2.5. Міжнародні та регіональні організації в галузі якості, безпеки та споживчої політики

2.5.1. Міжнародна організація споживачів

Міжнародна організація споживачів (Consumers International, СІ), заснована в 1960 р., є світо­вою федерацією груп споживачів, які, працю­ючи разом з її членами, становлять єдиний незалеж­ний і авторитетний глобальний голос. СІ необхідно зараз, більше ніж будь-коли, діяти в інтересах усіх споживачів у сьогоднішньому глобальному світі. Сучасний рух споживачів є необхідною умовою забезпечення справедливого, безпечного та сталого їх майбутнього, коли на глобальному рин­ку все більше і більше превалюють міжнародні корпорації. СІ амбіційна у своїх цілях і намагається бути ще могутнішою силою просування добра у майбутньому. Цей стратегічний план встановлює місію СІ, бачення, значення, принципи, завдання, цілі та стратегії реалізації.

Місія СІ. Проводячи кампанію глобального руху споживачів, місія СІ полягає у побудові могутнього міжнародного руху, щоб допомогти захистити і розширити їхні можливості у всьому світі. Бачення СІ – це світ, де люди мають доступ до безпеки та життєздатних товарів і послуг, реалізуючи свої індивідуальні права як споживачі та використовуючи силу своєї колективної влади на благо споживачів усюди.

Значення СІ. Найвищі стандарти етичної поведінки:

–      незалежність від бізнесу, урядів і політичних партій;

–      взаємна повага і солідарність серед своїх членів;

–      всеохоплююча чесність, прозорість і звітність.

Принципи діяльності СІ.

1.    Проводити постійні кампанії задля зміни світу для загального добра споживачів у всьому світі.

2.    Сприяти загальній меті та взаємозв’язкам між своїми орга­нізаціями-членами.

3.    Співпрацювати між членами і партнерами, шукаючи си­нергію і просуваючи розвиток міжнародної солідарності.

4.    Підтримувати високу дисципліну, орієнтовану на резуль­тати із зосередженням на максимальному впливові споживачів.

5.    Здійснювати належне управління фінансами і чесними операційними процедурами.

Стратегічні завдання 1:

1.    Ефективні кампанії з ключових питань, які мають зна­чен­ня для світу споживачів і в яких голос СІ буде провідним.

2.    Закон повинен бути глобальним «сторожовим псом» для поведінки міжнародних корпорацій.

3.    Створення сильних споживчих організацій у всьому світі, які можуть проводити ефективні кампанії для національних споживачів, а за допомогою СІ – глобально.

4.    Бути сильною, життєздатною, глобальною організацією, здатною досягати поставлених цілей.

Цілями СІ є:

1.    Досягнути реальних змін – у політиці та практиці – за відібраними міжнародними проблемами, що мають значення для споживачів, з високим рівнем залучення членів СІ до своїх кампаній.

2.    Через свої кампанії позитивно змінити ставлення й усві­домлення споживачів кожного регіону світу відносно ключових обов’язків споживачів.

3.    Надавати допомогу в захисті основного споживача на пра­вовій основі, як мінімум у десяти країнах, де тепер цього бракує, і підвищувати рівень та можливості захисту споживача й по­дальшого його встановлення у десяти країнах.

4.    Поліпшити здатність СІ збирати та інтерпретувати віро­гідну інформацію відносно поглядів і проблем споживачів у всьому світі та доносити її до осіб, які приймають рішення.

З цією метою СІ:

1.    Мобілізуватиме своїх членів на проведення глобальних кампаній з максимум чотирьох ключових міжнародних спожив­чих проблем водночас, через які можна просувати права спожи­вачів на захист і життєздатні істотні товари та послуги, здорове навколишнє середовище, інформацію і відшкодування.

2.    Кампанія з відібраних проблем, які проходять випробу­вання СІ, повинна мати резонанс і доцільність для членів СІ та їхніх спонсорів з чітко ідентифікованими проблемами спожи­вачів і рішеннями, підкріпленими черговою програмою для ви­значення думки споживачів у всьому світі.

3.    Просуватиме послідовно у всіх проведених кампаніях і громадських комунікаціях чотири взаємних обов’язки спожива­чів: розуміння, етика, виступи і діяльність, що становлять громадянську позицію споживача.

4.    Забезпечуватиме розроблення програм впливового захи­сту споживача в стратегічно важливих країнах.

5.    Підсилюватиме становище СІ як провідного незалежного міжнародного органу із захисту споживачів у всьому світі.

Стратегічне завдання 2. Закон повинен бути глобальним «сторожовим псом» для поведінки міжнародних корпорацій. Кількість міжнародних корпорацій збільшилась за останні 15 років: з 37 000 до 77 000, з приблизно 800 000 національними філіалами і мільйонами постачальників і дистриб’юторів, які діють на всіх етапах ланцюгів постачання.

Зі своєю міжнародною мережею СІ має унікальні можливості для виявлення й аналізу зловживань на ринку міжнародними корпораціями та притягнення їх до відповідальності.

СІ сприятиме удосконаленню за допомогою експертів неза­лежної пропаганди, визначеної на основі фактичних даних до­сліджень.

Цілями СІ є:

1.    Створення серії поточних високоякісних впливових порів­няльних досліджень, зосереджених на роботі міжнародних ком­паній у постійному забезпеченні основної продукції і послуг.

2.    Надання цілеспрямованого впливу на міжнародні комер­ційні групи для підтримки і сприяння належній практиці.

3.    Забезпечення визнання та ефективності бізнесових фору­мів і споживчих груп у різних регіонах світу для участі у про­дуктивному діалозі.

4.    Збільшення громадської підтримки через кампанії СІ для дотримання міжнародними корпораціями визнаних і належних стандартів відповідальності.

З цією метою СІ:

1.    Використовуватиме свою глобальну мережу досліджень і публікуватиме інформацію стосовно збитків для споживачів на споживчому ринку у результаті зловживань з боку міжнародних корпорацій.

