Сумська область

Утворена 10 січня 1939 р. на теренах земель Гетьманщини і Слобожанщини. На державному обліку перебуває 515 пам’яток архітектури та містобудування (з них — 127 національного значення), 687 пам’яток археології (з них — 17 національного значення), 1451 пам’ятка історії (з них — 3 національного значення), 95 пам’яток монументального

мистецтва. 15 населених пунктів Сумщини увійшли до Списку історичних населених місць України (міста і селища міського типу): Суми, Білопілля, Ворожба, Вороніж, Глухів, Конотоп, Кролевець, Лебедин, Низи, Охтирка, Путивль, Ромни, Середина-Буда, Терни,

Тростянець.

ГЛУХІВ

Перша згадка зустрічається в Іпатіївському літописі в 1152 р. У ХІІІ ст. місто входило до Новгород-Сіверського князівства Чернігівської землі. У 1239 р. Глухів захопили татаро-монголи. Після 1350 р. місто знаходилося під владою Литви. В першій половині ХVІІ ст. відійшов до Польщі. У 1635 р. Глухів перебудував магнат Олександр Пісочинський — староста Новгород-Сіверський. В цей період Глухів згадується під назвою «містечко Новий Острог» і одержує Магдебурзьке право. Внаслідок національно-визвольної війни 1648— 1654 рр. місто отримало статус сотенного міста Ніжинського козацького полку. 1708 р. Глухів став гетьманською резиденцією після того, як за наказом Петра І було зруйновано гетьманську столицю Батурин. Місто стало головним адміністративним і діловим центром Лівобережної України. В 1763 р. тут було ухвалено складену К. Розумовським записку “Про відновлення старовинних прав Малоросії”. Після відставки гетьмана К. Розумовського новим правителем Глухова стає граф П. Румянцев-Задунайський.

ДЕРЖАВНИЙ ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНИЙ ЗАПОВІДНИК У М. ГЛУХІВ

41400

Сумська область,

м. Глухів, вул. Шевченка, 30.

тел.: (805444) 23557; 26015, 26897

Створений відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1994 р. за № 80 “Про державний історико-культурний заповідник у м. Глухові”. Територія заповідника складає 75 га. Всього у реєстрі заповідника налічується 52 об’єкти культурної спадщини, серед яких 35 є пам’ятками історії, архітектури та містобудування (5 мають статус національних, 30 — місцевого значення).

На території заповідника знаходиться Глухівський краєзнавчий музей, музеї на громадських засадах: Народний історико-педагогічний музей Глухівського педуніверситету; Народний музей двічі Героя Радянського Союзу С. Ковпака; Музей історії євреїв Глухівщини; Меморіальна кімната композитора Ю. Шапоріна.

Фонди заповідника налічують 1554 одиниці зберігання. Державний історико-культурний заповідник у м. Глухові з 2004 р. видає власний друкований орган — газету “Соборний майдан”.

ПУТИВЛЬ

Місто розташоване на правому березі р. Сейм, за 100 км від Сум. Місцевість навколо Путивля була заселена ще в IV тис. до н. е. Неподалік і на його території виявлені поселення доби неоліту та бронзи, городище скіфського часу та ранньослов’янське поселення перших століть нашої ери. Давньоруський Путивль виник у кінці Х ст. на базі групи роменських поселень VІІІ—ІХ ст. Місто відігравало значну роль у системі оборони Русі від кочівників. У XII ст. місто було феодальною вотчиною новгород-сіверських князів Ольговичів і найбільшим містом у Посейм’ї. Вперше Путивль згадується в Іпатіївському літописі під 1146 р. у зв’язку з міжусобицями князів Святослава Ольговича та Ізяслава Мстиславича. Тут сходились шляхи, що вели до Володимиро-Суздальської землі, на Волгу та в половецький степ. У 1152 р. половці спустошили навколишні села. З Путивлем пов’язані події походу новгород-сіверського князя Ігоря Святославовича на половців у 1185 р. ( Ігорів похід оспіваний у пам’ятці давньоруської писемності “Слово о полку Ігоревім”). 1239 р. Путивль було знищено одним із монголо-татарських загонів Менгу-хана. У 1356 р. місто захопив литовський князь Ольгерд і воно стало повітовим центром Литовського князівства. 1500 р. місто увійшло під володіння Російської держави. Путивль було перетворено на прикордонну фортецю, що належала до “Путивльського рубежу”. Місто стає крупним центром міжнародної торгівлі. На початку XVII ст. Путивль був захоплений поляками, але за умовами Деулінського перемир’я 1618 р. знову відійшов до Росії. З 1680-х рр. починається занепад міста, пов’язаний з переміщенням торгових шляхів і державних кордонів. Місто дуже постраждало під час Лівонської війни. З 1779 р. Путивль знаходився у складі Курської губернії.

