1. Сплануйте попередньо роботу та підготуйтесь:

сформулюйте проблему, яку буде ілюструвати рольова гра;

спільно з учнями визначте кількісний склад учасників рольової гри і спостерігачів, а також подумайте, як доцільніші працювати над грою: усім класом чи одночасно кількома мя лими групами. Заохочуйте нерішучих учнів до співучасті;

надайте учням достатньо інформації, щоб вони могли переконливо виконувати свої ролі і, одночасно, вчитися;

продумайте, як буде проходити рольова гра. Сценарій можна скласти у вигляді:

розповіді, під час якої ведучий розкриває суть справи решта учнів озвучують її, розкриваючи зміст через «своїх» персонажів;

інсценізації, під час якої герої діють частково спонті без підготовлених діалогів, але відтворюють основну інсценізації.

2. Підготовка й тренування учнів:

дайте учням час на обдумування ситуацій своїх ролей, і для проведення гри треба переставити меблі, зробіть це зараз;

забезпечте активну участь всього класу в проведенні вправи;

не забувайте про ретельне обговорення й міркування у приводу вправи, які треба обов'язково вислухати наприкінці.

Не чекайте відшліфованої гри із самого початку. учням можливість провести рольову гру й імітувати історі сучасні ситуації. Змінюйте види діяльності.

Такі вправи повинні проводитися в обстановці де щоб учні не почувалися ніяково. Учні повинні розуміти, щгувати можна по-різному. Практика допоможе учням поч; себе впевненіше при проведенні таких вправ.

Після закінчення вправи проводиться ретельний глиблений аналіз учасниками та «спостерігачами» набутого досвіду їхніх думок та почуттів.

Подумайте про вихід дітей з ролей. Для цього п диться детальне обговорення ситуації. Бажано, щоб б учасник відповів на запитання:

Як ви себе почували в тій чи іншій ролі?

Що подобалось під час гри, а що — ні ?

Чи бували ви самі в подібній ситуації?

Чи була вирішена проблема? Чому? Як вона була вина?

Яку іншу лінію поведінки можна було б вибрати?

Чи доводилося вам потрапляти в подібну ситуацію?

Яким чином цей досвід може вплинути на ваше поде життя?

Дуже важливим є розподіл рольової гри за часом. На пояснення умов припадає приблизно 10-15%, на роботу в малих І групах — 15-25% , на презентацію й обговорення — 40-50% , на

підсумки — до 15% .

* Правила роботи для учнів знайдіть у папці «Роздаткові матеріали»

2,4. Технології опрацювання дискусійних питань

Дискусії є важливим засобом пізнавальної діяльності учнів у процесі навчання. За визначенням науковців, дискусія - - це широке публічне обговорення якогось спірного питання. Вона значною мірою сприяє розвитку критичного мислення, дає можливість визначити власну позицію, формує навички від­стоювати свою думку, поглиблює знання з обговорюваної про­блеми і все це повністю відповідає завданням сучасної школи. В дидактиці дехто з фахівців відносить дискусію як до методів навчання (способів роботи зі змістом навчального матеріалу), ! так і до форм організації навчання. Певна кількість науковців | вважає дискусію різновидом ігрових форм занять, співробіт­ництва, коли з обговорюваної проблеми ініціативно вислов­люються всі учасники спільної діяльності.

У літературі існують також різні погляди щодо функцій дис­кусії в навчанні. Вона може виступати як метод засвоєння знань, закріплення їх і вироблення вмінь і навичок, як метод розвитку психічних функцій, творчих здібностей і особистіс-них якостей учнів, а також як метод стимулювання і мотивації

учіння.

Сучасна дидактика визнає велику освітню і виховну цінність дискусій. Вони вчать глибокому розумінню проблеми, само­стійній позиції, оперуванню аргументами, критичному мислен­ню, зважати на думки інших, визнавати вдалі аргументи, кра­ще розуміти іншого, сприяють уточненню власних переконань і формуванню власного погляду на світ.

Досвід використання дискусії у навчанні дозволяє сформу­лювати деякі головні організаційно-педагогічні підвалини, які є спільними для будь-яких різновидів дискусії:

• проведення дискусії необхідно починати з постановки кон­ кретного дискусійного питання (тобто такого, яке не має од-

нозначної відповіді і допускає різні варіанти вирішення, зокрема протилежні);

не слід ставити запитання на зразок: хто правий, а хто — ні в тому чи іншому питанні;

у центрі уваги має бути ймовірний перебіг (Що було б можли­ вим за тим чи іншим збігом обставин? Що могло б відбува­тись, якби...?) Чи були альтернативні можливості, дії?