2.    Прийматиме претензії споживачів до міжнародної комер­ційної діяльності в рамках діалогу, націленого на зміну корпо­ративної поведінки, яка наносить збитки споживачам і, за необ­хідності, підтримуватиме корпоративну поведінку, сприятливу для споживачів.

3.    Впливатиме на встановлення ключових міжнародних стандартів на підтримання пріоритетів проведення кампанії.

4.    Дотримуватиметься публічними кампаніями конструк­тив­них і належних корпоративних стандартів відповідальності.

Стратегічне завдання 3. Створення сильних споживчих ор­ганізації у всьому світі, які можуть проводити ефективні кам­панії для національних споживачів, а за допомогою СІ – гло­бально.

СІ має репутацію, що охоплює понад чотири десятиліття створення і підтримки національних організацій споживачів у кожному регіоні світу.

Вона опирається на свої досягнення для розроблення ефек­тивніших глобальних кампаній просування з уведенням у робо­ту партнерів зі співробітництва для досягнення довгострокових цілей.

Цілями СІ є:

1.    Створити усестороннє розуміння споживчого руху протя­гом двох років через оцінення потреб і можливостей членів СІ.

2.    3авершити протягом двох років повний перегляд надання СІ інформаційних послуг із розширенням платформи у мережі Інтернет і результатами знань поділитись з іншими разом з усе­бічною перебудовою інформаційних систем СІ.

3.    Упровадити, наскільки дозволять ресурси, реалістичні та з належним потенціалом програми, зосереджені на п’яти членах за один раз у кожному регіоні з одночасною роботою над ство­ренням сприятливих умов для діяльності членів там, де вони відсутні.

4.    Подвоїти кількість організацій, приєднаних до СІ.

5.    Вирішити питання успішної передачі досвіду десяти вели­ких членів СІ 20 маленьким членам з країн, що розвиваються.

З цією метою СІ:

1.    Постійно оцінюватиме потреби та можливості своїх членів.

2.    Зосереджуватиме увагу на забезпеченні доречних марке­тингових і своєчасних інформаційних послуг як ключовому обслуговуванні повних членів і членів-філіалів СІ.

3.    Забезпечуватиме цілеспрямований організаційний потен­ціал своїх членів на основі оцінювання потреб і в дусі партнер­ства.

4.    Стимулюватиме обмін «ноу-хау» серед членів, охоп­лю­ючи урядові філіали.

5.    Підтримуватиме своїх членів, якщо вони зустрічатимуть напади з боку урядів, міжнародних корпорацій або інших орга­нів.

Стратегічне завдання 4. Бути сильною, життєздатною гло­бальною організацією, придатною для досягнення поставлених цілей.

СІ повинна бути сильною матеріально й оперативно, залиша­тись постійно ефективною і дієвою силою.

Вона повинна бути висококваліфікованою, етичною, охоплю­вати організації, які цінять і стимулюють штат СІ.

Вона має управляти своїми фінансами з підвищеною дбайли­вістю і забезпечити своїх членів та донорів максимальними досягненнями за їхні кошти.

Цілями СІ є:

1.    Провести перегляд управління СІ і досягнути макси­маль­но можливого дотримання звітності статуту міжнародних неуря­дових організацій (INGO).

2.    Упровадити погляди і навчання, орієнтовані на результат організаційної культури, пов’язаної з політикою і показниками досягнень усіх програм.

3.    Підсилити громадський статус СІ як визнаного глобаль­ного голосу споживачів на інтернаціональному рівні.

4.    Встановити диверсифіковану, сталу модель фінансування для досягнення стратегічних цілей і забезпечити фінансове майбутнє СІ.

5.    Розробити та здійснити стратегію у сфері людських ресур­сів, системи і політики, яка відображає і підкріплює амбіції та цілі СІ.

З цією метою СІ:

1.    Приділятиме першочергову увагу програмам, які допомо­жуть сприяти належному управлінню споживчим рухом.

2.    Розроблятиме ефективні та дієві проекти з найвищим рів­нем дотримання контрактів на гранти.

3.    Відображатиме глобальні цінності СІ і створюватиме ви­знання її марки шляхом ефективного використання засобів масової інформації для висвітлення роботи та цілей.

4.    Буде підзвітною і прозорою, дотримуватиметься кон­структивних і належних стандартів відповідальності неурядової організації.

5.    Забезпечуватиме належне та стале фінансування з ретель­ним управлінням фіксованими витратами в межах основного прибутку.

6.    Забезпечуватиме найкращі робочі умови для залучення, збереження і розвитку професіональних, досвідчених і нових співробітників. «Просування вперед» – цей стратегічний план було розроблено у 2006 р. за участю усіх співробітників СІ, керівних органів, членів і ключових партнерів у всьому світі. Це рамки, в яких СІ прийматиме рішення стосовно своїх пріори­тет­них напрямків діяльності. Співробітники групи втілюватимуть ці слова в життєздатні плани та чіткі щорічні показники для того, щоб можна було визначити досягнення прогресу.

Стратегічний план є дисциплінуючим і зрозумілим інстру­ментом, який забезпечує чітку спрямованість роботи СІ на ство­рення підприємницької та амбіційної організації. Вона продов­жуватиме консультації членів СІ за напрямами протягом п’яти років його дії. І в межах найкращого розуміння ризиків і невпев­неності, що оточують будь-яку міжнародну організацію, СІ ви­користовуватиме можливості, які можуть допомогти міжна­род­ному споживчому руху здійснити більший вплив, зростання та удосконалення.

Перш за все, СІ намагатиметься проводити свою місію за допомогою виконання цього плану, доводячи своє значення й ефективність її організацій-членів, своїх партнерів і прихиль­ників та споживачів у всьому світі [8].