ДЕРЖАВНИЙ ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНИЙ ЗАПОВІДНИК У М. ПУТИВЛЬ

41500

Сумська область,

м. Путивль, вул. Радянська, 70.

тел.: (8242) 51266

Створений відповідно до Постанови Ради Міністрів України від 30.12.1986 р. за №453 на базі комплексу пам’яток історії та культури міста Путивль та його округи.

Путивль належить до найдавніших міст України. Виникло у кінці X ст. на базі групи сіверянських поселень VIII — IX ст.

Площа території заповідника — 225 га, із них 72 га в місті Путивлі і 153 га у Спадщанському лісі. На території заповідника розташовано 44 об’єкти культурної спадщини (23 пам’ятки архітектури та містобудування, 15 пам’яток історії, 3 пам’ятки археології і 3 пам’ятки монументального мистецтва). З них до категорії пам’яток національного значення відносяться: археологічна пам’ятка Городок — дитинець давньоруського Путивля, архітектурні ансамблі нині діючого Молчанського монастиря (XVI — XIX ст.) та колишнього Святодухівського монастиря (XVII– XIX ст.).

У Спадщанському лісі, який у роки Великої Вітчизняної війни 1941 — 1945 рр. став місцем зародження партизанського загону під керівництвом С.А.Ковпака та С.В.Руднєва, створено меморіальний комплекс, що увічнює історію партизанського руху. До складу меморіального комплексу входять об’єкти: пам’ятний знак “Народні месники”, алея скульптурних портретів партизанів — Героїв Радянського Союзу, монумент партизанської слави, братська могила, дев’ять партизанських землянок, тощо.

До складу заповідника входять два музеї: Путивльський краєзнавчий музей та Музей партизанської слави у Спадщанському лісі. Музейні фонди заповідника налічують 17 тис. оригінальних експонатів.

В с. Нова Слобода працює відділ заповідника — меморіал жертвам фашизму “Дзвін Скорботи”.

ДЕРЖАВНИЙ ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНИЙ ЗАПОВІДНИК „ПОСУЛЛЯ”

Створений відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 2006 р. за №1201. Документ прийнятий в рамках виконання розпорядження Президента «Про заходи з увічнення пам’яті останнього кошового отамана Запорозької Січі Петра Калнишевського».

Петро Калнишевський народився 1691 р. в с. Пустовійтівка Роменської сотні Лубенського полку. У 1762 р. козацька рада обирає його кошовим отаманом Запорозької Січі. У 1775 р. російські війська оточили Січ. Калнишевський пішов на переговори, намагаючись вирішити конфлікт без кровопролиття, але був схоплений, закутий в кайдани і відправлений до Москви, а потім засуджений до довічного ув’язнення в Соловецькому монастирі, де і помер в 1803 р.

До складу заповідника увійшли визначні пам`ятки Роменського і Недригайлівського районів, а саме: скіфські кургани, пам’ятник останньому кошовому отаману Запорозької Січі П. Калнишевському і дерев’яна церква Святої Трійці, яку зараз відроджують на батьківщині Калнишевського (с. Пустовійтівка). У складі заповідника працює Роменський краєзнавчий музей.