4. Завдання в групі було врахувати й оцінити індивідуальний внесок кожного ч: на групи й групи в цілому.

Кількість учнів у групі залежить від загальної кількості ї: класі, характеру й обсягу знань, що опрацьовуються, наявне необхідних матеріалів, часу, відведеного на виконання робо Вона обумовлюється наданням кожному учневі можливості з бити чітко визначений внесок у виконання завдання. Оптимальною вважають групу з 3-6 осіб, тому що за меншої кількісті учням важко різнобічно розглянути проблему, складно врахувати, яку саме роботу виконав кожний учень.

Зі збільшенням розміру групи збільшується рівень набу спроможності, досвіду і навичок. Проте підвищується ймо: ність порушень правил поведінки, прийнятих усіма.

парною кількістю властива краща спроможність вибратися з глухого кута.

Трупи з двох осіб (пара) — високий рівень обміну інформа­цією і низький рівень незгоди. Але якщо в такій групі запану­ють емоції, ситуація може зайти в глухий кут, бо тут відсутня третя людина для примирення.

Групи з трьох осіб — найбільш стабільні групові структури випадкових змінних коаліцій, але двоє сильніших у цій групі можуть домінувати над третьою людиною.

П'ять осіб — оптимальний розмір навчальної групи. Він до­сить великий для групової стимуляції і досить малий для особи­стого визнання. Співвідношення 2:3 забезпечує меншість підтримкою.

Об'єднання в групи може здійснюватись вчителем (здебіль­шого на добровільній основі, за результатами жеребкування) або самими учнями за власним вибором. Існує багато ефектив­них способів об'єднання учнів у групи.

Можна заздалегідь скласти список і вивісити його в класі ще до уроку. У цьому випадку вчитель контролює склад групи.

Можна попросити учнів розрахуватися на «перший, дру­гий...», об'єднати їх за порами року, квітками тощо (замість номерів можна використовувати різнобарвні картки, різно­ манітні предмети тощо).

'В окремих випадках учитель може зберегти групу, яка вже почала працювати над проблемою, на кілька уроків у постій­ному складі або виділити постійно (на певний час) діючу групу експертів, спостерігачів тощо. Треба тільки пам'ятати, що де­мократичність інтерактивного навчання, його особистісна орі­єнтованість потребують обов'язкового залучення учнів до орга­нізації їхньої діяльності, тобто обговорення з ними можливого складу груп, процедур групової діяльності, її очікуваних ре­зультатів і досягнення демократичної згоди між учнями і вчи­телем на всіх етапах навчально-виховного процесу.

Отже, групи можуть бути гомогенними (однорідними), тобто об'єднувати учнів за певними ознаками, наприклад за рівнем знань та позаурочної інформації з предмета, або гетерогенними (різнорідними). Бажано об'єднувати в одну групу сильних, се­редніх і слабких учнів. У різнорідних групах стимулюється творче мислення й інтенсивний обмін ідеями.

Таким чином, використання групових форм організації ді­яльності учнів у рамках класно-урочної системи навчання дає змогу позбутися деяких її вад іє однією з умов використання ін­терактивних технологій навчання.

ТЕХНОЛОГІЇ ІНТЕРАКТИВНОГО НАВЧАННЯ

Кожна з описаних у цьому розділі технологій у різних педа­гогічних текстах зустрічається під різними назвами, тому для уніфікації в кожному випадку наведено різні назви технологій, які трапляються в літературі.

Зауважимо також, що, враховуючи відсутність у науковій літературі будь-якої класифікації інтерактивних технологій навчання, ми визначили їх умовну робочу класифікацію за фор­мами навчання (моделями), у яких реалізуються інтерактивні технології. Ми розподіляємо їх на чотири групи залежно від мети уроку та форм організації навчальної діяльності учнів:

Інтерактивні технології кооперативного навчання.

Інтерактивні технології колективно-групового навчання.

Технології ситуативного моделювання.

Технології опрацювання дискусійних питань.