- •1. Роль та значення системи технічного регулювання в умовах глобалізації економічних процесів
- •2. Роль міжнародних організацій в системі міжнародного технічного регулювання
- •2.1. Характеристика, завдання та напрями діяльності Світової організації торгівлі
- •2.2. Характеристика та основні напрями діяльності міжнародних організацій у сфері технічного регулювання
- •2.3. Міжнародні та регіональні організації з метрології
- •2.4. Міжнародні та європейські організації в галузі оцінки відповідності та акредитації
- •2.5. Міжнародні та регіональні організації в галузі якості, безпеки та споживчої політики
- •3. Особливості систем технічного регулювання країн світу
- •3.1. Система технічного регулювання в країнах єс – правила системи, принцип створення єдиного ринку
- •3.2. Аналіз іноземного досвіду побудови системи технічного регулювання та споживчої політики
- •4. Міжнародні угоди та законодавчо-нормативна база сфери міжнародного технічного регулювання
- •4.1. Характеристика міжнародних угод, директив єс у галузі технічного регулювання
- •4.2. Генеральна угода з питань митних тарифів і торгівлі
- •4.3. Роль, переваги та недоліки директив Нового і Глобального підходів щодо обов’язкових вимог до певних видів продукції
- •4.5. Угода про застосування санітарних і фітосанітарних заходів
- •4.6. Угода про оцінку відповідності та прийнятність промислових товарів
- •5. Складові системи міжнародного технічного регулювання
- •5.1. Система стандартизації продукції
- •5.2. Система оцінки відповідності
- •5.3. Міжнародні та європейські стандарти з підтвердження відповідності: стандарти серій iso 17000, en 45000
- •5.4. Політика єс з оцінювання відповідності
- •5.5. Системи управління безпечністю та якістю товарів і послуг
- •5.6. Стандарти brç, ifs, GlobalGap, програма єс щодо оповіщення про небезпечні товари rapex
- •6. Україна в системі міжнародної технічної допомоги. Програми міжнародної технічної допомоги в галузі технічного регулювання
- •6.2. «Зелена» книга
- •6.3. Зовнішні та внутрішні чинники впливу на систему технічного регулювання та споживчої політики
- •6.4. Аналіз вимог національного, міжнародного та європейського законодавства, що регулює питання надання міжнародної технічної допомоги
5.6. Стандарти brç, ifs, GlobalGap, програма єс щодо оповіщення про небезпечні товари rapex
У 2000 році Європейський союз поширив «Білу книгу» про безпеку харчових продуктів як початковий етап створення нової правової основи, що регулює належне виробництво продуктів харчування й кормів для тварин і контроль безпеки харчових продуктів. Комісія «Кодекс Аліментаріус» продовжує розробку міжнародних стандартів керівних принципів і рекомендацій, призначених для скорочення ризиків продовольчої безпеки. У рамках Кодекс Аліментаріус була розроблена модель аналізу ризиків, комплексний підхід до харчового ланцюга й система аналізу ризиків і керування критичними точками контролю (АРККТК). Парадигма аналізу ризиків, що складаються з оцінки ризику, керування ризиками й оповіщення про ризики, включена як загальні принципи в закон ЄС і становить правову основусистем забезпечення продовольчої безпеки в країнах-членах [30].
У «Білій книзі» ЄС відповідальність за забезпечення продовольчої безпеки покладена на весь ланцюг виробництва продуктів харчування (включаючи тваринний корм). Уряди країн-членів стежать за тим, щоб виробники належним чином виконували цю відповідальність із метою захисту здоров’я й благополуччя споживачів. У документі міститься 84 пункти дії, які повинні бути оформлені й включені в закон Співтовариства для зміцнення систем забезпечення безпеки харчових продуктів країн-членів.
Іншим шляхом забезпечення безпеки харчових продуктів і пакування, що застосовується в харчовій промисловості, стала поява цілого ряду технічних стандартів Європейського союзу. До цієї групи належать такі стандарти, як BRC і IFS. У цьому випадку розроблювачами цих стандартів стали Великобританія, Німеччина й Франція.