2.5.2. Комітет з захисту інтересів споживачів

Комітет з захисту ін­те­ре­сів споживачів (COPOLCO) утворений у 1977 р. з метою стандартизації в галузі ін­формації споживача, тобто забезпечення зв’язку між ISO і між­народними організаціями, що займаються питаннями, які цікав­лять споживачів.

У завдання COPOLCO входить вивчення таких питань:

–      шляхи сприяння споживачам в отриманні максимального ефекту від стандартизації продукції, а також заходи, які потріб­но застосувати для більш ширшої участі споживачів у націо­нальній і міжнародній стандартизації;

–      розробка з точки зору стандартизації рекомендацій, що направлені на забезпечення інформацією споживачів, захист їх інтересів, а також програм їх навчання питанням стандартизації;

–      узагальнення досвіду участі споживачів у роботах зі стан­дартизації, застосування стандартів на споживчі товари; з інших питань національної і міжнародної стандартизації, що цікавлять споживача;

–      підтримання зв’язку з іншими органами ISO, діяльність яких дотична до інтересів споживачів.

Результатом діяльності COPOLCO є періодичне видання списків національних і міжнародних стандартів, що цікавлять організації споживачів, а також підготовка настанов з питань споживчих товарів, наприклад:

Настанова 12 «Порівняльні випробування споживчих товарів»;

Настанова 14 «Інформація про товари для споживачів»;

Настанова 36 «Розробка стандартних методів вимірювання експлуатаційних характеристик споживчих товарів».

Основним видом діяльності ISO є розробка міжнародних стандартів. Тому головним структурним підрозділом – робо­чи­ми органами цієї організації є: технічні комітети, підкомітети, робочі групи. Взагалі нараховується близько 2500 робочих орга­нів ISO.

Робочі комітети ISO ведуть роботу з міжнародної стандар­ти­зації у певній галузі, наприклад ISO/ТК 10 «Технічні креслен­ня», ISO/ТК 22 «Автомобілі», ISO/ТК 37 «Термінологія».

Якщо робота, що проводиться технічним комітетом, охоплює широке коло питань, тоді в рамках технічних комітетів створю­ють підкомітети. Наприклад, в ISO/ТК 20 «Авіаційні і космічні літальні апарати» входять десять підкомітетів.

Сьогодні практично нема такої галузі, в якій не були б роз­роблені стандарти ISO.

Із загальної кількості стандартів, розроблених ISO (більше 7500) в різних галузях техніки, вони розподіляються так:

–      машинобудування – 29,5 %;

–      хімія – 3,4 %;

–      неметалічні вироби – 12,2 %;

–      руди і метали – 9,1 %;

–      інформаційна техніка – 8,8 %;

–      сільське господарство – 8,5 %;

–      будівництво – 3 %;

–      спецтехніка – 3 %;

–      охорона здоров’я і медицина – 3,3 %;

–      основоположні стандарти – 3,3 %;

–      навколишнє середовище – 3 %;

–      пакування і транспортування товарів – 1,8 % та інші.

У переліку відсутні стандарти в галузі електротехніки, елек­троніки і зв’язку, оскільки розробкою стандартів у цих галузях займається IEC згідно з діючим договором між ISO і IEC.

В останні роки у всіх країнах велику увагу приділяють питан­ню утворення на підприємствах систем якості. У ряді країн (США, Франція, Великобританія та ін.) були розроблені та затверджені національні стандарти, що містять рекомендації з утворення таких систем. З метою розробки однакового підходу до вирішення питання якості продукції був утворений ISO/ТК 176 «Управління якістю і забезпення якості», його завданням є стан­дартизація і гармонізація основоположних принципів систем забезпечення якості. На основі узагальнення національного досвіду в цій галузі ISO/ТК 176 були розроблені і в 1987 р. впер­ше опубліковані стандарти ISO серії 9000.

Необхідно відмітити, що міжнародні стандарти ISO не є обов’язковими, кожна країна може застосовувати їх цілком, окремими розділами або взагалі не застосовувати.

Однак в умовах конкуренції на світовому ринку виробники продукції, що намагаються підтримувати високу конкуренто­здатність продукції, вимушені застосовувати стандарти ISO та інших міжнародних організацій. Тому при розробці міжнарод­них стандартів йде серйозна боротьба між окремими країнами, окремими світовими виробниками відповіднної продукції за формулювання вимог, що закладаються в ці стандарти.

2.5.3. Європейська організація з якості

Європейська орга­нізація з якості (ЄОЯ, EOQ) – незалежна не­комерційна асоціація, що поєднує 34 націо­нальні організації з якості європейських країн. Її членами є також компанії та приватні особи. Вона створена в 1956 році і має штаб-квартиру в Брюсселі (Бельгія).

Свою місію EOQ бачить у підвищенні конкурентноздатності європейських організацій на основі використання досягнень у менеджменті якості. За дорученням Європейської комісії EOQ регулярно проводить навчання вищого ешелону державних службовців країн Європи.

Один раз на рік відбувається Конгрес EOQ, що являє собою найбільший форум у Європі, на якому обговорюють проблеми якості.

Щорічно, починаючи з 1997 року, другого тижня листопада під егідою EOQ проводять Всесвітній тиждень якості та День якості. У рамках тижня організовують конференції, науково-прак­тичні семінари, круглі столи тощо для ознайомлення фахівців і широкої громадськості з принципами та метою руху за якість.

ЄОЯ разом з EFQM – Європейським Фондом з Управління Якістю – щорічно призначає Європейську премію якості, яку присуджує малим і середнім підприємствам.