усі вислови учнів мають бути у руслі обговорюваної теми;

учитель має виправляти помилки і неточності, яких припускаються учні, та спонукати учнів робити те саме;

усі твердження учнів повинні супроводжуватись аргументацією, обґрунтуванням, для чого вчитель ставить запитання на зразок: «Які факти свідчать на користь твоєї думки?», «Як ти мислив, коли дійшов такого висновку?»;

• дискусія може закінчуватися як консенсусом (прийняттям узгодженого рішення), так і збереженням існуючих розбіжностей між учасниками дискусії.

У світовій практиці використання дискусії у навчанні набу ли поширення різні варіанти організації обміну думок мій учасниками, різні технології проведення дискусії, опрацюван ня дискусійних питань.

Хоча ззовні деякі технології опрацювання дискусійних пи тань можуть справляти враження учнівських експромтів, як не вимагають групової підготовки ні з боку вчителя, ні з бок учнів, таке враження хибне: за зовнішньою легкістю приховує ться ґрунтовна підготовча робота вчителя.

При плануванні дискусії вчитель враховує кілька важливи моментів: час, необхідний для проведення дискусії, його узгодженість з іншими видами роботи під час навчального заняття місце, яке має давати можливість здійснювати всі необхідні пересування учнів і створювати оптимальні умови для обговорення учнями проблеми і стеження за його перебігом решти учнії матеріали, необхідні для роботи учнів та наочного подання її результатів; письмові інструкції щодо способу виконання завдання; вміння учнів працювати в групі. Протягом усієї роботи гру учитель тримає в полі зору три основних моменти: мета, від якої під час дискусії не слід відхилятися; час, якого слід дотримуватися, щоб встигнути досягти визначеної мети; підсумки, як треба підбити, аби не втратити сенс самої дискусії.

Суттєвим елементом будь-якої технології навчання в диску­сії є вступна частина, оскільки саме в ній створюється емоцій­ний та інтелектуальний настрій наступної дискусії. Це своєрід­не запрошення до жвавого обговорення визначеної проблеми, яке може бути здійснено у вигляді викладу проблеми, опису конкретного випадку, невеличка рольова гра, демонстрація фільму або ілюстративного матеріалу, запрошення експертів, використання останніх новин, інсценування будь-якого епізо­ду, стимулювання серією запитань на зразок: «Чому? Що б ста­лося, якщо...?»

Запорукою успішності дискусії є її чітка організація, яка до­сягається завдяки кільком чинникам. По-перше, це — ретельне планування дискусії. Складання плану дає змогу організувати як збирання учнями необхідної інформації, так і проведення са­мої дискусії. По-друге, чітке дотримання правил ведення дис­кусії всіма її учасниками. По-третє, обов'язковим є дотримання визначеного регламенту. Краще, коли час залишиться (його можна рівномірно розподілити наприкінці дискусії між учас­никами), ніж його не вистачить на колективне обговорення і підбиття підсумків. По-четверте, добре продумане й ефективно здійснене керівництво ходом дискусії з боку вчителя: надання учням часу на обміркування питань; утримання від невизначе-них запитань та запитань подвійного змісту; зміну напряму ду­мок учнів у разі відхилення їх від основної теми і мети дискусії; пояснення висловів дітей системою уточнюючих запитань; по­передження надмірних узагальнень; збудження учнів до по-і глиблення думок та інші.

Згідно з логікою застосування дискусії як методу закріплен-І ня навчального матеріалу і стимулювання пізнавальної діяль^ ності учнів можна визначити кілька варіантів моделювання навчальних тем на основі дискусії:

• побудова вивчення теми як підготовки до дискусії за всім матеріалом, яка відбувається на останньому (або останніх) уроці;

включення дискусійного компонента в окремі уроки теми на етапах перевірки домашнього завдання і закріплення щойно вивченого матеріалу;

побудова навчання як самостійної або групової роботи учні з обговоренням її результатів.

Найбільш поширеним у вітчизняній методиці навчання перший варіант.