5.6.1. Стандарт харчової галузі BRC
Стандарт харчової галузі BRC (British Retail Consortium – Британського Консорціуму Роздрібної торгівлі) було розроблено у 1998 році спочатку для постачальників фірмової продукції, а потім став широко використовуватися у низці інших галузей харчової промисловості, включаючи підприємства ресторанного господарства та виробників сировини. У подальшому стандарт став незамінним для всіх організацій галузі. Застосування стандарту за межами Великобританії зробило його глобальним і не лише з метою оцінки постачальників, але і як основа для виробництва харчових продуктів та планування перевірок. Стандарт BRS спрямований на забезпечення безпеки продукції і встановлює поряд з вимогами до системи HACCP вимоги до системи менеджменту якості й гігієни виробничого середовища. Стандарт передбачає два рівні сертифікації: основний (базовий) і вищий. Низка міжнародних підприємств вимагає застосування цього стандарту. Він також прийнятий організацією роздрібної торгівлі Global Food Safety Initiative (GFSI) – Глобальною ініціативою харчової безпеки як рівноцінний по відношенню до інших стандартів безпеки харчових продуктів.
BRC (British Retail Consortium) розробив цілу серію різноманітних стандартів: Глобальний стандарт BRS для упаковки харчових продуктів та іншого пакувального матеріалу (2002), Глобальний стандарт BRS Споживчі продукти (2003), Глобальний стандарт BRS Зберігання та транспортування (2006). Кожен із цих стандартів регулярно переглядається, редакція кожного з них повністю переглядається та оновлюється кожні три роки після обширних консультацій з широким колом зацікавлених осіб.
Стандарт на упаковку BRS IoP Британського консорціуму роздрібної торгівлі та Інституту упаковки (Institute of Packaging – IoP) діє для виробників харчових продуктів для власних торгових марок роздрібних торговців. Він призначений для захисту споживачів і виконання вимог британського Закону про безпеку харчових продуктів (Food safety act). Мета BRS IoP – створити єдиний стандарт, який замінює різноманітні специфічні для підприємств правила торгівлі харчовими продуктами.
5.6.2. Стандарт IFS
Стандарт IFS (International Food Scheme) – Міжнародна схема сертифікації у харчовій галузі. Стандарт розроблено ініціативною групою провідних компаній роздрібної торгівлі Німеччини (Hauptverband des Deutschen Einzelhandels) з метою створення єдиного базового стандарту проведення аудитів систем управління безпекою. У 2003 році офіційно прийнятий до застосування Глобальною Ініціативою за Безпеку харчової продукції (GFSI). У 2003 році представники французьких роздрібних та оптових підприємств приєдналися до робочої групи з розробки IFS, що призвело до створення 4-ї редакції стандарту. IFS вважається авторитетним міжнародним стандартом з безпеки для всіх виробників харчових продуктів. Зокрема, стандарт IFS визнаний найбільшими торговельними мережами, які охоплюють більше шістдесяти відсотків усієї світової торгівлі. У країнах Європейського Союзу IFS є найбільш важливим стандартом для постачальників провідних торговельних мереж. Наприклад, для укладання договору на поставку продукції членам Суспільства німецької роздрібної торгівлі або Федерації підприємств торгівлі й дистрибуції Франції необхідно мати сертифікат IFS, поза залежністю від країни походження. Стандарт IFS також широко використовується в Австрії, Польщі, Швеції, Італії й інших країнах. IFS створив єдину основу для взаємної оцінки продавців, постачальників і виробників товарів продовольчої групи. За даними на вересень 2007 року, у світі видано більше 7300 сертифікатів відповідності стандарту IFS. Ці сертифікати є для виробників продуктів харчування своєрідним пропуском у торговельні мережі Німеччини (Aldi, Edeka, Lidl, Metro, Rewe, Spar та інші), Франції (Auchan, Carrefour, Casino, Cora, Monoprix, Systeme U), Італії й ряду інших країн. Саме тому кількість виданих сертифікатів IFS за три роки збільшилася більш ніж у 4 рази. Причому видані вони були виробникам як у Європі, так і в Америці, Африці й Азії.