В останні роки ЄОЯ приділяє все більшу увагу обміну інфор­мацією у сфері якості, і це стає одним із пріоритетних напрямів діяльності організації. Для рішення цієї проблеми створено механізм, що дає змогу системно накопичувати інформацію про досвід і розробки різних організацій (промислових компаній, наукових організацій, навчальних закладів тощо), а також окре­мих фахівців у сфері якості, та забезпечити структурований доступ до цієї інформації. Для цього ЄОЯ розробила цільовий проект Європейської добровільної системи реєстрації інформа­ції з питань якості, що одержав назву EVROS. Система містить Європейський Реєстр інформації з питань якості (Єврореєстр) – базу даних, що забезпечена необхідним програмно-технічним супроводом для внесення до неї інформації з питань якості та надання її зацікавленим користувачам.

ДП «УкрНДНЦ» є членом EОQ з 2004 року, з травня 2007 року йому надано статус Наукового Партнера.

2.5.4. Україна і Організація ООН з питань продовольства та сільського господарства

Розвитком аграрного сектора Європи опікується також Продовольча та сіль­ського­сподарська організація при ООН (FAO), чле­ном якої є й Україна.

У 1943 р. уряди 44 країн зібралися в Хот Спрінгс (США) із наміром заснувати між­на­родну організацію з продовольства та сіль­ського господарства. Першу сесію Кон­фе­ренції такого об’єднання, як спеціа­лі­зована організація при ООН, було проведено в Квібеку (Канада) 1945 р. Мова йде про Продовольчу та сільськогосподарську організацію ООН (Food and Agriculture Organization, FAO), до якої на цей час входить 188 держав-членів та одна організація-член – Європейське спів­товариство.

Україна є дійсним членом FAO з 2003 року, й разом із ще 43 державами та Європейським співтовариством входить до Європейського регіону цієї організації. У Києві за участі пред­ставників FAO було проведено консультативний семінар «Фор­мулювання інформаційної стратегії для сільського господарства України». Участь у семінарі взяли представники Мінагропо­лі­тики, УААН, науково-дослідних і навчальних закладів, зокрема НАУУ, громадських об’єднань та медіа.

Метою заходу було обговорення стану інформаційного забез­печення АПК і формування інформаційної стратегії. Зокрема, в робочих групах вивчали та консолідували сильні й слабкі сто­ро­ни наявних інформаційних систем (внутрішній SWOT-аналіз) і визначали та консолідували можливості й загрози для інформа­ційних систем (зовнішній SWOT-аналіз).

Взагалі розвитку статистики в аграрному та продовольчому секторах, а також доступності даних приділяється особлива увага. В Конституції FAO міститься заклик до організації зби­рати, аналізувати, інтерпретувати й поширювати інформацію, що стосується харчування, продовольства й сільського госпо­дарства (терміном «сільське господарство» і його похідні тут і далі позначають рибальство, морепродукти, лісництво та сиро­винні лісоматеріали). FAO надає допомогу країнам, що здійсню­ють перехід від централізовано-планової до ринкової економіки, щодо розробки систем сільськогосподарської статистики. Служ­ба статистичних оглядів і розвитку статистики (ESS), зокрема, надає технічну допомогу за такими напрямами:

–      сільськогосподарські переписи;

–      постійні системи сільськогосподарської статистики та укріплення інституційної інфраструктури;

–      системи сільськогосподарської статистики з продбезпеки;

–      обробка статистичних даних і статистичні бази даних;

–      підготовка кадрів.

На 22-й та 24-й сесіях Регіональної конференції, що прово­дилися, відповідно, в 2000 та 2004 рр., було затверджено пріори­тети в рамках Стратегічної структури, схваленої Конференцією FAO 1999 року:

–      зниження рівня бідності шляхом надання підтримки стій­кій життєдіяльності в сільських районах і досягненню продо­вольчої безпеки;

–      безпека і якість харчових продуктів;

–      управління природними ресурсами;

–      створення інфраструктури й потенціалу для надання під­тримки процесам переходу до ринкової економіки в аграрному секторі.

Особливо відзначено такі напрями, як органічне землероб­ство, біотехнологія й біорізноманітність.

Органічне сільське господарство є однією із пріоритетних галузей міждисциплінарної взаємодії FAO. У середньостроковій перспективі ця діяльність полягатиме в наданні підтримки краї­нам-членам FAO ефективно виробляти, обробляти, переробляти, інспектувати, сертифікувати й реалізовувати натуральні харчові продукти та волокна. А саме: організація сприятиме нарощу­ван­ню потенціалу в галузі підготовки кадрів, наукових досліджень та комунікаційних можливостей, особливо в країнах Централь­ної і Східної Європи (КЦСЄ), створенню нормативної бази через акредитацію національної сертифікації для головних по­тенційних ринків. Спеціалізовані продовольчі продукти (за гео­графічним походженням і традиційністю споживання) можуть бути залучені країнами-членами до цих заходів.

Протягом останнього десятиріччя органічне сільське госпо­дарство є швидкозростаючим продовольчим сектором, що наоч­но продемонстрував свою екологічну й економічну дієздатність і може вважатись перевіреною моделлю системи стійкого веден­ня сільського господарства в різних екологічних і соціально-економічних умовах. Отже, добре пристосований для залучення до заходів з охорони навколишнього середовища й збереження біорізноманіття, в тому числі для реалізації у буферних зонах парків чи в охоронних зонах питного водопостачання, для вклю­чення до концепції розвитку стійкої життєдіяльності в сільській місцевості та створення невеликих аграрних підприємств на маргінальних і високопродуктивних ділянках. У менш благона­дійних районах органічне сільське господарство, незалежно від того сертифіковане воно чи ні, підвищує багатофункціо­наль­ність сільського господарства. Проте органічне сільське госпо­дарство значною мірою залежить від досконалості людських ресурсів (знань, контактів, взаємодії та етики).

Більшість методів органічного землеробства застосовано в системах із різним ступенем інтегрованості, а його ведення ско­рочує державні витрати та витрати інших секторів економіки через:

–      скорочення потреби очищення вод на водогосподарських підприємствах і в приватних криницях;

–      зниження потреби у витратах викопного палива;

–      скорочення сільськогосподарських викидів парникових газів;

–      збереження ґрунтів, підвищення родючості;

–      зниження ризиків і виробничих втрат, пов’язаних із не­сприятливими кліматичними умовами;

–      поліпшення здоров’я населення (скорочення випадків отруєння, алергій тощо);

–      сприяння виконанню міжнародних екологічних угод, та­ких як конвенції про зміну клімату, біорізноманітність.

