Кіровоградська область

Утворена 10 січня 1939 р. Обіймає землі історичного регіону Новосербії. На державний облік узято 389 пам’яток архітектури та містобудування (з них — 17 національного значення), 2656 пам’яток археології (з них — 15 національного значення), 2362 пам’ятки історії, 29 пам’яток монументального мистецтва. 6 населених місць Кіровоградської області увійшли до Списку історичних населених місць України: Кіровоград, Бобринець, Нова Прага, Новомиргород, Новоукраїнка, Олександрія.

ДЕРЖАВНИЙ МУЗЕЙ-ЗАПОВІДНИК І. КАРПЕНКА-КАРОГО (ТОБІЛЕВИЧА) „ХУТІР НАДІЯ”

27600

Кіровоградська область,

с. Миколаївка.

тел.: (0522) 222710, 312733

Створений відповідно до Постанови Ради Міністрів УРСР від 01.08.1956 р. на базі комплексу пам’яток садиби, що належала визначному українському драматургу, актору, театральному та громадському діячу Івану Карповичу Тобілевичу (Карпенку-Карому).

Садиба належала родині письменника з 1871 р. У 1881 р. вона отримала назву “Надія” на честь Надії Тарковської — дружини Івана Тобілевича. Саме тут були написані його найкращі твори (11 з 18 п’єс драматургічної спадщини видатного митця), тут він похований на Карлюжинському кладовищі.

На території заповідника розташовані “Батькова хата” та стара чумацька криниця, що збереглися з часу заснування садиби.

Під час Великої Вітчизняної війни у 1944 р. будинок Тарковських-Тобілевичів було зруйновано. У 1982 р., до 100-річчя заснування українського театру корифеїв, будинок був відновлений. В ньому відкриті театрально-літературна і меморіальна експозиції.

У заповіднику-музеї експонується близько 2 тисяч предметів, значна частина з яких передана сім’єю Тобілевичів-Тарковських.

З 1970 р., під час святкування 125-річчя від дня народження Івана Карповича Тобілевича (Карпенка-Карого) за участю найвидатніших сучасних українських письменників та діячів театру, започатковано щорічне свято театрального мистецтва “Вересневі самоцвіти”, яке з 1990 р. стало всеукраїнським.

Львівська область

Утворена 4 грудня 1939 р. Область обіймає історичні терени Галичини і є найбільшою в Україні за кількістю, різноманітністю і ступенем збереження архітектурно-містобудівної спадщини. На території Львівської області розташовано: 886 пам’яток археології (з них — 14 національного значення), 3822 пам’ятки історії (з них — 7 національного значення), 3431 пам’ятка архітектури та містобудування (з них — 794 національного значення), 302 пам’ятки монументального мистецтва (з них — 1 національного значення). До Списку історичних населених місць України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 р. за № 878, включено 55 поселень Львівщини: Белз, Бібрка, Борислав, Броди, Брюховичі, Буськ, Великий Любінь, Великі Мости, Винники, Глиняни, Гніздичів, Городок, Добромиль, Дрогобич, Дубляни, Жидачів, Жовква, Золочів, Івано-Франкове, Кам’янка-Бузька, Комарне, Краковець, Куликів, Львів, Магерів, Меденичі, Миколаїв, Моршин, Мостиська, Немирів, Нижанковичі, Новий Яричів, Олесько, Перемишляни, Підкамінь, Поморяни, Пустомити, Рава-Руська, Роздол, Рудки, Самбір, Сколе, Сокаль, Старий Самбір, Стара Сіль, Стрий, Судова Вишня, Турка, Угнів, Хирів, Ходорів, Червоноград, Шкло, Щирець, Яворів.

БЕЛЗ

Місто розташоване на р. Соколії, за 25 км від Сокаля. В VІІІ—Х ст. було осередком східнослов’янського племені бужан. Вперше згадується у літописі 1030 р., коли при поході на Польщу та завоюванні Червенських міст князь “Ярослав взяв Белз”. Згадується ще одна дата — 1188 р.На цей час Белз був княжою резиденцією молодшого із волинських князів. ХІІ—ХV ст. місто було столицею окремого удільного князівства. На початку ХІІІ ст. тут княжив Василько Романович (князь Белзький). У 1340—1377 рр. місто підпорядкувалося Великому князівству Литовському. У 1388—1462 рр. воно перебувало у володінні мазовецьких князів — васалів Польщі. У 1462 р. місто було приєднане до складу Польського королівства. А в 1499 і 1502 рр. татари двічі здобували Белз. У 1509 р. місто отримало Магдебурзьке право. Набіги татар, шведська навала в другій половині ХVІІ — на початку ХVІІІ ст., воєнні контрибуції довели Белз до повної руїни. В 1772 р. Белз попадає під владу Австро-Угорщини.