Обидва технічні стандарти BRC і IFS містять вимоги стандарту ISO 9001:2000, принципи НАССР і рекомендації GMP. Обидва стандарти спрямовані на забезпечення безпеки харчової продукції і упакування, що застосовується при виробництві харчової продукції. Відповідність вимогам одного із цих стандартів дає найбільш повну гарантію для споживача одержати харчову продукцію, що відповідає контрактним вимогам щодо якості та безпеки.
Основи регулювання якості та безпеки харчової продукції приводяться в Загальному Законі ЄС про харчові продукти, а також у Постанові Європейського парламенту й Ради ЄС № 178/2002/ЄС, у якій встановлюються загальні принципи й вимоги правових норм в галузі харчових продуктів, засновується Європейська служба з безпеки харчових продуктів і вводяться процедури, пов’язані з безпекою харчових продуктів.
28 січня 2002 р. було уведено у дію Регламент Європейського Парламенту та Ради (ЕС) № 178/2002 про встановлення загальних принципів і вимог законодавства про харчові продукти, створення Європейського органу з безпеки харчових продуктів і встановлення процедур щодо питань, пов’язаних із безпекою харчових продуктів. Регламент належить до сфери захисту прав споживачів і безпеки продуктів харчування та продовольчої сировини.
Загальний Закон ЄС про харчові продукти надає базу для забезпечення послідовного підходу в розвиток законодавства про харчову продукцію. У ньому надаються визначення, принципи й зобов’язання, що охоплюють усі стадії виробництва й розподілу продуктів харчування й кормів для тварин, внаслідок того, що в останні роки харчове зараження було однією з основних проблем харчування. Закон також надає загальну основу для тих сфер, що не охоплені конкретними гармонізованими правилами, але де функціонування Внутрішнього Ринку забезпечується взаємним визнанням.
Закон ЄС про харчові продукти доповнений детальним законодавством за повним спектром питань, що стосуються харчової безпеки, таких як гігієна на виробництві, залишки і радіонуклідні домішки, використання пестицидів, добавок і барвників, нових продуктів, харчових добавок і продуктів, що перебувають у контакті із продуктами харчування, такі як упакування й устаткування; жорсткі процедури контролю росту й використання продуктів, отриманих у результаті генетичної модифікації.
Мета Закону про харчові продукти полягає у забезпеченні для споживачів безпечних харчових продуктів, що відповідають різноманітним вимогам. По-друге, повинно бути забезпечене адекватне інформування споживачів, на підставі якого вони могли б робити свій вибір.
Крім Закону про харчові продукти сфера харчової продукції регулюється нормативно-правовими актами ЄС – директивами, постановами, рішеннями.
Європейським Парламентом та Радою 1 січня 2006 р. було введено в дію так званий «Пакет гігієнічних вимог», до якого увійшли декілька актів, що стосуються гігієни харчових продуктів і кормів, мікробіологічних критеріїв, організації та здійснення контролю продуктів та ін.
Останнім часом гострим є питання регулювання харчової та сільськогосподарської біотехнології, що використовує генетичну інженерію, транс-генних рослин і тварин, генетичну модифікацію. Перше законодавство стосовно ГМО у Євросоюзі було прийняте на початку 90-х років. З тих пір законодавство працює з метою захисту навколишнього середовище та здоров’я людей у контексті об’єднаного ринку для біотехнології. Основними актами цього законодавства є: Директива 2001/18/ЄС, Регламент 1829/2003, а також Регламент 1830/2003. Регламент 1829/2003 регулює використання їжі й кормів, що містять або складаються із ГМО. Їжа й корми, виготовлені із ГМО, або такі, що містять інгредієнти, виготовлені із ГМО, вважаються генно модифікованими (ГМ) їжею й кормами. Регламент 1830/2003 з маркування й простежуваності забезпечує повну інформацію про складові продуктів і кормів, що складаються або зроблені із ГМО, у т. ч. соєве й кукурудзяне масло, виготовлене із ГМ сої й кукурудзи. Етикетка повинна мати напис «Цей продукт містить ГМО». Це робиться з метою інформування покупців і фермерів про дійсне походження й характеристику продуктів і кормів, щоб вони могли зробити інформований вибір.