Агробіотехнології та біобезпека. Біотехнологія надає потуж­ні кошти для забезпечення стійкого розвитку сільського госпо­дарства, рибальства й лісництва, а також харчової промисло­во­сті. За належної інтеграції з іншими технологіями для вироб­ництва продуктів харчування, сільськогосподарської продукції і послуг біотехнологія може істотною мірою сприяти задово­лен­ню потреб населення, що стає все численнішим та урбанізо­ва­нішим. Хоча багато аспектів біотехнології щодо застосування й потенційних вигід для фермерів і споживачів не породжують особливих розбіжностей у поглядах, тему використання гене­тично модифікованих організмів (ГМО) у продуктах харчування та в сільському господарстві можна назвати полемічною. Генна інженерія може сприяти збільшенню виробництва та продук­тив­ності праці в сільському господарстві, лісництві й рибальстві, проте з нею теж пов’язані потенційні ризики, які треба ретельно вивчити. Їх поділяють на дві основні категорії: вплив на здо­ров’я людей та тварин і наслідки для навколишнього середо­вища (особливо для біорізноманітності). Тому, як вважають фахівці FAO, потрібно розробити наукову систему оцінок на основі кожного конкретного випадку, що дає змогу об’єктивно встановлювати вигоди й ризики, пов’язані з кожним окремим ГМО, до ухвалення рішення про його випуск.

Країни-члени надали FAO мандат щодо біобезпеки та біотех­нологій, відповідно до якого забезпечено нейтральний форум для розробки міжнародних інструментів управління, у тому числі щодо регулювання ГМО. Наведемо окремі з них.

–       Глобальний план дій зі збереження і стійкого викори­стан­ня генетичних ресурсів рослин для виробництва продуктів хар­чування та ведення сільського господарства.

–       Міжнародний договір про генетичні ресурси рослин для виробництва продуктів харчування і ведення сільського госпо­дарства.

–       Проект Кодексу дій у галузі біотехнологій щодо гене­тич­них ресурсів рослин для виробництва продуктів харчування і ведення сільського господарства.

–       Міжнародна конвенція захисту рослин.

–       Кодекс дій щодо відповідального рибальства.

–       Спеціальна міжурядова цільова група Codex Alimentarius Commission, створена FAO та СОТ, щодо стандартів харчових продуктів (у т. ч. вироблених з використанням біотехнологій).

FAO бере участь у створенні концептуальної основи для роз­робки політичних рекомендацій у галузі біотехнологій і біо­без­пеки. Разом із Міжнародною службою з національних сільсько­господарських досліджень і ЮНЕП-ГЕФ (Програма Організації Об’єднаних Націй з навколишнього середовища/Глобальний екологічний фонд) розроблено доступний набір інструмен­таль­них засобів підтримки рішень із впровадження систем біобез­пеки.

Технічна допомога FAO в галузі біотехнології спрямована на сприяння зміцненню національних можливостей в агробіо­тех­но­логії та біобезпеці. Обмін інформацією та її поширення, що є важливим видом діяльності FAO, теж стосується застосування і регулювання агробіотехнологій. Зокрема, FAO заснувала Форум із біотехнологій, опублікувала Глосарій із біотехнологій для продовольства й сільського господарства (задля забезпечення узагальненого, комплексного й доступного переліку термінів та абревіатур, регулярно використовуваних у біотехнології для продовольства й сільського господарства) та створила базу даних FAO-BіoDe, призначенням якої є збір, зберігання, орга­нізація і поширення оновленої базисної інформації про продукти й методи сільськогосподарської біотехнології, які використо­вують або розробляють у країнах, що розвиваються.

2.5.5. Міжнародний альянс ХАССП

Система аналізу небезпек і критичних точок контролю (англ. HACCP Hazard Analysis Critical Control Point, HACCP) – система, що дозволяє створити на підпри­ємстві умови для виробництва безпечної продукції шляхом визначення (іденти­фіка­ції) і контролю небезпечних чинників. Си­стема ХАССП є єдиною системою управ­ління безпечністю харчової продукції, яка довела свою ефектив­ність і прийнята міжнародними організаціями. В законодавстві України прийнято вживати англомовну абревіатуру в назві кон­цепції (HACCP – Hazard Analysis and Critical Control Point), однак популярності набула кирилична транслітерація ХАССП.

