатестову­ються кожні півроку. Між NATA і урядом Австралії підписаний Меморандум про взаємо­ро­зуміння, одним з положень якого є зобов’язання проводити свою роботу відповідно до міжнарод­них стандартів і Кодексу ГАТТ/СОТ зі стандартизації, забезпе­чувати міжнародну суміс­ність методів випробувань.

3.2.11. Російська Федерація

Законодавство. З 2003 р. діє Закон «Про технічне регулю­ван­ня». Впроваджено один технічний регламент щодо дорожньо-транспортних засобів на основі Правил омологації ЄЕК ООН.

Нормативна база. Рівень гармонізації становить приблизно 30 %. Інфраструктура. Загальне управління координує Міністер­ство промисловості та енергетики, при якому створено Феде­ральне агентство з технічного регулювання та метрології.

Цьому агентству підпорядковано мережу наукових інститу­тів, зокрема, стандартизації, метрології та сертифікації, а також державних реґіональних центрів, які здійснюють державний нагляд за дотриманням норм і правил, за безпекою промислової і харчової продукції та державний метрологічний нагляд. 2003 року зі складу зазначених центрів виведено органи з серти­фі­кації, які є незалежними і мають недержавну форму власності.

Агентство з технічного регулювання та метрології займається питаннями акредитації. Питаннями захисту прав споживачів опікується федеральне агентство, підпорядковане Міністерству охорони здоров’я. Навчання здійснюють науково-дослідні інсти­тути стандартизації, сертифікації та метрології. Структуру тех­нічного регулювання Російської Федерації наведено на рис. 13.

 

Рисунок 13 – Структура технічного регулювання Російської Федерації

Система технічного регулювання в РФ. Як вважають ро­сійські фахівці, в Російській Федерації модель технічного регу­лювання не визначена – власна чи подібна до систем технічного регулювання, які діють у ЄС, США або країнах Азійсько-Тихо­океанського форуму економічного співробітництва. Однак принципи регулювання, встановлені у чинному законі «Про тех­нічне регулювання», є декларативними й не дають уявлення про практичні механізми технічного регулювання. Міжнародні орга­нізації – Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) та Азійсько-Тихоокеанське економічне співробітництво (АТЕС) попереджають, що «застосування невідповідних регла­ментів може призвести до значного зростання витрат та неефек­тивної діяльності як окремого сектора, так і всієї економіки…». На засіданні уряду РФ результати реформи технічного регулю­вання були оцінені так: «Проведено супероперацію в інтересах наших глобальних конкурентів. … Треба розібратися, хто втягнув нас у цей вир із таким ступенем некомпетентності…». Відтоді майже нічого не змінилося. Це змусило пізніше головам «Госстандарта России» протягом 1984–2001 рр. звернутися до Президента Росії з відкритим листом із приводу реформування системи технічного регулювання у РФ. Фахівці зазначають, що ще під час підготовки законопроекту «Про технічне регулюван­ня» 2002 року науково-технічне та інженерне співтовариство країни й вони самі різко виступали проти його прийняття, не погоджуючись ні з концепцією, ні зі змістом документа. Зокре­ма, у країні лише систем акредитації налічується більш як два десятки, що створює між ними нездорову конкуренцію і не дає можливості представити Росію у міжнародному форумі з акре­дитації. І тепер, коли система технічного регулювання в РФ зайшла в глухий кут, фахівці, які підписали відкритий лист, вважають, що для виправлення ситуації вкрай необхідно вжити таких першочергових заходів: скасувати закон «Про технічне регулювання» та прийняти закони «Про стандартизацію», «Про оцінку відповідності», «Про державний контроль і нагляд у системі технічного регулювання». У такий спосіб Росія прак­тич­но повторить шлях, пройдений Україною.

Підсумки

Узагальнюючи національний досвід країн Європи, можна зробити такі висновки:

1.    Законодавство у сфері технічного регулювання базується на європейських директивах «Нового» та «Глобального» підхо­дів. Воно доповнюється так званою тріадою директив щодо від­повідальності за дефектну продукцію, загальну безпеку продук­ції і модульний підхід до оцінки відповідності та маркування знаком СЕ. Існує багато директив так званого старого підходу до окремих видів продукції. Діють спеціальні закони або урядо­ві рішення про стандартизацію та сертифікацію, метрологію, контроль на ринку, акредитацію. Окремими законами й актами регулюється безпека харчової продукції і захист прав спожи­вачів.

2.    Нормативна база кожної з країн ЄС включає всі євро­пей­ські стандарти (нині їх близько 18 000), ухвалені європейськими організаціями зі стандартизації CEN і CENELEC. Кожна країна приймає їх як національні. Незначну кількість становлять суто національні стандарти (від 2 до 30 % загальної кількості), які відображають специфіку економіки окремої країни. Стандарти є добровільними до застосування. Частина стандартів слугує до­казовою базою відповідності вимогам європейських директив. Ці стандарти розробляються CEN і CENELEC за спеціальним мандатом Єврокомісії.

3.    Інфраструктура. У більшості країн ЄС функції стандар­тизації, сертифікації, метрології, ринкового нагляду, акредита­ції, захисту прав споживачів розмежовано. Існують окремі ін­ститути зі стандартизації. Зазвичай, це асоціації, незалежні орга­ни з сертифікації, державні установи з метрології, розвинені ка­лібрувальні недержавні служби, державні або недержавні служ­би з акредитації. Ринковий нагляд здійснюють відповідні ін­спекції за галузями економіки або інспекція нагляду за безпекою промислових товарів та окремо інспекція нагляду за безпекою харчової продукції. В окремих країнах існують державні органи захисту прав споживачів, а в низці країн цим питанням зай­ма­ються незалежні громадські організації.

4.    Практика функціонування ЄС кожні три роки робить огляд реалізації «Нового» і «Глобального» підходів через широ­ке опитування представників промисловості, науки, громад­сько­сті, споживачів і видає так звану зелену книгу у сфері техніч­ного регулювання і відповідної європейської практики.

Останній розгляд засвідчив, що запропоновані підходи вия­вилися корисними для розвитку промисловості, торгівлі, забез­печення високого рівня захисту прав споживачів. Саме тому узагальнену європейську модель системи технічного регулю­ван­ня можна взяти за основу в процесі реформування відповідної сфери в Україні. Підсумовуючи, можна запропонувати для роз­гляду й обговорення громадськості способи вирішення наявних проблем у сфері технічного регулювання та споживчої політики.