Міжнародною комісією ФАО / ВОЗ із втілення кодексу стандартів і правил щодо харчових продуктів (Комісією «Кодекс Аліментаріус») розроблена та прийнята збірка міжнародних харчових стандартів Кодекс Аліментаріус. Стандарти кодексу охоплюють основні продукти харчування: як оброблені та напівфабрикати, так і необроблені. Окрім того, у тій мірі, в якій це необхідно для досягнення принципіальних цілей Кодексу – охорони здоров’я споживачів і сприяння добросовісній торгівлі харчовими продуктами – представлені матеріали, що використовуються при наступній переробці харчових продуктів.
Положення Кодексу стосуються: гігієнічних вимог і харчової цінності продуктів харчування, включаючи мікробіологічні критерії, вимоги щодо харчових добавок, слідів пестицидів і ветеринарних лікарських препаратів, забруднюючих речовин, маркування та зовнішнього вигляду, а також щодо методів відбору проб та оцінки ризику.
Кодекс Аліментаріус повною мірою може вважатися найважливішим міжнародним довідником у галузі якості харчових продуктів. У ньому взято до уваги новітні досягнення наукових досліджень у галузі харчування. Кодекс значно підвищив інформованість світової спільноти щодо таких життєво важливих питань, як якість продуктів харчування, продовольча безпека та діяльність суспільної служби охорони здоров’я.
5.6.3. Стандарт GlobalGap
Стандарт GlobalGAP – це система, що гарантує безпечність вирощеної продукції. Основною відмінністю від інших стандартів є оцінка безпечності невирощеного продукту, а відстеження і оцінка всього технологічного циклу. Іншими словами, якщо вирощування проводиться згідно з чітко встановленими нормами та технологічними регламентами, отримана продукція буде безпечною. Для кінцевої перевірки проводиться аналіз продукції на вміст залишків пестицидів та агрохімікатів. Сертифікат GlobalGAP є свідченням належного рівня аграрного виробництва. Він забезпечує для фермера ряд суттєвих переваг, а саме: комерційні переваги: продукція, сертифікована за даним стандартом, є безпечною для споживання, а тому користується більшим попитом, що значно полегшує збут. Конкурентні переваги: сертифікація GlobalGAP є вагомою конкурентною перевагою компанії-виробника. Фермер демонструє готовність іти на зустріч побажанням споживача. Впевненість покупців: покупці продукції (супермаркети, переробні підприємства, пункти громадського харчування) впевнені в якості та безпечності отриманої продукції. Це найпростіший шлях до довготривалого і взаємовигідного співробітництва. Впевненість споживачів у якості та безпечності сільськогосподарської продукції сприяє зростанню довіри до сільгоспвиробників, підприємств роздрібної торгівлі. Це сприяє збільшенню об’ємів продажів і позитивно віддзеркалюється на розвитку даного сегмента ринку. Управління Ризиками зменшує ймовірність забруднення/зараження продукції, сприяє охороні оточуючого середовища, покращенню виробничої гігієни та санітарії. Сумісність з системами управління якістю: Система GlobalGAP сумісна з іншими системами управління якістю, наприклад BRC, IFS, ISO 9001:2000, ISO22000. Вона не претендує на функції Державного стандарту та не вступає у протиріччя з національним законодавством. Вихід на міжнародний ринок: Система GlobalGAP ефективно працює в 90 країнах світу. Переважна більшість європейських торговельних мереж працює лише з продукцією, сертифікованою за стандартом GlobalGAP.
GlobalGAP – це приватна організація, що створює добровільні сертифікатні стандарти сільськогосподарської продукції. Ці стандарти гарантують споживачам, що продукцію було вироблено на сільськогосподарських підприємствах, які мінімізують шкідливий вплив на оточуюче середовище, забезпечують безпечні умови роботи своїх працівників і намагаються зменшувати кількість хімічних обробок.