Історія розвитку концепції

Концепція ХАССП була розроблена в 60-х роках спільними зусиллями компанії Pillsbury Company Pillsbury, Лабораторії Збройних сил США і Національного управління з аеронавтики і космонавтики (NASA) під час роботи над Американською космічною програмою. Перед NASA стояло завдання розробити систему, що виключає можливість утворення токсинів у хар­чо­вій продукції і, як наслідок, запобігти харчовим отруєнням. Вибіркові та навіть і тотальні випробування кінцевого продукту або напівфабрикатів не могли гарантувати безпечності про­дук­ції, проте суттєво ускладнювали технологічний процес і збіль­шували вартість виробництва. Для вирішення цієї проблеми була ініційована розробка концепції ХАССП, представлена ком­панією «Pillsbury» у 1971 р. на Першій американській націо­нальній конференції з питань безпечності харчових продуктів. Після цього Управління США з контролю за харчовими продук­тами і лікарськими засобами United States Food and Drug Administration стало вимагати застосування системи ХАССП під час виробництва рибних продуктів, а Департамент сільського господарства США – при переробці м’яса та птиці. Національна академія наук США (НАУ США) в 1985 р., після проведення оцінки ефективності регулювання харчової промисловості США,рекомендувала всім регулятивним установам прийняти підхід ХАССП і обов’язкове застосування системи для виробників хар­чових продуктів. Всесвітня організація охорони здоров’я та Міжнародна продовольча та сільськогосподарська організація (FAO) також схвалили використання системи ХАССП. З цього часу система ХАССР поширилася практично на всі країни світу. ХАССП – це інструмент управління, що забезпечує більш струк­турований підхід до контролю ідентифікованих небезпечних чинників, у порівнянні з традиційними методами, такими як інспектування або контроль якості. Використання системи ХАССП дозволяє перейти від випробування кінцевого продукту до розробки превентивних методів. Поява міжнародних стан­дар­тів ISO серії 22000 започатковує наближення та встановлення еквівалентних (рівнозначних) вимог до рівня безпечності харчо­вих продуктів для всіх учасників глобалізованого продоволь­чого ринку. Прийняті Комісією Codex Alimentarius нормативи, основні принципи і рекомендації з безпечності харчової про­дукції визнані в угоді СОТ «Про санітарні та фітосанітарні захо­ди» як основа для гармонізації санітарних заходів, при цьому ХАССП створює надійне організаційне підґрунтя забезпечення безпечності продовольства та кормів. Отже, ХАССП буде віді­гравати зростаючу роль у практичних заходах з безпечності хар­чових продуктів не лише як система, обрана окремими країнами, але й на загальносвітовому рівні, роблячи свій внесок у розши­рення міжнародної торгівлі.

ХАССП – це потужна система, що може застосовуватися до великого спектру простих і складних операцій. Вона викори­сто­вується для забезпечення безпечності харчових продуктів протя­гом усього ланцюга виробництва і реалізації харчового продук­ту. Для впровадження системи ХАССП виробники повинні досліджувати не тільки їх власний продукт і методи його виго­товлення. Постає завдання застосовувати такі ж вимоги і до постачальників сировини та допоміжних матеріалів, системи дистрибуції та роздрібної торгівлі. Правильне запровадження системи НАССР надає виробнику багато переваг економічного та управлінського характеру:

–      застосування НАССР є підтвердженням виконання вироб­ником законодавчих і нормативних вимог;

–      НАССР засвідчує високий рівень свідомості та відпо­ві­дальності виробника перед споживачем;

–      НАССР дозволяє підприємствами забезпечити стабільно високий рівень безпечності харчових продуктів і, завдяки довірі споживачів в умовах зростаючої конкуренції, зберегти та розши­рити свою частку на внутрішньому ринку України;

–      запровадження НАССР дозволяє здійснити розширення експортних ринків, адже в багатьох країнах світу НАССР є обов’язковою законодавчо встановленою вимогою;

–      застосування НАССР переносить акценти з випробування кінцевого продукту на використання превентивних методів за­безпечення безпечності під час виробництва та реалізації про­дукції, сприяючи більш раціональному використанню ресурсів;

–      правильно проведений аналіз небезпечних чинників до­зволяє виявити приховані небезпеки і направити відповідні ресурси в критичні точки процесу;

–      зменшення втрат, пов’язаних із негативними наслідками повернень продукції, харчових отруєнь та інших проблем без­печності харчових продуктів;

–      НАССР може інтегруватися в загальну систему управ­лін­ня, достатньо органічно поєднуючись з іншими управлінськими концепціями – управління якістю (стандарти ISO серії 9000), управління довкіллям (стандарти ISO серії 14000) тощо.

Практичний досвід і вивчення літератури з безпечності хар­чових продуктів свідчить, що успіх розроблення, запрова­джен­ня, моніторингу та перевірки системи ХАССП залежить від ком­плексу управлінських, організаційних і технічних факторів. Сти­каючись з безліччю цих взаємопов’язаних даних, навіть дуже великі фірми, що мають значні фінансові ресурси, технічний досвід і високу культуру управління, можуть відчувати суттєві труднощі, а на малих і середніх підприємствах (МСП) може складатись відчуття, що трудності ХАССП потенційно непо­до­ланні. Хоча не існує однозначного, чіткого та загальновизнаного визначення малих і середніх підприємств, такі підприємства класифікуються за кількістю працівників, товарообігом і рівнем прибутку. Малі та середні підприємства, зазвичай, обслуго­вують місцевих споживачів, вони займають обмежену частку на ринку, їх власниками є одна або кілька осіб; управляються вони своїми ж власниками, які вирішують усі питання менеджменту самі з незначною допомогою інших осіб.

Особливістю малих і середніх підприємств є те, що типові МСП мають обмежені ресурси (персонал, час, кваліфікація, досвід, технічна компетентність і фінанси). У контексті ХАССП особливе значення має технічна компетентність, необхідна для розроблення системи. Знання з методології ХАССП, яких можна набути під час навчання, повинні бути обов’язково підкріплені відповідними знаннями у сфері мікробіології і харчової хімії. Іншим і, можливо, найбільш важливим, ніж відсутність техніч­них знань, чинником є те, що сам цей факт часто навіть не усвідомлюється. Така самовпевненість може бути особливо не­безпечною, якщо підприємство функціонує протягом багатьох років – досить часто від подібних підприємців можна почути вислови типу «я займаюся цим вже більше 30 років і досі ніхто від моєї продукції не помер». З іншого боку, практично всі МСП добре пристосовані до командної роботи, що дозволяє уникати багатьох проблем, що зустрічаються в більш великих компаніях. Відносно невелика кількість працівників дозволяє всю «глиби­ну» та «ширину» організації представити у вигляді однієї коман­ди, досягаючи при цьому більш високого ступеня причетності до спільної справи.