З Белзом пов’язана історія чудотворної ікони Ченстоховської Божої Матері. За легендою, написав її євангеліст Лука. Існує декілька версій, як ця ікона попала в Україну. Одна з них, що її привезли Кирило та Мефодій. Друга, що в Х ст. святою іконою благословили на шлюб з князем Володимиром грецьку царівну Анну, яка її взяла з собою до Києва. До Белза ікона потрапила шляхом шлюбів руських князівен з князями галицькими та польськими. За ще однією версією — князь Лев привіз ікону з Константинополя до Белза. В 1382 р. князь Владислав Опольський вивіз ікону у Польщу до Ченстохови (назва походить від цієї місцевості).

ДЕРЖАВНИЙ ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНИЙ ЗАПОВІДНИК У М. БЕЛЗ

80062

Львівська область,

с. Белз.

тел.: (8257) 54157

Державний історико-культурний заповідник створений відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 13.12.2001 р. за № 1678 на базі комплексу пам’яток м. Белз, з метою його збереження і раціонального використання.

На території заповідника розташовано понад 50 об’єктів, 10 з яких — пам’ятки національного і місцевого значення. Серед них одна із найдавніших українських дерев’яних церков св. Параскеви з дзвіницею (XVII ст.), комплекси домініканських монастирів (ХVІ— ХVІІІ ст.), церква Св. Миколи (1653 р.), ратуша (XVII ст.), шестикутна Аріанська вежа (1606 р.) та інші.

Перші археологічні дослідження у Белзі сягають ще 30-х рр. ХХ ст. Тоді їх проводив відомий український археолог Ярослав Пастернак в урочищі Замочок, де у давнину розташовувався “княжий город”. Сучасні розкопки проводяться археологічною експедицією Інституту археології НАН України.

ЖОВКВА

Місто розташоване на схилах Розточчя — гори Гарай, за 32 км від Львова. Перша літописна згадка про цю місцевість відноситься до 1368 р. Тоді на місці Жовкви існувало с. Винники. Після розпаду Галицько-Волинського князівства і захоплення його земель Польщею у 1588 р. місцевість стала власністю гетьмана С. Жолкевського. У 1603 р. він одержав королівський привілей назвати село містечком Жовквою (Жовква — від прізвища власника). В 1594 р. почалося будівництво замку. В першій половині ХVІІ ст. Жовква перетворилася на укріплене місто-фортецю, оточену валами та ровами. В 1678 р. Жовківський замок став резиденцією польського короля Яна ІІІ Собеського. У ХVІІ— ХVІІІ ст. місто досягло свого найвищого розквіту.

ДЕРЖАВНИЙ ІСТОРИКО-АРХІТЕКТУРНИЙ ЗАПОВІДНИК У М. ЖОВКВА

80300

Львівська область, м. Жовква.

тел.: (8251) 22547

Створений відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 10.08.1994 р. за № 546, з метою забезпечення охорони, вивчення, реставрації та належного використання унікального комплексу пам’яток архітектури, містобудування, історії та природи м. Жовкви.

Територія заповідника охоплює історичне середмістя Жовкви — ренесансного оборонного міста з територією, на якій розташовані його оборонні споруди і частина замкового парку.

Площа заповідника — 22 га.

Навколо заповідника визначені межі охоронної зони та зони охоронюваного ландшафту. До території охоронних зон входять частина історичних передмість, історичний Винниківський двір та окремо розташовані пам’ятки архітектури, історії і культури. Загальна площа територій, що мають охоронний статус, становить 280 га.

На території заповідника розташовано 100 пам’яток архітектури та містобудування, з них 49 пам’яток національного значення. В пам’ятках зберігаються твори мистецтва та історичні реліквії. Серед них — два унікальні ренесансні містобудівні комплекси, місця, безпосередньо пов’язані з народженням, перебуванням і діяльністю найвидатніших державних діячів України, Польщі і Росії, а також з видатними діячами та явищами культури і мистецтва. До комплексу заповідника входять пам’ятки архітектури світового рівня: один з найцікавіших в Європі ансамбль ринкової площі з прилеглим замком 1594 р., ренесансний парафіяльний костьол 1606 р. — національна святиня польського народу, одна з найвеличніших в Європі — ренесансна оборонна синагога 1690 р. В числі найбільш цікавих пам’яток Жовкви — комплекси василіянського і домініканського монастирів, дві дерев’яні церкви початку XVIII ст. з прекрасними іконостасами майстрів Жовківської школи, унікальні в Україні зразки ренесансної житлової архітектури — житлові кам’янички поч. XVII ст. з відкритими аркадами галерей-підсінь, еклектичні і сецесійні вілли та адміністративні будинки австрійських часів кінця ХІХ — початку ХХ ст. Під охороною заповідника знаходиться також дві пам’ятки садово-паркового мистецтва, 15 пам’яток історії, низка щойно виявлених об’єктів архітектури та містобудування, археології.

ІВАНО-ФРАНКОВЕ

Знаходиться у долині р. Збір між відрогами Карпатських гір, за