«GlobalGap» служить інструкцією для землеробських господарств для правильної (Good) агрономічної (Agronomical) практики (Practice). «GlobalGap» включає цілорічні інспекції землеробів, у тому числі неоголошений контроль. У сертифікацію «GlobalGap» уже включились сільськогосподарські підприємства більш ніж у 80 країнах світу.
5.6.4. Програма ЄС щодо оповіщення про небезпечні товари RAPEX
Система швидкого обміну інформацією про небезпечні товари (система Рарех) [31]. Система RAPEX почала функціонувати у 2004 році. З моменту її запуску кількість товарів, визнаних небезпечними, збільшилася в 4 рази. У 2009 р. список товарів, заснований на даних системи швидкого обміну інформацією про небезпеку непродовольчих товарів RAPEX, збільшився у порівнянні з показником 2008 р. на 7 %.
Походження. Для забезпечення безперешкодної діяльності внутрішнього ринку та спільного управління ризиком Європейська Комісія прагне бути поінформованою про заходи, запроваджені країнами-членами ЄС щодо ризиків, виявлених у товарах, які знаходяться в обігу на території Співтовариства.
Система, передбачена статтею 8 Директиви, була створена у 1984 р. Вона діє як загальна система попередження та контролю, та має на меті сприяти подоланню надзвичайних ситуацій. Система призначена для забезпечення швидкого обміну інформацією між країнами-членами ЄС і Комісією у разі виявлення товару, який становить серйозний і прямий ризик для здоров’я та безпеки споживача. Вона дозволяє національним органам державної влади діяти негайно, якщо виявлено нагальну і пряму небезпеку на території однієї з країн-членів ЄС.
Ця процедура розпочинається, коли одна з країн-членів ЄС приймає рішення про запровадження термінових заходів для запобігання, обмеження чи накладання спеціальних умов на продаж або потенційне використання товару чи партії товару на її території черезсерйозний і прямий ризик (небезпеку), який становить згаданий товар чи партія товарів для здоров’ я і безпеки споживача.
У таких випадках країна-член ЄС має терміново повідомити Комісію про вже вжитий захід або про існування ризику безпосередньо перед запровадженням заходу. Комісія передає відповідну інформацію іншим країнам-членам ЄС.
Сфера застосування
Система застосовується до всіх товарів, призначених для споживачів, за винятком товарів, призначених для професійного використання, чи товарів, які на підставі інших документів Співтовариства підлягають еквівалентним процедурам повідомлення.
Система швидкого обміну інформацією включає дві мережі: одна – для нехарчових товарів, а інша – для продуктів харчування. Ці дві мережі працюють загалом однаково та спираються на спільну правову базу.
Як сфера застосування, так і умови започаткування процедур та самі процедури, що застосовуються в рамках системи, окреслені Директивою від 29 червня 1992 р. Детальний опис процедур застосування системи у тому вигляді, у якому вони були ухвалені Комісією у співробітництві з країнами-членами ЄС у 1990 р., міститься у додатку до цієї Директиви.
Нова Директива 2001/95 внесла деякі незначні зміни у функціонування системи.
Умови застосування процедури
Застосування процедури надзвичайних заходів відповідно до системи RAPEX (системи швидкого обміну інформацією) вимагає виконання трьох сукупних умов:
– наявність серйозної і прямої загрози (А);
– наслідки цього ризику мають виявитися або ймовірно виявляться поза територією відповідної країни-члена ЄС (Б);
– відсутність у рамках інших нормативно-правових актів Співтовариства жодних інших еквівалентних процедур (В).
Наявність серйозної і прямої загрози
Поняття «серйозної і прямої загрози» для здоров’я та безпеки споживачів не визначено жодною з директив Співтовариства, які гармонізують норми національного законодавства.
З метою покращення функціонування системи й уникнення непотрібних операцій раннього попередження Комісія у ряді випадків звертала увагу країн-членів ЄС на необхідність обмеження використання системи тільки у тих випадках, які дійсно представляють «серйозну і пряму загрозу». Відповідність або невідповідність товару існуючим нормативним вимогам не є у даному випадку важливою, на відміну від ряду інших існуючих процедур.