Досить часто менеджери МСП проходять свій шлях нагору, починаючи роботу з виробничих ділянок, і таке знання вироб­ничих процесів «з перших рук» прискорює та полегшує процес аналізування небезпечних чинників, визначення критичних точок тощо. У той же час, чим менше МСП, тим складніше ви­віль­нити співробітників для участі у робочих зустрічах групи ХАССП. Доводиться зменшувати склад групи до мінімальної кількості осіб і залучати до її роботи інших учасників за потре­би. Для дрібного бізнесу такий підхід не вирішує проблеми, оскільки лише для ядра групи ХАССП може бути необхідно більше половини всієї робочої сили. У таких обставинах необ­хідні новаторські методи командної роботи, залучення зовніш­ніх експертів тощо.

Технічні перешкоди є не єдиною перепоною до успішного запровадження ХАССП. Досвід свідчить, що головною пробле­мою є розробка такої системи, яка буде справді працювати в реальних виробничих умовах; але така система майже невід­во­ротно потребуватиме змін у культурі праці, «кліматі» підпри­єм­ства. Фактично, в контексті безпечності харчових продуктів, найважливіші люди – це виробничий персонал (оператори, які контролюють критичні точки). Але ці працівники, як правило, є найбільш низькооплачуваними, недооціненими та найменш мо­тивованими. ХАССП передбачає способи удосконалення органі­зації, засновані на залученні та подальшій причетності. Якщо операторам, по-перше, пояснили, що вони відповідають за кри­тично важливий процес, по-друге, попросили приєднатися до команди для розробки стратегії вирішення цього завдання, і, по-третє, їм допомогли написати реальні процедури їхньою «мо­вою», то це суттєво підвищить їх мотивацію та відповідальність при повсякденному виконанні процедур забезпечення безпеч­ності харчових продуктів. Така участь у технологічних змінах і делегування контролю тим, хто має безпосереднє відношення до виробничого процесу, є рушійним механізмом запровадження необхідних змін і важливою умовою успішного запровадження ХАССП. У цьому контексті спостерігається така закономірність: чим більше підприємство, тим складніше ініціювати та підтри­мувати такого роду зміни в культурі виробництва та відносинах між людьми. Тут МСП з їх менш формальними структурами управління та більш простими каналами комунікації мають очевидну перевагу. Чим менше підприємство, тим вірогідніше, що всі особи, які мають відношення до ХАССП, володіють практичним досвідом, що підвищує можливості команди розро­бити таку систему, до якої виробничий персонал та управлінська ланка будуть однаково причетні та зацікавлені в підвищенні ефективності її функціонування.

В основу системи ХАССП покла­дено сім принципів:

1.    Проведення аналізу небезпечних чинників.

2.    Визначення критичних точок контролю (КТК).

3.    Встановлення критичної межі (меж).

4.    Встановлення системи моніторингу КТК.

5.    Встановлення коригувальних дій, що мають вживатися, коли моніторинг вказує на вихід конкретної КТК з-під кон­тро­лю.

6.    Встановлення процедур перевірки для упевненості, що система ХАССП працює ефективно.

7.    Встановлення документування усіх процедур і записів, що мають відношення до цих принципів, та їх застосування.

Небезпечні чинники. Щоб провести аналіз небезпечних чин­ників для розробки плану ХАССП, виробнику харчової про­дук­ції необхідно мати робочі знання про потенційні джерела небез­пеки. Метою плану ХАССП є контроль усіх небезпечних чинни­ків, які з достатньою імовірністю можуть загрожувати безпеці харчових продуктів. Такі небезпечні чинники можна розділити на три групи: біологічні, хімічні та фізичні. В ДСТУ ISO 22000:2007 небезпечний чинник харчового продукту (food safety hazard) визначається як біологічний, хімічний або фізичний агент у харчовому продукті, або стан харчового продукту, що потенційно може спричинити негативний вплив на здоров’я. Також зазначається, що термін «небезпечний чинник» не слід плутати з терміном «ризик», який у контексті безпечності хар­чових продуктів означає функцію ймовірності виникнення нега­тивного впливу на здоров’я (наприклад, захворювання) та істот­ності наслідків такого впливу (наприклад, смерть, госпіталіза­ція, відсутність на робочому місці тощо) у разі ураження цим небезпечним чинником. Ризик визначено в ISO/IEC Guide 51 як комбінацію ймовірності виникнення шкоди та істотності наслід­ків цієї шкоди. Згідно зі стандартом до небезпечних чинників харчових продуктів відносять алергени.

Небезпечні чинники біологічного походження. Харчовим про­дуктам можуть загрожувати небезпечні чинники біологічного походження. Їх джерелом може бути сировина, або вони можуть виникати на певних етапах технологічної обробки, що застосо­вується для виробництва кінцевого продукту. Біологічні чинни­ки поділяються на такі групи: мікроорганізми; бактерії; віруси; паразити; гриби; дріжджі.

Хімічні небезпечні чинники. Забруднення хімічного характеру може трапитися на будь-якому етапі процесу виробництва та обробки. Хімічні речовини можуть бути корисними та спеці­аль­но додаватися до деяких продуктів, наприклад, пестициди засто­совуються у вирощуванні фруктів та овочів. Хімічні речовини не становлять небезпеки, якщо вони використовуються правиль­но, або перебувають під контролем. Потенційний ризик для спо­живачів підвищується, коли вміст хімічних речовин не контро­люється, або коли рекомендовані норми перевищуються. При­сутність хімічної речовини не завжди становить небезпеку. Чи є вона небезпечною, чи ні, залежить від її кількості. Токсичний ефект деяких хімічних речовин виявляється тільки у випадку піддавання їхньому впливу протягом тривалого часу. Щодо та­ких речовин нормами встановлюються певні обмеження. Хіміч­ні небезпечні чинники можна розділити на три категорії: 1) хі­мічні речовини, що виникають природнім шляхом; 2) спеціально додані хімічні речовини; 3) неспеціально або випадково додані хімічні речовини.