Немає необхідності надсилати таке повідомлення, якщо товар не відповідає вимогам національних стандартів, навіть якщо ці стандарти були встановлені так само з метою забезпечення охорони здоров’я та безпеки споживачів; в усіх випадках основним критерієм для здійснення повідомлення має бути наявність серйозної і прямої загрози здоров’ю та безпеці людей.
Бажання Комісії не надавати визначення поняттю «серйозної і прямої загрози» пояснюється, з одного боку, гнучкістю, необхідною для стабільного функціонування системи, а з іншого – тим фактом, що це поняття постійно розвивається.
Процедури застосування системи, деталізовані у додатку до цієї Директиви, підкреслюють неможливість визначення спеціальних критеріїв, які б точно вказували, що саме може становити серйозний і прямий ризик. Відповідно, національні органи державної влади зобов’язані приймати у кожному випадку рішення на свій розсуд (пункт 2 додатка). Просте застосування обмежень чи заборони розміщення товару на ринку або його вилучення не є саме по собі достатнім свідченням серйозного і прямого характеру ризику.
Варто звернути увагу на те, що нова Директива замінює поняття серйозної і прямої загрози поняттям «серйозна загроза, яка вимагає негайних дій». Це зроблено з метою полегшення виявлення випадків для застосування цієї процедури. Для використання системи RAPEX небезпека виникнення загрози не обов’язково повинна бути прямою; для використання системи достатньою є ймовірність виникнення ризику через тривалий час. Цей нюанс уже використано в нещодавно прийнятому рішенні Комісії стосовно наявності фталатів у іграшках та засобах догляду за дітьми[[1]]. У цьому документі Комісія роз’яснює поняття серйозного і прямого ризику: «Хоча згадані вище серйозні наслідки не проявляються протягом певного часу після використання, ризик, пов’язаний із зазначеними товарами, є прямим, оскільки він безпосередньо пов’язаний з впливом фталатів; такі товари після закінчення періоду нормального використання дитиною можуть призвести до значних уражень, що матиме серйозні наслідки у майбутньому (для дітей)».
[Вгору] [Вниз]
5.7.1. Суть, принципи Нового підходу до ринкового нагляду
Первинний імпульс до гармонізації національних норм і стандартів у Співтоваристві дали Директива Комісії 70/50 та справа «Dassonville» [32, 33]. Вони трактували технічні перешкоди для торгівлі між країнами-членами Співтовариства як заходи, які мають рівнозначний до кількісних обмежень ефект і повинні бути усунені відповідно до ст. 28 Договору. Проте до середини 1980-х рр. процеси гармонізації відбувалися вкрай повільно. Причинами цьому стали, по-перше, технічна складність процесу, обумовлена необхідністю формувати єдині норми для кожної категорії товарів і, по-друге, прийняття відповідних директив Ради мало відбуватись одноголосно. Проте ці труднощі були вирішені шляхом прийняття 7 травня 1985 р. Резолюції Ради про новий підхід до технічної гармонізації і стандартизації [34].
У цій резолюції вперше були прописані стратегія і методика гармонізації технічних норм країн-членів. Принципами нового підходу стали:
– гармонізація національних законодавств щодо технічних стандартів обмежується встановленням необхідних вимог (essential requirements) до продукції, відповідність яким є достатньою підставою допуску цієї продукції на єдиний ринок Співтовариства;
– відповідність продукції вимогам директив забезпечується дотриманням технічних характеристик, що прописані у гармонізованих стандартах;
– впровадження гармонізованих чи інших стандартів залишається добровільним, і виробник завжди може дотримуватись інших стандартів, що відповідають необхідним вимогам;
– продукція, виготовлена згідно з гармонізованими стандартами, вважається такою, що відповідає необхідним вимогам.
Новий підхід передбачає гармонізацію необхідних вимог шляхом їх упровадження через директиви. Проте він використовується не до усіх категорій товарів. Зокрема принципи нового підходу не застосовуються до продуктів харчування, продукції хімічної та фармацевтичної промисловості, транспортних засобів і тракторів.