Фізичні небезпечні чинники. До небезпечних чинників фізич­ного походження відносяться будь-які потенційно шкідливі сто­ронні предмети, яких звичайно у харчових продуктах немає. Якщо помилково спожити сторонній матеріал або предмет, це, вірогідно, призведе до задухи, фізичного пошкодження або інших шкідливих наслідків для здоров’я. Саме на фізичні небез­печні чинники споживачі скаржаться найчастіше, бо травма ви­никає одразу або незабаром після споживання їжі, і джерело не­безпеки виявити легко. Прикладами матеріалів, що можуть ста­новити фізичну небезпеку, можуть бути: скло, метал, каміння – якщо потрапляє в продукти харчування, спричиняє порізи, кро­вотечі, пошкодження ротової порожнини та шлунково-кишко­вого тракту; для виявлення або видалення може бути потрібне хірургічне втручання.

2.5.6. Міжнародна організація  з тестувань товарів і послуг

Міжнародна організація споживчих досліджень і випробу­вань – International Consumers Research & Testing (ICRT) – об’єд­нує 43 організації (2011 р.) споживачів з 37 країн світу, вклю­чаючи Україну, що обрали основним напрямом своєї діяльності порівняльні тестування товарів і послуг для споживачів [9].

Центральный офіс ICRT знахо­диться в Лондоні. Більшість орга­нізацій, членів ICRT, знаходяться в Європі, але також і в Австралії, Новій Зеландії, Гонг-Конзі. Головним завданням ICRT є розви­ток наукових підходів до оцінки споживчих властивостей про­дукції.

ICRT координує діяльність у галузі порівняльного тестування на підставі досвіду та з використанням ресурсів своїх членів, що забезпечує такі результати:

–      дотримання правил порівняльних тестувань;

–      підвищення ефективності витрат на проведення тестів за рахунок розподілу ресурсів і функцій;

–      гармонізація методології проведення відповідних тестів;

–      довіра та визнання серед споживачів і професіоналів.

ICRT не має прямих контактів із споживачами та виробни­ками, не здійснює лоббістської діяльності або представництва інтересів від імені споживачів.

2.5.7. Європейська економічна комісія ООН

Європейська економічна комісія ООН (ЄЕК ООН) була за­снована економічною і соціальною радою ООН у 1947 р. Євро­пейська економічна комісія Організації Об’єднаних Націй (ЄЕК ООН) – одна з п’яти регіональних комісій ООН, що входить в систему допоміжних органів Економічної і соціальної ради ООН. Україна, як правонаступниця УРСР, є однією із держав-засновниць ЄЕК. Секретаріат і Штаб-квартира ЄЕК ООН знахо­диться в Женеві (Швейцарія). Секретаріат очолюється Виконав­чим секретарем і його заступником. Персонал секретаріату: еко­номісти, юристи, інженери, статистики й IT-спеціалісти. Його роль полягає в наданні Комісії адміністративної підтримки, необхідної для досягнення поставлених цілей.

Річний бюджет становить близько 50 млн доларів США.

Мета організації – розвивати економічну активність і зміц­ню­вати економічні відносини між європейськими та іншими краї­нами світу. До ЄЕК ООН входять 56 держав Європи, Азії та Пів­нічної Америки, а також Ізраїль. ЄЕК ООН є однією з п’яти ре­гіональних комісій ООН.

ЄЕК ООН розробляє стандарти в різних галузях, це:

–      конструкція транспортних засобів;

–      стандарти електронного обміну даними UN / EDIFACT;

–      стандарти якості сільськогосподарської продукції.

Стандарти якості сільськогосподарської продукції ЄЕК ООН

Якість і ціна – ключі до успіху на міжнародних ринках. В умовах, коли ланцюг поставок харчових продуктів став глобаль­ним, споживачі можуть вибирати продукцію різних виробників і країн походження. Чи можуть покупці в умовах такого широ­кого вибору мати гарантію того, що вони купують якісні про­дукти за справедливою ціною?

Як виробники і продавці можуть дізнатися про вимоги різних ринків? Як вони повинні виробляти, сортувати, упаковувати і маркувати продукцію відповідно до правил різних країн?

Протягом більш ніж 50 років ЄЕК ООН розробляє комерційні стандарти якості для широкого асортименту свіжих фруктів і овочів, сухих і висушених фруктів, картоплі, м’ясних продуктів, яєць і яєчних продуктів та зрізаних квітів.

Стандарти якості сільськогосподарської продукції ЄЕК ООН узгоджують між собою існуючі національні стандарти і торгову практику. Вони формують єдину мову спілкування продавців і покупців, на їх основі проводиться контроль якості.

Стандарти визначають мінімальні вимоги до якості, вимоги щодо зрілості, комерційні градації якості (класи екстра, перший і другий), допуски за дефектами, вимоги до форми представ­лен­ня, упаковки, етикетування та маркування.

Індикатори внутрішнього якості продуктів (наприклад, смаку і зрілості) стають все більш важливими у міжнародній торгівлі для безлічі видів продукції. ЄЕК ООН розробляє визначення таких індикаторів, встановлює їх вагомості.

Технічна робота зі стандартизації здійснюється чотирма екс­пертними групами за напрямами:

–      свіжі фрукти та овочі;

–      сухі та сушені продукти;

–      м’ясо;

–      насіннєва картопля.

Мета ЄЕК ООН – залучити до цієї роботи всі зацікавлені сторони: держави-члени ООН, міжурядові організації, міжна­родні та регіональні торговельні організації і неурядові організа­ції. Рішення приймаються на основі консенсусу.

Більшість обов’язкових ринкових стандартів Європейського Союзу погоджено зі стандартами ЄЕК ООН. Організація еконо­мічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) розробила схему щодо застосування міжнародних стандартів на фрукти та овочі. Ця схема заснована на стандартах ЄЕК ООН. ОЕСР випускає пояснювальні брошури, які містять кольорові фотографії, що ілюструють дефекти плодів і овочів, допомагають інтерпре­ту­вати умови стандартів і сприяють їх однорідному застосуванню.