Отже, джерелами права у сфері технічного регулювання ЄС є (поряд зі згаданими статтями Договору і рішеннями Суду ЄС) десятки директив, які прийнято розділяти на дві групи:
директиви «старого» підходу і директиви нового та глобального підходів. До директив нового та глобального підходів належать директиви, на які згідно з рішенням Ради ЄС чи Ради і Парламенту ЄС поширюються принципи, викладені у резолюціях Ради від 7 травня 1985 р. та від 21 грудня 1989 р. відповідно. До директив «старого» підходу належать усі інші директиви з гармонізації технічних норм і стандартів держав-членів Співтовариства. На основі резолюцій Ради від 7 травня 1985 р. та від 21 грудня 1989 р. нині прийнято більше 29 директив із гармонізації, які стосуються безпеки споживчих товарів. Зокрема таких категорій товарів, як будівельні матеріали, іграшки, косметика, електротехніка, прилади та обладнання, упаковки, вибухонебезпечні речовини тощо. Крім того, існує ряд проектів директив нового і глобального підходів, розроблених Комісією, але не затверджених Радою і Парламентом.
У деяких випадках директиви нового підходу можуть застосовуватися паралельно з іншими директивами ЄС, наприклад, із Директивою щодо загальної безпеки товарів, Директивою щодо нешкідливості товарів, якщо останні містять положення, не охоплені директивами нового підходу.
Діючі системи оцінки відповідності виробів і їх якості складаються з двох підсистем: обов’язкової та добровільної. Підсистема обов’язкової оцінки стосується усіх товарів, що постачаються на єдиний ринок виробниками країн-членів чи третіх країн. Вона покликана піклуватися про те, щоб в обороті перебували лише безпечні для людини та середовища вироби.
5.7.2. Директива щодо акредитації та ринкового нагляду
Правове поле ринкового нагляду в ЄС складається з двох компонентів:
1. Горизонтальний компонент, що встановлює загальні принципи ринкового нагляду:
– Директива 2001/95/ЄС про загальну безпечність продукції;
– Регламент 765/2008 щодо вимог до акредитації та ринкового нагляду;
– Директива 85/374/ЄЕС щодо відповідальності за дефектну продукцію;
– модульний підхід до оцінки відповідності та маркування знаком СЕ.
2. Вертикальний (або секторний) компонент, що встановлює правила ринкового нагляду для окремих типів продукції. До нього належать директиви Нового та Глобального підходів, а також директиви старого підходу, що регулюють обіг окремих категорій товарів у межах єдиного ринку.
Регламент Європейського Парламенту та Ради (ЄС) № 765/2008 від 9 липня 2008 року, що встановлює вимоги для акредитації та ринкового нагляду щодо реалізації продукції та скасовує Регламент (ЄЕС) № 339/93.
Повноцінне запровадження системи ринкового нагляду можливе лише разом з комплексним реформуванням системи технічного регулювання: стандартизації, метрології, оцінки відповідності, акредитації. Приведення цих компонентів системи у відповідність до європейських вимог необхідно прискорити.
Європейське законодавство визначає ринковий нагляд як діяльність, що провадиться, і заходи, що вживаються державною владою, для забезпечення відповідності продуктів вимогам, встановленим у відповідних актах гармонізованого законодавства Співтовариства. Нагляд повинен забезпечувати, щоб продукти не становили ризику для здоров’я, безпеки або будь-якого аспекта захисту суспільного інтересу. Ринковий нагляд має на меті забезпечити однаковий рівень захисту громадян у рамках внутрішнього ринку, а також однорідне нормативне поле для суб’єктів економічної діяльності. Здійснення діяльності з ринкового нагляду є одним із пріоритетів Плану дій Україна – ЄС (ПД) і ключовою умовою для підписання Угоди про підтвердження відповідності та прийнятність промислової продукції (АСААб) між Україною та ЄС щодо окремих категорій продукції. З цього питання було укладено попередню угоду між Європейською Комісією та Україною 19 грудня 2005 р. [35]. У цьому контексті існує 2 попередніх законопроекти (ще не зареєстровані у Верховній Раді України). Один із них підготовлений Міністерством економіки, другий – Державним комітетом України з питань технічного регулювання та споживчої політики. ЦЕРРАС отримав текст законопроекту Мінекономіки від проекту Міжнародної фінансової корпорації/Світового банку (ШС) «Політики щодо малих і середніх підприємств» і скористався можливістю з’ясувати основні недоліки та найкращу практику, яку слід врахувати при регулюванні діяльності з ринкового нагляду. Незважаючи на автора законопроекту та той факт, що сам законопроект може вже ніколи не бути зареєстрований, метою даного документа є використання конкретних прикладів щодо основних моментів, які повинні бути передбачені будь-яким законопроектом з цього питання, що подаватимуться на розгляд Верховної Ради України.
Підхід, що використовується в даному документі, вносячи певні корективи, можна застосовувати до будь-якого законопроекта щодо ринкового нагляду. Критерії, що застосовувались при огляді положень законопроекту, базуються на таких нормативних документах:
– Рекомендації Європейської Комісії щодо належної імплементації директив Нового підходу;
– Положення щодо «Системи регулювання ринкового нагляду Співтовариства», що містяться у «Пропозиції до Регламенту, що передбачає вимоги щодо акредитації та ринкового нагляду до розміщення продукції на ринку».
Концепція ринкового нагляду у законопроекті.
Концепція «ринкового нагляду» на рівні ЄС визначає заходи з забезпечення виконання, що здійснюють держави-члени з метою гарантування того, щоб лише продукти, які відповідають вимогам директив Нового підходу чи Директиви 2001/95/ЄЕС щодо загальної безпеки продукції (усі стосуються нехарчового сектора), можуть бути допущеними на ринок.
Фактично, практика ринкового нагляду у державах-членах ЄС поширюється також і на контроль за усіма продуктами в кінці ланцюжка виробництва та реалізації, а тому включає контроль за відповідністю вимогам директив Старого підходу, особливо в частині вимог щодо маркування.
Однак ринковий нагляд не включає контроль, що здійснюється у окремих секторах, таких як ветеринарна продукція, фармацевтична продукція, транспортні засоби, де законодавство ЄС передбачає особливі процедури. Крім того, ринковий нагляд завжди відокремлюється від контролю за безпекою та гігієною харчових продуктів.
Безперечно, автори законопроекту дотримувались вузької концепції ринкового нагляду, однак не зовсім правильно стверджувати, що законопроект не поширює свою дію на «вимоги щодо відповідності та безпеки харчових продуктів і харчових добавок». По-перше, згадування лише харчових добавок окрім безпеки харчових продуктів може, між іншим, означати, що контроль за харчовими добавками входить у сферу дії закону. Може скластися враження, що контроль за маркуванням продукції підпадає під сферу дії закону.
5.7.3. Директива щодо регламентів для акредитації та ринкового нагляду у зв’язку із реалізацією продукції
Слід розмежувати поняття «європейські стандарти» та «гармонізовані стандарти». Під гармонізованими стандартами розуміють європейські стандарти, погоджені з Європейською комісією і схвалені останньою після погодження з усіма державами-членами ЄС. Усунення перешкод для руху товарів, пов’язаних з існуванням різних технічних норм і стандартів у державах-членах, забезпечується у Співтоваристві двома способами: 1) шляхом гармонізації національних стандартів через прийняття та імплементацію єдиних норм комунітарного права у цій сфері та 2) шляхом впровадження принципу взаємного визнання.
Символом відповідності виробу нормам, зазначеним у директивах ЄС, є маркування CE (Certified for Europe) (рис. 19). Наявність такого символу на продукції (імпортній чи внутрішнього виробництва) означає, що виробник провів необхідну процедуру оцінки цього товару і може вільно реалізовувати його на ринку ЄС. Знак розміщується безпосередньо на виробі, упаковці чи на супровідній документації.
Рисунок 19 – Маркування продукції про відповідність необхідним вимогам Співтовариства (маркування СЕ)
